вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"03" березня 2026 р. Cправа № 902/1150/25
за позовом: Хмільницької міської ради Вінницької області (вул. Столярчука, 10, м. Хмільник, Вінницька обл., 22000)
до: Державного реєстратора Кудлаївської сільської ради Немирівського району Вінницької області Козловського Миколи Сергійовича (с. Кудлаї, Вінницький р-н., Вінницька обл., 22820)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Немирівську міську раду Вінницької області (22800, Україна, Вінницький р-н, Вінницька обл., місто Немирів, вулиця Соборна, будинок 26)
про скасування державної реєстрації
Головуючий суддя Яремчук Ю.О.
Секретар судового засідання Надтока Т.О.
за участю представників сторін:
позивача: Буликова Н.А.
відповідача: не з'явився
19.08.2025 Хмільницька міська рада Вінницької області звернулась до Господарського суду Вінницької області з позовом до Державного реєстратора Кудлаївської сільської ради Немирівського району Вінницької області Козловського Миколи Сергійовича про:
визнання незаконними дії Державного реєстратора Кудлаївської сільської ради Немирівського району Вінницької області Козловського Миколи Сергійовича вчинені 26.02.2020 року, щодо держаної реєстрації права власності за ТОВ “Хмільницький завод залізобетонних виробів» на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок (гуртожиток) площею 2952.2 кв.м. за адресою Вінницька область, м. Хмільник, вулиця Богуна Івана, будинок 81а;
визнати недійсним Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №51347849 на вказане нерухоме майно, внесене 26.02.2020 року державним реєстратором Кудлаївської сільської ради Немирівського району Вінницької області Козловським Миколою Сергійовичем за заявою ТОВ “Хмільницький завод залізобетонних виробів» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
скасування запису про державну реєстрацію права власності за №35686773 на житловий будинок (гуртожиток) площею 2952.2 кв.м. за адресою Вінницька область, м. Хмільник, вулиця Богуна Івана, будинок 81а зареєстрований за ТОВ “Хмільницький завод залізобетонних виробів»;
зобов'язання державного реєстратора Виконавчого комітету Хмільницької міської ради внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зміни шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності за ТОВ “Хмільницький завод залізобетонних виробів» на вказаний об'єкт нерухомого майна;
визнання за територіальною громадою міста Хмільника, в особі Хмільницької міської ради Вінницької області право власності на нерухоме майно, а саме, багатоквартирний житловий будинок, що розташований за адресою: Вінницька обл., м. Хмільник, вул. Івана Богуна, 81-А.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 902/1150/25 розподілено судді Яремчуку Ю.О.
Ухвалою суду від 25.08.2025 позовну заяву Хмільницької міської ради Вінницької області до Державного реєстратора Кудлаївської сільської ради Немирівського району Вінницької області Козловського Миколи Сергійовича залишено без руху.
01.09.2025 від Хмільницької міської ради надійшла заява (вх. № канц. 01-34/9185/25 від 01.09.2025) про усунення недоліків до позовної заяви, яка визнана судом як така, що подана в строк встановлений ухвалою суду від 25.0.2025.
Ухвалою суду від 08.09.2025 відкрито провадження у справі № 902/1150/25. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 07.10.2025.
Поряд з цим, відповідно до службової записки № 307/2025 від 07.10.2025, судове засідання 07.10.2025 не відбулось, у зв'язку з оголошенням сигналу "Повітряна тривога" на території вінницької області з 09:18 - 10:44.
За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 07.10.2025 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання, що відбудеться 06.11.2025.
На визначену дату судом в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача не з'явився, про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 07.10.2025.
За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи, з огляду на задоволення усного клопотання представника позивача, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 06.11.2025 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання, що відбудеться 20.11.2025.
11.11.2025 від Хмільницької міської ради Вінницької області надійшло клопотання (вх. № канц. 01-34/12178/25 від 11.11.2025) про залучення третьої особи Немирівську міську раду Вінницької області (код ЄДРПОУ - 03772619) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача.
Суд повідомляє, що клопотання представника позивача про залучення третьої особи буде розглянуте в наступному судовому засіданні.
Ухвалою суду від 20.11.2025 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання, що відбудеться 16.12.2025.
На визначену дату судом в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача не з'явився, про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 20.11.2025.
Судом в судовому засіданні 16.12.2025 було розглянуто клопотання представника позивача (від 11.11.2025 вх. № канц. 01-34/12178/25) про залучення до участі у справі № 902/1150/25 в якості третьої особи, як не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (правонаступника) Немирівську міську раду Вінницької області та задоволено клопотання про залучення Немирівської міської ради в якості третьої особи про що винесена протокольна ухвала.
За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 16.12.2025 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 27.01.2026.
Поряд з цим, судове засідання 27.01.2026 не відбулось, у зв'язку із перебуванням судді Яремчук Ю.О., у щорічній відпустці.
Ухвалою суду від 28.01.2026 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 03.03.2026.
На визначену дату судом в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача не з'явився, про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 28.01.2026.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.
З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що відповідач належним чином був повідомлений про дане судове засідання. Неявка останнього є підставою до розгляду справи за його відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
У 2015 році Хмільницькою міською радою в засобах друку було опубліковано повідомлення в ЗМІ про наявність безхазяйного майна, житлового будинку (гуртожитку) за адресою: вул. Івана Богуна,81 м. Хмільник (в подальшому Івана Богуна,81А м. Хмільник) Вінницької області.
Як слідує з матеріалів справи, в подальшому відповідна заява за реєстраційним номером 11416733, про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, житлового будинку (гуртожитку), була подана до Реєстраційної служби Хмільницького міськрайонного управління юстиції Вінницької області із характеристиками «житловий будинок, об'єкт житлової нерухомості".
Як слідує з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна (індексний номер 37612731) було внесено запис про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а саме, житловий будинок, об'єкт житлової нерухомості, що розташований за адресою: вул. Богуна Івана, буд. 81, м. Хмільник, Вінницька область.
Хмільницька міська рада вважє, що державна реєстрація інформації про взяття на облік безхазяйного майна житлового будинку (гуртожитку) пройшла, свідомо розуміла, що права жителів гуртожитку таким чином захищені. Окрім того внесення змін до реєстраційних відомостей щодо об'єкту нерухомого майна, опису чи характеристик можливе лише у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в порядку визначеному п. б, ч 7 ст. 14, ст. 26 Закону.
Позивачем вказується, що через певний час до Виконавчого комітету Хмільницької міської ради почали надходити заяви людей - жителів гуртожитку про допомогу у вирішенні ситуації оформлення права власності на кімнати. Протягом березня-квітня 2025 року із клопотанням про допомогу знову надійшло колективне звернення мешканців гуртожитку за адресою вул. Івана Богуна, 81А у м. Хмільнику (попередня адреса Івана Богуна 81 у м. Хмільнику) з клопотанням про скасування рішення державного реєстратора Кудлаївської сільської ради Немирівського району Вінницької області Козловського Миколи Сергійовича від 26.02.2020 про реєстрацію за ТОВ «Хмільницький завод залізобетонних виробів» права власності на будинок гуртожитку, загальною площею 2952,2 кв. м., житловою площею 1213,7 кв. м., що за адресою вул. Івана Богуна, 81а, м. Хмільник, Вінницької області з подальшим вирішенням питання про передачу вказаного нерухомого майна в комунальну власність.
Ознайомившись із усіма матеріалами, доданими до колективного звернення, Хмільницькій міській раді стало відомо про наступне: відповідно до висновку Міністерства юстиції України №3013/5 від 21.10.2024 встановлено, що Козловським М.С. в порушення вимоги ст.ст. 3,10,18,22,24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» оскільки проведено державну реєстрацію прав за відсутності документу, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об"єкта та документу, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; на підставі документів, які не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; на підставі документів, які не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.
Таким чином, Хмільницька міська рада вважає, що державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: вул. Івана Богуна, 81 А, м. Хмільник, Вінницької області проведена державним реєстратором Кудлаївської сільської ради Немирівського району Вінницької області Козловським Миколою Сергійовичем за заявою ТОВ «Хмільницький завод залізобетонних виробів», є незаконною та такою, що порушує інтереси територіальної громади з огляду на вищевикладене.
За доводами позивача було порушено право Хмільницької міської територіальної громади на набуття у комунальну власність майна, що знаходиться на її території. На думку позивача це також суперечить ст. 142 Конституції України, ст. 16, 319, 328 Цивільного кодексу України, ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов'язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Наразі, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі № 910/4994/18).
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Абзацом першим частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Тобто, державна реєстрація - це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації не видається за можливе.
Відповідно до положень частини 8 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Як визначено частиною 1 статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством; про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об'єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву.
Статтею 26 вказаного Закону передбачено, що за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
Згідно із частиною 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Аналогічні положення містяться у пункті 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127, відповідно до якого розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
В свою чергу, підставами для зупинення державним реєстратором розгляду заяви про державну реєстрацію прав може бути подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством (пункт 1 частини 1 статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника (частина 2 статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (частина 5 статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
З контексту вищенаведених норм вбачається, що порядок проведення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна та об'єкти незавершеного будівництва включає, зокрема: перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення такого розгляду (у випадку встановлення наявності відповідних підстав для цього), надання встановленого Законом строку, для усунення виявлених недоліків та, відповідно, прийняття рішення про реєстрацію або про відмову в реєстрації прав (у випадку не усунення заявником недоліків, які стали підставами для зупинення розгляду заяви).
Пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
У справі, яка розглядається, позивач Хмільницька міська рада Вінницької області обрала спосіб захисту порушеного права у вигляді:
- визнати незаконними дії Державного реєстратора Кудлаївської сільської ради Немирівського району Вінницької області Козловського Миколи Сергійовича вчинені 26.02.2020 року , щодо держаної реєстрації права власності за ТОВ «Хмільницький завод залізобетонних виробів» на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок (гуртожиток) площею 2952,2 кв.м. за адресою Вінницька область, м. Хмільник, вулиця Богуна Івана, будинок 81а;
- визнання недійсним Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №51347849 на вказане нерухоме майно, внесене 26.02.2020 року державним реєстратором Кудлаївської сільської ради Немирівського району Вінницької області Козловським Миколою Сергійовичем за заявою ТОВ «Хмільницький завод залізобетонних виробів», у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
- скасування запису про державну реєстрацію права власності за №35686773 на житловий будинок (гуртожиток) площею 2952,2 кв.м. за адресою Вінницька область, м. Хмільник, вулиця Богуна Івана, будинок 81а зареєстрований за ТОВ «Хмільницький завод залізобетонних виробів».
- зобов'язання державного реєстратора Виконавчого комітету Хмільницької міської ради внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зміни шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Хмільницький завод залізобетонних виробів» на вказаний об'єкт нерухомого майна.
- визнання за територіальною громадою міста Хмільника, в особі Хмільницької міської ради Вінницької області право власності на нерухоме майно, а саме багатоквартирний житловий будинок, що розташований за адресою: Вінницька обл., м. Хмільник, вул. Івана Богуна, 81-А.
Оскільки, порушення майнових прав позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «Хмільницький завод залізобетонних виробів» заявлені ним позовні вимоги опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.
Суд зазначає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України).
У статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним/ тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17.
Отже, обраний позивачем засіб захисту має бути ефективним, тобто поновлювати порушені права та інтереси фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 ГПК).
Частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Згідно із частинами 1- 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Отже, за змістом норм господарського процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності господарського судочинства та принципу змагальності сторін на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Аналогічні правові висновки містяться також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц.
За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) та постанові Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі №903/833/17.
Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим.
Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 року у справі № 823/2042/16.
Таким чином, вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 12.12.2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 23.11.2019 року у справі № 911/1681/18 та від 16.02.2022 року у справі № 907/225/20.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі № 903/833/17 сформульовано висновок, зокрема про те, що належним відповідачем у спорі про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Крім того, суд також враховує висновки Верховного Суду (постанови Верховного Суду від 03.08.2022 року у справі № 461/8641/19, від 09.08.2022 року у справі № 266/2666/19, від 10.08.2022 року у справі № 565/315/21, від 10.08.2022 року у справі № 725/873/20) про те, що спір у справі в частині пред'явлених позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора виникає між позивачем і особою, за якою було зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно. Таким чином, державний реєстратор є неналежним відповідачем у справі, а тому в задоволенні позовних вимоги до вказаного відповідача слід відмовити з цієї підстави.
Разом з цим суд зазначає, що позивач зазначив відповідачем у справі Державного реєстратора Кудлаївської сільської ради Немирівського району Вінницької області Козловського Миколи Сергійовича.
Позовна вимога про визнання незаконних дій, недійсним рішення та скасування державної реєстрації права власності не може бути звернена до реєстратора, якого позивач визначив відповідачем, оскільки, реєстратор зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі, чи не був залучений.
Як уже зазначено судом, Хмільницька міська рада Вінницької області звертаючись до суду з позовом визначила Державного реєстратора Кудлаївської сільської ради Немирівського району Вінницької області Козловського Миколи Сергійовича.
Однак, спір у даній справі спрямований на захист прав позивача з боку ТОВ «Хмільницький завод залізобетонних виробів», за яким зареєстроване право власності на спірне майно.
Судом встановлено, що спір стосується цивільних прав ТОВ «Хмільницький завод залізобетонних виробів» на спірне майно, то належним відповідачем у даній справі є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме, ТОВ «Хмільницький завод залізобетонних виробів».
Таким чином державний реєстратор до якого позивач пред'явив позов не є належним відповідачем у даній справі, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог до вказаного відповідача слід відмовити з підстав наведених вище.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
За таких обставин, оскільки позовні вимоги у даній справі заявлені до неналежного відповідача, суд дійшов висновку про відмову у позові.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв'язку з відмовою у позові.
Керуючись ст. ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В позові відмовити.
2. Понесені судові витрати залишити за прокуратурою.
3. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
4. Відповідно до положень ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам та до Електронних кабінетів ЄСІТС.
Повне рішення складено 05 березня 2026 р.
Суддя Яремчук Ю.О.
віддрук. прим.:
1 - до справи