ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.03.2026Справа № 910/14451/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Акціонерного товариства «Укрпошта» вул. Хрещатик, 22, м. Київ,01001
до Товариства з обмеженою відповідальністю «УГБН Девелопмент» вул. Павлівська, 4 - 8, оф.52, м. Київ, 01054
про стягнення 252 450,00 грн.
Представники сторін: без виклику.
Акціонерне товариство «Укрпошта» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «УГБН Девелопмент» про стягнення 252 450,00 грн., а саме 99 000,00 грн. попередньої оплати, 146 520,00 грн. пені та 6930,000 грн. штрафу.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 260324-07Е про надання послуг від 26.03.2024 в частині своєчасного надання визначених договором послуг, у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок з повернення сплачено позивачем суми передплати, за наявності якої позивачем нараховані пеня та штраф.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання вимог ухвали суду від 05.12.2024 через систему «Електронний суд» 11.12.2024 від позивача надійшла заява б/н від 11.12.2024 на усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/14451/24, з огляду на заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, на думку суду, не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання АТ «Укрпошта» про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Отже, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи №910/14451/24 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 13.12.2024 була направлена судом в його електронний кабінет, факт отримання якої 14.12.2024 підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронного листа до електронного кабінету.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 13.12.2024, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Наразі, від відповідача до суду станом на час винесення рішення не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «УГБН Девелопмент» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, чинний на час спірних правовідносин) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено за матеріалами справи, що 26.03.2024 між Акціонерним товариством «Укрпошта» (замовник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УГБН Девелопмент» (виконавець за договором, відповідач у справі) було укладено Договір про надання послуг №260324-07Е (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язується надати замовнику послуги з розробки тематико-експозиційного плану музею української пошти як головного документу наукового проектування музею (далі - послуги), а замовник зобов'язується прийняти і оплатити надані послуги в порядку та на умовах цього Договору.
Розділами 1 - 12 Договору сторони погодили предмет договору, якість послуг, ціну Договору, вартість послуг, порядок здійснення оплати, порядок надання та приймання послуг, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів та обставини непереборної сили, строк дії Договору, інші умови, антикорупційні застереження, електронні документи тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Відповідно до п. 7.1 Договору останній набуває чинності з дня його підписання сторонами уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін (за умови використання) та діє до 30.06.2024, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання сторонами. Датою укладення Договору є дата його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за умови використання).
За умовами п. 10.1 Договору сторони дійшли згоди щодо можливості підписання цього Договору, Додаткових угод до нього, а також Актів, рахунків та будь-яких інших документів на виконання умов Договору (далі - Документи) в електронній формі - як електронних документів, з дотриманням вимог Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про електронні довірчі послуги», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та інших вимог чинного законодавства України. Всі документи, складені в електронній формі з дотриманням вимог законодавства, є оригіналами після їх підписання Сторонами або відповідною Стороною, якщо документ не потребує підпису другої Сторони.
Відповідно до п. 10.2 Договору сторони домовились, що у разі підписання (укладання) Документів в електронній формі використовуються наступні види електронних підписів: кваліфікований електронний підпис представника Виконавця та кваліфікований електронний підпис представника Замовника або інші електронні підписи, використання яких не суперечить діючому законодавству України.
Згідно п. 10.3 Договору Сторони погодили використовувати для обміну Документами в електронній формі Сервіс електронного документообігу за посиланням https://vchasno.ua (далі - Сервіс).
Датою укладання Договору або Додаткової угоди в електронній формі є дата підписання уповноваженим представником Сторони, який останнім підписав такі Договір або Додаткову угоду шляхом накладання кваліфікованого електронного підпису, або іншого електронного підпису, використання якого не суперечить діючому законодавству України (п. 10.6 Договору).
Суд звертає увагу, що основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів врегульовано Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Для підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа може використовуватися електронна печатка. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа. У разі створення електронного документа з використанням більш як одного електронного підпису та/або більш як однієї електронної печатки його створення завершується накладанням електронного підпису або електронної печатки останнім підписувачем чи створювачем електронної печатки відповідно до технології створення такого електронного документа.
Суб'єкти електронного документообігу використовують електронні підписи та електронні печатки у випадках, встановлених законодавством, або за домовленістю між відповідними суб'єктами.
Відповідно до пунктів 12, 18, 23, 31 частини 1 статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються підписувачем як підпис. Засіб електронного підпису чи печатки - апаратно-програмний пристрій чи програмне забезпечення, що використовуються для створення електронного підпису чи печатки. Кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, що створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису. Перевірка - процес засвідчення справжності і підтвердження того, що електронний підпис чи печатка є дійсними.
Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису (частина 4 статті 18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору).
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.
Як встановлено судом, вказаний Договір підписано у сервісі «Вчасно» 26.03.2024 представниками позивача та відповідача за допомогою удосконаленого та кваліфікованого електронних підписів відповідно, що підтверджується квитанцією, наданою позивачем.
З урахуванням предмету та суб'єктного складу сторін договорів, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 33 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) та §1, 4 глави 61 Цивільного кодексу України.
Відповідно до приписів частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно статті 887 Цивільного кодексу України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 324 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що за договором підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну документацію або виконати обумовлені договором проектні роботи, а також виконати досліджувальні роботи, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити їх. До відносин, що виникають у процесі виконання проектних та досліджувальних робіт, можуть застосовуватися положення статті 318 цього Кодексу.
За договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт замовник зобов'язаний передати підрядникові завдання на проектування, а також інші вихідні дані, необхідні для складання проектно-кошторисної документації. Завдання на проектування може бути підготовлене за дорученням замовника підрядником. У цьому разі завдання стає обов'язковим для сторін з моменту його затвердження замовником (частина 1 статті 888 Цивільного кодексу України).
Підрядник зобов'язаний додержуватись вимог, що містяться у завданні та інших вихідних даних для проектування та виконання пошукових робіт, і має право відступити від них лише за згодою замовника (частина 2 вказаної статті).
За умовами п. 1.2 Договору найменування послуг, кількість, ціна послуг, опис послуг наведені в Технічній Специфікації (Додаток № 1 до Договору), яка є невід'ємною частиною Договору (далі - Технічна специфікація).
Так, відповідно до Технічної специфікації (Додаток № 1) сторони узгодили найменування послуг - Послуги з розробки тематико-експозиційного плану музею української пошти як головного документу наукового проектування музею вартістю 99 000,00 грн. (без ПДВ).
Згідно пп. 1.1. Технічної специфікації послуги з розробки тематико-експозиційного плану музею української пошти як головного документу наукового проектування музею включають розробку та виготовлення комплекту текстових та графічних матеріалів, які містять детальний ґрунтовний опис предметів, розміщених в просторі, їх контекстуалізацію, взаємозв'язок та композицію з урахуванням архітектурного контексту. Комплект текстових та графічних матеріалів передається Замовнику в електронному вигляді в форматі PDF та у паперовому вигляді - у двох друкованих примірниках.
При цьому відповідно до п. 2.1 Договору виконавець зобов'язується забезпечити процес надання послуг та їх якість (кінцевий результат) у чіткій відповідності до встановлених Державних стандартів, діючих в Україні нормативно-правових актів та нормативних документів, якими встановлюються вимоги до якості послуг даного виду та іншим вимогам, які звичайно ставляться до послуг такого характеру.
За умовами п. 1.3 Договору місце надання послуг: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик 22.
Відповідно до 1.4 Договору послуги, що є предметом даного Договору, визначені за кодом ДК 021:2015:71530000-2 Консультаційні послуги в галузі будівництва.
У відповідності до вимог підпункту «і» пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, Виконавець повідомляє Замовника, що Послуги, які надаються за Договором згідно з чинним Державним класифікатором продукції та послуг, мають наступний код/коди 74.90 (код послуги згідно з чинним Державним класифікатором може зазначатись неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду) (п. 1.5 Договору).
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
За приписами частини 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором (частини 1, 2 статті 844 Цивільного кодексу України).
Згідно частини 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (частина 2 статті 854 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 894 ЦК України виконавець зобов'язаний передати, а замовник прийняти та оплатити повністю завершені науково-дослідні або дослідно-конструкторські та технологічні роботи. Договором можуть бути передбачені прийняття та оплата окремих етапів робіт або інший спосіб оплати.
Плата за виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт та технологічних робіт, встановлена договором, може бути зменшена замовником залежно від фактично одержаних результатів порівняно з результатами, передбаченими договором, якщо це не залежало від замовника, а можливість такого зменшення та його межі були передбачені домовленістю сторін.
Відповідно до п. 3.2 ціна Договору та ціна за одиницю послуг зазначаються в Додатку №1 до Договору та включають в себе усі податки, збори, інші обов'язкові платежі, що сплачуються Виконавцем, а також всі інші витрати Виконавця, пов'язані із наданням відповідних Послуг за Договором. Будь-яка додаткова вартість окремих витрат, пов'язаних з виконанням Договору, не сплачується Замовником окремо та вважається врахованою у ціні цього Договору. Ціна Послуг визначається в національній валюті України та може бути змінена за взаємною згодою Сторін.
За умовами п. 3.1 Договору та Технічної специфікації (Додаток № 1) ціна цього Договору становить 99 000,00 грн. без ПДВ.
При цьому, відповідно до п. 4.1 Договору протягом 10 (десяти) робочих днів з дати підписання сторонами Договору замовник здійснює попередню оплату за послуги у розмірі 100 % загальної вартості послуг визначеної п. 3.1 Договору на підставі рахунку Виконавця.
Оплата здійснюється в національній валюті України, у безготівковій формі на рахунок виконавця. Замовник, в обов'язковому порядку, вказує номер та дату цього Договору в розрахунковому документі (п. 4.2 Договору).
Згідно з п. 4.3 Договору моментом здійснення оплати за Послуги вважається дата виконання обслуговуючим банком Замовника його платіжної інструкції щодо перерахування відповідної суми на користь Виконавця, що підтверджується відповідною позначкою банку, зазначеною у розрахунковому документі в реквізиті «Дата виконання».
Наразі, доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати послуг (робіт) за Договором матеріали справи не містять.
Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, на виконання умов п. 4.1. Договору позивачем на банківський рахунок відповідача було перераховано грошові кошти в сумі 99 000,00 грн. згідно платіжної інструкції №3798332 від 11.04.2024 з призначенням платежу «Аванс 100% передплата за розробку тематико-експозиційного плану музею української пошти згідно договору 260324-07Е від 26.03». Копія вказаної платіжної інструкції наявна в матеріалах справи.
Заперечень щодо факту здійснення позивачем передоплати в сумі 99 000,00 грн. на виконання умов спірного Договору, а також доказів пред'явлення претензій щодо суми та терміну такого перерахування у відповідності до умов Договору від відповідача до суду не надходило.
За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання щодо здійснення попередньої оплати у розмірі 100 % загальної вартості розробки тематико-експозиційного плану музею української пошти як головного документу наукового проектування музею, а відповідачем, у свою чергу, прийняті ці кошти без будь - яких зауважень.
Факт передачі позивачем грошових коштів належним чином підтверджено матеріалами справи та відповідачем не заперечуються.
Також, згідно п. 5.2 Договору протягом 5 календарних днів з дати підписання даного Договору Замовник передає Виконавцю необхідні вихідні дані для надання Послуг, а саме проектну документацію на «Ремонт (реставраційний) приміщень першого поверху в осях А-Д, 1-15, центрального холу, включаючи вхідну групу та ганок, операційної зали, укриття №2 тільки в частині ремонту залізобетонного перекриття; заміна чотирьох пасажирських ліфтів; організація пішохідного входу у внутрішній двір громадського будинку «Будинок зв'язку», за адресою: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 22 літера «А», а в разі необхідності забезпечує доступ до об'єктів, щодо яких надаються Послуги за цим Договором.
В свою чергу, доказів наявності на момент розгляду справи звернення ТОВ «УГБК Девелопмент» до позивача з відповідними листами, вимогами, претензіями щодо питання невиконання та/або несвоєчасного виконання позивачем вимог п. 5.2. Договору та/або виникнення необхідності надання позивачем додаткових вихідних даних для виконання робіт сторонами суду також не надано.
Відповідно до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно визначень частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
За умовами п. 5.1 Договору послуги повинні бути надані виконавцем протягом 30 (тридцяти) робочих днів з дати перерахування замовником попередньої оплати згідно з п. 4.1. Договору.
Відповідно до пп. 5.1.2 Договору строки надання Послуг можуть перевищувати максимальний строк, визначений п. 5.1 Договору, за погодженням сторін у випадках: невиконання та/або несвоєчасне виконання замовником вимог п. 5.2. Договору; у випадку виникнення на вимогу або за погодженням замовника необхідності надання виконавцем додаткових послуг, не передбачених цим Договором.
Згідно з п. 5.3 Договору послуги вважаються належним чином наданими виконавцем та прийнятими замовником після підписання Акту приймання - передачі наданих послуг уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток (за умови використання).
Згідно п. 5.4 Договору Виконавець протягом 5 робочих днів після закінчення надання послуг складає та передає Замовнику комплект матеріалів згідно з п. 1.1.2 Технічної специфікації та два примірники Акту приймання-передачі наданих Послуг за формою, що наведена у Додатку №2 до Договору.
Сторони у п. 5.8 Договору узгодили, що усі документи (кореспонденція) за Договором, які оформлюються сторонами, подаються сторонами, одним із наступних способів:
- шляхом відправлення електронного листа на електронну пошту відповідної сторони з додаванням до такого листа скан-копії відповідного документу, підписаного в форматі РDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. У даному випадку відповідний документ вважається отриманим стороною з дати його направлення на електронну адресу відповідної сторони, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення сторони, що направила документ. Цей спосіб не застосовується для обміну первинними документами та документами, що мають бути підписані обома сторонами в оригіналі (власноручно);
- шляхом направлення відповідного документу в електронному вигляді за допомогою Сервісу, при цьому такий документ вважається отриманим стороною з моменту присвоєння Сервісом статусу документу «Відправлений». Документ направлений за допомогою Сервісу підписується за допомогою або кваліфікованого електронного підпису (КЕП) уповноважених осіб сторін або іншого електронного підпису, використання якого не суперечить діючому законодавству України.
Доказом належного отримання документів за допомогою Сервісу є відповідна роздруківка повідомлення з Сервісу з поміткою зазначеного статусу документа або лист відповідної особи що здійснює надання послуг за Сервісом з відповідним підтвердженням;
- шляхом надіслання оригіналу відповідного документу у паперовому вигляді на адресу відповідної сторони, зазначену в Договорі та/або передачі її уповноваженому представнику відповідної сторони, що підтверджується власноручним підписом такого представника.
Електронні адреси та адреси для листування зазначені Сторонами у розділі 12. МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ, БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ ТА ПІДПИСИ СТОРІН цього Договору (пп. 5.8.4 Договору).
Доказів узгодження сторонами іншого порядку приймання - передачі робіт, пов'язаної з їх виконанням кореспонденції та їх змісту за Договором матеріали справи не містять.
Таким чином, відповідно до приписів статті 530 Цивільного кодексу України, умов пунктів 5.1, 5.4 Договору та з урахуванням дати отримання відповідачем коштів попередньої оплати (11.04.2024) відповідно до платіжної інструкції №3798332 від 11.04.2024 виконавець - ТОВ «УГБН Девелопмент» мало виконати обумовлені Договором роботи у строк до 23.05.2024 та надати Акт приймання-передачі наданих послуг та комплект матеріалів згідно п. 1.1 Технічної специфікації у строк до 30.05.2024.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом згідно матеріалів справи, станом на дату подання позовної заяви та розгляду справи по суті відповідач, після перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 99 000,00 грн. попередньої оплати, передбачені Договором роботи щодо розробки згідно п. 1.1 Договору та п. 1.1 Технічної специфікації тематико-експозиційного плану музею української пошти як головного документу наукового проектування музею, не розпочав та не виконав у строк до 23.05.2024, зокрема, не передав позивачу Акт приймання-передачі наданих послуг та відповідний комплект матеріалів.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин), кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
З метою досудового врегулювання спору та у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, 23.08.2024 позивачем було надіслано на електронну адресу відповідача претензію №1.27.002.001.-22745-24 від 22.08.2024 про стягнення неустойки та належне виконання зобов'язань за Договором про надання послуг №260324-07Е від 26.03.2024 (далі - Претензія), в якій позивач вимагав від відповідача надати АТ «Укрпошта» як замовнику послуги з розробки тематико-експозиційного плану музею української пошти, як головного документу наукового проектування музею (з врахуванням вимог Договору), а у випадку неможливості виконання зазначеної вимоги - негайно повідомити про відповідні причини та повернути безпідставно отримані кошти за Договором в розмірі 99 000,00 грн., сплачені в якості авансу, так, окрім цього, не пізніше визначених п. 6.5 Договору строків сплатити на рахунок позивача 94 050,00 грн. неустойки за порушення строків виконання Договору, в тому числі 87 120,00 грн. пені та 6 930,00 грн. штрафу.
Також позивачем долучено до Претензії рахунок на оплату штрафних санкцій відповідно до п.6.5 Договору та розрахунок неустойки.
Факт надсилання претензії 23.08.2024 на електронну адресу відповідача, зазначену в Договорі - ugbn.development@gmail.com, підтверджується наявним в матеріалах справи скріншотом з електронної поштової скриньки позивача.
Додатково вказана претензія надсилалась позивачем на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Павлівська, 4, оф.52, м. Київ, 01054, що підтверджується копіями фіскального чеку від 23.08.2024, накладної №0100198387074 від 23.08.2024 та відповідного опису вкладення, та згідно інформації з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження поштових відправлень 13.09.2024 була повернута позивачу за закінченням встановленого терміну зберігання.
За умовами ч. 6 ст. 222 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено цим Кодексом або іншими законодавчими актами. Обґрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов'язаний задовольнити.
Оскільки, як вбачається зі змісту вказаної претензії, конкретний строк розгляду в ній не позивачем не визначений, останній в позовній заяві зазначає про місячний строк розгляду претензії відповідачем з дня її одержання, передбачений ч. 6 ст. 222 Господарського кодексу України (чинного на час спірних правовідносин), тобто не пізніше 23.09.2024.
Натомість, як свідчать матеріали справи та зазначено позивачем, після направлення вказаної претензії відповідачем будь-яких дій, у тому числі і щодо повернення передоплати в розмірі 99 000,00 грн., а також нарахованих штрафних санкцій вчинено не було.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, відповідач свої зобов'язання щодо розробки, передбаченого п. 1.1 Договору та п. 1.1 Технічної специфікації тематико-експозиційного плану музею української пошти як головного документу наукового проектування музею у встановлений строк (до 23.05.2024), всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у загальному розмірі 99 000,00 грн. здійсненої передплати, яку останній просив суд стягнути в поданій позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання обумовлених робіт за Договором в узгодженому обсязі та строки, повернення попередньої оплати та відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів розірвання або визнання недійсним Договором про надання послуг №260324-07Е від 26.03.2024 та/або окремих його положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін також відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.
Суд звертає увагу сторін, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором.
За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
За умовами статті 188 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Судом встановлено, що за умовами до п. 7.3 Договору Замовник має право достроково розірвати Договір в односторонньому порядку, без укладання додаткової угоди, у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань Виконавцем, повідомивши його про це у строк за 10 (десять) календарних днів до дати розірвання, шляхом направлення письмового повідомлення на адресу Виконавця із зазначенням дати розірвання Договору. У цьому випадку Договір вважається розірваним (припиненим) з дати, зазначеної в повідомленні Замовника.
Відповідно до частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина 3 статті 849 Цивільного кодексу України).
За змістом частини 4 статті 849 цього Кодексу замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Тобто, у статті 849 Цивільного кодексу України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме: - підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина 2); - очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (частина 3); - відмова замовника від договору до закінчення робіт з виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (частина 4).
Відповідно, правові наслідки відмови замовника від договору підряду на підставі статті 849 Цивільного кодексу України є різними.
Таким чином, договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань його сторін.
При цьому, якщо замовник відмовився від договору підряду згідно зі статтею 849 Цивільного кодексу України, підстави для його розірвання у судовому порядку відсутні.
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України розірвання договору є підставою для припинення зобов'язання.
Згідно з частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
За приписами частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Наразі судом встановлено згідно матеріалів справи, що позивачем до моменту звернення з даним позовом до суду були вчинені дії щодо відмови від Договору підряду в односторонньому порядку на підставі частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України, а саме шляхом звернення позивача до відповідача з Претензією № 1.27.002.001.-22745-24 від 22.08.2024 про стягнення неустойки та належне виконання зобов'язань за Договором про надання послуг № 260324-07Е від 26.03.2024, в якій позивач вимагав, за умови невиконання умов Договору, повернути попередню оплату у розмірі 99 000, 00 грн.
Як було встановлено судом, зазначено позивачем у позовній заяві та не заперечувалось відповідачем, Претензія мала бути розглянута відповідачем у строк, передбачений ч. 6 ст. 222 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, тобто в місячний строк з дня її одержання, а саме у строк до 23.09.2024.
Таким чином, з огляду на вищевикладене та наявні в матеріалах справи докази, за висновками суду спірний Договір можна вважати припиненим з 24.09.2024 відповідно до частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України у зв'язку з наявністю в матеріалах справи доказів вчинення позивачем односторонньої відмови від договору.
У той же час позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом, просить стягнути з відповідача попередню оплату у розмірі 99 000, 00 грн., здійснену позивачем на виконання умов спірного Договору на підставі ст. 693 ЦК України та ст. 1212 ЦК України.
Так, згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
Проте, з огляду на характер спірного Договору щодо виконання відповідачем робіт (послуг) з розробки тематико-експозиційного плану музею української пошти як головного документу наукового проектування музею, тобто виникнення між сторонами підрядних правовідносин, суд зазначає про відсутність підстав для застосування до останніх правових норм, які регулюють договори поставки (купівлі - продажу).
Також суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала.
Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.Аналогічна правова позиція викладені в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.
Отже, вирішення питання про стягнення безпідставно набутих коштів залежить від висновків про наявність/відсутність між сторонами договірних правовідносин, на підставі яких здійснено відповідне перерахування заявлених до стягнення коштів.
Водночас, виходячи з принципу судочинства jura novit curia - «суд знає закони», неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, а суд має самостійно перевірити доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини, та надати правильну правову кваліфікацію цим відносинам і зобов'язанням сторін.
При цьому суд зазначає, що статтею 849 ЦК України встановлено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови. Зокрема, частиною другою цієї статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду у разі коли підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим. При цьому наслідком такої відмови є виникнення у замовника права вимагати відшкодування збитків підрядником. Положення вказаної статті не містять права замовника на повернення попередньої оплати за договором.
Правова природа, підстави виникнення і доведення наявності підстав для стягнення збитків або повернення безпідставно набутого майна є відмінними і такими, що врегульовані різними нормами матеріального права.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 21.07.2022 в справі № 913/703/20, встановивши, що позивач (замовник) відмовився від договору на підставі приписів частини другої статті 849 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми матеріального права (глави 25 «Відшкодування збитків у сфері господарювання» ГК України та глави 82 «Відшкодування шкоди», главу 61 «Підряд» розділу ІІІ «Окремі види зобов'язань» книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України) та відповідний спосіб захисту. Тобто, позивач (замовник), який на підставі частини другої статті 849 ЦК України відмовився від договору, має право вимагати від відповідача (виконавця) відшкодування збитків, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 ЦК України, на підставі якої позивач звернувся з вимогами до суду.
Як наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/16684/19, застосування способу захисту прав замовника у вигляді повернення підрядником передоплати як безпідставно набутого майна у порядку статті 1212 ЦК України є можливим у випадку реалізації замовником безумовного права на відмову від договору у порядку частини четвертої статті 849 ЦК України, тобто за відсутності прострочення з боку підрядника.
Замовник не може вимагати повернення виконаного за договором підряду в порядку статті 1212 ЦК України, мотивуючи свої вимоги порушенням підрядником умов договору підряду і саме з цієї причини реалізувати своє право на односторонню відмову від договору на підставі частини четвертої статті 849 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частиною 2 статті 849 ЦК України прямо передбачено такий спосіб захисту прав та інтересів замовника, як стягнення завданих порушенням зобов'язання збитків, якщо замовник відмовився в односторонньому порядку від договору і така відмова спричинена протиправними діями підрядника.
Натомість, застосування способу захисту права замовника у вигляді повернення підрядником передоплати як безпідставно набутого майна у порядку статті 1212 ЦК України є можливим у випадку реалізації замовником безумовного права на відмову від договору у порядку частини четвертої статті 849 ЦК України, тобто за відсутності прострочення з боку підрядника.
Отже, замовник не може вимагати повернення виконаного за договором підряду в порядку статті 1212 ЦК України, мотивуючи свої вимоги порушенням підрядником умов договору підряду і саме з цієї причини реалізувавши своє право на односторонню відмову від договору.
Суд зазначає, що згідно з пунктом 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Суд зазначає, що частинами 2, 3 статті 849 ЦК України передбачено право замовника на відмову від договору підряду лише за наявності конкретно визначених законодавством умов, які напряму залежать від наявності порушень умов договору в діях підрядника, водночас наслідком такої відмови є виникнення саме у замовника права вимагати відшкодування збитків з підрядника.
Згідно висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25.10.2023 у справі № 925/1095/21, від 13.09.2019 у справі № 911/1433/18, від 18.11.2021 у справі № 915/212/20, суд має визначити чітку підставу (частина 2 чи частина 4 статті 849 ЦК України), з якої замовник відмовився від договорів. Якщо буде з'ясовано, що відмова замовника від договорів ґрунтується на приписах частини 2 статті 849 ЦК України, то суд має встановити факт допущення з боку підрядника порушень умов договорів. Законність відмови замовника від договору підряду на підставі частини 2 статті 849 ЦК України у випадку недоведеності порушень умов договору підряду зі сторони підрядника не може «виправдовуватись» безумовним правом замовника відмовитися від договору підряду на підставі її частини 4 цієї статті.
Наразі, з урахуванням вищенаведених висновків у справі, що розглядається, судом встановлено факт порушення з боку підрядника (відповідача) умов Договору, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про правомірність застосування позивачем в якості підстав для розірвання спірного Договору приписів частини 2 статті 849 ЦК України, з вини відповідача.
При цьому судом встановлено відсутність у матеріалах справи як доказів виконання відповідачем всього обсягу зобов'язань за Договором у визначений цим договором строк, так і доказів прийняття позивачем простроченого виконання зобов'язань за Договором в частині виконання робіт з розробки тематико-експозиційного плану музею української пошти як головного документу наукового проектування музею.
Як встановлено судом за матеріалами справи, спірний Договір згідно п. 7.1 набуває чинності з дня його підписання сторонами уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін (за умови використання) та діє до 30.06.2024, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання сторонами, відтак, за наявності претензії від 22.08.2024, яка розцінена як вчинення дій щодо відмови від Договору підряду, суд доходить висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів ч. 2 ст. 849 ЦК України.
З урахуванням вищенаведеного суд також зазначає про становлення вини відповідача в невиконанні робіт у визначені строки що, в свою чергу, зумовило розірвання Договору, а відтак зазначає про правомірність дій позивача щодо такої відмови, оскільки у зв'язку з діями відповідача отримання результату за Договором у визначений строк стало неможливим. Отже, встановлення правомірності розірвання Договору позивачем призводить до наслідків, передбачених ч.2 ст.849 ЦК України, а саме стягнення збитків.
Наразі, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що внаслідок порушення виконавцем зобов'язань щодо вчасного виконання робіт за Договором, наслідком чого стало розірвання останнього з ініціативи замовника, позивач не досяг остаточної мети Договору та не отримав тематико-експозиційного плану музею української пошти як головного документу наукового проектування музею, натомість поніс витрати коштів у розмірі 99 000,00 грн. попередньої оплати.
При цьому судом враховано правові висновки, викладені постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, згідно яких суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Таким чином, в контексті вищенаведеного в сукупності, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів виконання робіт з розробки тематико-експозиційного плану музею української пошти як головного документу наукового проектування музею або повернення суми попередньої оплати відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 99 000,00 грн. перерахованих коштів (передплати) за вказаним Договором підлягає задоволенню.
В свою чергу суд зазначає, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).
Статтею 199 Господарського кодексу України (чинного на час спірних правовідносин) передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України (чинного на час спірних правовідносин) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин).
Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України (чинного на час спірних правовідносин), господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин).
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому, згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі № 904/4156/18, необхідною умовою застосування договірної господарсько-правової відповідальності за порушення договірних зобов'язань є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За умовами п.6.1 Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та Договором.
Відповідно до п. 6.2 Договору за порушення строків надання послуг виконавець несе відповідальність та сплачує Замовнику штрафні санкції в розмірі 1% (один відсоток) від вартості невчасно наданих послуг за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7% (семи відсотків) вказаної вартості.
При цьому, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з виконання робіт (послуги з розробки тематико-експозиційного плану музею української пошти, як головного документу наукового проектування музею) факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд доходить висновку, що передбачений умовами Договору розмір штрафних санкцій узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої пунктом 6.2 Договору пені і штрафу та наявність правових підстав для нарахування відповідачеві відповідних штрафних санкцій за прострочення Товариством з обмеженою відповідальністю «УГБН Девелопмент» виконання договірних зобов'язань.
Суд також зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18).
Правова позиція щодо можливості застосування пені та штрафу за порушення будь - яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання, викладена в постанові Верхового Суду від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18, від 17.09.2020 у справі №922/3548/19.
Обґрунтовуючи зміст позовних вимог позивач вказує, що у зв'язку з невиконанням відповідачем передбачених робіт у обумовлені у Договорі строки та на підставі п. 6.2 Договору у позивача виникло право на отримання від відповідача штрафних санкцій у передбачених Договором розмірах, а саме неустойки у розмірі 1 % за неналежне виконання зобов'язань за період з 24.05.2024 по 18.10.2024 у сумі 146 520,00 грн., а також штрафу у розмірі 7% вартості замовлених послуг(робіт) за прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним Договором понад 30 днів, що становить 6 930,00 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені та штрафу, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховуються пеня, проценти річних та інфляційні втрати, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У той же час суд зауважує, що згідно статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Особливості припинення зобов'язань за правочинами щодо фінансових інструментів, вчиненими на організованому ринку капіталу та поза ним, встановлюються законодавством. Законом можуть бути встановлені випадки, коли припинення зобов'язань на певних підставах не допускається.
Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Наразі, як встановлено судом, з урахуванням приписів статті 253 Цивільного кодексу України, умов пунктів 5.1, 5.4 Договору та з урахуванням дати отримання відповідачем коштів попередньої оплати (11.04.2024), граничним строком виконання підрядних робіт є 23.05.2024, а отже початком періоду прострочення є 24.05.2024.
При цьому, в Договорі відсутні положення, які б передбачали можливість нарахування пені за невиконання відповідачем своїх зобов'язань поза строком дії останнього.
Крім того, оскільки дію спірного Договору було припинено з 24.09.2024, суд доходить висновку, що нарахування пені за умовами п. 6.2 Договору за порушення відповідачем саме негрошового зобов'язання обмежується 23.09.2024 (день, що передує дню припинення дії Договору), у зв'язку з чим визначений позивачем період нарахування пені з 24.05.2024 по 18.10.2024 не відповідає приписам чинного законодавства та умовам Договору.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір останньої з урахуванням визначеного судом періоду прострочення становить 121 770,00 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 121 770,00 грн. пені.
Окрім цього, за результатами перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення штрафу судом встановлено, що розмір останнього, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 930,00 грн. штрафу у розмірі 7 % від вартості замовлених послуг підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УГБН Девелопмент» (вул. Павлівська, 4 - 8, оф.52, м. Київ, 01054; код ЄДРПОУ 43470623) на користь Акціонерного товариства «Укрпошта» (вул. Хрещатик, 22, м. Київ,01001; код ЄДРПОУ 21560045) 99 000 (дев'яносто дев'ять тисяч) грн.. 00 коп. боргу, 121 770 (сто двадцять одна тисяча сімсот сімдесят) грн. 00 коп. пені, 6 930 (шість тисяч дев'ятсот тридцять) грн. 00 коп. штрафу та 3414 (три тисячі чотириста чотирнадцять) грн. 97 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 04 березня 2026 року.
Суддя А.М. Селівон