ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.02.2026Справа № 910/14910/25
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК "Стеценка" (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 116А)
про стягнення 12 948 633 грн 01 коп.
Представники сторін
від позивача: не з'явились
від відповідача: не з'явились
01.12.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК "Стеценка" про стягнення 12 948 633 грн 01 коп., в тому числі: 10 183 231 грн 95 коп. безпідставно збережених грошових коштів, 2 107 072 грн 95 коп. інфляції та 658 328 грн 11 коп. 3 % річних.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наявністю підстав для стягнення з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2025 позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
12.12.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 відкрито провадження у справі № 910/14910/25, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.01.2026.
Підготовче засідання призначене на 12.01.2026 не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2026, суд в порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України, повідомив сторін про призначення підготовчого засідання на 26.01.2025.
Підготовче засідання призначене на 26.01.2026 не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2026, суд в порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України, повідомив сторін про призначення підготовчого засідання на 02.02.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 19.02.2026.
Представники сторін в судове засідання не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання буди повідомлені належним чином.
У судовому засіданні 19.02.2026 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 10.04.2018 видано дозвіл № ІУ113181001562 на виконання будівельних робіт по об'єкту "Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва (ІІІ черга будівництва). Замовником будівництва вказано Товариство з обмеженою відповідальністю "ЖК "Стеценка" (далі - відповідач).
Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 05.06.2023 видано сертифікат № ІУ123230523747 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за проєктом "Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва (ІІІ черга будівництва), 11-й пусковий комплекс", замовником будівництва вказано відповідача, а датою початку будівництва 10.04.2018.
Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 24.01.2024 видано сертифікат № ІУ123240110536 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за проєктом "Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва (ІІІ черга будівництва) (10 пусковий комплекс)", замовником будівництва вказано відповідача, а датою початку будівництва 10.04.2018
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідач, в порушення норм чинного законодавства України ввів об'єкт будівництва в експлуатацію без сплати пайової участі, що свідчить про порушенням ним підпункту 4 абзацу 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", у зв'язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 10 183 231 грн 95 коп. безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Крім того, у зв'язку з не виконанням відповідачем зобов'язань щодо сплати пайового внеску у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, позивачем, за загальний період прострочення з 06.06.2023 по 26.11.2025, нараховано 658 328 грн 11 коп. 3 % річних та 2 107 072 грн 95 коп. інфляційних втрат.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
За статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про основи містобудування" містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об'єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об'єктів містобудування, спорудження інших об'єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об'єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" № 3038-VI від 17.02.2011 року (далі - Закон № 3038), відповідно до статті 1 якого будівництво - це нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт об'єкта будівництва; замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Стаття 40 Закону № 3038 визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Суд зазначає, що з 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019 (пункти 10-13), якими виключено статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", що регулювали пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
За змістом Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019 та Прикінцевих та Перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Абзацом 1 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX передбачено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у cправі № 910/21307/21.
Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019) було встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абзац 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
2) пайова участь не сплачується у разі будівництва: об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури; об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу); об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків; об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства; об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових; об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Відповідно до підпункту 5 пункту "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.
Отже, передбачений Прикінцевими та Перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тобто, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX у вказаних випадках замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Пунктом 5 статті 22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" встановлено, що у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України, Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право залучати кошти інвесторів (забудовників) в порядку пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за нормативами, затвердженими Київською міською радою, з метою поліпшення фінансового забезпечення комплексної забудови міста.
При цьому органам місцевого самоврядування та їх виконавчим органам делеговано право розрахунку пайової участі замовників будівництва у відповідних населених пунктах, з огляду на Прикінцеві та перехідні положеннями Закону № 132-IX.
Такий порядок, прийнятий та оприлюднений органом місцевого самоврядування, відповідно до норм частини першої статті 144 Конституції України, яким передбачене прийняття рішень органами місцевого самоврядування, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, є нормативно-правовим актом, обов'язковим до виконання на відповідній території.
Як встановлено судом за матеріалами справи, з метою вдосконалення порядку залучення, розрахунку розмірів і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва Рішенням Київської міської ради № 411/1415 від 15.11.2016 затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва (далі - Порядок), згідно пункту 3.1 розділу ІІІ якого пайова участь є обов'язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком.
Відповідно до пункту 3.3 розділу ІІІ Порядку в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Київська міська рада виступає в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Пунктом 3.4 розділу ІІІ Порядку визначено, що Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку).
Відповідно до пункту 4.1 розділу ІV Порядку замовник, який здійснює або має намір здійснити нове будівництво або реконструкцію об'єктів (у разі збільшення загальної площі об'єкта), зобов'язаний до прийняття об'єкта в експлуатацію взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва, крім випадків, передбачених законодавством та цим Порядком.
Замовник зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва/реконструкції об'єкта звернутися до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва/реконструкції Департамент протягом 15 робочих днів з дня отримання документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Згідно з підпунктом 5.1.1 пункту 5.1 розділу V Порядку підставою для розрахунку розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту є звернення замовника до Департаменту про укладення договору про пайову участь. Таке звернення подається щодо кожного об'єкта будівництва окремо.
Пайова участь сплачується замовником виключно грошовими коштами в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва / реконструкції в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором про пайову участь. Прийняття об'єкта в експлуатацію без сплати пайової участі в повному обсязі не звільняє замовника від обов'язку її сплати (пункт 4.3 Порядку).
З огляду на норми Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 144 Конституції України Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Києва розповсюджується на всю територію м. Києва та підлягає обов'язковому виконанню замовниками будівництва/реконструкції об'єктів, розташованих на його території, тобто є муніципальним нормативно-правовим актом, який має обов'язкову юридичну силу на відповідній території.
Отже, обов'язку відповідача як замовника будівництва звернутись до Департаменту із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та здійснити оплату пайового внеску визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX, а також положеннями прийнятого у відповідності до цього Закону Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Києва, кореспондує обов'язок позивача визначити розмір та надати замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Згідно з абзацом 1 пункту 3 Загальних положень Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
У пункті 11 Загальних положень вказаного Порядку № 461 зазначено, що датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.
Так, судом встановлено за матеріалами справи, що будівництво об'єкту розпочате Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖК "Стеценка" 10.04.2018, відтак, з урахуванням приписів абзацу першого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX на позивача покладений обов'язок щодо перерахування як замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію, а саме звернутись до органу місцевого самоврядування протягом 10 робочих днів після з початку будівництва та сплатити пайову участь у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію - до 05.06.2023 (ІІІ черга будівництва) 11-й пусковий комплекс та до 24.01.2024 (ІІІ черга будівництва) 10 пусковий комплекс.
Як свідчать матеріали справи та зазначено позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖК "Стеценка" договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Києва не укладено та кошти пайової участі до бюджету міста Києва не сплачено.
Таким чином, оскільки всупереч вимогам чинного законодавства та прийнятого органом місцевого самоврядування Порядку відповідач не звернувся до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі та не сплатив пайовий внесок, чим порушив права та інтереси територіальної громади міста Києва, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК "Стеценка" утворилась заборгованість перед міським бюджетом у загальному розмірі 10 183 231 грн 95 коп., яку позивач просить стягнути в поданій суду позовній заяві як безпідставно збережені відповідачем грошові кошти пайової участі.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Поряд із цим, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження звернення до позивача щодо отримання розрахунку або відсутності боргу з сплати пайової участі, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості з пайового внеску на підставі наданих позивачем доказів.
Суд зазначає, що відповідно до підпункту 5.45 пункту 5 Положення про Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради № 6025/6066 від 02.03.2023 р. Департамент економіки та інвестицій відповідно до покладених на нього завдань виконує такі функції, зокрема, готує договори про пайову участь фізичних та юридичних осіб у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста та оформлює розрахунки розмірів пайової участі (внесків) замовників (інвесторів) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.
Пунктом 3.4 Порядку встановлено, що Департамент економіки та інвестицій є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку).
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX встановлено розмір та порядок перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, зокрема, розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Відповідно до пункту 3.2 Порядку пайова участь включає в себе відшкодування витрат міського бюджету на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у зв'язку із реалізацією замовником проекту нового будівництва або реконструкції об'єктів (будинків, будівель, споруд, їх комплексів або частин) незалежно від їх форм власності на території міста Києва.
Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку пайового внеску в сумі 10 183 231 грн 95 коп. та за його результатами встановлено арифметичну правильність розрахунку та відповідність нормам чинного законодавства і Порядку.
Суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, зокрема, відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України ).
За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов'язання однією із сторін:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі № 910/13814/17.
Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Поряд із цим суд зазначає, що згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.09.2023 року у справі № 916/2709/22, відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Окрім цього у постанові від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 Верховний Суд дійшов висновку, що у випадку, якщо замовниками об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого "Прикінцевими та перехідними положеннями" Закону № 132-IX обов'язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує вказані зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності з частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на невиконання відповідачем як замовником будівництва обов'язку зі сплати пайового внеску, у зв'язку з чим у останнього перед місцевим бюджетом утворилася заборгованість в сумі 10 183 231 грн 95 коп., оскільки доказів сплати грошових коштів до спеціального фонду міського бюджету міста Києва матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення до місцевого бюджету пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва грошових коштів у сумі 10 183 231 грн 95 коп. згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України як таких, що утримуються відповідачем без достатньої правової підстави.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 658 328 грн 11 коп. 3 % річних та 2 107 072 грн 95 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення з 06.06.2023 по 26.11.2025, суд зазначає наступне.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно із частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов'язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов'язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред'явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов'язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника.
Проте, у статті 1212 Цивільного кодексу України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 року в справі № 910/3831/22.
Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3 % річних судом встановлено, що розмір інфляційних втрат та 3 % річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 658 328 грн 11 коп. 3 % річних та 2 107 072 грн 95 коп. інфляційних втрат підлягають задоволенню за розрахунком позивача.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтями 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК "Стеценка" (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 116А, ідентифікаційний код 40196292) на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету міста Києва (отримувач - ГУК у м. Києві, ЄДРПОУ - 37993783, код доходів 24170000, рахунок ІВАN: UA538999980314131921000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП)) пайовий внесок в розмірі 10 183 231 (десять мільйонів сто вісімдесят три тисячі двісті тридцять одна) грн 95 коп., інфляційні втрати в розмірі 2 107 072 (два мільйони сто сім тисяч сімдесят дві) грн 95 коп., 3 % річних в розмірі 658 328 (шістсот п'ятдесят вісім тисяч триста двадцять вісім) грн 11 коп.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК "Стеценка" (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 116А, ідентифікаційний код 40196292) на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 04633423) судовий збір в розмірі 155 383 (сто п'ятдесят п'ять тисяч триста вісімдесят три) грн 60 коп.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено: 05.03.2026
Суддя Н.Плотницька