пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
05 березня 2026 року Справа № 903/48/26
Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/48/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Про Електро Захід» до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка про стягнення 315752,34 грн,
19.01.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Про Електро Захід» сформувала в системі “Електронний суд» позов до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка про стягнення 315752,34 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставлених товарно-матеріальних цінностей згідно видаткових накладних.
Ухвалою суду від 19.01.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач ухвалу суду від 19.01.2026 отримав 20.01.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.19).
Отже, строк для подачі відзиву до 04.02.2026.
04.02.2026 представник Приватно-орендного сільськогосподарське підприємство імені Івана Франка сформував в системі “Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому вказав, що ставить під сумнів усі копії документів, що додані до позовної заяви, а отже в силу імперативного припису абз. 2 ч. 6 ст. 91 ГПК України, наполягає на поданні Позивачем оригіналів усіх копій документів, що додані до позовної заяви.
Зазначив, що позивачем не було подано жодного доказу на підтвердження витрат на правову допомогу. Вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу явно неспівмірним із складністю даної справи для представника позивача, у зв'язку із тим, що правова допомога в суді першої інстанції фактично обмежилась поданням позовної заяви із додатками. Також просив врахувати заявлену ціну позову в даній справі при визначення розумності розміру витрат на правову допомогу в даній категорії справ. У випадку надання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, просив суд, у випадку якщо суд дійде до висновку про доведеність таких витрат, зменшити розмір витрат, який підлягає стягнення на користь позивача, не більше, ніж 5 000 грн.
З врахування викладеного, просив в задоволені позовних вимог ТзОВ “Про Електро Захід» до ПОСП ім. І. Франка відмовити повністю. Витребувати у Позивача оригінали усіх поданих додатків до позовної заяви. Не брати до уваги додатки (надані у копіях) до позовної заяви на підставі абз. 2 ч. 6 ст. 91 ГПК та/або ч. 9 ст. 80 ГПК України.
Ухвалою суду від 04.02.2026 задоволено клопотання відповідача про витребування оригіналів документів долучених до позовної заяви. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю “Про Електро Захід» подати протягом трьох днів з дня отримання ухвали суду оригінали документів долучених до позовної заяви. Відповідача зобов'язано ознайомитися з оригіналами документів, які будуть долучені до матеріалів справи на вимогу ухвали суду, протягом п'яти днів з моменту реєстрації в підсистемі “Електронний суд» КП “ДСС».
Ухвала суду від 04.02.2026 доставлена до електронних кабінетів позивача та відповідача 04.02.2026, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
23.02.2026 представник позивача на виконання вимог ухвали Господарського суду Волинської області від 04.02.2026 року надав суду оригінали документів долучених до позовної заяви, зокрема, видаткові накладні; №831 від 12.07:2024 року, №997 від 23.09.2024 року та №990 від 20.09.2024 року.
Повідомив суд, що Товариством не вдалося своєчасно виконати вимоги ухвали суду у зв'язку з перебуванням директора у щорічній відпустці та несвоєчасним виявленням винесеної судом ухвали.
Відповідач не ознайомився з оригіналами документів, долученими представником позивача до матеріалів справи на виконання ухвали суду від 04.02.2026, протягом п'яти днів з моменту їх реєстрації в підсистемі "Електронний суд" КП "ДСС"
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, протягом липня - вересня 2024 року ТОВ «ПРО ЕЛЕКТРО ЗАХІД» здійснило поставку на користь ПОСГП ім.Івана Франка товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 508221,04грн, що підтверджується підписаними обома сторонами видатковими накладними (а.с.10-11) №831 від 12.07.2024 року на суму 102574,50 грн., №997 від 23.09.2024 року на суму 27101,40 грн. та №990 від 20.09.2024 року на суму 378545,14 грн.
На виконання зобов'язань з оплати поставлених товарно-матеріальних цінностей ПОСГП ім.Івана Франка здійснило часткову оплату ТОВ «ПРО ЕЛЕКТРО ЗАХІД» вартості поставленого товару на суму 192468,70грн згідно платіжних інструкцій (а.с.6-7) №3651 від 11.04.2025 на суму 16894,20грн, №239 від 20.01.2025 на суму 50000грн, №2460 від 12.07.2025 на суму 100000грн, №5614 від 12.11.2024 на суму 23000грн, №2465 від 12.07.2024 на суму 2574,50грн.
26.12.2025 року ТОВ «ПРО ЕЛЕКТРО ЗАХІД» було направлено на адресу ПОСГП ім.Івана Франка вимогу про погашення заборгованості, однак, будь-якої відповіді на вимогу направлено не було.
Станом на день розгляду справи, ПОСГП ім.Івана Франка не оплатило залишок коштів за поставлений товар в сумі 315752,34 грн по вищевказаних накладних.
За змістом ст.181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з п.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Пунктами 1, 2 ст.205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20).
Реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом встановлено, що між сторонами укладено господарський договір поставки у спрощений спосіб шляхом поставки позивачем відповідачу товару на підставі видаткових накладних.
В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Аналогічна норма міститься в ч. 6 ст. 265 ГК України.
Враховуючи зазначене, відповідно до приписів ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Так, ч. 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. В тому числі, реченням першим ч. 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.
Аналогічну позицію підтримує Верховний Суд у складі колегії об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі 922/1467/19 від 15.2020.
Судом встановлено, у зв'язку з тим, що матеріалами справи не підтверджено досягнення домовленості між сторонами щодо строку оплати поставленого товару, а факт поставки товару належним чином підтверджено видатковими накладними, крім того наявність такого факту не заперечується відповідачем, в даному випадку застосовуються положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, згідно чого відповідач був зобов'язаний оплатити поставлений товар одразу після його прийняття.
Враховуючи викладене та оскільки сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб і з урахуванням ст. 692 ЦК України відповідач як покупець був зобов'язаний оплатити вартість товару після отримання його від позивача, судом встановлено, що строк оплати товару за видатковою накладними є таким, що настав.
Відтак, суд дійшов висновку, що дії сторін щодо підписання видаткових накладних та прийняття відповідачем поставленого позивачем товару засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.
Судом враховано правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від 21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від 10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Жодних зауважень з приводу кількості чи якості товару від відповідача до позивача не надходило. Видаткові накладні підписані та скріплені печаткою відповідача без жодних застережень, що свідчить про належне прийняття останнім товару.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає до задоволення в сумі 315752,34грн.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 4736,29грн грн відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка (село Губин Перший, Горохівський район, Волинська область, 45726, код ЄДРПОУ 03373842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Про Електро Захід» (43020, Волинська обл., Луцький р-н, м. Луцьк, вул.Рівненська, будинок 125, код ЄДРПОУ 44521029) 315752,34 грн (триста п'ятнадцять тисяч сімсот п'ятдесят два гривні 34 коп) заборгованості за поставлені товарно-матеріальні цінності., а також 4736,29грн (чотири тисячі сімсот тридцять шість гривень 29 коп) витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текс рішення підписано 05.03.2026.
Суддя І. О. Гарбар