вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" лютого 2026 р. Справа№ 907/155/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Мальченко А.О.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Супрун В.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 23.02.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Повного товариства «Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 (повний текст складено та підписано 27.05.2025)
у справі №907/155/25 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Повного товариства «Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія»
до Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (відповідач-1)
Державного підприємства спеціального зв'язку (відповідач-2)
про стягнення 983 966,41 грн. збитків
В судовому засіданні 23.02.2026 оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
У лютому 2025 повне товариство "Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державного підприємства спеціального зв'язку про солідарне стягнення 983 966, 41 грн. збитків.
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що відповідачами здійснено протиправну поведінку у формі порушення правового припису, здійснення дій та бездіяльності, що суперечать нормативно-правовому акту.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 13.02.2025 позов Повного товариства "Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія" до Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державного підприємства спеціального зв'язку про солідарне стягнення збитків передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 у справі №907/155/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено суду поза розумним сумнівом належними доказами факт порушення відповідачами зобов'язання та наявність причинно-наслідкового зв'язку. Також місцевим господарським судом зазначено, що можливість задоволення вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України знаходиться у прямій залежності від доведеності факту наявності у відповідачів простроченого грошового зобов'язання, а тому у задоволенні відповідних вимог позову також відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач 16.06.2025 (документ сформований в системі "Електронний суд" 15.06.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції абсолютно не обґрунтоване та не відповідає нормам матеріального права в контексті підстав позову та обставин справи. Зокрема скаржник вважає, що зміст рішення місцевого господарського суду свідчить про повну лояльність (прихильність) суду до відповідачів, про що стало відомо ще до початку розгляду справи по суті - суд першої інстанції сам вибудовує захист відповідачів, попри відсутність відповідних заяв з боку відповідачів місцевий господарський суд порушив право позивача на 10 запитань до відповідачів без будь-яких процесуальних дій відповідачів. Також скаржник вважає, що суд першої інстанції не надав оцінку визнанню відповідачів, що міститься у відзивах на позов про свідоме невиконання відповідачами нормативно-правового акту, про що саме і йдеться у позовній заяві. Скаржник наголошує, що у даній справі позовні вимоги ґрунтуються на делікті, що вчинений саме відповідачами, а саме відповідач 2 з протиправного дозволу відповідача 1 порушив нормативно-правовий акт (наказ №619/положення №619), не створив та не мав у своєму складі підрозділи воєнізованої охорони, які були покликані здійснити озброєну фізичну охорону території, будівлі та приміщень відповідача 2 за адресою м. Київ, Вокзальна площа, 3 та забезпечити недоторканість цінного відправлення позивача у відповідності до ч. 3, ст. 14 Закону України «Про поштовий зв'язок».
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №907/155/25.
Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Повного товариства "Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №907/155/25.
26.06.2025 матеріали справи №907/155/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді у справі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Повного товариства "Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 у справі №907/155/25, розгляд справи призначено на 01.09.2025.
07.07.2025 від відповідача 2 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
09.07.2025 від відповідача 1 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
10.07.2025 та 16.07.2025 від позивача до Північного апеляційного господарського суду надійшли відповіді на відзиви на апеляційну скаргу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2025 розгляд справи відкладено на 06.10.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 розгляд справи відкладено на 01.12.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2025 після повернення судді Тищенко А.І. з відрядження розгляд справи призначено на 09.02.2026.
В судовому засіданні 09.02.2026 до початку розгляду справи по суті колегією суддів було відмовлено у задоволенні клопотань скаржника, як необґрунтованих, які містяться в матеріалах апеляційної скарги, а саме: про поновлення права позивача, що внормовані ст. 90 Господарського процесуального кодексу України та порушене судом першої інстанції - зобов'язати відповідачів надати відповіді на запитання, що містяться у позовній заяві в строк визначений судом та до початку розгляду справи в апеляційній інстанції; в порядку ст. 96, ч.4 ст.ст.210, 222 Господарського процесуального кодексу України про повне відтворення в судовому засіданні апеляційного провадження технічного запису судового засідання 20.05.2025 року Господарського суду міста Києва у справі № 907/155/25 (в аудіоформаті) як електронного доказу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 в судовому засіданні оголошено перерву до 23.02.2026.
В судовому засіданні 23.02.2026 представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, підтримав клопотання про повне безпосереднє дослідження в судовому засіданні апеляційного провадження письмових доказів. Також представник позивача просив задовольнити апеляційну скаргу. Представники відповідача 1 та відповідача 2 надали усні пояснення по справі, відповіли на запитання суду, заперечували проти клопотання про повне безпосереднє дослідження в судовому засіданні апеляційного провадження письмових доказів, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Щодо клопотання про повне безпосереднє дослідження в судовому засіданні апеляційного провадження письмових доказів колегія суддів зазначає наступне.
Позивач в апеляційній скарзі клопоче про повне безпосереднє дослідження в судовому засіданні апеляційного провадження наступних письмових доказів, що подані разом з позовною заявою: Додаток_1, Додаток_10-1, Додаток_10-3, Додаток_11-1, Додаток_11-3, Додаток_11-4, Додаток_12-1, Додаток_12-3, а також Додаток_5-1 в частині абз. 7 стор2, останнього абз. Стор. 3 та продовження на стор.4.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що апеляційна скарга не містить будь-якого посилання на чинне процесуальне законодавство, яким передбачено подання відповідних клопотань.
Одночасно, колегія суддів наголошує, що позивачем в обґрунтування свого клопотання не вказано чіткої назви доказів, а лише вказано їх, як додатки з номерами.
Також, колегія суддів зазначає, що в позовній заяві, на останній сторінці (т.1, а.с. 32) вказано додатки, які долучені до позовної заяви, однак теж без відповідної назви, а лише по номерам.
Водночас, колегія суддів звертає увагу скаржника, що наявні в матеріалах справи додатки, які долучені до позовної заяви не містять будь-яких ідентифікуючих ознак, з яких можливо б було встановити, який саме додаток має відповідний номер, зазначений позивачем. (т.1, а.с. 41-183)
Слід зазначити, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Колегія суддів акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
За змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Проаналізувавши наведені процесуальні норми, колегія суддів зазначає, що питання визначення обсягу та належності доказів, поданих учасниками справи на підтвердження тих чи інших обставин, є прерогативою суду та відноситься до його безпосередніх обов'язків під час встановлення фактичних обставин справи. Саме тому встановлення обставин щодо визначення певного кола доказів не може бути покладено на вимогу учасника справи.
Колегія суддів зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Отже, колегія суддів звертає увагу скаржника, що суд в будь-якому випадку здійснює повне та всебічне дослідження наявних в матеріалах справи доказів, однак в даному випадку у задоволенні клопотання про повне безпосереднє дослідження в судовому засіданні апеляційного провадження письмових доказів слід відмовити з підстав не обґрунтованості та не можливості ідентифікувати докази, які позивач просить суд апеляційної інстанції додатково дослідити.
Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.03.2010 Державним підприємством спеціального зв'язку, як виконавцем та Повним товариством «Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія», як відправником, укладеного договір на послуги спеціального зв'язку за №17, за умовами якого відправник здає виконавцю відправлення, які відповідають вимогам спеціального зв'язку, а виконавець, в свою чергу, приймає від відправника відправлення спеціального зв'язку для перевезення і доставки їх адресатам в держави, міста і пункти, які обслуговує спецзв'язок України та спецзв'язок країн СНД (п.п. 1.1., 1.2. договору).
Відповідно до п. 2.1. договору виконавець зобов'язався приймати від відправника в приміщенні спецзв'язку відправлення, які відповідають вимогам спеціального зв'язку та забезпечити перевезення та доставку цих відправлень до адресатів в терміни згідно Переліку класів доставки відправлень з м. Ужгорода по території України.
Згідно з п. 2.2. договору відправник зобов'язується оформляти всі передбачені виконавцем документи на відправлення призначені для перевезення та доставки (реєстр встановленої форми тощо).
Термін дії договору сторони визначили в п. 7.1. договору з дати підписання протягом одного року.
Якщо за один місяць до завершення терміну дії договору ні одна із сторін не заявить про його припинення, договір вважається кожного разу продовженим на попередніх умовах на той же термін (п. 7.2. договору).
Суд першої інстанції встановив, що у межах врегульованих договором №17 від 03.03.2025 відносин, 23.02.2022 позивач передав відповідачу цінне відправлення №746 оголошеною цінністю 669 182,46 грн. для його доставки Державній скарбниці Національного Банку України (місто Київ, вулиця Пухівська, 9).
Однак, вказане відправлення №746 було втрачене, що відповідачами не заперечується.
У травні 2022 року Повне товариство «Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія» звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Державного підприємства спеціального зв'язку про стягнення вартості втраченого відправлення.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 25.08.2022 у справі № 907/310/22 стягнуто з Державного підприємства спеціального зв'язку на користь Повного товариства "Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія" 669 182,46 грн. компенсації суми оголошеної вартості втраченого цінного відправлення та 10 037,74 грн. витрат зі сплати судового збору.
Постановою Західного апеляційного господарського суду рішення місцевого суду скасовано та відмовлено у задоволенні позову Повного товариства "Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія" до Державного підприємства спеціального зв'язку про стягнення 669 182, 46 грн.
Під час розгляду справи № 907/310/22 апеляційним судом було встановлено наступне.
« 23.02.2022 позивачем було надано відповідачу для пересилання в державну скарбницю Національного Банку України цінності вагою 1,004 кг. на суму 669 182, 46 грн., що підтверджується реєстром форм 1К, відправленням класу А №1 від 23.02.2022, номер прийняття відправлення 746.
24.02.2022 початок військової агресії російської федерації проти України.
Відтак, станом на початок такої агресії 24.02.2022 вищевказане цінне відправлення було доставлено до Головної структури відповідача, розташованої за адресою його реєстрації: м. Київ, площа Вокзальна, буд. 3 для подальшого вручення адресату.
25.02.2022 як вказує скаржник, через активні бойові дії в місті Києві, роботу головної структури було призупинено, здійснення доставки відправлень по місту Києву тимчасово зупинено.
Однак, як вказує в подальшому скаржник, не дивлячись на бомбардування м. Києва, саме 24 лютого він намагався здійснити вручення відправлень, адресованих одержувачу Державній скарбниці НБ України, але зв'язатися з ним для отримання перепустки він не зміг, телефон одержувача не відповідав, що підтверджується копією акту від 24.02.2022.
Дане свідчить про те, що відповідачем вчинялись всі можливі в конкретних умовах дії спрямовані на належне виконання договірних зобов'язань, а відтак, слід констатувати те, що невручення відправлення сталося не з вини відповідача.
В подальшому 02.03.2022, в результаті військового злочину російської федерації проти України, а саме: ракетного удару по місту Києву, було пошкоджено виробничу будівлю відповідача: вибито шибки, віконні рами, пошкоджено стелі, підлогу, комп'ютерну та офісну техніку, а також внутрішньо об'єктову сигналізацію та систему зовнішнього та внутрішнього відеоспостереження.
Даний факт, підтверджується листом АТ «Українська залізниця» Філії «Пасажирська компанія» Виробничий підрозділ вокзал Станції Київ Пасажирський від 14.09.2022 №939.
За даним фактом було розпочато кримінальне провадження за №42022102100000043 від 02.03.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 Кримінального кодексу України.
09.03.2022 оперативним черговим підприємства було встановлено факт проникнення невстановленої особи (осіб) на територію і в приміщення виробничої будівлі відповідача (м. Київ, пл. Вокзальна, 3) де розміщена Головна структура підприємства, та крадіжки майна (вмісту поштових відправлень).
Факт пошкодження будівлі підтверджено також листом Шевченківського управління поліції ГУ НПУ у м. Києві від 31.08.2022 №9728/125/56-22.
Як зазначає, скаржник, про вчинене кримінальне правопорушення (злочин) було одразу повідомлено орган досудового розслідування, відомості за даним фактом внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (№КП 12022100170000053 від 09.03.2022). Дане досудове розслідування зазначеного кримінального провадження здійснюється територіальним управлінням Державного Бюро Розслідувань.
У відповідності до вимог п.4.1. договору встановлено матеріальну відповідальність виконавця за невиконання чи неналежне надання послуг спецзв'язку, в тому числі у вигляді відшкодування відправнику шкоди у сумі оголошеної цінності відправлення.
Обумовлена даним пунктом договору відповідальність передбачена за повну втрату цінного відправлення.
Однак, як встановлено матеріалами та обставинами справи, цінне відправлення, про яке зазначає позивач, не було втрачено виконавцем (скаржником), його було викрадено невстановленими особами, в результаті незаконного проникнення до виробничої будівлі відповідача.
Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з твердженням скаржника, що вина, як підстава відповідальності за порушення господарського зобов'язання, в діях виконавця (відповідача) відсутня.
Крім цього, судом апеляційної інстанції поновлено строк та долучено до матеріалів справи доказ, а саме: сертифікат Київської торгово-промислової палати № 3000-22-1096 від 12.10.2022 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).
Даний сертифікат засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану в Україні та протиправні дії третіх осіб, яким передувало пошкодження виробничої будівлі Державного підприємства спеціального зв'язку, внаслідок ракетного удару по м. Києву, що спричинило зникнення вкладень у цінні відправлення. Зокрема по Державному підприємству спеціального зв'язку, щодо обов'язку (зобов'язання), а саме щодо надання відповідно до п.2.1. договору послуг поштового зв'язку спеціального призначення по забезпеченню перевезення до доставки відправлення № 746 від 23.02.2022 вагою 1,004 кг., оціночною вартістю 669 182,46 грн. адресованого до Державної скарбниці Національного Банку України у термін з 02.03.2022 року. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання 02 березня 2022 року, дата закінчення тривають на 12 жовтня 2022 року.
Отже, з врахуванням обставин та матеріалів справи, суд апеляційної інстанції встановив відсутність вини відповідача у невиконанні умов договору, наявність форс-мажорних обставин, а відтак в задоволенні позовних вимог слід відмовити.»
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини справи - це факти, які мають значення для вирішення спору.
Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, яке набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Преюдиціальні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правило про преюдицію також сприяє додержанню процесуальної економії в новому процесі.
Отже, колегія суддів зазначає, що у справі № 907/310/22 встановлено преюдиційні факти, які не підлягають доказуванню, а саме відсутність вини у Державного підприємства спеціального зв'язку у невиконанні умов договору, оскільки цінне відправлення, не було втрачено ним, його було викрадено невстановленими особами, в результаті незаконного проникнення до виробничої будівлі. Також колегія суддів зазначає, що у справі № 907/310/22 встановлено наявність форс-мажорних обставин, а саме військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану в Україні та протиправні дії третіх осіб, яким передувало пошкодження виробничої будівлі Державного підприємства спеціального зв'язку, внаслідок ракетного удару по м. Києву, що спричинило зникнення вкладень у цінні відправлення.
В свою чергу, предметом даного позову позивач визначив кошти, що підлягають стягненню з відповідачів на відшкодування збитків у вигляді майнової шкоди, що заподіяні унаслідок вчинення відповідачами делікту (протиправних рішень, дій та бездіяльності; вчинення порушень правових приписів) у розмірі 983 966,41 грн., у тому числі 669 182,46 грн. оціночної вартості викраденого з вини відповідачів цінного відправлення, 257 747,61 грн. інфляційних втрат та 57 036,34 грн. трьох процентів річних.
Отже, у даній справі № 907/155/25 позивач просить стягнути з відповідачів вартість викраденого відправлення № 746, яке було предметом договору на послуги спеціального зв'язку №17 від 03.03.2010, укладеного між Державним підприємством спеціального зв'язку (відповідач 2 у даній справі), як виконавцем та Повним товариством «Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія» (позивач у даній справі), та по суті було предметом розгляду в справі № 907/310/22.
При цьому, як вже зазначено вище у справі № 907/310/22 встановлено відсутність вини Державного підприємства спеціального зв'язку у втраті відправлення № 746.
Одночасно колегія суддів звертає увагу позивача, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим, не може ставитися під сумнів та підлягає виконанню, тобто вирішення судом спірного питання визнається за істину.
Дія принципу res judicata передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним й обов'язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності.
Вирішуючи господарський спір, суд застосовує правовий акт. Якщо суд доходить висновку, що правовий акт суперечить Конституції України, то не застосовує його з дотриманням порядку, закріпленого ч. 6 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, і, вирішивши таким чином спір, установлює стан правової визначеності у відносинах між сторонами. За судовим рішенням, яке не потребує виконання, такий стан і наслідки, передбачені судовим рішенням, встановлюються одразу з набранням рішенням сили.
Принцип правової визначеності, який невід'ємно притаманний принципу верховенства права, закріплений в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і на чому неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях (зокрема у § 58 рішення у справі «Маркс проти Бельгії» від 13.06.1979, заява №6833/74), дозволяє не вдаватися до перегляду судових рішень, які мали місце до прийняття рішення ЄСПЛ [Європейського суду з прав людини] як рішення прецедентного або загального характеру, яке формує певну правову позицію.(див. § 58 рішення у справі «Маркс проти Бельгії»).
Однак, у даній справі позивач вже стверджує, що викрадення відправлення позивача №746 оголошеною вартістю 669 182,46 грн. стало наслідком правопорушень обох відповідачів, а саме склад правопорушень відповідача 1 створено невиконанням вимог першим заступником голови (відповідача 1) вимог наказу керівника відповідача 1 №619, потурання керівнику відповідача 2 у незабезпеченні виконання наказу №619, надання мовчазної згоди не створювати підрозділ воєнізованої охорони, не вчинення до відповідача 2 заходів впливу, порушення прав позивача та невизначеного кола споживачів порушенням вимог наказу № 619, участь у створенні умов для безперешкодного проникнення сторонніх осіб на охоронюваний об'єкт та завдання спільно з відповідачем 2 шкоди позивачу.
Отже, позивач вважає, що його матеріальні збитки, що стали наслідком втрати поштового відправлення, знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з поведінкою та бездіяльністю відповідачів.
Як передбачено положеннями ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до загальних положень, передбачених ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 Цивільного кодексу України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 Цивільного кодексу України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст.1174 Цивільного кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 дійшла висновку, що ст. 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України. При цьому природа такого зв'язку має бути пряма, тобто дії відповідача мають завдавати шкоду позивачеві як conditio sine qua non ("умова, без якої не може бути").
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшення немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Такий елемент, як наявність шкоди, полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади чи місцевого самоврядування, їх посадової або службової особи до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії такої особи чи органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Обов'язок щодо доведення наявності зазначених умов покладено на позивача, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 910/14431/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
Отже, практика Верховного Суду свідчить про те, що господарський суд, оцінюючи надані сторонами докази, самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення позадоговірної шкоди, завданої органами влади або органами місцевого самоврядування, чи їх посадовими або службовими особами. Водночас доказування у таких господарських спорах протиправності (неправомірності) рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади або місцевого самоврядування, чи їх посадових або службових осіб, не потребує в обов'язковому порядку наявності відповідного судового рішення (вироку) суду, що набрало законної сили.
Дії (бездіяльність) відповідного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно, встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (ст. 11 Цивільного кодексу України).
Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяно шкоду (подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17, від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц).
Водночас, причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об'єктивна умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 року по справі 910/2548/15-г (910/1497/23).
Доводи позивача зводяться до того, що відповідачем 2 не виконано вимоги Положення про воєнізовану охорону Державного підприємства спеціального зв'язку, затвердженого наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 05.10.2016 року № 619.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що всі твердження позивача про правопорушення з боку відповідачів фактично ґрунтуються на суб'єктивних висновках про порушення відповідачами п.п. 4, 6 наказу відповідача 1 від 05.10.2016 року №619, однак не вказано жодного доказу наявності безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою.
Так, пунктом 4 наказу від 05.10.2016 №619 зобов'язано генерального директора Державного підприємства спеціального зв'язку (відповідач 2) забезпечити належне виконання Положення.
Пунктом 6 наказу від 05.10.2016 № 619 контроль за виконанням цього наказу покладено на першого заступника Голови Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Відтак, місцевий господарський суд обґрунтовано встановив, що твердження позивача про правопорушення відповідачів фактично ґрунтуються на суб'єктивних висновках про порушення норм підзаконного нормативного акту, неналежне виконання яких може мати негативні наслідки виключно для тих посадових осіб, на які прямо вказують пункти 4 та 6 наказу №619 від 05.10.2016.
При цьому, колегія суддів повторно звертає увагу, що позивач у даній справі просить стягнути з відповідачів вартість викраденого відправлення № 746, яке було предметом договору на послуги спеціального зв'язку №17 від 03.03.2010, та зокрема, яким було передбачено відповідальність сторін за втрату відправлення (розділ 4 договору), однак судом у справі № 907/310/22 встановлено відсутність вини Державного підприємства спеціального зв'язку у втраті відправлення № 746.
Тобто, правовідносини (а також спір) між позивачем та відповідачем 2 виникли на підставі договору на послуги спеціального зв'язку № 17 від 03.03.2010 року.
При цьому, вказаним договором не передбачено, що відправлення позивача має перевозитися, доставлятися та охоронятися воєнізованою охороною.
Тому, посилання позивача на відсутність воєнізованої охорони його відправлення є безпідставним.
Колегія суддів також звертає увагу на доводи відповідача 2, що діяльність відомчої воєнізованої охорони була припинена у встановленому законом порядку в 2018 році, що підтверджується: наказом №67 від 29.03.2018 року «Про припинення діяльності філії 1-го загону ВОХОР першої категорії ДПСЗ»; описом документів, що надаються юридичною особою державному реєстратору для проведення реєстраційної дії «Внесення відомостей про закриття відокремленого підрозділу юридичної особи»; Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осібпідприємців та громадських формувань.
При цьому, створення та припинення діяльності відокремлених підрозділів є правом юридичної особи, що передбачено чинним законодавством України (ч.6 ст.55, ч.4 ст.64 ГК України, ч.14 ст.8 Закону України «Про підприємництво» від 07.02.1991 року № 698- XII).
Одночасно, колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не місять доказів скасування чи визнання недійсним наказу №67 від 29.03.2018 року.
Колегія суддів також звертає увагу, що у справі № 907/310/22 встановлено, що позивачу шкоду завдано протиправною поведінкою конкретних фізичних осіб, які є обвинуваченими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 185 КК України.
Отже, між кримінальним правопорушенням та шкодою завданою позивачу наявний причинний зв'язок, водночас вказані обставини також виключають відповідальність Адміністрації Держспецзв'язку.
Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що у даному випадку позивачем доведено суду поза розумним сумнівом факт наявності у нього збитків у заявленому розмірі, проте не доведено жодним доказом факт нанесення цієї шкоди внаслідок протиправної діяльності або бездіяльності відповідачів.
Щодо посилання скаржника на справу № 914/1607/22 колегія суддів зазначає, що у справі № 914/1607/22 приймали участь інші сторони, зокрема позов було подано Державним підприємством «Львівське спеціальне конструкторське бюро «Топаз» до Державного підприємства спеціального зв'язку в особі Львівського обласного вузла спеціального зв'язку Державного підприємства спеціального зв'язку за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Міністерство оборони України про стягнення 116 411, 59 грн, що складається з вартості цінного відправлення 115 359, 40 грн, вартості послуг спеців'язку 841, 75 грн та розміру штрафу 210, 44 грн. (за договором №509 на послуги спеціального зв'язку від 28.11.2018).
Отже, обставини встановлені судовим рішеннями у справі № 914/1607/22 не можуть бути використані у даній справі (не може бути звільнено від їх доведення), оскільки їх було встановлено у спорі між іншими учасниками і щодо договірних відносин (належного виконання умов договору), які виникли між тими учасниками.
З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів 669 182,46 грн. збитків у розмірі оціночної вартості викраденого відправлення, а також вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, яка є похідною вимогою.
Щодо доводів скаржника про порушення його права на 10 запитань до відповідачів без будь-яких процесуальних дій відповідачів, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої та шостої статті 90 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи. Учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов'язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті. На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням. Учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання:
1) з підстав, визначених статтями 67, 68 цього Кодексу;
2) якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи;
3) якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань. За наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов'язати учасника справи надати відповідь.
Отже, виходячи із правового аналізу наведеної норми чинного процесуального закону вбачається, що письмове опитування учасників є одним із видів доказів, на підставі яких може бути встановлено наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення сторони.
Поряд з цим правова кваліфікація спірних правовідносин лежить в площині виключних повноважень судової юрисдикції, оскільки саме суд самостійно обирає норму права яку необхідно застосувати при вирішення спору та надає оцінку обраному стороною способу захисту порушеного права.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що надання чи ненадання відповідачами письмових відповідей на питання позивача, не призводить до неможливості встановлення усіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, не зашкоджує ухваленню законного й обґрунтованого рішення; не впливає на повне, всебічне та об'єктивне з'ясування обставин, які мають значення у цій справі та, відповідно, постановлення законного і обґрунтованого рішення.
Одночасно, колегія суддів зазначає, що скаржник не вказує, як саме ненадання відповідних відповідей на поставлені ним питання вплинуло на повне, всебічне та об'єктивне з'ясування обставин, які мають значення у цій справі та, відповідно, постановлення законного і обґрунтованого рішення, враховуючи, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову через недоведення факту порушення відповідачами прав позивача, з чим колегія суддів вище погодилась.
Скаржник також не зазначив, яким чином неподання відповідачами відповідей на його запитання унеможливило розгляд і вирішення спору по суті на підставі наявних у справі доказів.
З приводу вимоги апеляційної скарги стосовно відтворення в судовому засіданні технічного запису судового засідання 20.05.2025 Господарського суду міста Києва, колегія суддів зазначає, що ч. 4 статті 222 Господарського процесуального кодексу України не містить імперативного припису, що таке відтворення має бути здійснено в залі судового засідання.
Крім того, відтворення технічного запису не впливає на можливість його врахування судом, адже технічний запис лише відтворює зміст судового засідання та не є доказом у справі по суті.
Одночасно, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 6, ст. 222 Господарського процесуального кодексу України у позивача є право отримати копію технічного запису судового процесу.
Більше того, зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивач виклав стислу стенограму судового засідання 20.05.2025 (аркуші апеляційної скарги 24-32), що дає змогу, як суду апеляційної інстанції, так і відповідачам повно та всебічно ознайомитись з ними та надати відповідну оцінку.
Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів, переглянувши рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 року в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Повного товариства «Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 у справі №907/155/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 у справі №907/155/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Матеріали справи № 907/155/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку.
Повний текст постанови складено 05.03.2026.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.О. Мальченко
А.І. Тищенко