ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.03.2026Справа № 910/15349/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан-Енерджи Україна" (31252, Хмельницька область, Волочиський район, село Кривачинці, вулиця Центральна, будинок 55, ідентифікаційний код 42142741)
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25; ідентифікаційний код 00100227)
про стягнення 1 317 931,50 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сан-Енерджи Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення заборгованості за договором № 1208-15011-1-2 від 08.04.2025 про надання послуги із зменшення навантаження у розмірі 1 317 931,50 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
05.01.2026 через підсистему "Електронний суд" відповідачем подано заяву про продовження процесуального строку.
13.01.2026 через підсистему "Електронний суд" відповідачем подано відзив на позовну заяву.
16.01.2026 через підсистему "Електронний суд" позивачем подано відповідь на відзив.
11.02.2026 через підсистему "Електронний суд" відповідачем подано клопотання про закриття провадження у справі в частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сан-Енерджи Україна" (далі - позивач або ППВДЕ), що діє на підставі ліцензії № 1313 від 02.07.2019 з виробництва електричної енергії, виданої відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, або Регулятор) веде господарську діяльність з виробництва електричної енергії.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1602 від 30.07.2019 установлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Сан-Енерджи Україна" «зелений» тариф на електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії, до 01 січня 2030 року.
Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - відповідач, ОСП) виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії (п. 55 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Відповідно до п. 4.2.4 Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 307 (далі - Правила ринку) учасники ринку, які володіють генеруючими одиницями типу B, C або D, крім ППВДЕ, зобов'язані бути ППБ та надавати послуги з балансування. ВДЕ з підтримкою, що мають намір включити генеруючі одиниці до складу балансуючої групи гарантованого покупця, зобов'язані укласти з ОСП договір про надання послуги із зменшення навантаження та надавати послуги із зменшення навантаження ВДЕ з підтримкою щодо генеруючих одиниць типу B, C або D, встановлена потужність яких становить 1 МВт та більше (крім генеруючих одиниць, що використовують для виробництва електричної енергії енергію біогазу та/або біомаси).
Згідно з п. 4.18.11 Правил ринку ОСП за межами балансуючого ринку має право видавати команди на зменшення навантаження ППВДЕ. Диспетчерська команда на зменшення навантаження ППВДЕ, крім випадків видачі такої команди при системних обмеженнях, які є наслідком дії обставин непереборної сили, є прийняттям пропозиції (заявки) виробника на надання послуги із зменшення навантаження.
Порядок надання послуги із зменшення навантаження ВДЕ з підтримкою є додатком № 9 до Правил ринку (далі - Порядок).
Відповідно до п. 2.1 Порядку договір про надання послуги із зменшення навантаження є публічним договором приєднання, розробляється ОСП на основі додатка 11 до Правил ринку (далі - договір), оприлюднюється на офіційному вебсайті оператора системи та укладається шляхом надання ВДЕ з підтримкою заяви- приєднання, форма якої наведена в додатку 1 до договору (далі - заява). Датою початку дії зазначеного договору є другий робочий день від дня акцептування ОСП заяви-приєднання учасника ринку, який є кандидатом в ППВДЕ, про що ОСП своїм листом повідомляє такого учасника ринку.
Так, Типовий договір про надання послуги із зменшення навантаження затверджено у додатку № 11 до Правил ринку (https://zakon.rada.gov.ua/laws/file/text/113/f473873n5603.docx).
Позивач звернувся до відповідача із заявою-приєднання до договору про надання послуги із зменшення навантаження.
У повідомленні від 30.05.2025 за вих. №01/33798 Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" повідомило позивача про приєднання останнього до умов договору його одиниць відпуску EIC- 62W401721100132K в якості надавача послуги із зменшення навантаження; ідентифікатор договору № 1208-15011-1-2 від 08.04.2025, дата акцептування 08.04.2025; дата внесення до реєстру ППВДЕ 01.06.2025.
Так, 08.04.2025 сторони уклали договір про надання послуги із зменшення навантаження № 1208-15011-1-2 в редакції, наведеній у додатку 11 до Правил ринку
Згідно з п. 2.2 договору вартість наданих послуг за цим договором визначається як добуток обсягу не відпущеної електричної енергії в результаті виконання команди ОСП на зменшення навантаження за цим договором та встановленого для одиниці відпуску ППВДЕ «зеленого» тарифу або аукціонної ціни.
Відповідно до п. 3.1 договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Згідно з п. 3.2 договору під час ведення розрахунків за цим договором сторони керуються Правилами ринку та Порядком надання послуги із зменшення навантаження виробником, який здійснює продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом або за аукціонною ціною, що є додатком 9 до Правил ринку.
Відповідно до п. 3.3 договору за підсумками місяця ППВДЕ на основі даних, сформованих у СКО за відповідний розрахунковий період, складає та направляє ОСП протягом 7 календарних днів після закінчення розрахункового періоду 2 примірники підписаного зі своєї сторони акта приймання-передачі послуги із зменшення навантаження (далі - акт наданих послуг), рахунок на сплату послуги із зменшення навантаження та розрахунок обсягу не відпущеної електричної енергії ППВДЕ в результаті виконання команди диспетчера на зменшення навантаження, що є додатком до акта наданих послуг.
Згідно з п. 3.4 договору у разі відсутності зауважень до оформленого розрахунку обсягу не відпущеної електричної енергії та акта наданих послуг ОСП повертає ППВДЕ один примірник підписаного зі своєї сторони акта наданих послуг або направляє відмову від його підписання з відповідним зауваженнями, що мають бути усунені.
Пунктом 3.5 договору визначено, що ОСП здійснює остаточний розрахунок з ППВДЕ не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, після підписання акта наданих послуг шляхом перерахування на поточний рахунок ППВДЕ грошових коштів в обсязі, що відповідає розміру вартості наданих послуг таким ППВДЕ протягом розрахункового місяця. ОСП здійснює остаточний розрахунок з ППВДЕ за послугу в порядку, передбаченому Правилами ринку.
У разі несвоєчасного повернення сторонами відповідних направлених актів, такі акти вважаються підписаними стороною - одержувачем у запропонованій редакції (пункт 3.9 договору).
Згідно з п. 4.3 договору ОСП зобов'язалось здійснювати вчасно та в повному обсязі оплату вартості послуги зі зменшення навантаження, наданої ППВДЕ на умовах, визначених Правилами ринку та цим договором.
Так, позивач у позовній заяві зазначає, що він у період часу червень - жовтень 2025 року надав відповідачу послугу із зменшення навантаження відповідно до договору №1208-15011-1-2 від 08 квітня 2025 на загальну суму 1 317 931, 50 грн, що підтверджується підписаними (із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису) сторонами Актами приймання - передачі наданих послуг із зменшення навантаження за розрахунковими місяцями:
- червень 2025 року від 30.06.2025 на суму 264 663, 47 грн;
- липень 2025 року від 31.07.2025 на суму 58 630, 68 грн;
- серпень 2025 року від 31.08.2025 на суму 596 233, 58 грн;
- вересень 2025 року від 30.09.2025 на суму 320 583, 72 грн;
- жовтень 2025 року від 31.10.2025 на суму 77 820, 05 грн.
Позивач зазначає, що відповідач був зобов'язаний здійснити оплату наданих позивачем послуг зі зменшення навантаження у такі строки:
- за червень 2025 року в сумі 264 663,47 грн - не пізніше 20 липня 2025 року;
- за липень 2025 року в сумі 58 630,68 грн - не пізніше 20 серпня 2025 року;
- за серпень 2025 року в сумі 596 233,58 грн - не пізніше 20 вересня 2025 року;
- за вересень 2025 року в сумі 320 583,72 грн - не пізніше 20 жовтня 2025 року;
- за жовтень 2025 року в сумі 77 820,05 грн - не пізніше 20 листопада 2025 року.
Однак, як стверджує позивач, станом на дату звернення до суду відповідач свої грошові зобов'язання за договором № 1208-15011-1-2 від 08 квітня 2025 у зазначені вище строки не виконав, оплату вартості наданих послуг не здійснив, унаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 1 317 931,50 грн.
Враховуючи вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 317 931,50 грн. заборгованості за надані у період часу червень 2025 року - жовтень 2025 року послуги за договором № 1208-15011-1-2 від 08 квітня 2025.
Водночас, після відкриття провадження у справі відповідачем було сплачено позивачу кошти в сумі 77 820,05 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції №ППВДЕ 12954 від 02.01.2026.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Частинами 1 та 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання природного газу.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
З наданих до матеріалів справи доказів вбачається, що період часу червень - жовтень 2025 року позивач надав відповідачу послугу із зменшення навантаження відповідно до договору №1208-15011-1-2 від 08 квітня 2025 на загальну суму 1 317 931, 50 грн, що підтверджується підписаним (із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису) сторонами Актами приймання - передачі наданих послуг із зменшення навантаження за розрахунковими місяцями.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором № 1208-15011-1-2 від 08 квітня 2025 також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов даної угоди.
У ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За ч. 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 3.5 договору визначено, що ОСП здійснює остаточний розрахунок з ППВДЕ не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, після підписання акта наданих послуг шляхом перерахування на поточний рахунок ППВДЕ грошових коштів в обсязі, що відповідає розміру вартості наданих послуг таким ППВДЕ протягом розрахункового місяця. ОСП здійснює остаточний розрахунок з ППВДЕ за послугу в порядку, передбаченому Правилами ринку.
У разі несвоєчасного повернення сторонами відповідних направлених актів, такі акти вважаються підписаними стороною - одержувачем у запропонованій редакції (пункт 3.9 договору).
Отже, відповідач був зобов'язаний здійснити оплату наданих позивачем послуг зі зменшення навантаження у такі строки:
- за червень 2025 року в сумі 264 663,47 грн - не пізніше 20 липня 2025 року;
- за липень 2025 року в сумі 58 630,68 грн - не пізніше 20 серпня 2025 року;
- за серпень 2025 року в сумі 596 233,58 грн - не пізніше 20 вересня 2025 року;
- за вересень 2025 року в сумі 320 583,72 грн - не пізніше 20 жовтня 2025 року;
- за жовтень 2025 року в сумі 77 820,05 грн - не пізніше 20 листопада 2025 року.
Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем на суму 1 317 931, 50грн належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.
Разом з тим, розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що в процесі розгляду справи відповідачем перераховано на рахунок позивача грошові кошти у загальному розмірі 77 820,05 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції №ППВДЕ 12954 від 02.01.2026, долученою відповідачем до клопотання про закриття провадження у справі в частині.
Надані докази свідчать про відсутність предмету спору в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 77 820,05 грн, що у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою закриття провадження у справі в цій частині.
Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі № 910/15349/25 в частині стягнення 77 820,05 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, за відсутністю предмету спору.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором № 1208-15011-1-2 від 08.04.2025 у розмірі 1 240 111,45 грн.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.
Щодо твердження відповідача про те, що законодавством не передбачено покриття витрат оператора системи передачі на витрати на послугу зі зменшення навантаження виробником, який здійснює продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом або за аукціонною ціною та відсутність фінансових ресурсів, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4.2.4 Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 307 (далі - Правила ринку) учасники ринку, які володіють генеруючими одиницями типу B, C або D, крім ППВДЕ, зобов'язані бути ППБ та надавати послуги з балансування. ВДЕ з підтримкою, що мають намір включити генеруючі одиниці до складу балансуючої групи гарантованого покупця, зобов'язані укласти з ОСП договір про надання послуги із зменшення навантаження та надавати послуги із зменшення навантаження ВДЕ з підтримкою щодо генеруючих одиниць типу B, C або D, встановлена потужність яких становить 1 МВт та більше (крім генеруючих одиниць, що використовують для виробництва електричної енергії енергію біогазу та/або біомаси).
Згідно з п. 4.18.11 Правил ринку ОСП за межами балансуючого ринку має право видавати команди на зменшення навантаження ППВДЕ. Диспетчерська команда на зменшення навантаження ППВДЕ, крім випадків видачі такої команди при системних обмеженнях, які є наслідком дії обставин непереборної сили, є прийняттям пропозиції (заявки) виробника на надання послуги із зменшення навантаження.
Сторонами було чітко визначено в укладеному договорі строк настання обов'язку виконання грошових зобов'язань відповідача перед позивачем за надання послуги з ППВДЕ.
Ні умовами договору, ні положеннями законодавства не передбачено жодних виключень щодо порядку оплати зазначених послуг, які були прийняті відповідачем без зауважень та заперечень.
Відсутність бюджетних асигнувань чи будь-яких інших надходжень коштів від контрагентів боржника не виправдовує його бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, про що зазначав Європейський суд з прав людини у рішеннях "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та "Бакалов проти України".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.02.2018 р. у справі № 910/15430/16, від 27.04.2018 р. у справі № 910/313/17 та від 02.05.2018 р. у справі № 910/3816/16.
Крім того, твердження відповідача про те, що відсутність у структурі тарифу достатніх коштів на покриття витрат за послугу із зменшення навантаження нібито унеможливлює виконання ним договірних зобов'язань, є юридично неспроможними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
З огляду на викладене, наведені у відзиві доводи відповідача не спростовують заявлені позивачем позовні вимоги, не містять належних та допустимих доказів відсутності у відповідача обов'язку з оплати наданих послуг.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Провадження у справі № 910/15349/25 в частині стягнення заборгованості у розмірі 77 820,05 грн - закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25; ідентифікаційний код 00100227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан-Енерджи Україна" (31252, Хмельницька область, Волочиський район, село Кривачинці, вулиця Центральна, будинок 55, ідентифікаційний код 42142741) заборгованість у розмірі 1 240 111 (один мільйон двісті сорок тисяч сто одинадцять) грн 45 коп. основного боргу та 14 881 (чотирнадцять тисяч вісімсот вісімдесят одна) грн 34 коп. судового збору.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 04.03.2026
Суддя І.О. Андреїшина