05.03.2026 Справа № 908/545/26
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця Жиріхова Олександра Михайловича про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у розмірі 624 901 грн 92 коп.
Фізична особа-підприємець Жиріхов Олександр Михайлович звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Комунального підприємства «Вільнянський міськкомунгосп Запорізької області» про:
- розірвання договору № 6 від 30.06.2025 на виконання робіт з утримання житлових будинків № 6, укладений між Фізичною особою-підприємцем Жиріховим Олександром Михайловичем та Комунальним підприємством «Вільнянський міськкомунгосп Запорізької області»;
- стягнення з Комунального підприємства «Вільнянський міськкомунгосп Запорізької області» 603 082 грн 32 коп. основного боргу, 1 875 грн 46 коп. 3 % річних, 1 884 грн 16 коп. інфляційних витрат, 18 059 грн 98 коп. пені.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2026 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/545/26 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Крім того, позивачем до позовної заяви подано заяву про забезпечення позову.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 03.03.2026, заяву про забезпечення позову передано на розгляд судді Дроздовій С.С.
Заявник просить накласти арешт на грошові кошти у розмірі 624 901 грн 92 коп., що знаходяться на всіх розрахункових банківських рахунках Комунального підприємства «Вільнянський міськкомунгосп Запорізької області».
Підставою пред'явлення позову є наявність заборгованості у вигляді 603 082 грн 32 коп. основного боргу, 1 875 грн 46 коп. 3 % річних, 1 884 грн 16 коп. інфляційних витрат, 18 059 грн 98 коп. пені, за виконані роботи Фізичною особою-підприємцем Жиріховим Олександром Михайловичем.
В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову заявник посилається на те, що між Фізичною особою-підприємцем Жиріховим Олександром Михайловичем (надалі - Виконавець) та Комунальним підприємством «Вільнянський міськкомунгосп Запорізької області» (далі - Замовник) з 30.06.2025 було укладено договір № 6 на виконання робіт з утримання житлових будинків (надалі - Договір). Відповідно до умов Договору Виконавець зобов'язався виконувати роботи з утримання житлових будинків у м. Вільнянськ та прибудинкових територій, а Замовник - прийняти належно виконані роботи та оплатити їх у порядку та строки, визначені Договором. Виконавець добросовісно, у повному обсязі та у встановлені строки виконав роботи, передбачені Договором. Результати виконаних робіт були прийняті Замовником без зауважень, що підтверджується підписаними сторонами актами виконаних робіт, а саме: Акт №12 від 31.12.2025 - 269 166,65 грн. Акт №1 від 31.01.2026 - 333 915,67 грн. Зазначені акти підписані уповноваженою особою Замовника без зауважень щодо обсягу, якості чи строків виконання робіт, що свідчить про належне виконання Виконавцем своїх договірних зобов'язань. Однак, оплату за виконані та прийняті роботи Замовником не здійснено, чим порушено умови Договору.
У тексті заяви про забезпечення позову, позивачем викладено розрахунки інфляційних втрат, 3 % річних та пені.
Крім того, у тексті заяви про забезпечення позову позивач посилається на норми ст.ст. 525, 526, 530, 610, 611, 626, 628, 629, 837, 853 Цивільного кодексу України та ст.ст. 136, 139 Господарського процесуального кодексу України та п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22.12.2006.
Розглянувши матеріали заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що дана заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову (ч. 1). Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (ч. 2).
За змістом ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Важливо, що особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами (п. 27 постанови Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 916/3710/22).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність застосування забезпечення позову та його певного виду. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Крім того, ухвала господарського суду про забезпечення позову в обов'язковому порядку повинна містити дані, на підставі яких можна зробити висновок про те, що невжиття того чи іншого заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання в подальшому рішення господарського суду.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
За приписами ст. 42 ГПК України, учасники справи мають право: подавати заяви та клопотання, докази. При цьому, зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази.
Згідно ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову та їх оцінка судами з належним відображенням у судових рішеннях висновків здійсненої оцінки .
Отже, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна зазначити підстави звернення з заявою про забезпечення позову та надати їм належне обґрунтування. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу для забезпечення позову.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У той же час, ст. 77 ГПК України передбачає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У разі відсутності доказів в підтвердження викладених обставин та обґрунтування, що невжиття таких заходів утруднить чи зробить неможливим виконання рішення, господарський суд відхиляє таку заяву як необґрунтовану та не підтверджену належними доказами.
Частинами 1, 2 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Ухвала господарського суду про забезпечення позову в обов'язковому порядку повинна містити дані, на підставі яких можна зробити висновок про те, що невжиття того чи іншого заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання в подальшому рішення господарського суду.
Заявник (позивач) має довести наявність тих обставин, на підставі яких він просить вжити заходів до забезпечення позову. Такі докази повинні міститься в позовних матеріалах або в заяві про забезпечення позову, тому питання про вжиття заходів до забезпечення позову вирішується виходячи з тих документів, які додані позивачем до позову або до заяви про забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18.
Стаття 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 4 згаданої статті передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснені учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов'язків щодо доказів.
Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 Господарського процесуального кодексу України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.
Заявником не надано доказів, які б свідчили про те, що не вжиття заходів по забезпеченню позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі за умови задоволення позову; що запропоновані заявником заходи до забезпечення позову не матимуть наслідком порушення його законних прав і інтересів, що є не припустимим.
Крім того, як зазначалося вище, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем (заявником) у своїй заяві у відповідності до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ст. 136 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів, що б підтверджували наявність саме станом на момент розгляду заяви обставин, передбачених ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, необхідних для забезпечення позову, а саме яким чином невжиття заходів забезпечення позову в майбутньому може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
У заяві про забезпечення позову, заявник зазначає про «неодноразові направлення претензій на адресу відповідача та з метою ефективного захисту своїх прав та законних інтересів, а також для недопущення їх порушення та унеможливлення виконання майбутнього рішення суду, заявник звертається до суду із даною заявою про забезпечення позову разом із подачею позовної заяви; тривале невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань, відсутність наміру повернути борг, а також наявність у нього відчужуваного майна, існує реальна загроза, що до моменту ухвалення судового рішення відповідач може відчужити, продати, подарувати або іншим чином розпорядитися своїм майном, що унеможливить або суттєво ускладнить виконання майбутнього рішення суду».
Однак, самі лише твердження заявника про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у майбутньому у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Не є підставою для забезпечення позову доводи позивача, викладені у заяві, про ухилення відповідача від виконання грошового зобов'язання, оскільки на час подання заяви ці доводи не є встановленими фактами, вони потребують дослідження, перевірки та оцінки під час розгляду самої позовної заяви, а не заяви про забезпечення позову, оскільки є безпосереднім предметом позову. Тому, не можна розглядати твердження позивача як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність забезпечення позову, зокрема в сумі, що заявлена до стягнення.
Заявник, звертаючись до суду із даною заявою, не навів та не надав доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність вжиття заходів забезпечення позову, про застосування яких просить заявник.
Отже, позивачем не долучено до матеріалів справи жодного доказу на підтвердження того, що невжиття вказаних ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів, за захистом яких він звернувся до суду; не наведено жодних обставин, які б могли свідчити про відсутність у відповідача необхідної суми грошових коштів, а також про дії останньої, направлені на витрачання коштів з метою ухилення від сплати спірного боргу; не наведено жодних доводів, які б могли свідчити про вчинення відповідачем дій приховування коштів.
Фактично підставою для забезпечення позову є лише припущення позивача про можливе невиконання рішення суду відповідачем з огляду на наявність у останнього перед позивачем заборгованості. Однак наявність спірної заборгованості не є єдиною та достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки вказана заборгованість на час подання позову є предметом спору та підлягає доведенню позивачем на загальних підставах під час розгляду справи по суті.
Саме лише посилання позивача на невиконання відповідачем свого обов'язку з оплати не є достатньою підставою для вжиття запропонованих позивачем заходів забезпечення позову.
З огляду на викладене, суд вважає, що не можуть бути підставою для забезпечення позову доводи позивача про ухилення відповідача від виконання зобов'язань, оскільки на час звернення із заявою про забезпечення позову ці доводи не є достовірно встановленими фактами, потребують дослідження, перевірки та оцінки судом під час розгляду самої позовної заяви.
Крім того, заходи забезпечення позову мають стосуватися можливого невиконання судового рішення, а не самого зобов'язання, невиконання якого стало підставою звернення з відповідним позовом до суду.
По суті, подана позивачем заява про забезпечення позову обґрунтована невиконанням відповідачем умов договору на виконання робіт з утримання житлових будинків, що є змістом позовних вимог та підлягає з'ясуванню судом під час розгляду справи по суті.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.
З урахуванням викладеного, забезпечення права на ефективний спосіб захисту позивача не може виправдовувати втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном, у зв'язку з поданням необґрунтованої заяви про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти.
Згідно з абз. 1 ч. 6, ч. 8 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 ГПК України, ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
За таких обставин, враховуючи необґрунтованість заяви та недоведеність належними та достатніми доказами зазначених у ній обставин, суд відмовляє в задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Жиріхова Олександра Михайловича про забезпечення позову.
Також слід зазначити, що вжиття передбачених статтею 137 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову є правом суду, а не його обов'язком.
Згідно із ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Відмова в забезпеченні позову не позбавляє заявника права на повторну подачу заяви.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Жиріхова Олександра Михайловича про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає чинності з моменту її підписання та відповідно до ч. 8. ст. 140, ст. 255 ГПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.
Ухвалу підписано 05.03.2026.
Суддя С.С. Дроздова