Рішення від 05.03.2026 по справі 910/13661/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.03.2026Справа № 910/13661/25

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (площа Івана Франка, буд.5, м. Київ, 01001) до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» (вул. Січових Стрільців, буд. 17, м. Київ, 04053) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17) про стягнення 83 292,64 грн,

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

03.11.2025 Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про стягнення 83 292,64 грн з яких: 61 483,93 грн - за послуги з центрального опалення; 5 753,71 грн - за послуги з постачання теплової енергії; 12 237,26 грн - інфляційних втрат; 3 796,11 грн - 3% річних, 21,63 грн - заборгованість за абонентське обслуговування та 04.11.2025 була передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач взагалі не вносив плату за послуги з централізованого опалення, в результаті чого за період з жовтня 2018 по жовтень 2021 утворилась заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 позовну заяву Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» залишено без руху.

Ухвалою суду від 18.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17).

04.12.2025 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано відзив на позовну заяву у відповідності до якого представник заперечував стосовно позовних вимог зокрема з наступних підстав.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 25.02.2016 № 107 «Про віднесення ПАТ «РОДОВІД БАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 25.02.2016 № 261 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «РОДОВІД БАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ «РОДОВІД БАНК» з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 26.02.2016 до 25.03.2016 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «РОДОВІД БАНК», визначені ст. 37- 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Кулішу В.М. строком на один місяць з 26.02.2016 до 25.02.2016 включно. З 22.04.2022 повноваження під час здійснення ліквідації АТ «РОДОВІД БАНК» здійснюються Фондом безпосередньо.

За результатами проведених 27.09.2021 відкритих торгів (аукціону) з продажу лоту GL2N420624, та укладеного Договору купівлі-продажу квартири від 16.12.2021, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лапкевич Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 3563, право власності АТ «РОДОВІД БАНК» на об'єкт нерухомого майна - квартиру (м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 5, кв. 16, площею 117,5 кв.м.) перейшло до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Ю-БЕЙС».

Таким чином представник відповідача вважає, що порядок задоволення майнових вимог вкладників та інших кредиторів неплатоспроможного банку, що ліквідується Фондом, встановлюється Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і обраний позивачем спосіб захисту йому суперечить, а отже не підлягає задоволенню.

04.12.2025 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано заяву про застосування строку позовної давності. Вищеозначена заява обґрунтована тим, що КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» було достеменно відомо про порушення права ще в жовтні 2018, однак позовна заява КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» про стягнення заборгованості подана (зареєстрована судом 03.11.2025).

04.12.2025 в системі «Електронний суд» представником третьої особи сформовано письмові поясненні у відповідності до яких представник зокрема зазначив, що законодавство не відносить послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) / абонентського обслуговування для послуги з постачання теплової енергії до витрат банку, пов'язаних із здійсненням процедури ліквідації, задоволення яких проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого Фондом.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».

За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Отже, з 01.05.2018 постачання теплової енергії та гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».

Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» з 16.06.2026 по 16.12.2021 був власником квартири, загальною площею 117,5 кв.м, житловою площею 77,7 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Пушкінська, будинок 5 (п'ять), квартира 16 (шістнадцять), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1177194180391. Право власності на нерухоме майно було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 червня 2016 року, номер запису про право власності: 19097129, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1177194180391 (вищезазначені відомості вказані в договорі купівлі-продажу квартири від 16.12.2021 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лапкевич Т.В. зареєстрованого в реєстрі за № 3563).

Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частиною 2 ст. 714 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про теплопостачання», основним обов'язком споживача теплової енергії є в тому числі своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Як вказав позивач, письмовий договір між позивачем та відповідачем не укладено.

На підтвердження факту постачання теплової енергії позивачем долучено до матеріалів справи належним чином завірені копії корінців нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону та відомостями реєстрації параметрів теплоспоживання за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 5.

Представник позивача зазначив, що облік споживання теплової енергії будинку за адресою: місто Київ, вулиця Пушкінська, будинок 5 здійснюється за особовим рахунком: № 153297800160101 та обсяг спожитої відповідачем теплової енергії в ГКал., а також щомісячне нарахування по особовому рахунку відображені в акті надання послуги з централізованого опалення для споживача за його обліковим записом: 153297800160101.

Як вказує позивач ПАТ «РОДОВІД БАНК» який був власником квартири №16 в будинку №5 по вул. Пушкінській в м. Києві, загальною площею 117,5 кв.м., не прийняв рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклав з виконавцем комунальної послуги (Позивачем) відповідний індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

30.09.2021 Позивачем на офіційному веб-сайті КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВРАДИ (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (https://kte.knida.gov.ua/) опубліковано текст Договору про надання послуги з постачання теплової енергії за формою, встановленою Правилами, затвердженими постановою КМУ від 21.08.2019 року № 830, з урахуванням змін, внесених постановою КМУ від 08.09.2021 року № 1022.

З огляду на наведені обставини представник вважає, що між КОМУНАЛЬНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВРАДИ (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» та Відповідачем як власником квартири №16 в будинку №5 по вул. Пушкінській в м, Києві, загальною площею 117,5 кв.м., укладено Індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (далі Договір).

Відповідно до умов Договору виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені Договором.

Відповідно до п. 7 Договору виконавець забезпечує постачання теплоносія з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Постачання теплової енергії на індивідуальні теплові пункти для потреб опалення та приготування гарячої води здійснюється безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно з п. 8 Договору виконавець забезпечує постачання теплової енергії у відповідній кількості та якості згідно з вимогами пунктів 5 і 6 цього договору до межі зовнішніх інженерних мереж постачання послуги виконавця та внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку (індивідуального (садибного) будинку).

За змістом п. 11 Договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315 (далі - Методика розподілу). Якщо будинок оснащено двома та більше вузлами комерційного обліку теплової енергії відповідно до вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", обсяг спожитої послуги у будинку визначається як сума показань таких вузлів обліку. За рішенням співвласників багатоквартирного будинку розподіл обсягу спожитої теплової енергії здійснюється для кожної окремої частини будинку, обладнаної вузлом комерційного обліку послуги. Одиницею вимірювання обсягу спожитої послуги є гігакалорія (Гкал).

Відповідно до п. 20 Договору у разі відсутності інформації про показання вузла (вузлів) комерційного обліку та/або недопущення споживачем виконавця до вузла (вузлів) комерційного обліку для зняття показань для визначення обсягу теплової енергії, спожитої в будинку, визначається середній обсяг споживання теплової енергії в будинку протягом попереднього опалювального періоду, а у разі відсутності такої інформації - за фактичний час споживання протягом поточного опалювального періоду, але не менше ЗО днів. Після відновлення надання показань вузлів комерційного обліку виконавець зобов'язаний провести перерозподіл обсягу спожитої послуги у будинку та перерахунок із споживачем. Перерозподіл обсягу спожитої послуги у будинку та перерахунок із споживачем проводиться у тому розрахунковому періоді, у якому було отримано в установленому порядку інформацію про невідповідність обсягу, але не більш як за 12 розрахункових періодів.

Згідно з п. 30 Договору споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830 (Офіційний вісник України, 2019 р., № 71, ст. 2507), в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. № 1022, та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця https://kte.kmda.gov.ua/wp-content/uploads/2021/09/Zminy-do-Nakazu-360.pdf. У разі застосування двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії плата за послугу з постачання теплової енергії визначається як сума плати, розрахованої виходячи з умовно-змінної частини тарифу (протягом опалювального періоду), а також умовно-постійної частини тарифу (протягом року).

На підставі п. 31 Договору вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Розмір тарифу зазначається на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця: https://kte.kmda.gov.ua/wp-content/uploads/2021/10/Taryfy-dlyaKP-KYYIVTEPLOENERGO-vstanovleni-rozporyadzhennyam-KMDA-vid-19-zhovtnya-2021- roku-2176-.pdf?x56614. У разі зміни зазначеного тарифу протягом строку дії цього договору новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію без внесення сторонами додаткових змін до цього договору. Виконавець зобов'язаний забезпечити їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті. У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну ціни/тарифу на послугу виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення їх у дію, повідомляє про це споживачу з посиланням на рішення відповідного органу.

Положеннями п. 32 Договору розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. У разі застосування двоставкових тарифів умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.

Відповідно до п. 34 Договору споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

Позивач вважає, що відповідно до актів надання послуг з постачання теплової енергії, акту звіряння взаєморозрахунків за послуги з постачання теплової енергії, розрахунку заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, деталізованої інформації про коригування нарахувань за послугу з постачання теплової енергії для квартири №16 в будинку №5 по вул. Пушкінській в м. Києві, загальною площею 117,5 кв.м. власником якого є ПАТ «РОДОВІД БАНК», позивач належним чином надав послугу з постачання теплової енергії Відповідачу.

Відповідно до розрахунку позивача, за відповідачем обліковується заборгованість за послуги з постачання теплової енергії ПАТ «РОДОВІД БАНК» розмір якої складає 5 753,71 грн.

Окрім цього, положеннями п. 11 ч. 1 ст. 1, ч. 5 ст. 13 Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII, Правил 830 та Правил 1182 визначено, що споживачем щомісяця однією сумою вноситься виконавцю комунальної послуги плата за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України, і яка є платежем, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку для відшкодування витрат, пов'язаних з укладенням договору, здійснення розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води (у разі їх наявності у будівлі споживача), а також за виконання інших функцій, пов'язаних з обслуговуванням виконавцем абонента за індивідуальним договором (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання та постачання гарячої води).

На підставі зазначених нормативних актів КП «Київтеплоенерго» нараховано відповідачу за листопад 2021 року плати за абонентське обслуговування для послуги з постачання теплової енергії у розмірі 21,63 грн., яка відповідачем не сплачена.

19 червня 2025 року позивач направив відповідачу вимогу-претензію №4/05.3/6180 з проханням погасити заборгованість.

26 липня 2025 року на адресу позивача надійшов лист від 23.07.2025 року №056-49-58/25 від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення AT «РОДОВІД БАНК» з ринку в якому повідомлено позивача, що на виконання приписів статті 521 Закону AT «РОДОВІД БАНК» здав, а архів Національного банку України прийняв на зберігання всі наявні документи банку за 1990-2021 роки включно, а також довідковий апарат до них. При приймання-передавання документів на зберігання до архіву Національного банку України складено відповідні акти. Відтак у Фонді відсутні всі первинні документи AT «РОДОВІД БАНК» за зазначений період, в тому числі - документи, підтверджуючі інформацію про наявність або відсутність розрахунків/платежів, зазначених в листі. Фонд не в змозі надати іншу інформацію.

За таких обставин, звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача 83 292,64 грн з яких: 61 483,93 грн - заборгованість за послуги з центрального опалення; 5 753,71 грн - заборгованість за послуги з постачання теплової енергії; 12 237,26 грн - інфляційних втрат; 3 796,11 грн - 3% річних та 21,63 грн - заборгованість за абонентське обслуговування.

Заперечення проти задоволення позову зводять до наступного:

- законодавство не відносить послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) / абонентського обслуговування для послуги з постачання теплової енергії до витрат банку, пов'язаних із здійсненням процедури ліквідації, задоволення яких проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого Фондом;

- порядок задоволення майнових вимог вкладників та інших кредиторів неплатоспроможного банку, що ліквідується Фондом, встановлюється Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і обраний позивачем спосіб захисту йому суперечить, а отже не підлягає задоволенню;

- позивачем пропущено строк позовної давності.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури ліквідації банку: - припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку; - банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; - строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 3 статті 47 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду) визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону. Усі або частина повноважень Фонду, визначених цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду, крім організації реалізації майна банку, що ліквідується, та звернення з вимогами та позовами про відшкодування шкоди (збитків), зазначеними у частинах п'ятій та десятій статті 52 цього Закону. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає межі повноважень кожної з них.

Статтею 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено повноваження Фонду під час здійснення ліквідації банку. Так, згідно з частиною 1 наведеної статті Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, зокрема, здійснює повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Процедура заявлення вимог кредиторів до банку, що ліквідується, передбачена частиною 1 статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з якою Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Згідно з ч. 2 ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.

Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду (ч. 3 ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Відповідно до ч. 4 ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.

Згідно з ч. 8 ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

У п. 1 розділу ІІ Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції від 21.08.2017 №3711, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.09.2017 за №1104/30972 (надалі - Положення в редакції від 2017 року), кредиторські вимоги заявляються кредиторами банку, що ліквідується, виключно в письмовій формі шляхом:

направлення письмової заяви до Фонду або через відділення поштового зв'язку за адресою, вказаною в оголошенні про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складання реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду;

подання письмової заяви безпосередньо за місцезнаходженням банку/відокремленого підрозділу банку (відділення, філії, представництва).

Зразок письмової заяви кредитора наведена в додатку 1 до цього Положення.

Згідно з п. 4 розділу ІІ Положення кредиторські вимоги можуть заявлятись кредиторами банку як з визначенням обсягу (суми) кредиторських вимог, так і без визначення такого обсягу (суми).

У п. 1 розділу ІІІ Порядку визначено, що визначення суми вимог кожного кредитора відбувається у такому порядку:

1) відповідальний структурний підрозділ Фонду або уповноважена особа Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) складає реєстр вимог кредиторів на підставі поданих кредиторами заяв, первинних документів, що є в розпорядженні банку, та відповідно до даних балансу банку, до якого включає: вимоги кредиторів у національній валюті в розмірі, який існував на дату прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

вимоги кредиторів, заявлені в іноземній валюті, включаються до реєстру вимог кредиторів у національній валюті в сумі, визначеній за офіційним курсом, встановленим Національним банком України на дату початку процедури ліквідації;

2) у разі якщо в наданій письмовій заяві кредитором не визначено обсяг (суму) кредиторських вимог до банку, такий обсяг (сума) визначається відповідальним структурним підрозділом Фонду або уповноваженою особою Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) на підставі залишків та первинних документів на рахунках такого кредитора на дату початку процедури ліквідації банку. При цьому для визначення вимог такого кредитора не враховуються його вимоги у межах гарантованої Фондом суми відшкодування коштів за вкладами;

3) з метою підтвердження обсягу (суми) кредиторських вимог кредитором також можуть надаватись копії правочинів (у тому числі договорів) або копії первинних документів (підписані сторонами акти виконаних робіт, платіжні доручення, касові документи тощо), які є підставою підтвердження кредиторських вимог такого кредитора фактичними даними;

4) у разі якщо заявлені кредитором кредиторські вимоги не підтверджені фактичними даними, що є в розпорядженні банку, банк може додатково запросити у заявника кредиторських вимог копії первинних документів, що можуть бути підставою підтвердження кредиторських вимог такого кредитора.

У разі відмови заявника кредиторських вимог від надання копій первинних документів, які можуть бути підставою підтвердження кредиторських вимог, такі вимоги відхиляються, про що письмово повідомляється заявник кредиторських вимог.

Згідно з п. 2 розділу IV Порядку реєстр акцептованих вимог кредиторів повинен містити відомості про кожного кредитора, розмір (суму) його вимог за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожної вимоги.

Відповідно до п. 3 розділу IV Порядку внесення інформації до форми реєстру акцептованих вимог кредиторів здійснюється відповідно до наданої кредитором письмової заяви та додаткових документів, що підтверджують фактичні дані заявлених кредиторських вимог.

Згідно з п. 4 розділу IV Порядку на підставі визнаних і включених до реєстру акцептованих вимог кредиторів визначається загальна сума вимог у межах кожної окремої черги, яка вноситься у відповідний рядок наприкінці реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Відповідно до п. 1 розділу V Порядку реєстр акцептованих вимог кредиторів подається уповноваженою особою Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) до Фонду для затвердження на пронумерованих, прошнурованих (прошитих) аркушах та засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) і відбитком печатки банку (у разі її використання).

Відповідно до п. 6 розділу V Порядку інформація про акцептування вимог кредиторів розміщується на сайті банку, що ліквідується, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці.

Згідно з п. 1 розділу VII Положення підставами для внесення до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів змін, які підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду, є:

1) рішення суду, яке набрало законної сили (у тому числі рішення судів, які набрали законної сили після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторів, визначеного статтею 49 Закону), за яким, зокрема, виникають:

зобов'язання банку перед кредиторами, що виникли до дня початку процедури ліквідації;

кредиторські вимоги вкладників у частині, що перевищує суму відшкодування, виплачену Фондом, розмір якої визначено відповідно до вимог статті 26 Закону. Такі вимоги включаються до реєстру акцептованих вимог кредиторів та підлягають задоволенню в черговості відповідно до статті 52 Закону;

зобов'язання банку, які, крім вимог вкладника понад гарантовану суму відшкодування по вкладу, включаючи відсотки, які нараховані станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, включають також суми зобов'язань банку понад суму, нараховану на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку (зокрема, штрафні санкції у вигляді штрафів, пені або індексу інфляції за кількість днів прострочення зобов'язань). Такі вимоги підлягають включенню до сьомої черги задоволення вимог кредиторів, а саме: вимоги інших вкладників, які не є пов'язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов'язаними особами банку;

зобов'язання банку, що ліквідується, за зверненням довірителів фондів фінансування будівництва (далі - ФФБ), або фондів операцій з нерухомістю (далі - ФОН), або відповідного органу, що здійснює нагляд та регулювання діяльності управителя, у зв'язку з порушенням управителем законодавства про фінансові послуги про ФФБ або ФОН, який може передаватися в управління іншій фінансовій установі, що відповідає вимогам законодавства, у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 року № 490 «Про затвердження Порядку передачі фонду фінансування будівництва або фонду операцій з нерухомістю в управління іншій фінансовій установі за рішенням суду». Банк, що ліквідується, включає такі вимоги до сьомої черги вимог кредиторів;

2) свідоцтво про право на спадщину/рішення суду, яке набрало законної сили, за вимогами кредиторів, які визнані Фондом в особі відповідного структурного підрозділу Фонду або уповноваженою особою Фонду на ліквідацію (у разі делегування їй відповідних повноважень) та включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів. Підставою для звернення спадкоємців кредитора щодо внесення змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів є оригінал або засвідчена нотаріально або органами, що мають право засвідчувати такі документи згідно з вимогами законодавства України, копія свідоцтва про право на спадщину;

3) документи, які відповідно до законодавства України підтверджують правонаступництво юридичної особи внаслідок реорганізації, за вимогами кредиторів, які включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів;

4) письмова відмова кредитора від вимог;

5) клопотання Фонду в особі відповідного структурного підрозділу Фонду або уповноваженої особи Фонду на ліквідацію (у разі делегування їй відповідних повноважень) про виправлення помилки, допущеної Фондом в особі відповідного структурного підрозділу Фонду чи уповноваженою особою Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) під час акцептування вимог кредиторів;

6) клопотання Фонду в особі відповідного структурного підрозділу Фонду або уповноваженої особи Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) про збільшення/зменшення вимог кредитора відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду, що виникли під час проведення ліквідації, які отримані від Фонду на підставі заяви про задоволення додаткових вимог;

7) клопотання Фонду в особі відповідного структурного підрозділу Фонду або уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень) про зменшення вимог кредитора(ів) в результаті зарахування зустрічних однорідних вимог у випадках, визначених статтею 46 Закону;

8) договір уступки права вимоги боргу (договір купівлі-продажу, дарування тощо), засвідчений нотаріально (у випадках, якщо таке засвідчення вимагається законодавством України). Такі зміни вносяться до реєстру акцептованих вимог кредиторів виключно в межах черги, до якої було включено вимогу, яку уступлено, та у сумі, що не перевищує суму (залишок суми) вимог, яку акцептовано первинному кредитору;

9) зняття накладеного за рішенням суду арешту з рахунку;

10) виконання зобов'язання перед цим банком, щодо якого вклад, розміщений у такому банку, використовувався як засіб забезпечення його виконання;

11) пред'явлення кредиторських вимог контролюючими органами за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів, що виникли під час проведення ліквідації банку.

Внесення змін до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, здійснюється на підставі заяви кредитора про кредиторські вимоги до банку, додатком до якої в обов'язковому порядку має бути копія рішення суду, належним чином засвідчена, з відміткою суду про дату набрання рішенням суду законної сили.

Підставою для звернення щодо внесення змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів є оригінал виконавчого листа, який направляється уповноваженій особі Фонду державною виконавчою службою відповідно до вимог частини четвертої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку із закінченням виконавчого провадження на підставі прийнятого Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

У ч. 2 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначено, що оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації, проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом. До цих витрат, зокрема, належать:

1) витрати на опублікування оголошення про ліквідацію банку, відкликання банківської ліцензії та інформації про продаж майна (активів) банку;

2) витрати, пов'язані з утриманням і збереженням майна (активів) банку;

3) витрати на проведення оцінки та продажу майна (активів) банку;

4) витрати на проведення аудиту;

5) витрати на оплату послуг осіб, залучених Фондом для забезпечення здійснення покладених на Фонд повноважень;

6) витрати на виплату вихідної допомоги звільненим працівникам банку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».

Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (частина перша, пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Отже, статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» законодавець урегулював, що примусове виконання рішень уповноваженими цим Законом органами та особами здійснюється у межах повноважень та у спосіб, що визначені, зокрема, Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Одним з таких актів є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який установлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати ФГВФО відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між ФГВФО, банками, НБУ, визначає повноваження та функції ФГВФО щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків (стаття 1 цього Закону).

Відповідно до пункту 8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить.

Тобто у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов'язань перед його кредиторами, приписи Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини. Подібна правова позиція щодо пріоритетності норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відносно інших законодавчих актів України під час розгляду спору в правовідносинах з банком була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16, від 29 серпня 2018 року у справі № 127/10129/17, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17.

ФГВФО безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі ФГВФО з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, такі повноваження: реалізує повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, оновлює інформацію, що міститься у Кредитному реєстрі НБУ.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 19.12.2017 № 811-рш «Про відкликання ліцензії санаційного банку та ліквідацію ПАТ «РОДОВІД БАНК» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20.12.2017 № 5455 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «РОДОВІД БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «РОДОВІД БАНК» з 20.12.2017 до 19.12.2019 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «РОДОВІД БАНК», визначені ст. 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, крім повноважень в частині організації реалізації активів банку, Шевченку А.М. строком на два роки з 20.12.2017 до 19.12.2019 включно.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1936 від 10.11.2020 «Про деякі питання здійснення ліквідації АТ «РОДОВІД БАНК».

Відповідно до зазначеного рішення процедура ліквідації АТ «РОДОВІД БАНК» передбачає виконання заходів щодо управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів.

Також рішенням продовжено визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження ліквідатора АТ «РОДОВІД БАНК» провідному професіоналу з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Караченцеву Артему Юрійовичу до моменту внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 19.04.2022 № 250 «Про деякі питання ліквідації АТ «РОДОВІД БАНК» відкликано повноваження ліквідатора АТ «РОДОВІД БАНК», делеговані Караченцеву Артему Юрійовичу рішенням виконавчої дирекції Фонду від 10.11.2020 № 1936 «Про деякі питання здійснення ліквідації АТ «РОДОВІД БАНК».

З 22.04.2022 повноваження під час здійснення ліквідації АТ «РОДОВІД БАНК» здійснюються Фондом безпосередньо.

Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.04.2023 у справі №5002-17/1718-2011 щодо застосування приписів пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» зробила висновок, що вказана правова норма має застосовуватися імперативно щодо всіх конкурсних вимог кредиторів неплатоспроможного банку, оскільки Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає спеціальні процедури задоволення конкурсних вимог неплатоспроможного банку у відповідній черговості.

Як вбачається з вище наведених норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції від 21.08.2017 №3711, до реєстру вимог кредиторів банку, що ліквідується, включають лише конкурсні вимоги кредиторів, тобто ті, які існували на дату запровадження у банку ліквідації.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20.12.2017 № 5455 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «РОДОВІД БАНК».

20.12.2017 відповідно до частини другої статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» було опубліковано оголошення на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації АТ «РОДОВІД БАНК» та делеговано повноваження ліквідатора банку.

Окрім того зазначено, що вимоги кредиторів прийматимуться протягом 30 днів з дня опублікування оголошення у газеті «Голос України» за адресою: 04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 17.

22 грудня 2017 року в газеті «Голос України» опубліковано оголошення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «РОДОВІД БАНК», таким чином від 22.12.2017 і протягом 30 днів приймались вимоги кредиторів відносно ліквідації ПАТ «РОДОВІД БАНК» (конкурсні вимоги кредиторів, тобто ті, які існували на дату запровадження у банку ліквідації).

У той же час позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача обліковується заборгованість за період з жовтня 2018 по листопад 2021 (поточні вимоги, пов'язані з ліквідацією (зобов'язання щодо оплати за поставлену теплову енергію для потреб опалення належного банку майна, які виникли вже в процесі ліквідації).

Тобто є вимоги конкурсні, які існували на дату запровадження у банку ліквідації і до них зокрема застосовуються положення ст. 45, ч. 1 ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Разом з тим є поточні вимоги, пов'язані з ліквідацією у тому числі щодо оплати за поставлену теплову енергію для потреб опалення належного банку майна, яка виникла вже в процесі ліквідації і до них зокрема застосовуються положення ч. 2 ст. 52 та ч. 4 ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Таким чином, належним способом захисту кредитора банку, що знаходиться в ліквідації, у тому випадку, якщо його вимоги є конкурсними, є подання позову про зобов'язання включити його кредиторські вимоги до реєстру вимог кредиторів банку; а в тому випадку, якщо його кредиторські вимоги є поточними, належним способом захисту є подання позову про стягнення з банку заборгованості.

Наведене узгоджується з нормами Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції від 21.08.2017 №3711, а також правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.04.2023 у справі №5002-17/1718-2011.

Як вбачається з позовної заяви, по об'єкту за адресою: квартира №16 в будинку №5 по вул. Пушкінській в м. Києві, позивачем заявлені поточні кредиторські вимоги.

Отже, оскільки в межах даної справи позивачем обрано такий спосіб захисту як стягнення з банку заборгованості по поточним кредиторським вимогам, суд знаходить належним обраний позивачем спосіб захисту.

Частинами першої та другою ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.

За приписами частин першої-третьої ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим нормативно-правовим актом.

Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (частини шоста-сьома ст. 276 ГК України).

Відповідно до ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно з частиною першою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша ст. 634 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Частиною першою ст. 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях (частина друга ст. 641 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

На підставі умов Правил № 630 та положень ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно новин газети київської міської ради «Хрещатик» від 28.03.2018 № 34 (5085) позивачем було розміщено повідомлення, що з 24.04.2018 КП «Київтеплоенерго» стає виконавцем послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води та доведено до відома підготовлений договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, який є договором приєднання відповідно до норм ст. 634 ЦК України та вважається акцептованим усіма споживачами, які у встановленому порядку не надали заперечення щодо умов цього договору.

В матеріалах справи відсутні заперечення відповідача щодо умов Договору про надання послуг з централізованого опалення, як і не надано заперечень щодо отримання житлово-комунальних послуг за вказаним Договором.

Слід зазначити, що положеннями статей 13, 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Наведені висновки, викладені як правові позиції Верховного суду, зокрема у постановах від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16, від 25.09.2019 у справі № 522/401/15-ц, від 10.12.2018 у справі № 638/11034/15-ц тощо.

Згідно з п. 3 Правил № 630, послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв, визначених відповідно до частини третьої статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до п. 24, 25 Правил № 630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Однак, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж, встановлена Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 4 від 22.11.2005 (в редакції станом на момент надання послуг).

Як вбачається з позовної заяви, житловий будинок за адресою: м. Київ, Пушкінська, 5 під'єднаний до мереж тепло- та водопостачання, та, як наслідок, квартира №16 за зазначеною адресою, власником якої був відповідач до дати відчуження (16.12.2021), під'єднана до внутрішньо-будинкової системи тепло- та водопостачання, а отже, відповідач був споживачем послуг з централізованого опалення за особовим рахунком 153297800160101, від якої відповідач у встановленому чинним законодавством порядку, не відмовлявся (не відключався).

На підтвердження факту постачання теплової енергії позивачем долучено до матеріалів справи належним чином завірені копії корінців нарядів на включення та відключення вказаного будинку в опалювальні періоди 2018-2019, 2020-2021 та відомостями реєстрації параметрів теплоспоживання за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 5 .

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження відключення від постачання теплової енергії житлового будинку, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 5, а тому у відповідача існує обов'язок щодо відшкодування вартості наданих позивачем послуг з централізованого опалення у розмірі 61483,93 грн.

З набранням чинності Закону України від 03.12.2020 № 1060 «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово- комунальних послуг» внесені зміни до організації моделі договірних відносин з виконавцем послуг, а саме: запроваджено укладання публічного договору приєднання.

З усіма фізичними або юридичними особами, які є власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, які протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, вважаються укладеними публічні договори приєднання за формою, встановленою Правилами № 830.

Згідно з частиною дванадцятою ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Відповідно до абз. 1 частини п'ятої ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

За змістом абз. 2 частини п'ятої ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

На підставі умов Правил № 830 та п. 12 Правил № 1182 та положень статей 13 і 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», КП «Київтеплоенерго» у вересні 2021 року на своєму сайті https://kte.kmda.gov.ua/ukladannya-dogovoru-z-kp-kyyivteploen/ опубліковано (оприлюднено) Типові договори про надання послуги з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.

При цьому, в матеріалах справи відсутня відмова відповідача або заперечення останнього щодо укладання типових Договору про надання послуги з постачання теплової енергії та Договору про надання послуги з постачання теплової енергії, передбачених положеннями ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», як не надано і письмового повідомлення про відмову від цих договорів, передбаченого умовами п. 51 та п. 52 вказаних Договорів.

Доказів прийняття співвласники багатоквартирного будинку за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 5 рішення про вибір моделі договірних відносин та доказів укладання з КП «Київтеплоенерго» відповідних Договорів про надання послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за формою, встановленою Правилами № 830, передбачених частиною п'ятою ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в матеріали справи надано не було.

Згідно висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 зі справи № 922/4239/16, а також в постанові від 14.07.2023 у cправі № 910/21848/21, постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 904/2238/17, від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17 та від 21.04.2020 у справі № 910/7968/19, факт відсутності договору сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відносини, що виникають, зокрема, у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форми власності регулюється Законом України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній в період спірних правовідносин).

Відповідно до абз. 22 ст. 1 Закону України «Про теплопостачання», теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Суб'єкти відносин у сфері теплопостачання - фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування (абз. 23 ст. 1 Закону України «Про теплопостачання»).

Згідно з частиною першою ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини, що виникають, зокрема, у процесі надання споживачам послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення регулюється цим Законом.

Споживачем житлово-комунальних послуг є фізична чи юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до п. 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.07 № 1198, споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Пунктом 2 частини першої ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Частиною першою ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що надання комунальних послуг та надання послуги з управління багатоквартирним будинком здійснюються безперервно, крім часу перерв.

На підтвердження постачання теплової енергії відповідачу за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 5 у розмірі 5753,71 грн, позивачем надано: Акт надання послуг з постачання теплової енергії, в якому відображено обсяги наданої відповідачеві послуги з постачання теплової енергії в Гкал, ціна за од. Гкал; розрахунок перерахунку нарахувань за послугу з постачання теплової енергії, рахунок на оплату послуг з постачання теплової енергії (ТЕ) та Акт звіряння взаєморозрахунків плати за послуги з постачання теплової енергії (ТЕ).

Згідно з частиною першою ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону (частина перша ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до п. 37 Правил № 1182, розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги, обсягу теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором ( п. 35 Правил № 830).

Умовами типового Договору про надання послуги з постачання теплової енергії передбачено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги, обсягу теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування та плата за послугу нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку розміру плати за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно (п. 32). Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (п. 34). Споживач зобов'язаний оплачувати надану послугу за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, відшкодовувати витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором (пп. 3) п. 41).

У п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (далі - Правила № 1198) визначено, що споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих правил.

За частинами першою та четвертою ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону.

Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів.

Також, відповідно до п. 35 постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2009 № 830 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.

Пунктами 36, 37, 38 Правил № 830 передбачено, споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця в порядку та строки, визначені договором. Споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору. Споживач не звільняється від оплати послуги за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (на іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб. Споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загально будинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії та забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).

Відповідно до частини шостої ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Тобто, виходячи із вказаних законодавчих актів, відповідач, як споживач отриманої послуги з постачання теплової енергії, наділений обов'язком здійснити оплату послуг не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом.

А тому, загальне зобов'язання зі сплати послуг постачання теплової енергії у відповідача виникло поетапно після закінчення кожного місяця споживання теплової енергії незалежно від направлення чи не направлення рахунків на оплату таких послуг зі сторони позивача.

Відповідно, неотримання рахунку відповідачем не виключає обов'язку останнього здійснювати оплату за цим Договором щомісяця не пізніше останнього числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу, та не позбавляє відповідача можливості звернутись до позивача за відповідними рахунками та/або висловити свої заперечення щодо обсягів постання, застосованих тарифів та здійснених розрахунків (контррозрахунків).

Положеннями пп. 5 п. 45 Правил № 1182 передбачено, що індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені договором. Аналогічні положення викладені у пп. 5 п. 45 Правил № 830.

Відповідно до п. 31 Договору вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Розмір тарифу зазначається на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця: https://kte.kmda.gov.ua/wp-content/uploads/2021/10/Taryfy-dlyaKP-KYYIVTEPLOENERGO-vstanovleni-rozporyadzhennyam-KMDA-vid-19-zhovtnya-2021- roku-2176-.pdf?x56614.

У разі зміни зазначеного тарифу протягом строку дії цього договору новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію без внесення сторонами додаткових змін до цього договору. Виконавець зобов'язаний забезпечити їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті. У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну ціни/тарифу на послугу виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення їх у дію, повідомляє про це споживачу з посиланням на рішення відповідного органу.

Заперечень щодо заявлених позивачем обсягів постачання теплової енергії, а також застосованих позивачем тарифів за спірний період відповідачем надано не було.

Частиною першою ст. 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Так, відповідно до частини першої ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Доказів на підтвердження оплати відповідачем наданих позивачем послуг з постачання теплової енергії за спірні періоди матеріали справи не містять.

Приймаючи до уваги викладене, враховуючи законодавчо покладений обов'язок споживачів укласти договір та вносити плату за постачання теплової енергії, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині частково, а саме у розмірі 4659,88 грн. з огляду на наступне.

Як неодноразово зауважував позивач, квартира за якою надавались послуги з постачання теплової енергії була відчужена 16.12.2021 за договором купівлі-продажу квартири.

З долученого представником позивача розрахунку нарахованої теплової енергії вбачається, що позивачем нараховано за період з 01.11.2021 по 30.11.2021 заборгованість на суму 3634,41 грн та з 01.12.2021 по 31.12.2021 заборгованість на суму 2119,30 грн.

Оскільки відповідач у грудні 2021 року перебував власником квартири №16 в буд. №5 по вул. Пушкінська в м. Києві неповний місяць, відтак позовні вимоги задоволенню частково у розмірі 4659,88 грн. В іншій частині слід відмовити.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем протягом спірного періоду послуг, позивач просив суд стягнути з відповідача:

- інфляційну складову боргу за послуги з централізованого опалення у розмірі 11190,08 грн та 3% річних у розмірі 3537,43 грн;

- інфляційну складову боргу за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 1047,18 грн та 3% річних у розмірі 258,68 грн.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.1. та п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003.

Згідно висновку, викладеному у постанові ОП КГС ВС від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, методика розрахунку інфляційних збитків відповідно до статті 625 ЦК України передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції). Така правова позиція викладена в постанові ОП КГС ВС від 05.07.2019 у справі № 905/600/18

Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21 та від 26.01.2022 у справі № 910/18557/20.

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних за послуги з централізованого опалення, суд дійшов висновку, що інфляційні втрати підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі та складають 11 190,08 грн., 3% річних підлягають задоволенню частково, а саме в частині 3532,38 грн. В іншій частині слід відмовити.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних за послуги з постачання теплової енергії, суд дійшов висновку, що інфляційні втрати підлягають задоволенню частково, а саме в частині 1024,40 грн та 3% річних підлягають задоволенню частково, а саме в частині 209,15 грн. В іншій частині слід відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача плати за абонентське обслуговування послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 по 30.11.2021 у розмірі 21,63 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до 11 частини першої ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», плата за абонентське обслуговування - платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов'язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов'язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).

Згідно з п. 6 ст. 3 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» витрати оператора зовнішніх інженерних мереж на оснащення будівлі вузлами комерційного обліку води та теплової енергії включаються до складу тарифів на теплову енергію та відповідні комунальні послуги, крім випадків, якщо такі вузли комерційного обліку були встановлені власником (співвласниками) будівлі або були наявні при введенні в експлуатацію завершених будівництвом нових житлових і нежитлових будівель, реконструйованих, капітально відремонтованих житлових і нежитлових будівель, що приєднані (приєднуються) до зовнішніх інженерних мереж. У такому разі джерелом фінансування заходів із встановлення вузлів комерційного обліку води та теплової енергії є інвестиційна програма виконавця відповідної комунальної послуги.

У разі встановлення вузла (вузлів) комерційного обліку власником (співвласниками) будівлі оператор зовнішніх інженерних мереж відшкодовує такому власнику (співвласникам) будівлі фактично сплачені ним (ними) кошти на оснащення будівлі вузлом (вузлами) комерційного обліку за рахунок відповідних витрат, передбачених у тарифах на послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, за період дії цих тарифів до моменту встановлення відповідного вузла (вузлів) комерційного обліку та взяття їх на абонентський облік. Такі кошти відшкодовуються оператором зовнішніх інженерних мереж споживачам відповідних комунальних послуг шляхом зарахування їх у рахунок майбутніх платежів за послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання. У разі якщо оператор зовнішніх інженерних мереж не є виконавцем комунальної послуги, він зобов'язаний перераховувати кошти, сплачені споживачами комунальних послуг на оснащення будівлі вузлом (вузлами) комерційного обліку, виконавцю відповідної комунальної послуги для подальшого їх відшкодування виконавцем споживачам.

Порядок такого відшкодування встановлює Кабінет Міністрів України.

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг» від 21.08.2019 № 808 установлено граничний розмір плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі - граничний розмір плати за абонентське обслуговування).

При цьому, під абонентом слід розуміти споживача відповідної комунальної послуги (самостійні об'єкти нерухомого майна якого розташовані за однією поштовою адресою), з яким виконавець уклав індивідуальний договір про надання комунальних послуг або індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг.

Також, п. 2 вказаної постанови установлено, що граничний розмір плати за абонентське обслуговування, визначений відповідно до цієї постанови, застосовується окремо за кожною комунальною послугою (постачання теплової енергії; постачання гарячої води; централізоване водопостачання; централізоване водовідведення; поводження з побутовими відходами) виконавцями послуг, що нараховують плату за абонентське обслуговування згідно з відповідними договорами; плата за абонентське обслуговування (з урахуванням податку на додану вартість), визначена відповідно до планованих витрат виконавця (витрат, пов'язаних з укладенням договору про надання комунальної послуги, із здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), а також за виконання інших функцій, пов'язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води), не повинна перевищувати граничного розміру плати за абонентське обслуговування, визначеного відповідно до цієї постанови.

Кошти, отримані від спати абонентської плати КП «Київтеплоенерго» спрямовує на відшкодування витрат, пов'язаних з обслуговуванням будинкових лічильників тепла, їх ремонтом, заміною, повіркою або встановленням нових приладів обліку, витрат, пов'язаних із розподілом теплової енергії та адмініструванням послуг з постачання теплової енергії та гарячого водопостачання. Саме абонентська плата є єдиним джерелом покриття таких затрат.

Відповідно до частини п'ятої ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з:

- плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства;

- плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Отже, плата за абонентське обслуговування є складовою публічного типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії та публічного типового індивідуального договору про надання послуги з постачання гарячої води, а отже є відповідно істотною умовою такого договору.

Основними економічними чинниками, що впливають на розмір абонентської плати є:

- зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до законодавства України;

- підвищення вартості матеріалів та запчастини для ремонту вузлів комерційного обліку;

- вартість повірки вузлів комерційного обліку;

- підвищення вартості вузлів комерційного обліку.

Як вже зазначалось, граничний розмір плати за абонентське обслуговування затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 808 (із змінами та доповненнями) і залежить від розміру прожиткового мінімуму, тобто змінюється протягом календарного року.

Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг було інформовано, що плата за абонентське обслуговування не є складовою частиною тарифів на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення. Плата за абонентське обслуговування визначається виконавцем відповідної комунальної послуги (затверджується внутрішнім наказом підприємства) за планованими витратами на абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента (на місяць) і в рахунку на оплату послуг значиться окремим платежем.

КП «Киїтеплоенерго» було встановлено плату за абонентське обслуговування на одного абонента (особовий рахунок) на місяць нижчою гранично встановленого розміру плати, яка на місяць з 01.11.2021 становить:

- для послуг з постачання теплової енергії (з врахуванням витрат на обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку теплової енергії) - 31,07 грн з ПДВ;

- для послуг з постачання теплової енергії (без врахування витрат на обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку теплової енергії) - 21,63 грн з ПДВ;

- для послуг з постачання гарячої води (з врахуванням витрат на обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку гарячої води) - 35,19 грн з ПДВ;

- для послуг з постачання гарячої води (без врахування витрат на обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку гарячої води) - 15,35 грн з ПДВ.

На підтвердження заборгованості з оплати абонентського обслуговування послуги з постачання теплової енергії за листопад 2021 у розмірі 21,63 грн позивачем був наданий відповідний Акт виконання робіт з плати за абонентське обслуговування послуги з постачання теплової енергії.

Умовами Договору передбачено, що Споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається зокрема, з плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України (п. 30). Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно (п. 32). Споживач зобов'язаний оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором (пп. 3) п. 41).

Пунктом 39 Правил № 1182 передбачено, що споживач не звільняється від плати за абонентське обслуговування у разі відсутності фактичного споживання ним послуги або у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.

Умовами п. 45 Правил № 1182 передбачено, що індивідуальний споживач зобов'язаний вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені договором.

Проте, доказів здійснення відповідачем встановленої фіксованої оплати абонентського обслуговування послуги з постачання теплової енергії за спірні періоди відповідачем надано не було.

Отже, оскільки плата за абонентське обслуговування є фіксованою та сплачується незалежно від того, чи надавалася послуга з постачання теплової енергії в конкретному місяці чи ні, і охоплює витрати на обслуговування, які виникають незалежно від обсягу споживання то суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості з оплати плата за абонентське обслуговування для послуги з постачання теплової енергії за листопад 2021 у розмірі 21,63 грн обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Що стосується заявленої відповідачем позовної давності, суд зазначає, що стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:

1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;

2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;

3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07 грудня 2010 року у справі «Seal v. The United Kingdom» за заявою № 50330/07), а саме:

- строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18 березня 2008 року у справі «Dacia S.R.L. v/ Moldova» за заявою № 3052/04);

- застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20 травня 2010 року у справі «Lelas v. Croatia» за заявою №55555/08);

- механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб'єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20 грудня 2007 року у справі «Phinikaridou v. Cyprus» за заявою № 23890/02).

Виходячи з вимог ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по внескам у розмірі 83 292,64 грн, що відповідно до наданого позивачем розрахунку утворився у період з жовтня 2018 по листопад 2021 року.

За наявними у матеріалах справи документами, позивач звернувся до суду з даним позовом 03.11.2025 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який тривав до 30.06.2023.

Відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Крім того, 17.02.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким внесені зміни до Цивільного кодексу України.

Так, у п. 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України зазначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04.09.2025, виключено п. 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України.

Отже, з 04.09.2025 було поновлено перебіг позовної давності.

Таким чином, беручи до уваги, що за відповідачем обліковується заборгованість з жовтня 2018 по листопад 2021 року, зважаючи про призупинення перебігу позовної давності з 12.03.2020 по 03.09.2025, враховуючи, що позивач звернувся з даним позовом до суду 03.11.2025, суд дійшов висновку, що позивачем не було пропущено строк для звернення з даним позовом до суду (три роки, коли тривав перебіг позовної давності).

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про те, що позивачем заявлено вимоги в межах строків позовної давності, у зв'язку з чим заява відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша ст. 74 ГПК України).

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою ст. 77 ГПК України передбачено, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Слід зазначити, що обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи до уваги викладене, позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, відповідно до положення ст. 129 ГПК України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» (вул. Січових Стрільців, буд. 17, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код: 14349442) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код: 40538421) суму заборгованості за послуги з централізованого опалення в розмірі 61 483 (шістдесят одна тисяча чотириста вісімдесят три) грн. 93 коп., суму заборгованості за послуги з постачання теплової енергії в розмірі 4659 (чотири тисячі шістсот п'ятдесят дев'ять) грн. 88 коп., інфляційну складову у розмірі 12 214 (дванадцять тисяч двісті чотирнадцять) грн. 48 коп., 3% річних у розмірі 3741 (три тисячі сімсот сорок одна) грн. 53 коп., плату за абонентське обслуговування послуги з постачання теплової енергії у розмірі 21 (двадцять одна) грн. 63 коп. та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2985 (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 42 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено та підписано 05.03.2026.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ

Попередній документ

134577666

Наступний документ

134577668

Інформація про рішення:

№ рішення:	134577667
№ справи:	910/13661/25
Дата рішення:	05.03.2026
Дата публікації:	06.03.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них; енергоносіїв

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (05.03.2026)
Дата надходження:	03.11.2025
Предмет позову:	стягнення 83 292,64 грн

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ДЕМИДОВ В О

3-я особа:

Фонд Гарантування вкладів Фізичних осіб

відповідач (боржник):

Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк"

позивач (заявник):

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"