ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.03.2026Справа № 910/223/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Технологія» (пр.Перемоги, буд.147-А, м.Суми, Сумська обл., 40025; ідентифікаційний код 14022407)
до Приватного акціонерного товариства «Артвайнері» (пр.Бандери Степана, буд.6, оф.703, м.Київ, 04073; ідентифікаційний код 00412168)
про стягнення 1 361 293,16 грн
без виклику представників сторін,
Приватне акціонерне товариство «Технологія» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Артвайнері» про стягнення 1 361 293,16 грн, з яких 691 460,79 грн заборгованості, 522 300,74 грн пені, 50 545,24 грн 3% річних та 96 986,39 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого за договором поставки № 4 від 04.01.2023 товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
27.01.2026 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої, у зв'язку із сплатою відповідачем заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача 669 832,37 грн, з яких 522 300,74 грн пені, 50 545,24 грн 3% річних та 96 986,39 грн інфляційних втрат. Також у вказаній заяві викладено клопотання про повернення судового збору у відповідній частині.
Пунктом 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (частина 3 статті 252 ГПК України).
Відтак, оскільки заяву про зменшення розміру позовних вимог позивач подав у встановлений законом строк і така заява відповідає вимогам до форми та змісту, що визначені у частині 5 статі 46, статті 170 ГПК України, суд приймає вказану заяву до розгляду та вирішує спір виходячи з нової ціни позову в розмірі 669 832,37 грн.
02.02.2026 від відповідача надійшли відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач визнає позов в частині стягнення 3% річних у сумі 50 545,24 грн та інфляційних втрат у сумі 96 986,39 грн, та клопотання про зменшення розміру неустойки, відповідно до якого відповідач просить суд зменшити розмір пені до 52 230,07 грн.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 46 та частиною 1 статті 191 ГПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Частинами 2, 4 статті 191 ГПК України передбачено, що до ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
З огляду на те, що про визнання позову відповідач зазначив у відзиві на позовну заяву, який підписано керівником відповідача - Толкачовим І.Е., повноваження якого підтверджуються відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які відповідно до частини 1 статті 7 та частини 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вважаються достовірними, і зі змісту відзиву вбачається, що правові наслідки - ухвалення рішення про задоволення позову, у зв'язку з його визнанням, відповідачу відомі та зрозумілі, визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, суд вважає за можливе прийняти визнання позову відповідачем і ухвалити судове рішення з урахуванням такого визнання.
12.02.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечив проти зменшення розміру неустойки.
17.02.2026 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач не погоджується з доводами позивача щодо відсутності підстав для зменшення розміру неустойки.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
04.01.2023 між Приватним акціонерним товариством «Технологія» (постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Артвайнері» (покупець) було укладено договір поставки № 4 (далі - Договір), згідно з пунктом 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцю продукцію виробничо-технічного призначення в асортименті (далі - продукція), а покупець зобов'язується прийти продукцію та сплатити її вартість на умовах цього Договору.
Поставка продукції здійснюється партіями на підставі специфікацій за формою згідно з додатком № 1, які становлять невід'ємну частину цього Договору (пункт 1.2 Договору).
Відповідно до пункту 4.6 Договору поставка партії продукції здійснюється на умовах базису FCA м.Суми склад постачальника (Інкотермс 2010), якщо інше не погоджено сторонами у відповідній специфікації.
Пунктом 5.1 Договору передбачено, що оплата продукції здійснюється покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахунку коштів на рахунок постачальника на умовах, погоджених сторонами у відповідній специфікації.
Згідно з пунктом 7.4 Договору у разі прострочення виконання грошових зобов'язань понад 5 календарних днів покупець на вимогу постачальника зобов'язаний виплатити постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченого грошового зобов'язання за кожний день прострочення.
Договір набирає чинності від дати його підписання повноважними представниками обох сторін і діє по 31.12.2025 (пункт 10.2 Договору).
На виконання умов Договору сторони підписали специфікації № 49 від 05.11.2024 на суму 44 388 Євро, № 23 від 26.10.2023 на суму 2 959,20 Євро, № 53 від 03.03.2025 на суму 43 913,00 Євро, № 52/1 від 05.03.2025 на суму 100 980,00 грн, № 52 від 03.03.2025 на суму 4 766,00 Євро, № 51 від 03.03.2025 на суму 12 088,85 Євро, № 53/1 від 14.03.2025 на суму 43 200,00 грн, № 54 від 03.04.2025 на суму 46 015,00 Євро, № 55 від 13.05.2025 на суму 105 021,90 грн, № 56 від 03.11.2025 на суму 69 300,00 грн.
За умовами специфікацій № 23 від 26.10.2023, № 49 від 05.11.2024, № 51 від 03.03.2025, № 52 від 03.03.2025, № 52/1 від 05.03.2025, № 53 від 03.03.2025, № 53/1 від 14.03.2025 строк оплати продукції складав 30 календарних днів від дати поставки.
За умовами специфікацій № 54 від 03.04.2025, № 55 від 13.05.2025 строк оплати продукції складав 60 календарних днів від дати поставки.
За умовами специфікації № 56 від 03.11.2025 строк оплати продукції складав 30 календарних днів від дати виписки товаросупроводжувальної документації.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що він, на виконання своїх договірних зобов'язань, відвантажив на користь відповідача продукцію відповідно до вищенаведених специфікацій загальною вартістю 6 528 978,79 грн, який відповідач прийняв, проте власні зобов'язання щодо оплати поставленого товару виконав частково, сплативши лише 5 837 518,00 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу претензію № 138/2 від 09.07.2025, якою вимагав у строк до 18.07.2025 сплатити заборгованість та пеню в загальному розмірі 3 031 925,45 грн.
У відповідь, листом № 31 від 18.07.2025 відповідач визнав наявність заборгованості, запропонував графік її погашення та просив не застосовувати штрафні санкції.
Проте позивач не погодився із запропонованим відповідачем графіком погашення заборгованості та листом № 145/6 від 21.07.2025 повідомив останнього про намір звернутися до суду з відповідним позовом.
З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь 691 460,79 грн заборгованості, 522 300,74 грн пені, 50 545,24 грн 3% річних та 96 986,39 грн інфляційних втрат.
Як встановлено судом, після подання цього позову, відповідач сплатив позивачу заборгованість в розмірі 691 460,79 грн, про що свідчить банківська виписка по рахунку позивача за 14.01.2026, у зв'язку з чим позивач зменшив розмір позовних вимог на суму заборгованості.
Позов в частині стягнення 3% річних у сумі 50 545,24 грн та інфляційних втрат у сумі 96 986,39 грн відповідач визнав, а в частині стягнення пені в розмірі 522 300,74 грн заявив клопотання про зменшення її розміру до 52 230,07 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Судом встановлено, що позивач на виконання Договору поставив продукцію на суму 6 528 978,79 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи, підписані та скріплені печатками обох сторін, видаткові накладні № 910 від 19.02.2025 на суму 672 844,46 грн, № 936 від 20.02.2025 на суму 48 772,42 грн, № 1303 від 11.03.2025 на суму 380 322,86 грн, № 1275 від 11.03.2025 на суму 100 980,00 грн, № 1304 від 11.03.2025 на суму 184 822,96 грн, № 1415 від 17.03.2025 на суму 2 274 006,02 грн, № 1654 від 27.03.2025 на суму 43 200,00 грн, № 2219 від 25.04.2025 на суму 738 579,65 грн, № 2229 від 25.04.2025 на суму 25 915,08 грн, № 2540 від 12.05.2025 на суму 1 885 213,44 грн, № 2535 від 21.05.2025 на суму 105 021,90 грн, № 6591 від 17.11.2025 на суму 69 300,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами специфікацій № 23 від 26.10.2023, № 49 від 05.11.2024, № 51 від 03.03.2025, № 52 від 03.03.2025, № 52/1 від 05.03.2025, № 53 від 03.03.2025, № 53/1 від 14.03.2025 строк оплати продукції складав 30 календарних днів від дати поставки; за умовами специфікацій № 54 від 03.04.2025, № 55 від 13.05.2025 строк оплати продукції складав 60 календарних днів від дати поставки; за умовами специфікації № 56 від 03.11.2025 строк оплати продукції складав 30 календарних днів від дати виписки товаросупроводжувальної документації.
Відтак, приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким, що настав.
За приписом частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З банківської виписки по рахунку позивача за період з 22.04.2025 по 06.01.2026 вбачається, що за вказаний період відповідач сплатив на користь позивача 6 200 000,00 грн, з яких, як зазначає позивач, 362 482,00 грн були зараховані позивачем у рахунок погашення минулих зобов'язань відповідача.
Крім того, після подання цього позову, відповідач сплатив позивачу заборгованість в розмірі 691 460,79 грн, про що свідчить банківська виписка по рахунку позивача за 14.01.2026.
З огляду на викладене, суд констатує, що відповідач оплатив поставлений товар, але із порушенням встановленого Договором строку.
Як встановлено частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 7.4 Договору у разі прострочення виконання грошових зобов'язань понад 5 календарних днів покупець на вимогу постачальника зобов'язаний виплатити постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченого грошового зобов'язання за кожний день прострочення.
З огляду на викладене, оскільки несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань з оплати продукції підтверджується матеріалами справи, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі пункту 7.4 Договору, за неналежне виконання грошового зобов'язання, визнається судом обґрунтованою.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення пені, суд зазначає наступне.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму, потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника в кожному окремому випадку.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, а не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних наслідків для нього, як суб'єкта господарської діяльності.
При цьому, згідно з частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладено узагальнюючий висновок щодо визначення підстав для зменшення розміру неустойки, нарахованої за порушення зобов'язання, відповідно до якого чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку з викладеним, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
За загальним правилом, у вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суд, зокрема, бере до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання, а також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру неустойки.
У клопотанні про зменшення розміру неустойки відповідач зазначає, що недотримання строків оплати за поставлену продукцію було пов'язане із скрутним фінансовим становищем відповідача, в якому він перебуває від початку військової агресії Російської Федерації проти України. Відповідач зазначив, що до 18.04.2022 його місцезнаходження було зареєстровано в місті Бахмуті Донецької області і там же він здійснював господарську діяльність. З червня 2022 року він зупинив свою основну діяльність по виробництву виноградних вин, яка була основним джерелом доходу. Все рухоме і нерухоме майно, яке забезпечувало основний вид діяльності, зокрема, будівлі, споруди з виробничими потужностями, напівфабрикатами, сировиною та матеріалами, технологічний транспорт, залишилося на території ПрАТ «Артвайнері» в місті Бахмут. З червня 2022 року він не має доступу до цього майна, не використовує його та не має можливості його вивезти, при цьому, залишився з великими боргами за поставлені до початку військової агресії сировину та матеріали, які залишились за адресою виробництва і за які він розраховувався протягом тривалого часу.
Також відповідач зазначив, що в 2023 році Господарським судом міста Києва розглядалась низка справ за позовами до ПрАТ «Артвайнері» про стягнення заборгованості за поставлений до 24.02.2022 виноматеріал та гофрокороби на загальну суму 87 210 155,39 грн. У цих справах за домовленістю між сторонами були закриті провадження, в тому числі, у зв'язку із затвердженням мирових угод і відповідач у період з березня 2023 року по січень 2025 року виплачував свої борги.
Крім того відповідач зауважив, що після припинення основного виду діяльності із виробництва виноградних вин в місті Бахмут, він став здійснювати діяльність з оптової торгівлі алкогольних напоїв, вироблених на виробничих потужностях у місті Бахмут до призупинення основного виду діяльності, яка зберігалась на складах в різних регіонах України, та алкогольних напоїв, вироблених на потужностях іншого виробника на замовлення відповідача під його торговельними марками, однак основними покупцями цієї продукції є торговельні мережі, які купують продукцію виключно на умовах значного (до 110 календарних днів) відтермінування оплати та також систематично не сплачують вартість поставленої їм продукції в установлений договорами строк, що призводить до недостатності обігових коштів у відповідача. До того ж у 2025 році відбулося значне падіння реалізації алкогольної продукції через зниження купівельної спроможності населення у зв'язку з інфляцією та зростанням ціни на основні групи товарів.
З урахуванням викладеного та враховуючи відсутність у позовній заяві будь-яких фактів та доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану та господарської діяльності позивача, а також те, що нарахована сума пені виходячи з фінансової звітності відповідача є завеликою та такою, що може унеможливити виконання ним своїх зобов'язань з виплати заробітної плати працівникам, сплати податків та зборів до бюджету, сплати заборгованості іншим кредиторам, зокрема, банкам за укладеними раніше кредитними договорами, що може повністю зупинити будь-яку діяльність відповідача і, як наслідок, привести до його банкрутства, відповідач доводить, що тривалий період часу він не має можливості здійснювати нормальну та повноцінну діяльність, через недостатність обігових коштів, водночас поступово, періодично, у міру надходження грошових коштів сплачував позивачу грошові кошти з метою погашення свого боргу та ніколи не ухилявся від виконання своїх грошових зобов'язань перед позивачем.
Заперечуючи проти задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, позивач зазначив, що сторони уклали Договір вже після введення в Україні воєнного стану, а також після зміни відповідачем свого місцезнаходження та стверджуваного відповідачем зупинення своєї основної діяльності, отож обставини, на які посилається відповідач як на підставу для пом'якшення відповідальності вже існували та були об'єктивно передбачуваними. Уклавши Договір відповідач свідомо та добровільно погодився з його умовами, зокрема в частині відповідальності за його неналежне виконання. За час виконання Договору сторони підписали більше 50 специфікацій, у яких окремо узгоджували строки поставки і оплати, тому посилання відповідача на скрутне фінансове становище після виникнення спору, за доводами позивача, свідчить не про винятковість ситуації, а про намагання уникнути відповідальності. Позивач зауважує, що попри описані відповідачем обставини, він продовжував здійснювати господарську діяльність: замовляв, приймав та використовував продукцію позивача, здійснював часткові платежі, тобто не довів факт зупинення діяльності або блокування рахунків. У цьому контексті позивач зазначає, що невід'ємною складовою підприємницької діяльності є ризик, тому поточний фінансовий стан відповідача є результатом його діяльності і перекладення негативних наслідків такої діяльності на позивача, останній вважає неприйнятним.
Також позивач вказав на систематичний та триваючий характер порушення відповідачем своїх зобов'язань, оскільки відповідач прострочив оплату за кожною з доданих до позовної заяви видаткових накладних і прострочення тривало від 28 до 187 календарних днів, що виключає можливість стверджувати про настання випадкових або непередбачуваних обставин. Позивач вважає, що у такому разі пеня виконує не каральну, а компенсаційну та превентивну функцію, спрямовану на відновлення балансу інтересів та компенсацію негативних наслідків тривалого користування коштами позивача.
Крім того в контексті доводів відповідача щодо не співмірності розміру пені наслідкам порушення та його фінансового стану, позивач зазначив, що на виконання Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято і оплачено продукції на загальну суму майже 60 млн. грн, що вказує на істотний економічний ефект від співпраці. При цьому розмір пені становить лише 7,99% від вартості продукції, щодо якої відповідач допустив прострочення у період, що є предметом спору, тому позивач вважає заявлений розмір пені співмірним наслідкам порушення.
За доводами позивача не заслуговують на увагу твердження відповідача про його добросовісну поведінку, яка полягає у повному погашенні заборгованості, оскільки відповідач свого часу не дотримався запропонованого ним же у листі № 31 від 18.07.2025 графіка погашення заборгованості, а сплатив заборгованість після подання цього позову до суду, тобто після виникнення реальної загрози притягнення до відповідальності.
З огляду на викладене, а також зважаючи на те, що позивач також зазнав збитків внаслідок військової агресії, а саме масовані обстріли призвели до пошкодження та знищення власних та орендованих виробничих та складських приміщень позивача, знищення сировини, напівфабрикатів, готової продукції та основних засобів, позивач зазначає, що застосування штрафних санкцій і звернення до суду є вимушеними кроками і мають на меті не покарання відповідача, а забезпечення відновлення платіжної дисципліни та захист власних економічних інтересів.
Оцінивши наведені протилежні твердження сторін, суд погоджується із позивачем та вважає, що відповідач не довів наявність виключних обставин, які б надавали суду підстави зменшити розмір пені.
Зокрема суд відзначає, що відповідач не надав обґрунтованих причинно-наслідкових зв'язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю вчасно виконати свої зобов'язання за Договором, беручи до уваги те, що Договір було укладено після введення в Україні воєнного стану та настання інших обставин, на які посилається відповідач, а відтак відповідач мав усвідомлювати умови, в яких він буде виконуватись, розумно оцінювати можливість виконання зобов'язань в узгоджені сторонами терміни. При цьому не тільки відповідач продовжує працювати в умовах воєнного стану, а й позивач, на господарську діяльність якого, також, негативно впливають наслідки, пов'язані з військовою агресією Російської Федерації.
Також суд не може визнати достатнім для зменшення розміру пені повне погашення відповідачем заборгованості до відкриття провадження у справі, оскільки, як вже було зазначено вище, зобов'язання повинні виконуватись належним чином. Натомість матеріали справи свідчать про те, що прострочення відповідача мали систематичний характер, що дає підстави погодитись із позивачем у тім, що поведінка відповідача свідчить не про настання непередбачуваних та невідворотних негативних обставин, а про намагання полегшити (відтермінувати) свій майновий тягар та уникнути відповідальності за неналежне виконання зобов'язань.
При цьому суд відзначає, що заявлений розмір пені не є надмірним для відповідача і є адекватним вчиненому порушенню, позаяк відповідач систематично користувався грошовими коштами відповідача, які мав сплатити на виконання своїх зобов'язань і прострочення тривали в середньому кілька місяців.
Суд наголошує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а є його правом, яке може бути реалізоване судом виключно у виняткових випадках.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру пені, нарахованої за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором.
Відтак, позовна вимога про стягнення пені в розмірі 522 300,74 грн підлягає задоволенню у заявленому розмірі згідно з неспростованим відповідачем розрахунком позивача, з яким погоджується суд.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Беручи до уваги визнання відповідачем позову, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 6 статті 236 ГПК України передбачено, що якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 522 300,74 грн пені, 50 545,24 грн 3% річних та 96 986,39 грн інфляційних втрат.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Крім того, суд прийняв до розгляду зменшення позивачем розміру позовних вимог та вирішив спір виходячи з ціни позову в розмірі 669 832,37 грн, з якої мав бути сплачений судовий збір у розмірі 10 047,49 грн.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Враховуючи зменшення розміру позовних вимог, а також часткове визнання позову відповідачем та ухвалення рішення згідно з таким визнанням, суд дійшов висновку про необхідність повернення позивачеві судового збору в загальному розмірі 11 478,40 грн (10 371,91 грн + (2 212,98 грн/2) = 11478,40 грн).
Інша частина судових витрат позивача по сплаті судового збору в розмірі 8 941,00 грн (7 834,51 грн + 1 106,49 грн=8941,00 грн), у відповідності до вимог статті 129 ГПК України, покладається на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 46, 129, 130, 233, 237, 238, 240, 247, 252 ГПК України, суд
1. Прийняти заяву Приватного акціонерного товариства «Технологія» про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення заборгованості в розмірі 691 460,79 грн.
2. В іншій частині позов задовольнити.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Артвайнері» (пр.Бандери Степана, буд.6, оф.703, м.Київ, 04073; ідентифікаційний код 00412168) на користь Приватного акціонерного товариства «Технологія» (пр.Перемоги, буд.147-А, м.Суми, Сумська обл., 40025; ідентифікаційний код 14022407) пеню в розмірі 522 300 (п'ятсот двадцять дві тисячі триста) грн 74 коп., 3% річних в розмірі 50 545 (п'ятдесят тисяч п'ятсот сорок п'ять) грн 24 коп., інфляційні втрати в розмірі 96 986 (дев'яносто шість тисяч дев'ятсот вісімдесят шість) грн 39 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 941 (вісім тисяч дев'ятсот сорок одна) грн 00 коп.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Повернути Приватному акціонерному товариству «Технологія» (пр.Перемоги, буд.147-А, м.Суми, Сумська обл., 40025; ідентифікаційний код 14022407) із спеціального фонду Державного бюджету України частину судового збору в розмірі 11 478 (одинадцять тисяч чотириста сімдесят вісім) грн 40 коп., сплаченого відповідно до платіжної інструкції в національній валюті № 22742 від 07.01.2026.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05.03.2026.
Суддя Т.П. Капцова