вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
05 березня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/622/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Худенко А.А.
за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.
за позовом Заступника керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях , м. Львів
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіталь», м. Київ
про розірвання Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 06.09.2021 №30-21 укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинських областях та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еквіталь» та зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Еквіталь» повернути приміщення їдальні загальною площею 307,1 кв.м. за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Пушкіна (сквер Лаборця), буд. 2.,
за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача 1: Концерн «Військторгсервіс»
за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача 2: ІНФОРМАЦІЯ_1
Представники:
від прокуратури - Малик Ю.Л., прокурор Закарпатської Спеціалізованої прокуратури
від позивача 1 (в режимі відеоконференції) - Гудима В.О., представник в порядку самопредставництва
від позивача 2 - Балаж Н.І., представник в порядку самопредставництва
від відповідача (в режимі відеоконференції) - Крикунов О.В., адвокат, ордер серії АІ №2071191 від 08.12.2025
від третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача 1 - не з'явився
від третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача 2 - Гребенюк Д.Б., представник в порядку самопредставництва
Заступник керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Позивача 1 - Міністерства оборони України та Позивача 2 - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіталь», м. Київ про Розірвання Договіру оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 06.09.2021 №30-21 укладений Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинських областях та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еквіталь» та зобов'язанти Товариство з обмеженою відповідальністю «Еквіталь» повернути приміщення їдальні загальною площею 307,1 кв.м. за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Пушкіна (сквер Лаборця), буд. 2, покликаючись на положення ст.509, 526, 599, 651 Цивільного кодексу України.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Худенка А.А., про що вказано у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою суду від 06.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.07.2025.
Відповідач та позивач 1 через систему електронний суд 03.07.2025 подали заяви про відкладення підготовчого засідання 03.07.2025 на іншу дату.
Підготовче засідання 03.07.2025 відкладено на 19.08.2025.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 15.08.2025 подав клопотання про відкладення підготовчого засідання 19.08.2025 на іншу дату.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_2 15.08.2025 подав клопотання про відкладення підготовчого засідання 19.08.2025 на іншу дату.
Закарпатська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону 06.08.2025 подала клопотання про відкладення підготовчого засідання 19.08.2025 на іншу дату.
Підготовче засідання відкладено на 11.09.2025
10.09.2025 представник відповідача пожав заяву про відкладення підготовчого засідання. В підготовчому засіданні учасники, що з'явились до суду не заперечували проти клопотання представника відповідача.
Підготовче засідання відкладено на 16.10.2025.
В підготовче засідання 16.10.2025 Закарпатська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону явку уповноваженого прокурора в судове засідання не забезпечила через що підготовче засідання відкладено на 26.11.25.
Представник Міністерства оброни України 21.11.2025 подав клопотання у якому просить відкласти розгляд справи № 907/622/25, призначений на 15 год. 30 хв. « 25» листопада 2025 року, на іншу дату та час. Вказане клопотання задоволено та відкладено підготовче засідання на 09.12.2025
08.12.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіталь» подав клопотання про відкладення підготовчого засідання та письмові пояснення - заперечення із додатками - двома листами директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіталь».
Прокурор в підготовчому засіданні вказала, що для виконання завдань підготовчого засідання необхідно надати час для ознайомлення із поданими 08.12.2025 листами та можливо процесуально відреагувати, представник від позивача 2 висловила думку, шо вказані документи не мають значення для вирішення спору.
Представник позивача 1 та третьої особи погодились із думкою прокурора.
Вказане клопотання задоволено та відкладено підготовче засідання на 14.12.2026.
Суд у підготовчому засіданні 14.12.2026 заслухавши думку учасників судового процесу дійшов висновків закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті на 02.02.2026 у якому оголошено перерву до 26.02.2026
У судовому засіданні 26.02.2026 суд після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення. На підставі ч. 2 ст. 219 ГПК України через складність справи суд відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 05.03.2026.
Позиція прокурора.
ТОВ «Еквіталь», як орендарем державного майна, що перебуває в сфері управління Міністерства оборони України умови Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 06.09.2021 №30-21 належним чином у повному обсязі не виконуються, об'єкт оренди, а саме приміщення їдальні загальною площею 307,1 кв.м. за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, площа Пушкіна (сквер Лаборця), буд. 2, за жодним цільовим призначенням не використовується, внаслідок чого санітарно-технічний стан цього приміщення системно погіршується, а власник і балансоутримувач майна позбавлені можливості самостійно вживати заходи необідні для запобіганню його подальшому руйнуванню та занепаду у зв'язку з наявністю діючого договору оренди.
Разом із цим, зазначений об'єкт нерухомого майна, який перебуває у державній власності на даний час необхідний для забезпечення ефективного виконання завдань покладених на ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак перебування приміщення в оренді ТОВ «Еквіталь» унеможливлює його використання для потреб Збройних Сил України.
Прокурор просить розірвати Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 06.09.2021 №30-21 укладений Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинських областях та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еквіталь». Усунути перешкоди державі в особі Міністерству оборони України у розпорядженні та користуванні нерухомим майном шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіталь» повернути приміщення їдальні загальною площею 307,1 кв.м. за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Пушкіна (сквер Лаборця), буд.2.
Позиція Міністерства оборони України
Позивач 1 повністю підтримав прокурора та інших доводів ніж подав прокурор суду не надав.
Позиція Регіонального відділення Фонду державного майна України
Позивач 2 підтримав прокурора та додатково вказав, що ТОВ «Еквіталь» орендну плату сплачує.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача 1: Концерн «Військторгсерівс» будучи належним чином повідомлений про розгляд справи, письмово висловленої позиції щодо розгляду даної справи не надав. Заяви представника Концерну «Військторгсерівс» про участь у судовому засіданні по розгляду справи №907/622/25 в режимі відеоконференції повернуто заявнику на підставі ч. 4 ст. 170 ГПК України із мотивів зазначених в ухвалах про їх повернення.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача 2: ІНФОРМАЦІЯ_1 підтримала прокурора в повному обсязі.
Позиція відповідача.
Відповідач просить відмовити Закарпатській спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Західного регіону у задоволенні позовних вимог Вказує, що ТОВ «Еквіталь» не були порушені істотні умови Договору, орендна плата за користування приміщення сплачується. Жодна із обставин, яка передбачена п. 12.7 Договору, яка передбачає припинення договору достроково на вимогу орендодавця не настала, тому, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.
Приміщення їдальні «літ.А» (поз.1-2, 6-15, 17-25) загальною площею 307,1 кв.м. за адресою Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Пушкіна, 2 (сквер Лаборця, 2), яке належить державі в особі Міністерства оборони України та перебуває на балансі Філії «Західна» Концерну «Військторгсервіс», було передано Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинських областях в тимчасове користування Товариству з обмеженою відповідальністю «Еквіталь» на підставі Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 06.09.2021 №30-21 (далі - Договір або Договір від 06.09.2021 №30-21).
Право державної власності на приміщення їдальні загальною площею 307,1 кв.м. за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, пл.Пушкіна (сквер Лаборця), буд. 2, зареєстроване 16.05.2018 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта 1558560921101.
22.05.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право господарського відання на вказаний об'єкт нерухомого майна, а саме приміщення їдальні загальною площею 307,1 кв.м. за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Пушкіна (сквер Лаборця), буд.2 (далі - приміщення або об'єкт оренди), яке належить Концерну «Військторгсервіс».
З листа Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинських областях від 23.05.2025 №10-20.2-00486 зазначене приміщення було включено до Переліку об'єктів, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду нерухомого державного майна, щодо якого прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні (на підставі рішення прийнятого балансоутримувачем - Концерном «Військторгсервіс» від 13.05.2021 №767), який оприлюднений на офіційному вебсайті Фонду державного майна України Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 06.09.2021 №30-21 був укладений Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинських областях за результатами електронного аукціону (протокол електронного аукціону від 06.08.2021 № UA-PS- 2021-07-06-000054-3), проведеного відповідно до норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483.
Відповідно до акту приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності від 06.09.2021 ТОВ «Еквіталь», як орендар, з однієї сторони, та Концерн «Військторгсервіс» в особі Філія «Західна» Концерну «Військторгсервіс», як балансоутримувач, з іншої сторони, об'єкт оренди наданий в користування в день підписання цього акту, а інформація оприлюднена в оголошення про передачу в оренду та розкрита на сайті Фонду державного майна України.
На момент передачі в оренду згідно з інформацією Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинських областях про технічний стан приміщення воно перебувало в задовільному стані та було забезпечено комунікаціями (об'єкт оренди приєднаний до електромережі, потужністю 55 кВт, наявне водозабезпечення, каналізація, газифікація, опалення (централізоване від зовнішніх мереж) та вентиляція, відсутні - опалення (автономне) лічильник на тепло, кондиціонування, телекомунікації (телефонізація, телебачення, інтернет), охоронна сигналізація, пожежна сигналізація).
Згідно з умовами Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 06.09.2021 №30-21 (пункт 6.2.) орендар зобов'язаний забезпечувати збереження орендованого Майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, тримати Майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати орендоване Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки.
Окрім того, у пункті 6.3. Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 06.09.2021 №30-21 встановлено, що Орендар зобов'язаний:
- відповідно до вимог нормативно-правових актів з пожежної безпеки розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта оренди Майна;
- забезпечувати додержання протипожежних вимог, стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду
та вимог відповідних служб (підрозділів) Балансоутримувача;
- утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку,
пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням; проводити внутрішні розслідування випадків пожеж та подавати
Балансоутримувачу відповідні документи розслідування.
Орендар несе відповідальність за дотримання правил експлуатації інженерних мереж, пожежної безпеки і санітарних норм у приміщеннях згідно із законодавством.
Відповідно до п. 5.1 Договору Орендар має право за згодою Балансоутримувача проводити поточний та/або капітальний ремонт Майна, здійснювати невід'ємні поліпшення за наявності рішення Орендодавця про надання згоди.
Згідно з п. 6.2. Договору Орендар зобов'язаний забезпечувати збереження орендованого Майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, Тримати Майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати орендоване Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки.
До обов'язків Орендаря також належить своєчасне і повне внесення орендної плати (пункт 3.7 Договору).
Також Орендар зобов'язується застрахувати орендоване майно.
Постійно поновлювати договір страхування таким чином, щоб весь строк оренди майно було застрахованим. Крім того, Орендар зобов'язується письмово повідомляти Орендодавця про наявність договору страхування орендованого майна з наданням копії документів, які підтверджують сплату страхового платежу. (пункт 7.1 Договору).
Договір може бути достроково припинений на вимогу Орендодавця з підстав передбачених п. 12.7 Договору, серед яких міститься прострочення оплати, використання не за цільовим призначенням, передання майна у суборенду без письмового дозволу.
Відповідно до п.7.1. Змінюваних умов Договору, майно може бути використане Орендарем за будь-яким цільовим призначенням на розсуд Орендаря.
Згідно з листом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево від 29.06.2022 №1073 адресованим Філії «Західна» Концерну «Військторгсервіс», яка, в свою чергу, надіслала його Відповідачу для вжиття заходів реагування, об'єкт оренди не використовуються за призначенням, в результаті чого над входом у підвальне приміщення зруйнувався навіс, що приводить до потрапляння води та підтоплення приміщення. Відсутні вхідні двері, що призводить проникнення сторонніх осіб та захаращення приміщень. У підвальному приміщенні находиться велика кількість сміття (та різного непотребу), приміщення підтоплені каналізаційними водами, що призводить до руйнування несучих конструкцій всієї будівлі та антисанітарії.
Філією «Західна» Концерну «Військторгсервіс» на адресу ТОВ «Еквіталь» надсилався лист щодо про погіршення стану орендованого майна від 27.10.2022 №512/3, у відповідь на який Відповідач повідомив, що з метою проведення капітального ремонту (поліпшень) орендованого приміщення 21.09.2021 було виготовлено технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами по пл. Пушкіна, 2, м. Ужгород, Закарпатська область, а 20.09.2021» було укладено Договір про виготовлення проектно- кошторисної документації орендованого приміщення.
Актом про результати виїзної перевірки використання державного майна від 28.02.2024 №2, складеним за результатами перевірки праведною робочою групою у складі головного спеціаліста відділу забезпечення повноважень з контролю Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, начальником управління економічного розвитку департаменту економічного та регіонального розвитку Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації, заступника начальника управління Західного офісу Держаудитслужби в закарпатській області, головного спеціаліста відділу організації, реорганізації та ліквідації підприємств та установ Управління корпоративного менеджменту Міністерства оборони України, заступника начальника відділу орендних відносин Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, з відома та в присутності представника Балансоутримувача - Концерну «Військторгсервіс» в особі Філія «Західна» Концерну «Військторгсервіс», зафіксовано, що приміщення закрите, орендарем не використовується.
Відповідно до Звіту №272 від 28.02.2025 періодичного комплексного, з оглядом об'єкта оренди, контролю за використанням орендованого майна та виконанням умов Договору оренди №30-21 від 06.09.2021 встановлено порушення 1.6.2 «Незмінюваних умов договору» Договору оренди щодо забезпечення збереження орендованого майна.
Листом від 04.03.2025 №11-20.2-00196 Управлінням забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області Регіонального відділення ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях направлено зазначений звіт у двох примірниках орендарю - ТОВ «Еквіталь» для ознайомлення і підписання та повернення одного примірника до Управління.
ТОВ «Еквіталь» повідомило суд про незгоду із цим звітом та у зв'язку із цим він відповідачем не підписувався.
Той факт, що відповідач сплачує орендну плату підтверджує на думку суду факт виконання лише однієї з істотних умов договору, проте сплата орендної плати не є предметом спору .
На думку суду відсутність будь- якого функціонального використання приміщення не означає що приміщення використовується не за цільовим призначенням. Суд вважає, що орендар вільний у виборі добувати корисні властивостей від орендованої речі чи ні.
Звіт перевірки, який фіксує незадовільний санітарний стан не підтверджує, що позивач умисно руйнує об'єкт оренди.
Щодо врахування критичної необхідності використання вказаного приміщення для забезпечення діяльності Збройних Сил України, як це передбачено законами та умовами воєнного стану суд зауважує, що такої підстави розірвання договору оренди у договорі не міститься та такі аргументи прокурора зазначені без посилання на докази. Твердження прокурора про те, що об'єкт на даний час необхідний для ІНФОРМАЦІЯ_1 і таке твердження підтримане ІНФОРМАЦІЯ_3 є загальними твердженнями і не містять конкретних фактів чи обґрунтувань, що свідчили б про підстави розірвання договору оренди.
Так, однією з вимог договору є обов'язок орендаря застрахувати орендоване майно та постійно поновлювати договір страхування. Відповідач разом з відзивом на позовну заяву надавав докази на підтвердження факту страхування.
Разом з тим, попередній договір страхування діяв до 13.09.2025 року. Суду даних про настання страхового випадку не надано.
Також на час прийняття рішення діє договір комплексного страхування майна юридичних осіб від 26.08.2025 року, платіжної інструкції № 511 від 29.08.2025 та листа вих. № 08/09 від 08.09.2025 року щодо укладення договору страхування. Суду даних про настання страхового випадку і по цьому договору страхування не надано.
Положеннями ст. 11 ЦКУ передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).
Згідно положень ст. 509 ЦКУ зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦКУ).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦКУ).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦКУ).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦКУ).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦКУ боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 626 ЦКУ договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦКУ).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).
Згідно ст. 631 ЦКУ строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Закінчення строку договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Нормою ст. 638 ЦКУ передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Стаття 334 Цивільного кодексу України визначає момент набуття права власності за договором, зокрема, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
До регламентованих ЦК України способів захисту права власності належать: ? визнання права власності (стаття 392); ? витребування майна із чужого незаконного володіння, у тому числі від добросовісного набувача (статті 387, 388); ? усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391); ? заборона вчинення дій, які порушують право власності, або вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (стаття 386); ? визнання незаконним правового акта, що порушує права власника (стаття 393); ? зобов'язання повернути потерпілому безпідставно набуте майно (статті 1212, 1213) та інші.
Суд зауважує, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист свого цивільного права та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права та інтересу.
Під час розгляду справи суд має перевірити вказане вище у розрізі доводів та доказів, як позивача, так і відповідача, з огляду на тягар доказування, ураховуючи принцип змагальності та диспозитивності, завдань господарського судочинства в цілому.
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань, аби убезпечити особу повторно звертатись до суду за захистом своїх прав.
Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності визначених, конкретних порушених прав чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з'ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (постанови Верховного Суду від 26.09.2023 №916/2237/22, від 17.06.2020 у справі №922/2529/19).
Згідно з частинами першою та другою статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Захист цивільних прав - це застосування компетентним органом передбачених законом способів захисту цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Як способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц та від 04.06.2019 у справі №916/3156/17.
Разом із цим у пункті 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19 вказано, що, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах його позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 та 3 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
У відповідності до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов'язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.
Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.
Водночас відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, на яку посилається позивач при обґрунтуванні позовних вимог, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина третя статті 760 ЦК України).
Разом з тим, відносини регулюються також Законом України «Про оренду державного та комунального майна», який є спеціальним законом з питань оренди державного та комунального майна.
Так, відповідно до частини 1 ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна;
приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом;
знищення об'єкта оренди або значне пошкодження об'єкта оренди.
Разом з тим, частиною 2 ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.
Законодавець визначає істотним таке порушення, коли «внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору».
Отже, для застосування такої міри відповідальності як розірвання договору за рішенням суду в зв'язку з істотним порушенням умов договору необхідними є наявність неправомірної поведінки відповідача, яка призвела до істотного порушення умов договору, вина та причинно-наслідковий зв'язок та шкода.
Для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
Проте прокурор вказуючи, що орендарем не забезпечується збереження орендованого майна не вказано суми шкоди на яку орендарем завдано шкоди такому майну. Не надано такої суми шкоди і іншими учасниками справи.
Тому судом не вбачається підстав для розірвання Договіру оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 06.09.2021 №30-21 укладений Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинських областях та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еквіталь».
У зв'язку із відсутністю підстав для розірвання вказаного договору підстав для усунення перешкоди державі в особі Міністерству оборони України у розпорядженні та користуванні нерухомим майном шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіталь» та повернення приміщення їдальні загальною площею 307,1 кв.м. за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Пушкіна (сквер Лаборця), буд.2 оскільки на даний час Товариство з обмеженою відповідальністю «Еквіталь» користується спірним майном на підставі договору оренди.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).
Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку у задоволені позову відмовити повністю.
Судові витрати підлягають віднесенню на позивача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. У задоволені позову відмовити повністю.
3. Судові витрати щодо сплати судового збору підлягають віднесенню на позивача.
4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - ://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 05.03.2026
Суддя А.А. Худенко