ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.02.2026Справа № 910/15036/25
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюваль Компані" (36014, місто Полтава, вулиця Кісельова Володимира Капітана, будинок 29 кімната 302, ідентифікаційний код 41180498)
доПриватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Шубківське" (04123, місто Київ, вулиця Межова (Подільський р-н), будинок 23, ідентифікаційний код 00724910)
простягнення 1 841 328 грн 86 коп.
Представники сторін
від позивачаЛушкін М.Ю.
Від відповідачаКириченко К.О.
03.12.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюваль Компані" з вимогами до Приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Шубківське" про стягнення 2 205 968 грн 86 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки нафтопродуктів від 29.01.2025 № 290125 А-308 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати поставленого товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 1 596 009 грн 60 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань позивачем нараховано 580 138 грн 56 коп. пені, 10 625 грн 49 коп. 3 % річних та 19 195 грн 21 коп. інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2025 відкрито провадження у справі № 910/15036/25, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 12.01.2026.
24.12.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов.
06.01.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
07.01.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли відповідь на відзив та заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 1 231 369 грн 60 коп. заборгованості, 580 138 грн 56 коп. пені, 19 195 грн 21 інфляційних втрат та 10 625 грн 49 коп. 3 % річних.
07.01.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
13.01.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Підготовче засідання призначене на 26.01.2026 не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2026, суд в порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України, повідомив сторін про призначення підготовчого засідання на 02.02.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 12.02.2026.
В судове засідання 12.02.2026 з'явились представники сторін та надав пояснення по суті спору.
Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову
У судовому засіданні 12.02.2026 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
29.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дюваль Компані" (позивач у справі, постачальник за договором) та Приватним акціонерним товариством "Сільськогосподарське підприємство "Шубківське" (відповідач у справі, покупець за договором) укладено договір поставки нафтопродуктів № 290125 А-308, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти (товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором.
Згідно пункту 2.2. договору поставка товару за цим договором здійснюється окремими партіями на підставі заявок на поставку товару, які надсилаються постачальнику в письмовій формі (скан-копія) електронною поштою на електронну адресу, вказану в пункті 2.8. договору.
Відповідно до пункту 3.1. договору датою поставки товару (переходом права власності на товар) вважається дата, зазначена у видатковій накладній на товар та/або в товарно-транспортній накладній на товар.
У відповідності до пункту 4.3 договору ціна товару, визначена у заявках, рахунках-фактури може змінюватись до поставки товару по даній партії товару у випадках двостороннього узгодження сторонами договору таких змін, про що складається додаткова угода.
Покупець здійснює оплату в розмірі 100% (ста відсотків) за кожну партію товару протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання відповідного рахунку-фактури постачальника (пункт 5.2 договору).
Пунктом 5.3 договору сторонами визначено, що постачальник має право відвантажити покупцю товар без передплати. Сторони домовилися, що у такому випадку покупець зобов'язується сплатити за поставлений товар на підставі договору протягом 3 (трьох) банківських днів з дати поставки товару, визначеної пунктом3.1. цього договору.
Відповідно до пункту 9.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення його печатками сторін та діє до 31.12.2025, а в частині оплати - до повного виконання зобов'язань по даному договору. У випадку відсутності заяв сторін про розірвання договору не пізніше ніж за 1 (один) місяць до моменту закінчення строку, встановленого в цьому пункті договору, договір вважається автоматично пролонгованим на один календарний рік на тих самих умовах.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами купівлі-продажу.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, на виконання умов укладеного договору поставки нафтопродуктів від 29.01.2025 № 290125 А-308 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято передбачений договором товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковою накладною № ДК09/09-008 від 09.09.2025 та товарно-транспортною накладною № ДК09/09-008 від 09.09.202.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов договору поставки нафтопродуктів від 29.01.2025 № 290125 А-308 та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 1 231 369 грн 60 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань позивачем нараховано 580 138 грн 56 коп. пені, 10 625 грн 49 коп. 3 % річних та 19 195 грн 21 коп. інфляційних втрат.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати вартості товару отриманого за договором поставки нафтопродуктів від 29.01.2025 № 290125 А-308, та факту наявності заборгованості за отриманий товар у розмірі 1 231 369 грн 60 коп., вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 580 138 грн 56 коп. пені, 19 195 грн 21 інфляційних втрат та 10 625 грн 49 коп. 3 % річних, нарахованих за загальний період прострочення період з 13.09.2025 по 02.12.2025.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6.2 договору встановлено, що покупець несе відповідальність за порушення строків оплати товару, і на вимогу постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов'язання за кожний день прострочення. У разі прострочення строків оплати більше ніж на 10 (десять) календарних днів покупець сплачує пеню у розмірі 0.5% від вартості кожної партії товару за кожний день прострочення.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України та застосування відповідальності відповідно до умов договору.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та інфляційних втрат суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення відсотків річних та інфляційних втрат судом встановлено, судом встановлено, що розмір відсотків річних та інфляційних втрат, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірними, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 19 195 грн 21 інфляційних втрат та 10 625 грн 49 коп. 3 % річних підлягають задоволенню за розрахунком позивача.
При перевірці правильності здійснення позивачем розрахунку пені, суд встановив, що доданий до позовної заяви арифметичний розрахунок пені є неправильним, оскільки позивачем в порушення статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" при розрахунку пені за період з 23.09.2025 по 02.12.2025 застосовано розмір ставки пені, що перевищує гранично визначений законом розмір.
Таким чином, за результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до та приписів чинного законодавства за визначений позивачем період, становить 109 796 грн 72 коп., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 109 796 грн 72 коп.
В той же час, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру пені відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, в обґрунтування якого посилається на скрутне матеріальне становище та відсутність доказів понесення позивачем збитків.
Суд зазначає, що згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Таким чином, наведеними нормами статті 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду зменшувати розмір заявлених до стягнення сум неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Відтак, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, у постанові від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19 від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин, як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому, слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Аналогічна правова позиці міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
Отже, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такі висновки викладені в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2024 у справі № 910/12247/23.
Окрім цього суд наголошує, що згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Таким чином, застосування неустойки має здійснюватися з дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
А тому, в силу вищезазначених засад може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Судом встановлено, що відповідач є господарюючим суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
Тобто, відповідач, здійснюючи свою господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного договору в частині своєчасної поставки товару.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої пені, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань, кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського процесуального кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
Наразі, господарський суд не може враховувати факт ненадання позивачем доказів понесення збитків внаслідок прострочення виконання зобов'язань з поставки товару, оскільки обов'язок доведення наявності підстав для зменшення штрафних санкцій покладений саме на відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 року у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 року у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 року у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 року справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 року у справі № 910/1338/19.
Окрім цього будь - яких доказів звернення до позивача з повідомленням про неможливість вчасного виконання зобов'язань за договором в частині поставки товару, а також відповідей на листи та претензії позивача відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.
З урахуванням викладеного та змісту клопотання відповідача суд зазначає, що відповідачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження достатньої поважності причин неналежного виконання зобов'язань за договором та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені та штрафу наслідкам порушення, відтак обставини, на які посилається відповідач, не можуть бути розцінені як виняткові та такі, що є підставою для зменшення нарахованого штрафу.
При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтями 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Шубківське" (04123, місто Київ, вулиця Межова (Подільський р-н), будинок 23, ідентифікаційний код 00724910) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюваль Компані" (36014, місто Полтава, вулиця Кісельова Володимира Капітана, будинок 29 кімната 302, ідентифікаційний код 41180498) 1 231 369 (один мільйон двісті тридцять одна тисяча триста шістдесят дев'ять) грн 60 коп. заборгованості, 109 796 (сто дев'ять тисяч сімсот дев'яносто шість) грн 72 коп. пені, 19 195 (дев'ятнадцять тисяч сто дев'яносто п'ять) грн 21 коп. інфляційних втрат, 10 625 (десять тисяч шістсот двадцять п'ять) грн 49 коп. 3 % річних та 16 451 (шістнадцять тисяч чотириста п'ятдесят одна) грн 18 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено: 05.03.2026
Суддя Н.Плотницька