ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.02.2026Справа № 910/13135/25
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "АК-Інвестпром"
простягнення 29 068 022 грн 00 коп.
Представники сторін:
від позивачаКолодяжна Ю.А.
від відповідача Аксаітова М.Ю.
23.10.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "АК-Інвестпром" про стягнення 29 068 022 грн 00 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами контракту (договору) про закупівлю від 03.04.2024 № 101/04-24-РМ не виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару у встановлений сторонами строк, у зв'язку з чим позивачем нараховано 29 068 022 грн 00 коп. штрафних санкцій.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2025 відкрито провадження у справі № 910/13135/25, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.12.2025.
07.11.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про вступ у справу як представника.
12.11.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли клопотання про залучення третьої особи та відзив на позовну заяву.
28.11.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли відповідь на відзив та заперечення на клопотання про залучення до участі справі третьої особи.
В підготовчому засіданні 01.12.2025 суд без оформлення окремого документа постановив: відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі справі третьої особи та оголосити перерву в підготовчому засіданні до 12.01.2026, про що занесено до протоколу судового засідання.
15.12.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.
12.01.2026 до Господарського суду міста Києва від Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" надійшла заяв про заміну сторони її правонаступником.
Підготовче засідання призначене на 12.01.2026 не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2026, суд в порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України, повідомив сторін про призначення підготовчого засідання на 26.01.2025.
22.01.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на клопотання (заяву).
Підготовче засідання призначене на 26.01.2026 не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2026, суд в порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України, повідомив сторін про призначення підготовчого засідання на 02.02.2026.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 12.02.2026.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 замінено позивача у справі Державне підприємство Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" його правонаступником Державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель".
В судове засідання 12.02.2026 з'явились представники сторін та надав пояснення по суті спору.
Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову
У судовому засіданні 12.02.2026 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
03.04.2024 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" (замовник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АК-Інвестпром" (постачальник за договором, відповідач у справі) укладено державний контракт (договір) про закупівлю № 101/04-24-РМ, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити замовнику Шолом бойовий балістичний повнорозмірний (35810000-5: Індивідуальне обмундирування) (далі за текстом - товар), найменування, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК яких визначені в специфікації (додаток №1) (номер оголошення про проведення закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель - ID: UA-2024-03-05-013926-a), а замовник - прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до пункту 1.2. договору отримувачами товару за договором є Об'єднані центри забезпечення Міністерства оборони України, до яких здійснюється постачання товару (далі - отримувач) для задоволення нагальних потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів країни.
Згідно з пунктом 1.4. договору цей договір виконується в рамках виконання бюджетної програми КПКВК 2101020 "Забезпечення діяльності Збройних Сил України, підготовка кадрів і військ, медичне забезпечення особового складу, ветеранів військової служби та членів їхніх сімей, ветеранів війни" відповідно до: - порядку використання державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція закупівель у сфері оборони" коштів, передбачених у державному бюджеті для оборонних закупівель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3.11.2023 № 1142; - наказу Міністерства оборони України від 02.12.2023 № 716/нм "Про уповноваження державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція закупівель у сфері оборони» на виконання функції служби державного замовника у сфері оборони".
У відповідності до пункту 4.1. договору постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару за цим договором у строк, визначений у специфікації (додаток №1), або в строк, визначений замовником у заявці на поставку, складеній замовником за формою, визначеною у додатку № 2 до цього договору (далі - заявка на поставку товару).
Відповідно до пункту 5 специфікації (додаток №1) до договору сторони погодили поставку товару в загальній кількості 5 000 штук до 30.04.2024.
Згідно з пунктом 4.2. договору поставка товару здійснюється постачальником однією або окремими партіями, які формуються відповідно до заявки на поставку товару та ростовки, визначеної у специфікації (додаток №1).
Відповідно до пункту 5 додатку № 1 до договору, сторони погодили, строк поставки товару - до 30.05.2024 включно.
Додатковою угодою № 2 до договору, пункт 5 специфікації викладено в новій редакції, а саме, строк поставки товару - до 10.06.2024 включно.
У відповідності до пункту 4.3. договору, заявка на поставку товару подається замовником постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором, не менш ніж за 10 календарних днів до дати поставки, визначеної у специфікації (додаток № 1) або в заявках на поставку товару.
Товар за кількістю поставляється отримувачу після приймального контролю (якості) представниками Центрального управління контролю якості Міністерства оборони України (далі-Представник Центрального управління) (пункт 6.1 договору).
Пунктом 6.4. договору встановлено, що приймання товару здійснюється після перевірки отримувачем, замовником особисто та/або із залученням третьої особи Товару на: відповідність технічним вимогам до даного виду товару та вимогам нормативної документації, у т.ч. перевірки товаросупровідних документів, візуального огляду кожної партії товару щодо зовнішнього вигляду, відповідності, цілісності, неушкодженості, проведення повного кількісного контролю-перерахунку, та здійснення контролю за якістю Товару.
Здійснення контролю за якістю товару регламентується додатком № 3 до цього договору та складається з наступних етапів: затвердження контрольного зразка; приймальний контроль товару за якістю (пункт 6.5 договору).
Згідно з пунктом 6.7 договору, після здійснення перевірки товару відповідно до пунктів 6.3, 6.4 договору, у разі відсутності зауважень отримувача до товару, постачальник та отримувач підписують акт приймання товару, що підтверджує перехід права власності на товар від постачальника до отримувача, та передають підписаний акт приймання товару на підпис замовнику, після чого замовник повертає належні примірники акту приймання товару постачальнику та отримувачу.
У відповідності до пункту 7.1. договору постачальник гарантує якість товару, що постачається, його кондиційність, відповідність чинним нормам, вимогам і стандартам, а також вимогами до товару, визначеним у додатку № 3 до цього договору.
Відповідно до пункту 7.2 договору товар повинен бути виготовлений згідно з технологічною документацією, затвердженою в установленому порядку. Вимоги щодо якості товару поширюються і на сировину, продукти, з якої виготовлено сам товар.
Згідно з пунктом 7.3 договору товаром неналежної якості вважається товар:
- який не відповідає вимогам, визначеним у додатку № 3 до цього договору;
- щодо якого відсутні документи, передбачені пунктом 6.3 договору;
- щодо якого складено негативний висновок за результатами вхідного контролю якості;
- який не відповідає будь-яким іншим вимогам до якості товару, які містяться у цьому договорі або нормативних документах.
Пунктом 8.1 договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, що виникають з цього договору, сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України.
Згідно з пунктом 8.2 договору у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,5 (нуль цілих п'ять десятих) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов'язань. За порушення строку поставки товару понад 30 (тридцять) календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від ціни товару, строк поставки якого порушено.
Відповідно до пункту 8.4. договору у разі застосування пені/штрафу постачальник зобов'язаний сплатити суму пені/штрафу протягом 30 (тридцяти) банківських днів від дати направлення замовником письмового повідомлення постачальнику. Сплата пені/штрафів не звільняє постачальника від виконання умов постачальником за весь період прострочення до моменту належного виконання зобов'язання.
Пунктом 13.1 договору сторонами погоджено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2024, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, у тому числі в частині нарахування та сплати штрафних санкцій та поставки товару - до повного виконання.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами купівлі-продажу.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до частин 1, 4 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.
Відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 674 Цивільного кодексу України).
На виконання пункту 4.3. договору позивачем на електронну адресу відповідача 08.04.2024 направлено заявки на поставку товару № R0001158 від 08.04.2024, з урахуванням коригування від 30.04.2024 (заявка в редакції від 30.04.2024), з кінцевою датою поставки 5000 шт (одиниць) товару до 30.05.2024.
Відповідно до акту приймального контролю товару за якістю від 12.08.2024 № 1 було встановлено, що під час проведення приймального контролю товару за якістю товар у кількості 4950 одиниць на суму в розмірі 39 203 010 грн 00 коп. не прийнятий, у зв'язку з тим, що не пройшов приймального контроль товару за якістю.
Пунктом 15.2.1. договору передбачена одностороння відмова, припинення зобов'язань та розірвання договору з боку замовника, яка вчиняється з повідомленням про це постачальника у разі порушення постачальником умов розділів 4-7 цього договору та/або істотне порушення постачальником своїх зобов'язань за цим договором.
Державне підприємство Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" листом від 13.09.2024 № 2165/06/421-2024 повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "АК-Інвестпром" про односторонню відмову, припинення зобов'язань та розірвання державного контракту (договору) про закупівлю від 03.04.2024 № 101/04-24-РМ, на підставі пункту 15.2.1. договору.
25.09.2024 Державне підприємство Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "АК-Інвестпром" претензію за вих. № 2165/06/615-2024 про стягнення штрафних санкцій згідно з державним контрактом (договором) № 101/04- 24-РМ від 03.04.2024.
17.09.2025 постачальнику направлено уточнений розрахунок до претензії листом №2165/5521/05-2025 на загальну суму 21 227 420 грн 00 коп. з відповідними розрахунками.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов'язань за договором щодо поставки передбаченого договором товару, у зв'язку з чим заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 18 665 490 грн 00 коп., нарахованої за загальний період прострочення з 10.06.2024 до 20.09.2024, штрафу за прострочення понад 30 днів у розмірі 2 561 930 грн 00 коп., та штрафу за порушення умов щодо якості товару у розмірі 7 840 602 грн 00 коп.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (тут і надалі - чинного станом на день виникнення спірних правовідносин) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У відповідності до частини 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
За змістом частини 1 статті згідно 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
У відповідності до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Отже, відповідно до поданих доказів, судом встановлено, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства та умов укладеного між сторонами контракту (договору) про закупівлю від 03.04.2024 № 101/04-24-РМ, не виконано взятих на себе зобов'язання щодо поставки товару, в тому числі належної якості, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов пункту 8.2 договору та відповідно до норм частини 2 статті 231 Господарського кодексу України.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та інфляційних втрат суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення суми пені та штрафу судом встановлено, що розмір пені та штрафу, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача
В той же час, відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, в обґрунтування якого останній зазначає, що штрафні санкції є неспіврозмірними та невиправданими, враховуючи, що причиною неналежного виконання зобов'язань було порушення договірних зобов'язань контрагентами.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом зазначених норм Господарського та Цивільного кодексів України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав, якщо: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо.
При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18 та в ін.).
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).
Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та ін.).
Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20) та ін).
Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Оцінивши наявні у матеріалах справи докази та зважаючи на відсутність доказів завдання позивачу збитків, внаслідок порушення відповідачем строку поставки товару, компенсаційний характер неустойки, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягає стягненню з відповідача, на 30 %, що становить 13 065 822 грн 00 коп. пені за прострочення виконання зобов'язання, 1 793 351 грн 00 коп. штрафу за прострочення понад 30 днів та 3 136 240 грн 80 коп. штрафу за порушення умов щодо якості товару.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Однак, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 у справі № 917/1006/16, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16.
Таким чином, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АК-Інвестпром" (01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 15, ідентифікаційний код 43448425) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 13/24, ідентифікаційний код 44830311) 13 065 822 (тринадцять мільйонів шістдесят п'ять тисяч вісімсот двадцять дві) грн 00 коп. пені за прострочення виконання зобов'язання, 1 793 351 (один мільйон сімсот дев'яносто три тисячі триста п'ятдесят одна) грн 00 коп. штрафу за прострочення понад 30 днів, 3 136 240 (три мільйони сто тридцять шість тисяч двісті сорок) грн 80 коп. штрафу за порушення умов щодо якості товару та 348 816 (триста сорок вісім тисяч вісімсот шістнадцять) грн 26 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено: 05.03.2026
Суддя Н.Плотницька