Постанова від 04.03.2026 по справі 910/9073/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2026 р. Справа№ 910/9073/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Тищенко О.В.

Мальченко А.О.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 04.03.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги заступника керівника Київської міської прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок»

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 (повний текст складено і підписано 24.02.2025)

у справі № 910/9073/24 (суддя - Пукшин Л.Г.)

за позовом виконувача обов'язків керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок»

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва, припинення володіння нерухомим майном та скасування державної реєстрації земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Виконувач обов'язків керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» (далі - відповідач, ТОВ «Весняний пролісок») про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва, припинення володіння нерухомим майном та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що:

- на підставі рішення державного реєстратора Філії комунального підприємства Київської обласної ради «Аквабіоресурси» Ісаєва В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 09.12.2018 (індексний номер рішення: 44494579) відбулась первинна реєстрація права власності на нежитлову будівлю загальною площею 75 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 у місті Києві (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1715812080000) за ОСОБА_1. Підставою для прийняття рішення та проведення державної реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості стали довідка № 501 від 02.10.2018 та технічний паспорт № 1115 від 02.10.2018, виготовлені ТОВ «Експертно-юридичне бюро «Гривна-Плюс». Згідно технічного паспорту, вказана нежитлова споруда площею 75 кв.м. 1991 року побудови;

- згодом рішенням державного реєстратора Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» Цимбаліста В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.05.2019 (Індексний номер рішення: 46847485) на підставі Акту приймання-передачі вкладу, що вноситься до Статутного капіталу товариства б/н від 08.04.2019, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць О.Я. та зареєстрованого в реєстрі за №№ 493, 494, право власності на вказану нежитлову будівлю зареєстровано за ТОВ «Весняний пролісок»;

- при цьому, земельна ділянка загальною площею 0,035 га кадастровий номер 8000000000:75:100:0004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, на якій знаходиться вищевказане нерухоме майно, належить територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради, оскільки речові права на земельну ділянку для розміщення вказаного нерухомого майна за ТОВ «Весняний пролісок» не зареєстровані;

- відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06.09.2023 НВ-9927485372023, державна реєстрація земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:100:0004 (АДРЕСА_1 загальною площею 0,035 га проведена відділом у Сколівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області 01.07.2021 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розробленого ТОВ «Міська Бізнес Група» на замовлення ТОВ «Весняний пролісок». Категорія земель: землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення - 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі;

- вказаний витяг містить кадастровий план земельної ділянки, а також експлікацію земельних угідь. Згідно наявної експлікації площа земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:100:0004 становить 0,035 га, у тому числі землі під соціально-культурними об'єктами 0,0086 га та 0,0264 га;

- згідно з листів Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 16.05.2023 та 25.07.2023, у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно ТОВ «Весняний пролісок» зверталось з клопотанням від 16.05.2019 № К-38943 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1711 га (код ділянки 75:100:0042) на АДРЕСА_1 у Святошинському районі м. Києва для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (магазину);

- за результатами опрацювання заяви ТОВ «Весняний пролісок» від 20.02.2023 № 72005-007300490-031-03 щодо видачі рішення про надання в оренду земельної ділянки кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 на АДРЕСА_1 у Святошинському районі м. Києва та розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Департаментом підготовлено проект рішення Київської міської, ради «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (магазину), на АДРЕСА_1 у Святошинському районі міста Києва», який 15.03.2023 направлено до Київської міської ради для розгляду в установленому порядку;

- за поданням Департаменту рішення щодо передачі вказаної земельної ділянки ТОВ «Весняний пролісок» Київська міська рада не приймала, більше того, згідно відкритих даних Київської міської ради за посиланням https://kmr.gov.ua/uk/content/proekt-rishennya- kyyivskoyi-miskoyi-rady-25766 вказаний проект рішення відкликано та повернуто суб'єкту подання 12.10.2023;

- під час досудового розслідування кримінальних проваджень № 12022100000000188 від 15.04.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 197-1 та ч. 2 ст. 364-1, ст. 356 КК України, № 42023102080000044 від 08.05.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, прокуратурою встановлено, що будівництво вказаного об'єкту нерухомості відбулось на земельній ділянці, що не була відведена для будівництва, без дозволу власника земельної ділянки, без дозволів відповідного органу контролю на виконання будівельних робіт, а тому, відповідно до положень ст. 376 ЦК України є самочинним будівництвом;

- факт самочинного будівництва нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 у м. Києві також встановлено під час огляду земельної ділянки 01.06.2023 за участю дізнавача Святошинського УП ГУНП у м. Києві Стужук А.Ю. та зафіксовано у протоколі. Зокрема, під час огляду встановлено, що на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:75:100:0004 площею 0,0350 га, яка розташована за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, розміщені торгові МАФИ, у тому числі одноповерховий з цегли коричневого кольору, на верхній частині якого встановлений червоний металопрофіль з пояснювальним написом «Море пива». В лівій частині приміщення встановлено металопластикові двері білого кольору, а праворуч - металопластикове вікно;

- первинна державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомості нежитлову будівлю загальною площею 75 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1715812080000) відбулась за ОСОБА_1 на підставі недійсних довідки № 501 від 02.10.2018 та технічного паспорту №1115 від 02.Г0.2018, а також за відсутності інших обов'язкових документів;

- відтак, ТОВ «Весняний пролісок» використовує спірну земельну ділянку комунальної власності для розміщення самочинно збудованого нерухомого майна, інших тимчасових споруд (металевих конструкцій) без передбачених земельним законодавством документів, які надають право користування землею.

Враховуючи вищевикладене, прокурор просив суд:

- усунути перешкоди, територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 6,035 га (кадастровий номер 8000000000:75:100:0004), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у місті Києві, припинивши володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» об'єктом нерухомого майна - нежитловою будівлею загальною площею 75 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 у місті Києві (реєстраційний, номер об'єкта Нерухомого майна: 1715812080000) шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про відсутність права із закриттям розділу та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 1715812080000.

- у сунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,035 га (кадастровий номер 8000000000:75:100:0004), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у місті Києві, зобов'язавши Товариство з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» повернути територіальній, громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,035 га кадастровий номер 8000000000:75:100:0004, що розташована за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, з приведенням у придатний до використання стан шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі загальною площею 75 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у місті Києві та металевих (некапітальних) споруд.

- скасувати державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 площею 0,35 га по АДРЕСА_1 у Святошинському районі міста Києва.

Одночасно з позовною заявою прокурором подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову наступним шляхом:

- до набрання рішенням законної сили накласти арешт на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 75 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний, номер об'єкта нерухомого майна: 1715812080000), який на праві приватної власності зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Весняний пролісок" (код ЄДРПОУ: 42904009);

- до набрання рішенням законної сили заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - нежитлову будівлю загальною площею 75 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 у місті Києві, в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно вказаного нерухомого майна та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1715812080000, номер відомостей про речове право: 31532471).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 відмовлено у задоволенні заяви виконувача обов'язків керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва від 22.07.2024 про вжиття заходів забезпечення позову.

Від Київської міської ради надійшли письмові пояснення, у яких остання зазначила, що:

- реєстрація права власності на нежитлову будівлю площею 75 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 стала можливою лише внаслідок проведення неправомірних реєстраційних дій, за результатом яких територіальна громада міста Києва позбавлена права власності на частину земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1 загальною площею 75 кв. м., на якій незаконно розміщена та зареєстрована нежитлова будівля;

- Київська міська рада, як власник земельної ділянки на АДРЕСА_1 , в установленому порядку ані ОСОБА_1 , ані TOB «Весняний пролісок» у власність чи користування, в тому числі для будівництва, земельну ділянку не передавала, правовстановлюючі документи на неї не отримувались;

- 09.12.2018 державним реєстратором - Ісаєвою В.В. було проведено реєстраційну дію «реєстрація права власності» на підставі довідки № 501 від-02.10.2018 та технічного паспорту № 1115 від 02.10.2018, виготовлені TOB «Експертно-юридичне бюро «Гривна-Плюс». У зв'язку із поданням державному реєстратору неповного пакету документів для державної реєстрації, у останнього були відсутні підстави для здійснення реєстраційних дій;

- реєстрація права власності на самочинно збудоване майно за особою, яка його здійснила, не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного;

- оскаржувані правочини були спрямовані виключно на створення позаконкурентних умов та підстав, направлених на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, порушують права та охоронювані законом інтереси держави в особі Київської міської ради, як органу, уповноваженого розпоряджатися землями територіальної громади міста Києва, наявні усі достатні правові підстави для визнання таких правочинів недійсними у судовому порядку, а відтак спірна земельна ділянка підлягає поверненню власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради шляхом приведення її у придатний для використання стан та звільнення від нежитлової будівлі.

Від Святошинської окружної прокуратури міста Києва надійшли пояснення щодо стану досудового розслідування кримінального провадження № 42023102080000044 від 08.05.2024, в якій зазначено наступне:

- у провадженні слідчого відділу Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві перебувало кримінальне провадження № 42023102080000044 від 08.05.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, ч. ч. 1, 4 ст. 358 КК України.

- за результатами досудового розслідування 26.06.2024 обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42023102080000044 від 08.05.2024 за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 197-1 КК України скеровано до Святошинського районного суду міста Києва для розгляду по суті;

- згідно обвинувального акту органом досудового розслідування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у тому, що у невстановлений слідством час та місці, однак не пізніше ніж 09.12.2018, самовільно збудував будівлю на самовільно зайнятій земельній ділянці загальною площею 0,0350 га кадастровий номер 8000000000:75:100:0004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ), а також з метою легалізації такого самовільного будівництва підробив офіційні документи, які видаються організацією (технічний паспорт від 02.10.2018 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 , довідку №501 від 02.10.2018) з метою подальшого їх використання та використав підроблений документ, надавши 10.05.2019 уповноваженій особі Філії комунального підприємства Київської обласної ради «Аквабіоресурси» Ісаєву В.В.;

- наразі судовий розгляд обвинувального акту за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 197-1 КК України, триває.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- прокуратурою не дотримано, встановленого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», порядку щодо попереднього повідомлення Київської міської ради про звернення з позовною заявою до суду;

- Київська міська рада звернулась з позовною заявою до відповідача ТОВ «Весняний пролісок» у справі № 910/9723/24 про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельної ділянки площею 0,0350 га, розташованої по АДРЕСА_1 в Святошинському районі міста Києва у сумі 260 206,98 грн., в даній справі позивач підтвердив в своєму позові правомірність діяльності ТОВ «Весняний пролісок», всіх етапів реєстрації підприємства, дозволяє відповідачу працювати, тільки б останній платив податки і орендну плату за користування земельною ділянкою;

- всі твердження прокуратури, наведені у позовній заяві, побудовані на припущеннях, подані докази не відповідають вимогам ст. 73ГПК України;

- позивач пропустив строк позовної давності на подачу даного позову в розумінні вимог п. 3 ст. 267 ЦК України.

У відповіді на відзив керівник Святошинської окружної прокуратури зазначив, що:

- Святошинська окружна прокуратура міста Києва, встановивши, що територіальній громаді міста чиняться перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності по АДРЕСА_1 у Святошинському районі міста Києва, а уповноважений орган місцевого самоврядування - Київська міська рада неналежним чином здійснює захист інтересів територіальної громади на належне їй майно, звернулась з вказаним позовом до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради на підставі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України;

- під час моніторингу окружною прокуратурою веб-сайту Київської міської ради за посиланням https://kmr.gov.ua/sites/default/files/321_6.pdf встановлено, що на розгляді у Київській міській раді перебував проект рішення «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «ВЕСНЯНИЙ ПРОЛІСОК» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (магазину) на АДРЕСА_1 у Святошинському районі міста Києва». З пояснювальної записки до проекту вказаного рішення встановлено, що на земельній ділянці площею 0,0350 га (кадастровий номер 8000000000:75:100:0004), знаходиться нежитлова будівля загальною площею 75,0 кв. м.;

- на підставі рішення державного реєстратора Філії Київської обласної ради «Аквабіоресурси» Ісаєва В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 09.12.2018 (індексний номер рішення: 44494579) первинна реєстрація права власності на нежитлову будівлю загальною площею 75 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1715812080000, відбулась за ОСОБА_1 на підставі довідки № 501 від 02.10.2018 та технічного паспорту № 1115 від 02.10.2018, виготовлених ТОВ «Експертно-юридичне бюро «Гривна-Плюс». Згідно технічного паспорту, вказана нежитлова споруда площею 75 кв. м 1991 року побудови;

- у подальшому рішенням державного реєстратора комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» Цимбаліста В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.05.2019 (індексний номер рішення: 46847485) на підставі Акту приймання-передачі вкладу, що вноситься до Статутного капіталу б/н від 08.04.2019, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Весняний пролісок» право власності на вказану нежитлову будівлю зареєстровано за товариством;

- прокуратурою в межах кримінального провадження № 42023102080000044, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.05.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України встановлено, що будівництво вказаного об'єкту нерухомості відбулось на земельній ділянці, що не була відведена для будівництва, без дозволу власника земельної ділянки, без дозволів відповідного органу контролю на виконання будівельних робіт, а тому відповідно до положень ст. 376 Цивільного кодексу України є самочинним будівництвом.

- з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави, Святошинською окружною прокуратурою міста Києва на адресу Київської міської ради 19.07.2023 за вихідним реєстраційним № 44-4051вих-23 та 20.02.2024 за № 44-922вих-24 скеровувались листи щодо необхідності вжиття заходів реагування з метою усунення вказаних порушень інтересів;

- Святошинською окружною прокуратурою міста Києва повідомлено Київську міську раду про те, що у випадку невжиття Київрадою належних заходів, спрямованих на захист інтересів територіальної громади міста, окружна прокуратура вживатиме представницькі заходи прокурорського реагування, передбачені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

- у свою чергу, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на виконання доручення заступника голови Київської міської державної адміністрації з питань здійснення самоврядних повноважень Оленича П.С. листами від 25.07.2023 № 0570202/2-9783 та від 01.03.2024 № 05716-2874 повідомив прокуратуру про те, що заходи цивільно-правового характеру не вживались. Також Департамент вважав за доцільне звернення прокуратури до суду в інтересах Київської міської ради з метою захисту інтересів територіальної громади міста Києва;

- таким чином, Київській міській раді з 19.07.2023 було відомо про порушення інтересів територіальної громади міста за вказаним фактом, однак, станом на 12.07.2024 Київська міська рада не звернулась до суду з позовною заявою до ТОВ «Весняний пролісок» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельної ділянкою комунальної власності та її повернення громаді, у зв'язку з чим з вказаним позовом до суду обґрунтовано та правомірно звернувся виконувач обов'язків керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва;

- на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», окружною прокуратурою листом від 12.07.2024 за № 44-3666вих-24 повідомлено Київську міську раду (у тому числі на офіційну електронну адресу) про підготовлений позов та намір звернутися до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради. Вказаний лист Київрадою отримано 12.07.2024 за вхідним реєстраційним № 08/27413.

- враховуючи обізнаність Київської міської ради про порушення прав територіальної громади міста Києва, як власника земельної ділянки, та беручи до уваги невжиття вказаним органом заходів з метою поновлення порушених інтересів держави, в даному випадку наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави в цій справі, оскільки відповідний компетентний орган бездіє протягом тривалого часу;

- з пояснень Київської міської ради, наданих до суду після відкриття провадження у справі, вбачається, що Київська міська рада не оспорює правомірність звернення окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради, позов підтримує та просить задовольнити;

- наявність спору між Київською міською радою та ТОВ «Весняний пролісок» щодо стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою жодним чином не підтверджує законність будівництва об'єкту нерухомості, державної реєстрації права власності на такий об'єкт та використання спірної земельної ділянки комунальної власності;

- подані прокуратурою до суду докази в своїй сукупності підтверджують, що ТОВ «Весняний пролісок» використовує спірну земельну ділянку комунальної власності для розміщення самочинно збудованого нерухомого майна, інших тимчасових споруд (металевих конструкцій) без передбачених земельним законодавством документів, які надають право користування землею;

- враховуючи правову природу спірних правовідносин, які за своїм характером є негаторними, оскільки земельна ділянка комунальної власності фактично зайнята самочинно збудованим нерухомим майном, порушення прав її законного володільця - Київської міської ради на реалізацію усіх правомочностей власника триває, зазначений позов подано в межах позовної давності.

21.10.2024 до суду надійшло клопотання керівника ТОВ «Весняний пролісок» ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі, у зв'язку з тим що останній перебуває у складі Збройних Сил України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 суд відмовив у задоволенні клопотання директора ТОВ «Весняний пролісок» ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі з посиланням на те, що:

- Господарський процесуальний кодекс України передбачає обов'язок суду зупинити провадження у справі у випадку перебування у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції саме сторони, а не його керівника, що аналогічно висновку, викладеного у постанові Верховного суду від 01.11.2022 у справі № 926/1794/21;

- у даному випадку ОСОБА_2 , який подав вказану вище заяву, є керівником відповідача, але не є стороною у даній справі №910/9073/24, а стороною у справі є саме ТОВ «Весняний пролісок», яке є юридичною особою, тому, зважаючи на наведені норми права, вказане виключає застосування п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України, яким чітко та безумовно визначено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Надалі керівник Святошинської окружної прокуратури міста Києва подав до суду додаткові пояснення в порядку ч. 5 ст. 161 ГПК України та ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 26.09.2024 у справі № 759/13193/24, в якій зазначив, що:

- ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 26.09.2024 у справі № 759/13193/24 задоволено клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 , звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності;

- кримінальне провадження № 42023102080000044 відносно ОСОБА_1 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України закрито;

- вказана ухвала сторонами не оскаржувалась та набрала законної сили 04.10.2024;

- наразі судовий розгляд обвинувального акту за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, триває.

05.12.2024 представником ТОВ «Весняний пролісок» подало клопотання про зупинення провадження у справі № 910/9073/24 до набрання законної сили судового рішення у справі № 759/13193/24.

У додаткових поясненнях відповідач зазначив, що:

- ОСОБА_3 (належить на праві власності 50 % статутного капіталу ТОВ «Весняний пролісок») і ОСОБА_2 (директор ТОВ «Весняний пролісок», належить на праві власності 50 % статутного капіталу ТОВ «Весняний пролісок») є добросовісними набувачами часток у статутному капіталі ТОВ «Весняний пролісок», оскільки: на момент укладення відповідних договорів купівлі-продажу, майно вже було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, майно було отримано на підставі офіційних реєстраційних документів, нові власники не мали жодних можливостей дізнатись про незаконність реєстрації майна, вчинених ОСОБА_1 ;

- заявлений прокурором спосіб захисту є неналежним, належним способом захисту у даній справі може бути, зокрема: визнання права власності, визнання протиправним рішення реєстратора та його скасування, визнання недійним правочину, на підставі якого було зареєстровано право;

- прокурор звернувся до суду із негаторним позовом, хоча повинен був звернутись з віндикаційним позовом, що є самостійною підставою для відмови у позові;

- до позовів віндикаційного характеру застосовується позовна давність в три роки, відтак, оскільки державна реєстрація права власності на спірне майно відбулась у 2018 році, позивач повинен був звернутись до суду протягом 3 років з моменту реєстрації майна, тобто до 2022 року, отже, строк позовної давності у даній справі безумовно сплив.

В судовому засіданні 19.02.2025 Господарським судом міста Києва проголошено протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання ТОВ «Весняний пролісок» про зупинення провадження у справі № 910/9073/24 до набрання законної сили судового рішення у справі № 759/13193/24, з огляду на те, що:

- за приписами п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду;

- відповідачем не доведено, в чому полягає неможливість розгляду даної господарської справи до вирішення кримінальної справи № 759/13193/24 (пр. № 1-кп/759/1419/24) за обвинуваченням ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023102080000044 від 08.05.2024, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України;

- суд вважає, що вказане не може свідчити про об'єктивну неможливість розгляду даної господарської справи до кримінальної справи № 759/13193/24, оскільки підставами зупинення у такому випадку може бути неможливість суду встановити та оцінити певні конкретні обставини - факти, що мають суттєве значення для вирішення цього спору на підставі наявних у матеріалах справи доказів

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі № 910/9073/24:

- позовні вимоги задоволено частково:

- ухвалено усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,035 га (кадастровий номер 8000000000:75:100:0004), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зобов'язавши Товариство з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» повернути територіальній, громаді міста Києва в особі Київської міської земельну ділянку площею 0,035 га кадастровий номер 8000000000:75:100:0004, що розташована за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, з приведенням у придатний до використання стан шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі загальною площею 75 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та металевих (некапітальних) споруд;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» на користь Київської міської прокуратури витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн. 00 коп.;

- в іншій частині позовних вимог відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановивши, що:

- спірна земельна ділянка розташована на території міста Києва, а тому, належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва в силу норм Закону (ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України) через її територіальне розташування в межах цього населеного пункту, а відтак, право власності на земельну ділянку, а відповідно і право розпорядження нею, в тому числі щодо розгляду та вирішення питання про передачу її у власність або користування, відповідно до ст.12, 122 ЗК України належить саме Київській міській раді як особі, яка діє у відповідних правовідносинах від імені територіальної громади міста Києва;

- єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права власності на земельні ділянки із земель державної та комунальної власності є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень;

- земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ані ОСОБА_1, ані Товариству з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» не відводилася, оскільки Київською міською радою рішення про відведення цієї земельної ділянки у користування чи у власність зазначеним фізичній та юридичній особам не приймалося;

- для здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 надано лише довідку № 501 від 02.10.2018 та технічний паспорт № 1115 від 02.10.2018, виготовлені ТОВ «Експертно-юридичне бюро «Гривна-Плюс». При цьому, жодного документу, що підтверджував відведення земельної ділянки під його будівництво заявником державному реєстратору не надано;

- у кримінальній справі № 759/13193/24 (пр. № 1-кп/759/1419/24) за обвинуваченням ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023102080000044 від 08.05.2024, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, Святошинським судом міста Києва в ухвалі від 26.09.2024 кваліфіковано дії ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України;

дійшов висновку, що в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно без належного правовстановлюючого документа.

Окрім цього, суд першої інстанції зазначивши, що:

- відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України;

- головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об'єкт нерухомості;

- порушення земельного законодавства шляхом самовільного захоплення земельної ділянки та розташування на ній самочинно збудованої нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 в створює перешкоди власнику у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети, нівелює можливість подальшої використання цих земель з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади;

- повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки;

- належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно;

- Київська міська рада у своїх поясненнях зазначила, що Київською міською радою не приймалось рішення про відведення земельної ділянки на праві власності чи користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 ані ОСОБА_1 , ані TOB «Весняний пролісок»,

виснував, що найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави є усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою по АДРЕСА_1 є її повернення власнику з приведенням відповідачем у придатний до використання стан, шляхом знесення самочинного будівництва.

Суд першої інстанції, зауважив, що:

- належним відповідачем за позовом власника землі про знесення самочинного будівництва є останній набувач такого об'єкта, який зареєстрував право власності на самочинне будівництво;

- відтак, територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, як власник земельної ділянки, має право вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» усунути перешкоди у користуванні своєю земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 в, загальною площею 0,035 га, шляхом знесення самочинно збудованого майна;

- належним способом захисту в даному випадку є пред'явлення негаторного позову, що спростовує доводи відповідача про пропуск позовної давності,

- при зверненні до суду з позовом у даній справі прокурором належним чином було підтверджено бездіяльність компетентного органу, який знав про порушення інтересів держави, однак не звертався до суду з відповідним позовом з невідомих причин,

З огляду на викладене суд першої інстанції задовольнив вимогу прокурора про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 в, загальною площею 0,035 га, шляхом знесення самочинно збудованого майна.

Водночас, суд першої інстанції, зазначивши, що:

- розгляд позовних вимог про знесення об'єкту самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки, зокрема, про визнання правочинів недійсними, припинення права володіння тощо;

- за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст. 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна;

- скасування державної реєстрації земельної ділянки тягне припинення її існування як об'єкта цивільних прав, тому висновок суду про задоволення позовної вимоги про таке скасування суперечитиме висновку суду про задоволення вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,035 га, оскільки унеможливлює державну реєстрацію права власності на спірну ділянку,

відмовив у задоволенні позовної вимоги прокурора про скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 площею 0,035 га по АДРЕСА_1 у Святошинському районі міста Києва та про усунення перешкоди, територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 6,035 га (кадастровий номер 8000000000:75:100:0004), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у місті Києві, припинивши володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» об'єктом нерухомого майна - нежитловою будівлею загальною площею 75 кв. ад за адресою: АДРЕСА_1 у місті Києві (реєстраційний, номер об'єкта Нерухомого майна: 1715812080000) шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про відсутність права із закриттям розділу та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 1715812080000.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» 04.03.2025 через Електронний кабінет в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» у встановлений процесуальний строк подав апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить: скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі № 910/9073/24 в частині, якою задоволено позовну вимогу щодо усунення перешкод у користуванні ділянкою, знесення майна та металевих (некапітальних) споруд, і стягнення судового збору, і ухвалити нове рішення у цій частині, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог заявника та позивача у справі № 910/9073/24.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач послався на наступне.

Відповідач зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо того, що реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірне майно в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно здійснено без належного правовстановлюючих документів з використанням підроблених документів є хибним з огляду на таке:

- матеріали досудового розслідування самі по собі не є преюдиційними для господарського судочинства;

- протокол допиту свідка ОСОБА_1 від 21.02.2024 у кримінальному провадженні не є належним та допустимим доказом у господарському судочинстві через відмінності в правовому регулюванні, способах отримання доказів, а також через потенційні процесуальні порушення, які можуть вплинути на його достовірність, а також даний протокол може бути визнаним недопустимим доказом;

- протокол огляду місця події від 01.06.2023 у кримінальному провадженні не є належним та допустимим доказом у господарському судочинстві, через те, що він не є експертним дослідженням і може містити поверхневий суб'єктивний характер;

- ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 26.09.2024 у справі № 759/13193/24 про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності не є належним та допустимим доказом у господарському судочинстві, через те, що вона не встановлюють обставини, які мають значення для даної справи і підлягають доказуванню в загальному порядку;

- обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, виправдувальним вироком суду у кримінальному провадженні, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом;

- відтак, прокурором не було доведено факту підробки документів у встановленому законом порядку і не надано належних та допустимих доказів вказаного, зокрема, висновку експертизи про підробку документів.

Відповідач вказує на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач не має зареєстрованого речового права на спірну земельну ділянку, а отже, не може пред'являти вимогу про усунення перешкод у її користуванні, зауваживши, що:

- у практиці Великої Палати закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду);

- відповідно до інформації з Державного земельного кадастру, ділянка належить до комунальної власності, проте жодних документів, що підтверджують право власності чи користування позивачем, немає.

Окрім цього, відповідач звертає увагу на те, що:

- прокурор і позивач не довели реальних перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою, оскільки відсутні докази того, що спірне майно створює реальні фізичні перешкоди або унеможливлює використання земельної ділянки за її цільовим призначенням;

- нові власники набули права на спірне майно відповідно до цивільно-правових договорів, не маючи об'єктивної можливості знати про можливу незаконність попередньої реєстрації, питання скасування державної реєстрації речового права має вирішуватися окремо у судовому порядку, а не в рамках спору про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відтак, будь-які вимоги щодо скасування права власності або реєстрації без окремого судового рішення є юридично необґрунтованими, а тому реєстрація спірного майна є чинною до моменту його оспорювання та скасування в окремому судовому провадженні.

Відповідач зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме:

- суд першої інстанції припустився порушень норм процесуального права, відмовивши в зупиненні провадження, оскільки суд не застосував норму про обов'язкове зупинення провадження (ст. 227 ГПК) та не врахував важливість кримінального провадження для встановлення обставин у господарській справі (ст. 228 ГПК);

- суд першої інстанцію при ухваленні рішення допустив порушення норм процесуального права (статті 42, 81, 86, 232 ГПК), оскільки взяв до уваги додаткові пояснення заявника від 25.11.2024 № 44-6269ВИХ-24 з новими доказами після закриття підготовчого провадження без офіційного розгляду питання про їх прийняття;

- суд першої інстанції неправильно застосував частину 3 статті 227 ГПК, адже перебування керівника юридичної особи у ЗСУ створює об'єктивні перешкоди для захисту інтересів відповідача, тому відмова у зупиненні провадження порушує принцип рівності сторін та статтю 6 Конвенції про захист прав людини.

Додатково відповідач зазначив, що:

- заявник і позивач не довели, що відповідач є недобросовісним набувачем або що його володіння нерухомістю є незаконним, відповідно, застосування механізму усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою є безпідставним;

- суд першої інстанції ухвалив рішення про знесення нерухомого майна, не скасувавши при цьому державну реєстрацію цього майна в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно, що є порушенням принципу правової визначеності, оскільки реєстрація права власності продовжує існувати, що може спричинити правову невизначеність.

Відповідно до з витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 апеляційну скаргу у справі № 910/9073/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Тищенко О.В., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСНЯНИЙ ПРОЛІСОК» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі № 910/9073/24; справу № 910/9073/24 призначено до розгляду на 01.04.2025 о 10 год. 10 хв.; витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9073/24.

Окрім цього, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, заступник керівника Київської міської прокуратури 05.03.2025 засобами поштового зв'язку (судом отримано і зареєстровано 10.03.2025) у встановлений процесуальний строк подав апеляційну скаргу до Північного апеляційного господарського суду, у якій просить: скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі № 910/9073/24 в частині, якою відмовлено у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою 0,035 га по АДРЕСА_1 у Святошинському районі міста Києва шляхом: припинення володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСНЯНИЙ ПРОЛІСОК» об'єктом нерухомого майна - нежитловою будівлею загальною площею 75 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у місті Києві шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про відсутність права із закриттям розділу та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 1715812080000, а також скасуванні державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 площею 0,035 га по АДРЕСА_1 у Святошинському районі міста Києва; прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити; в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі № 910/9073/24 залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор послався на те, що:

- погоджуючись з доводами прокурора про здійснення самочинного будівництва на спірній земельній ділянці, суд першої інстанції не врахував, що у даному спорі реальне поновлення права територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради щодо спірної земельної ділянки можливо лише у разі застосування обраних прокурором способів захисту, які визначені законом, в комплексі, а саме: усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом припинення володіння ТОВ «Весняний пролісок» об'єктом самочинного будівництва; зобов'язання товариство повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку із приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва та тимчасових споруд; скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки;

- враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07.06.2023 у справі № 916/959/22, у даному випадку належним способом захисту (крім інших) є припинення володіння ТОВ «Весняний пролісок» об'єктом нерухомого майна - нежитловою будівлею площею 75 кв. м по АДРЕСА_1, у Святошинському районі міста Києва, оскільки задоволення такої позовної вимоги відновлює становище, яке існувало до державної реєстрації права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомого майна, що відповідає способу захисту, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України;

- не припинивши право володіння на самочинно збудований об'єкт нерухомого майна за ТОВ «Весняний пролісок», виникає перешкода в реалізації позивачем речових прав на земельну ділянку та, як наслідок, товариство має можливість знову звернутися до Київської міської ради у зв'язку з тим, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно залишається чинною державна реєстрація на об'єкт нерухомості, який знаходиться на відповідній земельній ділянці;

- відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 (пункт 6.45) та постанові Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22, належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідним правом; судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права; якщо на відповідний об'єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб'єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об'єкт;

- судом першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги прокурора в частині повернення земельної ділянки територіальній громаді міста Києва її особі Київської міської ради із приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва не враховано, що відмовляючи у припиненні володінні об'єктом нерухомого майна - нежитловою будівлею площею 75 кв. м по АДРЕСА_1 у Святошинському районі міста Києва унеможливлює виконання рішення суду у даній справі враховуючи у відповідача зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності;

- судом першої інстанції не враховано, що наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц);

- відмовляючи в частині зазначених вимог у задоволенні позову, суд першої інстанції не взяв до уваги, що враховуючі правомочності власника, які визначені у ч. 1 ст. 317 ЦК України, існує висока ймовірність відчуження спірного самочинне збудованого об'єкту нерухомого майна, що в подальшому може призвести до ускладнення чи унеможливлений виконання судового рішення у вказаній справі внаслідок реєстрації права власності за іншими особами;

- відмовляючи в позові в частині скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі спірної земельної ділянки, суд вказав на взаємовиключність позовних вимог про повернення земельної ділянки шляхом знесення об'єкту самочинною будівництва та скасування державної реєстрації такої земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, оскільки у разі задоволення останньої територіальна громада буде позбавлена можливості провести державну реєстрацію права власності не спірну земельну ділянку;

- суд залишив поза увагою, що порушення інтересів держави зводяться саме до формування та реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі без згоди власника у визначеному розмірі та з цільовим призначенням за рахунок земель комунальної власності;

- незаконність формування спірної земельної ділянки і, відповідно, незаконність державної реєстрації в Державному земельному кадастрі порушує права власника землі;

- у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі спірні правовідносини не лише повертаються у стан, який існував до порушення (відсутність в актуальних відомостях Державного земельного кадастру / Публічної кадастрової карти України даних про таку ділянку), а й унеможливлюється порушення інтересів держави шляхом неправомірної реєстрації ТОВ «Весняний пролісок» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності/користування земельної ділянки;

- існування незаконно сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 перешкоджатиме Київській міській раді сформувати за рахунок відповідних комунальних земель іншу земельну ділянку при оформленні прав на землі комунальної власності;

- залишення чинною державної реєстрації спірної ділянки в Державному земельному кадастрі, яка сформована під самочинно збудований об'єкт, який підлягає знесенню, суперечить принципам достовірності, об'єктивності та законності внесення відомостей до Державного земельного кадастру та обмежує права власника комунальної землі у можливості вільно розпорядитися чи користуватися нею;

- єдиною підставою для скасування у Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої реєстрації;

- скасування реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі унеможливить у подальшому вчинення щодо неї незаконних дій зі сторони недобросовісних суб'єктів господарювання, зокрема реєстрацію речових прав щодо неї, а отже буде попереджено її незаконне набуття ТОВ «Весняний пролісок» або іншими особами;

- задоволення позовної вимоги про повернення земельної ділянки у придатний для використання стан шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва, на відміну від віндикаційного позову, не є підставою для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, про що помилково зазначено судом, оскільки основною її метою є вимога власника, який володіє спірною земельною ділянкою, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею;

- поєднання позовних вимог про повернення земельної ділянки шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва та скасування державної реєстрації такої земельної ділянки в Державному земельному кадастрі не є взаємовиключними, як помилково зазначено судом, а навпаки є взаємодоповнюючими, оскільки застосування обраного прокурором способу захисту лише в сукупності призведе до реального поновлення порушених прав територіальної громади.

- за таких умов обраний прокурором у цій справі спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 в Державному земельному кадастрі передбачений законодавством, відповідає змісту та характеру порушення інтересів держави, усуває таке порушення, тому є правомірним і ефективним.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 10.03.2025 апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури у справі № 910/9073/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Тищенко О.В., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі № 910/9073/24; об'єднано апеляційні скарги заступника керівника Київської міської прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСНЯНИЙ ПРОЛІСОК» в одне провадження для спільного розгляду у справі № 910/9073/24; справу № 910/9073/24 призначено до розгляду на 01.04.2025 о 10 год. 10 хв.

На виконання вимог Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 13.03.2025 матеріали справи № 910/9073/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

24.03.2025 від керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому останній проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечив, пославшись на ті ж доводи, що й в суді першої інстанції, і додатково зазначивши, що:

- подані прокуратурою докази підтверджують, що державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно здійснено без належного правовстановлюючого документа та на підставі документів, що в дійсності не видавались, а земельна ділянка комунальної власності фактично використовується ТОВ «Весняний пролісок» без передбачених земельним законодавством документів, які надають право користування землею. При цьому, відповідачем на підтвердження своїх письмових заперечень щодо предмету спору не подано жодного доказу, який би спростував обґрунтованість позовних вимог прокурора, підтвердив законність первинної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна та законність використання земельної ділянки комунальної власності;

- беручи до уваги положення Конституції України, Земельного кодексу України і пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-VI, Київська міська рада є власником спірної земельної ділянки, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту - міста Києва, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї;

- за умовами ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків;

- фактичне використання ТОВ «Весняний пролісок» земельної ділянки без правовстановлюючих документів для розташування самочинно збудованого нерухомого майна та металевих (некапітальних) будівель є інструментом, за допомогою якого відповідач формально законним способом продовжує перешкоджати територіальній громаді столиці реалізувати всі правомочності власника землі;

- враховуючи, що спірне нерухоме майно в силу приписів ст. 376 ЦК України є самочинним будівництвом, державна реєстрація права власності на нього фактично є обмеженням прав власника землі, на якій таке майно розташоване;

- відповідні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірної земельної ділянки, зокрема відчуження або передачі у користування земельної ділянки іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт;

- стосовно відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України: враховуючи, що у даному випадку ОСОБА_2 , який подав вказане клопотання, є керівником ТОВ «Весняний пролісок», але не є стороною у справі №910/9073/24, а стороною у справі є саме ТОВ «Весняний пролісок», вказане виключає застосування п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України, яким чітко та безумовно визначено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції;

- стосовно відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України: відповідачем не доведено, в чому полягає неможливість розгляду даної господарської справи до вирішення кримінальної справи № 759/13193/24 (пр. № 1-кп/759/1419/24) за обвинуваченням ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023102080000044 від 08.05.2024, відсутні об'активні підстави свідчити про об'єктивну неможливість розгляду вказаної господарської справи до кримінальної справи № 759/13193/24, зібрані у справі № 910/9073/24 докази дозволяли суду встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду;

- пояснення Святошинської окружної прокуратури міста Києва від 25.11.2024 № 44-6269вих-24 разом з копією ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 26.09.2024 у справі № 759/13193/24, якою ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, були подані представником окружної прокуратури до Господарського суду міста Києва 25.11.2024 через електронний кабінет в електронній системі ЄСІТС та зареєстровані судом 25.11.2024 за вхідним реєстраційним №07-11/104687/24, що підтверджується карткою обліку вхідних документів, одночасно паперова копія вказаних письмових пояснень була надіслана на адресу Господарського суду міста Києва за допомогою оператора поштового зв'язку АТ «УКРПОШТА»;

- з огляду на характер спірних правовідносин, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном, а звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - повернення значній кількості громадян, які становлять територіальну громаду міста Києва, комунального майна - земельної ділянки, яка незаконно використовується відповідачем.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025:

- зупинено апеляційне провадження у справі № 910/9073/24 за апеляційними скаргами заступника керівника Київської міської прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/2388/21, та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду;

- зобов'язано сторони негайно повідомити суд про закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку судових рішень у справі № 908/2388/21, та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, а справу № 910/9073/24 направити до апеляційного суду для продовження розгляду.

Постановою Верховного Суду від 02.06.2026 касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури залишено без задоволення; ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 у справі № 910/9073/24 залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт 2005» задоволено; рішення Господарського суду Запорізької області від 30.11.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.04.2024 у справі № 908/2388/21 скасовано; ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено; додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 12.01.2023 у справі № 908/2388/21 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт 2005» про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Колегією суддів встановлено, що станом на 19.02.2026 забезпечено надання загального доступу до постанови Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з огляду на що, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026:

- поновлено апеляційне провадження у справі № 910/9073/24;

- розгляд апеляційних скарг заступника керівника Київської міської прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 призначено на 04.03.2026 об 11 год. 30 хв.

26.02.2026 від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України у зв'язку з перебуванням керівника ТОВ «Весняний пролісок» ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України до припинення перебування вказаної особи у складі Збройних Сил України.

Вказане клопотання обґрунтовано наступним:

- відповідно до імперативних приписів п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 12.11.2025 у справі № 754/947/22 роз'яснила, що ця норма є спеціальною захисною гарантією, яка не дозволяє суду діяти на власний розсуд при встановленні факту служби. Ключовим фактором для застосування цієї норми є саме воля військовослужбовця, оскільки обов'язок суду зупинити справу не повинен тлумачитися всупереч інтересам особи, яка прагне захистити свої права;

- для цілей застосування положень процесуального законодавства щодо зупинення провадження, всі ЗСУ вважаються такими, що переведені на воєнний стан з моменту введення відповідного режиму;

- належними доказами статусу особи як військовослужбовця є посвідчення офіцера, витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 та посвідчення учасника бойових дій;

- незважаючи на наявність адвоката, особиста участь керівника є принципово важливою, оскільки саме директор визначає стратегію захисту та приймає ключові рішення;

- згідно зі статтею 56 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника, а перебування останнього на службі об'єктивно позбавляє підприємство можливості ефективно організувати захист.

04.03.2026 до суду від прокуратури надійшла заява, в якій прокуратура проти задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження по справі заперечила.

Також, 04.03.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому, відповідач, з посиланням на перебування керівника відповідача у відпустці для лікування за станом здоров'я після проведеної операції, просить:

- визнати поважними причини неявки директора відповідача в судове засідання, призначене на 04.03.2026 об 11:30 год.;

- відкласти розгляд справи № 910/9073/24 на іншу дату на підставі п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України, у зв'язку з перебуванням керівника відповідача у відпустці для лікування за станом здоров'я, що підтверджується медичними документами, долученими до клопотання.

Порадившись на місці, колегія суддів не знайшла підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання про відкладення з огляду на наступне.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Відтак, колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання 13.02.2024 у цій справі уповноваженого представника відповідача та зауважує відповідачу на тому, що матеріалами справи підтверджено, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції інтереси ТОВ «Весняний пролісок» представляв адвокат Кіров Олександр Федорович, який діяв на підставі ордеру серії АІ № 1769423 від 04.03.2025, доказів неможливості взяти участь в судовому засіданні якого суду не надано.

Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 04.03.2026 за відсутності уповноваженого представника відповідача. Відсутність представника відповідача в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки процесуальну позицію відповідача викладено у апеляційній скарзі, а участь представників в судовому засіданні не була визнана обов'язковою.

Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.

Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження по справі, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано нормами ст. 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення (постанова Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 914/2150/18).

Обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду такої справи.

Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З матеріалів справи вбачається, що особою, якій пред'явлено позовну вимогу, є юридична особа - ТОВ «Весняний пролісок» (ідентифікаційний код 42904009).

Колегія суддів звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 01.11.2022 у справі № 926/1794/21:

« 13. Учасниками справи у справах позовного провадження є сторони та треті особи (частина перша статті 41 ГПК України). Сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 ГПК України (частина перша статті 45 ГПК України).

Згідно з частинною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

14. Таким чином, оскільки у даному випадку, ОСОБА_1 , який подав вказану вище заяву, є керівником Відповідача-2, але не є стороною у цій справі №926/1794/21, а стороною у справі є саме Відповідач-2, який є юридичною особою, тому, зважаючи на наведені норми права, вказане виключає застосування пункту 3 частини першої статті 227 ГПК України, яким чітко та безумовно визначено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

15. Статтею 56 ГПК України визначено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

16. Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, інтереси Відповідача-2 представляли адвокати Іванов С.В., Гінінгер А.З., Карпюк Ю.М. Колегія суддів звертає увагу на те, що судом апеляційної інстанції, беручи до уваги доводи Відповідача-2, що через фінансові труднощі у Відповідача-2 відсутній адвокат, не встановлено при цьому, що договори про надання правової допомоги, на підставі яких вказаними адвокатами здійснювалися представницькі функції Відповідача-2 у цій справі, були розірванні чи припинилися.

17. Щодо посилання суду апеляційної інстанції на відсутність у Відповідача-2 інших уповноважених осіб, окрім ОСОБА_1, які наділені повноваженнями діяти в інтересах Відповідача-2 в порядку самопредставництва, колегія суддів зазначає, що такі обставини мають суб'єктивний характер, оскільки суб'єкт господарювання самостійно визначає порядок та структуру організації своєї діяльності.

18. Отже, доводи заяви Відповідача-2, якими він обґрунтовував наявність підстав для застосування пункту 3 частини першої статті 227 ГПК України (відсутність адвоката, мобілізація керівника, хоча наказ Відповідача-2 про те, що ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків голови Відповідача-2 датований 02.08.2022 тоді, як наказ, яким призвано вказану особу на військову службу по мобілізації датований 29.03.2022, тобто, раніше в часі, ніж цією особою взято на себе повноваження керівника підприємства), не можуть бути підставою для застосування, в даному випадку, пункту 3 частини першої статті 227 ГПК України з мотивів, наведених у пункті 14 цієї постанови.

18.1. Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.».

Таким чином, передбачена п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України обов'язковість зупинення провадження у справі пов'язана з перебуванням у складі Збройних Сил України саме сторони або третьої особи, а не учасника юридичної особи чи її засновника.

Проте, в даному випадку стороною спору є юридична особа, інтереси якої може представляти не тільки керівник та/або засновник. До того ж, у зв'язку з перебуванням у складі Збройних Сил України керівника та/або засновника юридична особа не припиняє, не зупиняє свою господарську діяльність та/або реєстрацію. Керівник наказом/розпорядженням на час свої відсутності призначає особу, що виконує його обов'язки.

Таким чином, оскільки у даному випадку, Можар І. О. є керівником ТОВ «Весняний пролісок», але не є стороною у цій справі № 910/9073/24, оскільки стороною у справі (відповідачем) є саме ТОВ «Весняний пролісок», яке є юридичною особою, тому, зважаючи на наведені норми права, вказане виключає застосування п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України, яким чітко та безумовно визначено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Окрім цього, представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 58 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи:

- під час розгляду справи в суді першої інстанції інтереси ТОВ «Весняний пролісок» представляв адвокат Пащенко Віктор Миколайович, який діяв на підставі ордеру серії АІ № 1235531 та договору про надання правничої допомоги від 15.09.2024, в зазначеному ордері не вказано про обмеження повноважень адвоката;

- під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції інтереси ТОВ «Весняний пролісок» представляв адвокат Кіров Олександр Федорович, який діяв на підставі ордеру серії АІ № 1769423 від 04.03.2025, в зазначеному ордері не вказано про обмеження повноважень адвоката.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про те, що доводи відповідача, якими він обґрунтовував наявність підстав для застосування п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України, не можуть бути підставою для зупинення апеляційного провадження в даній справі, з огляду на що колегією суддів відмовляється у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України у зв'язку з перебуванням керівника ТОВ «Весняний пролісок» ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України до припинення перебування вказаної особи у складі Збройних Сил України.

Станом на 04.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідач представників в судове засідання не направив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представника відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи прокурор підтримав доводи власної апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечував, представник позивача підтримав позицію прокурора.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, відзиву, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено і підтверджується матеріалами справи наступне.

На підставі рішення державного реєстратора Філії комунального підприємства Київської обласної ради «Аквабіоресурси» Ісаєва В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 09.12.2018 (індексний номер рішення: 44494579) (т. 1, а.с. 51) відбулась первинна, реєстрація права власності на нежитлову будівлю загальною площею 75 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1715812080000) за ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 34-37).

Підставою для прийняття рішення та проведення державної реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості стали довідка № 501 від 02.10.2018 (т. 1, а.с. 49) та технічний паспорт № 1115 від 02.10.2018 (т. 1, а.с. 45-48), виготовлені ТОВ «Експертно-юридичне бюро «Гривна-Плюс». Згідно технічного паспорту, вказана нежитлова споруда площею 75 кв.м. 1991 року побудови.

Відповідно до Акту приймання-передачі вкладу, що вноситься до Статутного капіталу ТОВ «Весняний пролісок» від 08.04.2019, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Весняний пролісок», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць О.Я. та зареєстрованого в реєстрі за №№ 493, 494, ОСОБА_1 передано до статутного капіталу ТОВ «Весняний пролісок» об'єкт нерухомого майна на суму 375 000,00 грн., а саме: будівля, нежитлова будівля, загальна площа 75 кв. м., адреса: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1715812080000, номер запису про право власності: 29337901 (т. 1, а.с. 50).

У подальшому рішенням державного реєстратора комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» Цимбаліста В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.05.2019 (Індексний номер рішення: 46847485) на підставі Акту приймання-передачі вкладу, що вноситься до Статутного капіталу товариства б/н від 08.04.2019, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць О.Я. та зареєстрованого в реєстрі за №№ 493, 494, право власності на вказану нежитлову будівлю зареєстровано за ТОВ «Весняний пролісок» (т. 1, а.с. 52).

За твердженням прокурора в ході здійснення представницьких повноважень окружною прокуратурою встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки, зокрема в межах кримінального провадження № 42023102080000044, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.05.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України встановлено, що будівництво вказаного об'єкту нерухомості відбулось на земельній ділянці, що не була відведена для будівництва, без дозволу власника земельної ділянки, без дозволів відповідного органу контролю на виконання будівельних робіт, а тому відповідно до положень ст. 376 Цивільного кодексу України є самочинним будівництвом.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06.09.2023 НВ-9927485372023, державна реєстрація земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:100:0004 (АДРЕСА_1) загальною площею 0,035 га проведена відділом у Сколівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області 01.07.2021 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розробленого ТОВ «Міська Бізнес Група» на замовлення ТОВ «Весняний пролісок». Категорія земель: землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення - 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (т. 1, а.с. 53-56).

Вказаний витяг містить кадастровий план земельної ділянки, а також експлікацію земельних угідь. Згідно наявної експлікації площа земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:100:0004 становить 0,035 га, у тому числі землі під соціально-культурними об'єктами 0,0086 га та 0,0264 га.

Відповідно до листів Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 16.05.2023 та 25.07.2023, у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно ТОВ «Весняний пролісок» зверталось з клопотанням від 16.05.2019 № К-38943 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1711 га (код ділянки 75:100:0042) на АДРЕСА_1 у Святошинському районі м. Києва для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (магазину) (т. 1, а.с. 154-157, 171).

За результатами опрацювання заяви ТОВ «Весняний пролісок» від 20.02.2023 № 72005-007300490-031-03 щодо видачі рішення про надання в оренду земельної ділянки кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 на АДРЕСА_1 у Святошинському районі м. Києва та розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Департаментом підготовлено проект рішення Київської міської, ради «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (магазину), на АДРЕСА_1 у Святошинському районі міста Києва», який 15.03.2023 направлено до Київської міської ради для розгляду в установленому порядку (т. 1, а.с. 147).

Відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.04.2023 у відповідь на лист Святошинської окружної прокуратури міста Києва Департаментом повідомлено, що останній не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за адресою по АДРЕСА_1 у місті Києва, у тому числі замовникові будівництва ТОВ «Весняний пролісок» (т. 1, а.с. 153).

Відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11.09.2023 у відповідь на лист Святошинської окружної прокуратури міста Києва Департаментом повідомлено, що в реєстрі адрес у місті Києві, який ведеться Департаментом згідно з Положенням про реєстр адрес у місті Києва, відсутні відомості про документ щодо присвоєння адресі АДРЕСА_1 у Святошинському районі м. Києва, за результатами пошуку в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за реквізитом адреси «АДРЕСА_1» відсутня інформація про прийняття рішення (т. 1, а.с. 173).

Прокурор вказує, що за поданням Департаменту рішення щодо передачі вказаної земельної ділянки ТОВ «Весняний пролісок» Київська міська рада не приймала, більше того, згідно відкритих даних Київської міської ради за посиланням https://kmr.gov.ua/uk/content/proekt-rishennya- kyyivskoyi-miskoyi-rady-25766 вказаний проект рішення відкликано та повернуто суб'єкту подання 12.10.2023 (т. 1, а.с. 148).

Прокурор зазначає, що під час досудового розслідування кримінальних проваджень № 12022100000000188 від 15.04.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 197-1 та ч. 2 ст. 364-1, ст. 356 КК України, № 42023102080000044 від 08.05.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, прокуратурою встановлено, що будівництво вказаного об'єкту нерухомості відбулось на земельній ділянці, що не була відведена для будівництва, без дозволу власника земельної ділянки, без дозволів відповідного органу контролю на виконання будівельних робіт, а тому, відповідно до положень ст. 376 ЦК України є самочинним будівництвом.

Разом з тим, як вказує прокурор, земельна ділянка загальною площею 0,035 га кадастровий номер 8000000000:75:100:0004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, на якій знаходиться вищевказане нерухоме майно, належить територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради, оскільки речові права на земельну ділянку для розміщення вказаного нерухомого майна за ТОВ «Весняний пролісок» не зареєстровані.

Також за доводами прокурора, факт самочинного будівництва нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 у м. Києві також встановлено під час огляду земельної ділянки 01.06.2023 за участю дізнавача Святошинського УП ГУНП у м. Києві Стужук А.Ю. та зафіксовано у протоколі (т. 1, а.с. 160-166).

Зокрема, під час огляду встановлено, що на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:75:100:0004 площею 0,0350 га, яка розташована за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, розміщені торгові МАФИ, у тому числі одноповерховий з цегли коричневого кольору, на верхній частині якого встановлений червоний металопрофіль з пояснювальним написом «Море пива». В лівій частині приміщення встановлено металопластикові двері білого кольору, а праворуч - металопластикове вікно.

За твердженням прокурора, первинна державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомості нежитлову будівлю загальною площею 75 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1715812080000) відбулась за ОСОБА_1 на підставі недійсних довідки № 501 від 02.10.2018 та технічного паспорту №1115 від 02.Г0.2018, а також за відсутності інших обов'язкових документів.

З огляду на зазначене, прокурор, вважаючи, що ТОВ «Весняний пролісок» використовує спірну земельну ділянку комунальної власності для розміщення самочинно збудованого нерухомого майна, інших тимчасових споруд (металевих конструкцій) без передбачених земельним законодавством документів, які надають право користування землею, звернулась з даним позовом до суду, в якому просив суд про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва, припинення володіння нерухомим майном та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Позиції сторін детально викладені вище.

Суд першої інстанції частково задовольнив вимоги прокурора, а саме в частині усунення перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва, відмовивши у задоволенні решти позовних вимог.

Щодо наявності у виконуючого обов'язки керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачем Київської міської ради, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:

- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

При зверненні із вказаним позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради, прокурор посилався на незаконне позбавлення територіальної громади міста Києва права власності на земельну ділянку комунальної форми власності, на якій здійснено реєстрацію права власності на спірний об'єкт нерухомого майна.

Так, відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За змістом статті 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Згідно зі ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

З урахуванням наведеного, Київська міська рада є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а відтак прокурор правильно визначив позивача у цій справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 910/119/19.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).

За приписами ст. 53 ГПК України:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв'язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи;

- однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності;

- таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З матеріалів справи слідує, що прокурором при поданні позовної заяви вказаного порядку було дотримано, оскільки:

- Святошинською окружною прокуратурою міста Києва на адресу Київської міської ради 19.07.2023 за вихідним реєстраційним № 44-4051вих-23 та 20.02.2024 за № 44-922вих-24 скеровувались листи щодо необхідності вжиття заходів реагування з метою усунення вказаних порушень інтересів;

- Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на виконання доручення заступника голови Київської міської державної адміністрації з питань здійснення самоврядних повноважень Оленича П.С. листами від 25.07.2023 № 0570202/2-9783 та від 01.03.2024 № 05716-2874 повідомив прокуратуру про те, що заходи цивільно-правового характеру не вживались. Також Департамент вважав за доцільне звернення прокуратури до суду в інтересах Київської міської ради з метою захисту інтересів територіальної громади міста Києва;

Отже, які вірно встановлено судом першої інстанції:

- враховуючи обізнаність Київської міської ради про порушення прав і територіальної громади міста Києва, як власника спірної земельної ділянки, та беручи до уваги невжиття вказаним органом заходів з метою поновлення порушених інтересів держави, є визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави у цій справі, оскільки відповідний компетентний орган без діє протягом тривалого часу;

- необхідність пред'явлення цього позову зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні охорони землі як національного багатства, зокрема спірної земельної ділянки, та захисту економічних інтересів держави, які полягають в законному та ефективному використанні об'єктів, що є комунальною власністю - для задоволення суспільної потреби у функціонуванні місцевого самоврядування;

- враховуючи викладені прокурором у позовній заяві обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, виконуючим обов'язки керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва обґрунтовано та з дотриманням вимог ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» подано позовну заяву в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ «Весняний пролісок» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва, припинення володіння нерухомим майном та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Щодо спору сторін по суті колегія суддів зазначає про таке.

Частиною 1 статті 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У статті 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 1 ЗК України).

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (частина 1 статті 142 Конституції України).

Відповідно до частини 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Таким чином, вищевказаними положеннями Основного Закону України закріплено, що до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Виходячи з положень п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про столицю України місто-герой Київ» визначено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, зокрема, на землю.

Правомочності власника землі на території міста Києва від імені територіальної громади здійснює Київська міська рада, яка відповідно до ст. ст. 9, 12 Земельного кодексу України наділена державою повноваженнями (ст. 122 Земельного кодексу України) щодо розпорядження землями територіальної громади міста Києва, зокрема, щодо передачі комунальних земельних ділянок у власність чи користування громадянам та юридичним особам відповідно до Земельного кодексу України.

У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України від «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об'єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Із уведенням у дію 01.01.2002 нового Земельного Кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 ЗК України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що правовий висновок щодо належності земельних ділянок в межах міста відповідній міській раді навіть за відсутності державної реєстрації права власності на земельну ділянку, сформовано у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Зокрема, у вказаній постанові Верховний суд зазначив таке: «Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду вважає, що правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, Міськрада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК України. При цьому за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-VІ державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об'єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013. Подібну за змістом правову позицію Верховний Суд виклав у постанові від 12.05.2020 у справі № 911/488/18. Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку. Наведене повністю спростовує твердження скаржника про те, що право комунальної власності на конкретну земельну ділянку в межах населеного пункту виникає з моменту державної реєстрації цього речового права.».

У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» наведено дефініцію поняття «державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з якою державна реєстрація - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. Досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з'ясувати підстави, з яких особа набула такого права, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17.

Окрім цього, у разі виникнення спору щодо приналежності земельної ділянки в межах населеного пункту до комунальної власності або відповідних доводів особи, яка заперечує це, судам слід виходити з того, що за умов правового регулювання статті 83 ЗК України право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів є спростовною презумпцією.

Обов'язок щодо спростування цієї презумпції належними, допустимими та достовірними доказами покладається саме на ту особу, яка її заперечує, а оцінка таких доказів здійснюється судами з урахуванням вимог статті 86 ГПК України. При цьому для особи, яка заперечує цю обставину, не достатньо лише послатися на те, що спірна земельна ділянка не є комунальною власністю, переклавши тягар доведення на орган місцевого самоврядування (у цій справі Міськраду), а необхідно саме спростувати зазначену презумпцію.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, відповідно до якої принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18). Більш того, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.

Вказаним спростовується твердження відповідача про те, що позивач не має зареєстрованого речового права на спірну земельну ділянку, а отже, не може пред'являти вимогу про усунення перешкод у її користуванні.

У цій справі право комунальної власності підтверджено розташуванням спірної земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 за адресою: АДРЕСА_1, Святошинський район, м. Києві, чого не заперечували та не спростовували сторони справи.

Отже, спірна земельна ділянка розташована на території міста Києва, а тому, належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва в силу норм Закону (ч. 2 ст. 83 ЗК України) через її територіальне розташування в межах цього населеного пункту.

Пунктами «а», «б», «в», «г» ст. 9 ЗК України встановлено, що до повноважень, зокрема, Київської міської ради у галузі земельних відносин на їх території належить розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У відповідності до ст. 122 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад. Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ для всіх потреб та за межами населених пунктів.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Таким чином, право власності та право користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах вказаних в цих рішеннях. Такі повноваження в межах міста Києва є виключною компетенцією Київської міської ради.

Отже, єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності в місті Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з положеннями ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

З огляду на вищевикладене, право на землю реалізується шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Визначений законодавством порядок набуття права на землю передбачає, зокрема, рішення компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність чи користування (оренду) та отримання документів, що посвідчують право на визначену земельну ділянку.

Враховуючи вищевикладене, право власності на земельну ділянку, а, відповідно, і право розпорядження нею, в тому числі щодо розгляду та вирішення питання про передачу її у власність або користування, відповідно до ст. 12, 122 ЗК України належить саме Київській міській раді як особі, яка діє у відповідних правовідносинах від імені територіальної громади міста Києва.

Як було зазначено, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права власності на земельні ділянки із земель державної та комунальної власності є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Колегія суддів зазначає про те, що доказів на підтвердження того, що земельна ділянка, розташована за адресою АДРЕСА_1, Святошинський район, у м. Києві, у межах якої знаходиться спірний об'єкт нерухомого майна, передана у власність чи користування будь-яким особам, в тому числі ОСОБА_1 або Товариству з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок», матеріали справи не містять.

Окрім цього, Київською міською радою рішення про відведення цієї земельної ділянки у користування чи у власність зазначеним фізичній та юридичній особам не приймалося, про що позивачем надано пояснення у даній справі, відповідачем зазначеного не спростовано.

Відповідно до ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю (ст. 152 ЗК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Разом з тим, механізм повернення самовільно зайнятої земельної ділянки встановлений у ст. 212 ЗК України, згідно з якою самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Таким чином, під самовільним зайняттям земельної ділянки розуміється фактичне володіння та/або користування чужою земельною ділянкою, вчинене в особистих інтересах або інтересах інших осіб тим, кому ця ділянка у встановленому законом порядку не надавалась у користування (постійне, оренда, земельний сервітут) або не передавалась у власність.

Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, то відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

При цьому, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки, як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від порушення порядку надання земельної ділянки у власність чи у користування (неправильне оформлення правовстановлюючого документа, ухвалення рішення про надання земельної ділянки всупереч чинному законодавству або не уповноваженим органом чи особою, у завищеному розмірі або особі, яка не має права на отримання конкретної земельної ділянки, тощо).

Статтею 212 ЗК України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Отже, матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено факт розміщення об'єкту - будівлі (нежитлова будівля), загальною площею 75 кв. м., право власності на який на даний час зареєстровано за відповідачем ТОВ «Весняний пролісок», на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, проте матеріали справи не містять доказів того, що вказану земельну ділянку рішення органом виконавчої влади або місцевого самоврядування було передано у власність або у користування, юридичній або фізичній особі.

При цьому, як встановлено вище, за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або у користування, юридична або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної власності.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до приписів частин 2 та 3 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації.

Пунктом 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 (у редакції станом на час здійснення державної реєстрації) визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються:

1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта;

2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність;

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, обов'язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Відтак, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам закону.

Як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяження (т.1, а.с. 34-39) для здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 надано:

- довідку № 501 від 02.10.2018, відповідно до якої нежитлова будівля літери «А» за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, була побудована в 1991 році господарським способом, що не передбачає дозвільних документів на будівництво та не потребує до здачі в експлуатацію (т. 1, а.с. 49);

- технічний паспорт № 1115 від 02.10.2018, виготовлені ТОВ «Експертно-юридичне бюро «Гривна-Плюс» (т. 1, а.с. 49), згідно з яким вказана нежитлова споруда площею 75 кв.м. 1991 року побудови.

Відповідно до ч. 1 ст. 39-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» технічна інвентаризація об'єкта нерухомого майна - це комплекс робіт з метою визначення складу, фактичної площі, об'єму, технічного стану та/або визначення змін зазначених характеристик за певний період часу із виготовленням відповідних документів (матеріалів технічної інвентаризації, технічного паспорта) з використанням Реєстру будівельної діяльності.

Отже, технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, оскільки є лише документом який фіксує технічні характеристики об'єкта.

Окрім цього, відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.04.2023 останній не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за адресою по АДРЕСА_1 у місті Києва, у тому числі замовникові будівництва ТОВ «Весняний пролісок» (т. 1, а.с. 153).

Водночас, жодного документу, що підтверджував присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництво об'єкта, документа, що підтверджував відведення земельної ділянки під його будівництво заявником державному реєстратору не надано.

Відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11.09.2023 в реєстрі адрес у місті Києві відсутні відомості про документ щодо присвоєння адресі АДРЕСА_1 у Святошинському районі м. Києва, за результатами пошуку в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за реквізитом адреси «АДРЕСА_1» відсутня інформація про прийняття рішення (т. 1, а.с. 173).

Відповідно до п. 53 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 (у редакції станом на час здійснення державної реєстрації) для державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельну ділянку, права власності на об'єкт нерухомого майна, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, у зв'язку із втратою, пошкодженням чи псуванням відповідного державного акта на право власності чи постійного користування земельною ділянкою, свідоцтва про право власності на нерухоме майно використовуються відомості з Державного земельного кадастру або Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, та паперовий носій інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації).

Державна реєстрація прав у випадку, передбаченому цим пунктом, проводиться виключно за умови встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованих речових прав на підставі таких документів у Державному земельному кадастрі чи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, або на паперових носіях інформації (в реєстрових книгах, реєстраційних справах, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації), з обов'язковим зазначенням у Державному реєстрі прав відомостей про втрату, пошкодження чи зіпсування відповідного документа.

Відповідно до листа КП КМР «КМ БТІ» від 20.04.2023 № 062/14-5152 (И-2023) за даними реєстрових книг по нежитловому фонду за адресою: АДРЕСА_1 нерухоме майно на праві власності не реєструвалось, звернення щодо проведення технічної інвентаризації нерухомості за вказаною адресою не надходили, інвентаризаційної справи за вказаною адресою в сховищі Бюро не існує.

Колегією суддів також взято до уваги надані прокурором документи у кримінальному провадженні № 759/13193/24 (пр. № 1-кп/759/1419/24) за обвинуваченням ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023102080000044 від 08.05.2024, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України.

Так, Святошинським судом міста Києва в ухвалі від 26.09.2024 встановлено, що «У невстановлений час, але не пізніше 09.12.2018, у ОСОБА_1 , який усвідомлював правові наслідки здійснення ним самовільного будівництва нежитлової будівлі загальною площею 85 кв.м. господарського призначення на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 (місце розташування: АДРЕСА_1 , загальна площа 0,0350 га), що на праві власності належить Київській міській раді, виник злочинний умисел на підробку офіційних документів, які видаються організацією з метою подальшого їх використання задля здійснення державної реєстрації вказаного об'єкту нерухомого майна.

Так, реалізуючи свій злочинний умисел, у невстановлений час, але не пізніше 09.12.2018 ОСОБА_1 , перебуваючи у невстановленому місці та діючи виключно з корисливих мотивів, надав невстановленій особі, матеріали відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження, свої анкетні дані з метою виготовлення завідомо підроблених документів з метою подальшого їх використання.

В подальшому невстановлена особа, використовуючи реквізити ТОВ «ЕКСПЕРТНО-ЮРИДИЧНОГО БЮРО «ГРИВНА-ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 24847787), печатки вказаного підприємства, а також дані із підписом службових осіб, які видані, невстановленим способом, умисно виготовила підроблені офіційні документи, а саме: технічний паспорт від 02.10.2018 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 , в якому замовником технічної інвентаризації виступає ОСОБА_1 …. та довідку №501 від 02.10.2018 року відповідно до якої ТОВ ЕКСПЕРТНО-ЮРИДИЧНЕ БЮРО «ГРИВНА-ПЛЮС» повідомляє, що нежитлова будівля літери «А» за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 , була побудована у 1991 році господарським способом та за технічними показниками має показники загальною площею 75 кв.м.

Після цього, ОСОБА_1 09.12.2018 у невстановленому місці, продовжуючи реалізацію свого злочинного плану з метою здійснення державної реєстрації об'єкту нерухомого майна загальною площею 85 кв.м. господарського призначення на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004, достовірно знаючи про те, що технічний паспорт від 02.10.2018 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 та довідка №501 від 02.10.2018 є підробленими, надав їх уповноваженій особі Філії комунального підприємства Київської обласної ради «Аквабіоресурси» Ісаєву В.В.

Так, надаючи вказані довідку та технічний паспорт, ОСОБА_1 підтвердив, що являється власником вказаної нежитлової будівлі та своїми умисними діями ввів в оману ОСОБА_4 , внаслідок чого 09.12.2018 о 19 год. 21 хв. була здійснена державна реєстрація нежитлової будівлі загальною площею 75 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1715812080000).

Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, як вчинення пособництва в підробленні іншого офіційного документа, який видається та посвідчується організацією, яка має право видавати та посвідчувати такі документи і який надає права з метою його використання та як використання завідомо підроблених документів…».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що будівництво об'єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі загальною площею 75 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 в відбулось без дозволу відповідного органу контролю на виконання будівельних робіт, а державна реєстрація права власності проведена за відсутності всіх необхідних правовстановлюючих документів.

Відповідно до ч. 4 ст. 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Частинами 1 та 4 ст. 375 ЦК України передбачено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Виходячи зі змісту частини першої статті 376 ЦК України об'єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі № 202/3 520/16-ц).

Будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, охоплює ситуації, коли особа отримала у встановленому порядку земельну ділянку для забудови, але порушує мету використання такої земельної ділянки, а також коли особа здійснює будівництво, не маючи юридичних прав на земельну ділянку.

Мова може йти про самовільне зайняття земельної ділянки, що є правопорушенням відповідно до статті 211 ЗК України. Самовільним зайняттям земельної ділянки є активні протиправні дії особи, спрямовані на фактичне заволодіння чи/та використання земельної ділянки або її частини за відсутності рішення уповноваженого органу чи волевиявлення власника про її відчуження чи надання в користування.

Відсутність в особи прав на земельну ділянку за загальним правилом унеможливлює отримання такою особою документів, необхідних для виконання будівельних робіт, оскільки, як зазначалося вище, право на забудову земельної ділянки належить власнику або особі, яка має відповідні речові права на земельну ділянку.

Отже, якщо об'єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об'єктом самочинного будівництва.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.

Відтак, колегією суддів встановлено, що:

- матеріали справи не містять доказів того, що спірну земельну ділянку рішення органом виконавчої влади або місцевого самоврядування було передано у власність або у користування відповідачу;

- будівництво спірного об'єкту нерухомого майна відбулось без дозволу відповідного органу контролю на виконання будівельних робіт;

- державна реєстрація права власності проведена за відсутності всіх необхідних правовстановлюючих документів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що об'єкт нерухомого майна - нежитлової будівлі загальною площею 75 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 4 ст. 376 ЦК України передбачено, що в разі якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

При цьому, оскільки відповідно до частини 1 статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, функції по контролю за охороною та ефективним використанням земель відносяться до основних пріоритетних напрямків загальних засад та державної політики держави.

Для реалізації цього напрямку законодавчим органом держави були прийняті та втілені в життя ряд законодавчих актів по забезпеченню дієвого контролю за охороною земель та ефективним використанням земельних ресурсів.

Так, відповідно до статті 187 ЗК України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (ст. 188 ЗК України).

Слід зазначити, що положеннями п. «е» ст. 9 ЗК України до повноважень Київської міської ради віднесено прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок, проте таке повноваження є не дієвим. Так, якщо міська рада і прийме рішення з цього питання, а особа, яка самовільно зайняла земельну ділянку не виконала його, примусово виконати це рішення органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень не зможуть, оскільки відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення міської ради не є виконавчими документами, на підставі яких здійснюється виконавче провадження.

Частиною 1 ст. 9 ЦК України передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Визначаючи співвідношення між загальною та спеціальною нормою, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання (такий висновок викладено в пункті 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19).

Таким чином, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду спеціальна норма не суперечить загальній нормі та не скасовує її, а лише встановлює певні винятки із загальної норми. Тому спеціальна норма застосовується лише до тих відносин, щодо яких вона встановлює спеціальне правило (відмінне від загального). В решті, тобто у відносинах, які не охоплені спеціальною нормою, підлягає застосуванню загальна норма.

Отже, виходячи з наведеного вище співвідношення загальних і спеціальних норм, слід зазначити, що в силу вимог ч. 1 ст. 3 ЗК України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (ч. 4 ст. 376 ЦК України) спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма ч. 2 ст. 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов'язаних із встановленням суб'єктного складу осіб, зобов'язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельних ділянок, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій ЗК України, можуть застосовуватися норми ЦК України, зокрема, статті 376 цього Кодексу.

На відміну від положень ч. 4 ст. 376 ЦК України, які обмежують коло осіб, зобов'язаних знести об'єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма ч. 2 ст. 212 ЗК України суттєво розширює суб'єктний склад зобов'язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об'єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об'єкт.

Аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва: об'єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку; відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва; створення об'єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об'єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому, при вирішенні спору, що виникає у зв'язку з будівництвом на земельній ділянці об'єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об'єктів і документів про виділення земельної ділянки.

Вказана правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 915/1376/17.

Положеннями ст. 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною 2 ст. 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону (абз. 2 ч. 3 ст. 331 ЦК України).

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.09.2021 у справі № 202/1254/19, предметом позову Дніпровської міської ради в якій є, зокрема зобов'язання ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна - магазину непродовольчих товарів, викладено такий правовий висновок:

«Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті».

Відтак, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що викладені у позовній заяві факти та обставини свідчать про порушення земельного законодавства шляхом самовільного захоплення земельної ділянки та розташування на ній самочинно збудованої нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1, чим створено перешкоди власнику Київській міській раді у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети.

Отже, перебування на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:100:00094 об'єкту нежитлової будівлі загальною площею 75 кв. м, право власності на який на даний час зареєстровано за відповідачем, та використання належній територіальній громаді земельної ділянку без правових підстав, перешкоджає позивачу у реалізації ним свого права власності.

При цьому матеріали справи не містять, відповідачем не спростовано доказів того, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:100:00094 передавалась у власність або відводилась у користування відповідачу, зокрема, із метою здійснення на ній будь-якого будівництва, розміщення об'єкту нерухомого майна.

Колегія суддів звертає увагу, що обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 ГПК України, колегія суддів зазначає про те, що, прокурором надано більш переконливі та вагомі докази на підтвердження своєї позиції, відповідачем не доведено факту правомірності та законності використання спірної земельної ділянки та розміщення на ній спірного об'єкту нерухомого майна.

З огляду на викладене посилання відповідача на те, що прокурором не було доведено факту підробки документів у встановленому законом порядку, колегією суддів відхиляються, оскільки висновок суду першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, про визнання спірного об'єкту нерухомого майна самочинним будівництвом будується не лише на матеріалах досудового розслідування.

Щодо доводів відповідача про недоведеність прокурором реальних перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 321 ЦК України також передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

З аналізу вказаних норм вбачається, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, окрім випадків спеціально передбачених законом.

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Відповідні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірних земельних ділянок, зокрема відчуження або передачі у користування цих земельних ділянок іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт (постанова Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 904/2750/23).

У постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84).

Колегія суддів звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені в постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21:

« 109. У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватись земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї.

110. Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою.

111. У разі самочинного будівництва особа своїми діями також створює й інші перешкоди власнику. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке належить лише її власнику і полягає у юридично забезпеченій можливості визначати юридичну або фактичну долю земельної ділянки, тобто можливість вчиняти різні дії із земельною ділянкою, у тому числі й щодо її відчуження іншим особам.

112. У статті 90 ЗК України наведено детальний перелік прав власників земельних ділянок, зокрема, продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність; самостійно господарювати на землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди тощо. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

113. Відносини власника земельної ділянки із особою, яка вчинила самочинне будівництво на його земельній ділянці, регулюються частинами четвертою - шостою статті 376 ЦК України. Такі відносини, як і будь-які інші відносини власності, є абсолютними, в яких праву власника кореспондує обов'язок усіх і кожного утримуватися від будь-яких посягань на це право.

114. Основу такої правової охорони утворює принцип єдності земельної ділянки й будівель та споруд, розташованих на ній, основною ідеєю якого є унеможливлення виникнення ситуацій, у яких будівля й земельна ділянка стають об'єктами конкуруючих прав та інтересів різних суб'єктів. Законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритетності захисту прав власника земельної ділянки.».

Відтак, фактичне використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів шляхом розташування самочинно збудованого нерухомого майна є перешкоджанням територіальній громаді в особі реалізувати правомочності власника землі.

Відповідач, серед іншого, посилається на те, що він є добросовісним набувачем спірного майна.

З вказаного приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України; близькі за змістом приписи викладені у ч. 1 ст. 321 ЦК України.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 зауважила, що у кожному випадку, коли володіючий власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об'єкта нерухомості, суд має перевіряти правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об'єкт шляхом його демонтажу, а саме: наявність підстави для такого втручання у законодавстві, легітимність мети цього втручання (його відповідність цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції та абзаці другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції) та пропорційність демонтажу відповідній меті (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача). Залежно від результату такої перевірки суд вирішує питання про задоволення чи відмову у задоволенні позову. При цьому у разі його задоволення відшкодування особі вартості майна, що підлягає демонтажу, не є можливим за відсутності для цього юридичних підстав (зокрема, правомірності його спорудження, добросовісності набуття права на нього, заявлення вимоги про відшкодування та її обґрунтованості).

На необхідності дослідження добросовісності набуття спірного майна як підстави для позбавлення особи права власності наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, пропорційності втручання у мирне володіння - у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17 та від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, а на оцінці добросовісності дій особи - у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц, від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц та від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, добросовісність набувача майна підлягає оцінці через призму його можливості та обов'язку з'ясувати, чи були наявні правові підстави для набуття попереднім власником права власності на майно та чи здійснено його набуття відповідно до закону.

При цьому суд оцінює, чи мав набувач об'єктивну можливість і чи був він зобов'язаний здійснити таку перевірку перед укладенням правочину.

Відсутність такої перевірки, особливо якщо особа мала всі необхідні засоби та обставини для її здійснення, виключає добросовісність набуття майна та не може породжувати законні очікування щодо збереження такого майнового статусу. Цей підхід корелюється з принципом правової визначеності, який гарантує, що особа не може розраховувати на захист права власності, якщо її набуття не відповідає фундаментальним вимогам законності.

Як було зазначено, відповідно до Акту приймання-передачі вкладу, що вноситься до Статутного капіталу ТОВ «Весняний пролісок» від 08.04.2019, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Весняний пролісок», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць О.Я. та зареєстрованого в реєстрі за №№ 493, 494, ОСОБА_1 передано до статуного капіталу ТОВ «Весняний пролісок» об'єкт нерухомого майна на суму 375 000,00 грн., а саме: будівля, нежитлова будівля, загальна площа 75 кв. м., адреса: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1715812080000, номер запису про право власності: 29337901 (т. 1, а.с. 50).

У подальшому рішенням державного реєстратора комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» Цимбаліста В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.05.2019 (індексний номер рішення: 46847485) на підставі Акту приймання-передачі вкладу, що вноситься до Статутного капіталу товариства б/н від 08.04.2019, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць О.Я. та зареєстрованого в реєстрі за №№ 493, 494, право власності на вказану нежитлову будівлю зареєстровано за ТОВ «Весняний пролісок» (т. 1, а.с. 52).

При цьому відповідач ТОВ «Весняний пролісок» мав можливість і повинен був дослідити правові підстави набуття попереднім власником права власності на спірне майно, перевірити законність відведення земельної ділянки, а також наявність необхідної дозвільної документації. Враховуючи, що така перевірка є звичною та очікуваною дією з боку обачного суб'єкта господарювання, посилання набувача на добросовісність у даному випадку є необґрунтованим.

Відповідно до статті 13 Конституції України, власність зобов'язує. Це положення відображає соціальну функцію власності, підкреслюючи, що право власності передбачає не лише можливість володіння, користування та розпорядження майном, але й відповідальність власника перед суспільством.

У контексті зазначеного особа, яка набуває право на майно, повинна дотримуватись розумних стандартів обачності, оскільки сама по собі державна реєстрація права власності є спростовною презумпцією, на що неодноразово звертав увагу Верховний Суд.

Отже, відповідач не може бути визнаний добросовісним набувачем, в розумінні положень ст. 388 ЦК України, оскільки міг і повинен був бути обізнаним про неможливість набуття права власності на майно за відсутності правовстановлюючих документів як на земельну ділянку під майно, так і на саме майно, оскільки жодних доказів наявності будь-яких документів на спірне нерухоме майно та відповідно права на таке майно у ОСОБА_1 до матеріалів справи не надано.

Оцінюючи питання пропорційності втручання, слід враховувати, що воно повинно бути обґрунтованим, необхідним у демократичному суспільстві та не покладати на особу надмірного індивідуального тягаря.

Врахувавши обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що набувач спірного майна не може вважатися добросовісним, оскільки він мав об'єктивну можливість перевірити правові підстави його набуття, проте цього не зробив. У контексті практики ЄСПЛ відсутність належної обачності з боку набувача виключає виникнення у нього обґрунтованих очікувань щодо збереження такого майнового статусу. Отже, втручання у право власності відповідача у цій справі не порушує принципу пропорційності, оскільки воно не створює для нього надмірного тягаря, а слугує забезпеченню законних прав іншого власника земельної ділянки.

Враховуючи зазначене, вимога про знесення самочинно збудованої споруди є обґрунтованою, оскільки вона ґрунтується на нормах національного законодавства, переслідує легітимну мету захисту прав власника земельної ділянки та є необхідною у демократичному суспільстві. Такий підхід відповідає вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки забезпечує справедливий баланс між інтересами суспільства та правами особи, яка зазнає втручання.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для усунення перешкод у користуванні позивачем спірною земельною ділянкою шляхом:

- повернення територіальній, громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельної ділянки площею 0,035 га кадастровий номер 8000000000:75:100:0004, що розташована за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, з приведенням у придатний до використання стан шляхом зобов'язання відповідача знести об'єкт самочинного будівництва: нежитлову будівлю загальною площею 75 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у місті Києві та металевих (некапітальних) споруд.

Вказане відповідає положенням ст. 376 ЦК України та ст. 212 ЗК України.

Щодо тверджень відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Відповідач зазначає, що суд першої інстанції припустився порушень норм процесуального права, відмовивши в зупиненні провадження, оскільки суд не застосував норму про обов'язкове зупинення провадження (ст. 227 ГПК) та не врахував важливість кримінального провадження для встановлення обставин у господарській справі (ст. 228 ГПК).

Відповідно до приписів п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку, зокрема, об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному випадку з'ясовувати: як саме пов'язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, яка розглядається іншим судом, чим саме обумовлюється неможливість розгляду справи до розгляду іншої справи іншим судом з метою забезпеченням сторонам розумних строків розгляду їх справ. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.02.2019 у справі № 910/15364/17, від 15.03.2019 у справі № 910/17243/17 та від 27.03.2019 у справі № 910/15707/17, від 04.08.2021 у справі № 903/636/20.

Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Колегія суддів зауважує, що наявних в матеріалах справи доказів достатньо для встановлення обставин у даній справі, суд першої інстанції не був позбавлений можливості розглянути позовні вимоги у даній справі по суті, без зупинення провадження у справі, самостійно надати оцінку доказам, а відповідачем не доведено, в чому полягає неможливість розгляду даної господарської справи до вирішення кримінальної справи № 759/13193/24 (пр. № 1-кп/759/1419/24) за обвинуваченням ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023102080000044 від 08.05.2024, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України.

З огляду на що, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для обов'язкового зупинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, відтак, доводи відповідача про порушення судом першої інстанції номр процесуального права відхиляються.

Колегія суддів зауважує, що доводи відповідача про те, що суд першої інстанції неправильно застосував частину 3 статті 227 ГПК, адже перебування керівника юридичної особи у ЗСУ створює об'єктивні перешкоди для захисту інтересів відповідача, тому відмова у зупиненні провадження порушує принцип рівності сторін та статтю 6 Конвенції про захист прав людини спростовуються викладеними вище висновками колегії суддів, які були викладені під час розгляду клопотання відповідача про зупинення апеляційного провадження до припинення перебування керівника відповідача у складі Збройних Сил України.

Твердження відповідача про те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення допустив порушення норм процесуального права, оскільки взяв до уваги додаткові пояснення заявника від 25.11.2024 № 44-6269ВИХ-24 з новими доказами після закриття підготовчого провадження без офіційного розгляду питання про їх прийняття спростовуються матеріалами справи, оскільки:

- додаткові пояснення Святошинської окружної прокуратури міста Києва від 25.11.2024 № 44-6269вих-24 разом з копією ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 26.09.2024 у справі № 759/13193/24 були подані до Господарського суду міста Києва 25.11.2024 через електронний кабінет в електронній системі ЄСІТС та зареєстровані судом 25.11.2024 за вхідним реєстраційним №07-11/104687/24;

- ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2025 закрито підготовче провадження та призначено справи до розгляду по суті;

- 28.11 до Господарського суду міста Києва надійшла паперова копія додаткових пояснень Святошинської окружної прокуратури міста Києва разом з копією ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 26.09.2024 у справі № 759/13193/24, аналогічна за змістом поданим 25.11.2025, вказані додаткові пояснення були направлені за допомогою оператора поштового зв'язку АТ «УКРПОШТА» 26.11.2025 (як вбачається з відмітки на конверті).

Відтак, колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність та законність вимоги прокурора про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва, рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Окрім цього колегія суддів звертає увагу на висновок Великої Палати Верховного Суду, зроблений в постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 щодо визначення належного відповідача за позовом власника земельної ділянки про знесення об'єкта самочинного будівництва:

« 163. Відповідно до частини другої статті 212 ЗК України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

164. Негаторний позов пред'являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

165. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.

166. Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном.

167. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

168. Звернення з негаторним позовом спрямоване на відновлення суб'єкта речового права у попередньому стані. Вимоги за негаторним позовом полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Негаторний позов може бути пред'явлений впродовж всього строку тривання відповідного порушення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

169. Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою.

170. Статтею 376 ЦК України регламентовано правовий режим самочинного будівництва. Частиною другою статті 212 ЗК України встановлено право власника вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з боку суб'єктів, які створюють такі перешкоди.

171. Отже, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов'язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду.

172. На об'єкт самочинного будівництва не виникає право власності як на нерухому річ (згідно із частиною другою статті 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього). Зміна правового режиму самочинного будівництва може бути здійснена виключно на підставі рішення суду в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України.

173. Частиною четвертою статті 376 ЦК України встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Зазначена норма покладає обов'язок щодо знесення об'єкта самочинного будівництва на особу, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Такою є особа, яка має юридичні права на об'єкт самочинного будівництва. До визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва судом в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України, статус об'єкта самочинного будівництва не змінюється.

177. Отже, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач).».

Судом першої інстанції правильно встановлено, що ТОВ «Весняний пролісок» користуються земельною ділянкою без відповідних правових підстав, його дії фактично є самовільним зайняттям земельної ділянки. На земельній ділянці розташовано об'єкт самочинного будівництва, який належить ТОВ «Весняний пролісок» та зареєстрований за ним, що створює перешкоди для власника земельної ділянки - Київської міської ради.

Отже, обов'язок щодо знесення об'єкту самочинного будівництва у даній справі судом першої інстанції правомірно покладено на відповідача - ТОВ «Весняний пролісок».

Окрім розглянутих вище позовних вимог позивач заявляє вимоги про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом:

- усунути перешкоди, територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 6,035 га (кадастровий номер 8000000000:75:100:0004), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у місті Києві, припинивши володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» об'єктом нерухомого майна - нежитловою будівлею загальною площею 75 кв. ад за адресою: АДРЕСА_1 у місті Києві (реєстраційний, номер об'єкта Нерухомого майна: 1715812080000) шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про відсутність права із закриттям розділу та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 1715812080000.

З цього приводу колегія суддів звертає увагу на наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15, визначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

На необхідності дослідження судами ефективності способу захисту наголошено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 підкреслено, що саме на суд покладено обов'язок здійснити правову кваліфікацію правовідносин сторін, виходячи з установлених під час розгляду справи обставин, та визначити, яка норма права підлягає застосуванню для вирішення спору.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц звернуто увагу, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив'язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення ч. 1 ст. 5 ГПК України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 виснувала, що можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені ст. 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна. Тобто, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. У випадку задоволення однієї із зазначених вище вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об'єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку. Разом із цим буде відновлено стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

При цьому, якщо право власності на об'єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об'єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об'єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи з огляду на положення п. 5 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

Звідси коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст. 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Враховуючи наведені норми матеріального права, а також висновки Великої Палати Верховного Суду щодо них, встановлені судами першої інстанції обставини, неоспорення сторонами фактичного існування такого нерухомого майна в натурі, колегія суддів висновує, що належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Києва у спірних правовідносинах є лише вимога позивача про знесення самовільно збудованої нежитлової будівлі і задоволення цієї вимоги саме по собі остаточно вирішить юридичну долю спірного самочинного будівництва у встановленому законом порядку.

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 05.02.2025 у справі № 914/2511/23, від 12.02.2025 у справі № 916/960/22 та від 26.02.2025 у справі № 914/2847/23.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені в постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21:

« 124. Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Реєстру.

125. До інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності. Самостійного значення для виникнення права власності факт державної реєстрації не має.

126. При цьому термін «визнання», який вживається в Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та нормах статті 376 ЦК України, має різне змістовне значення. В контексті регулювання відносин, пов'язаних із самочинним будівництвом, термін «визнання» має чітко визначений зміст - визнання судом права власності на нерухоме майно, збудоване на земельній ділянці за тією чи іншою особою. Самою по собі реєстраційною дією передбачений статтею 376 ЦК України судовий порядок не може бути підмінений.

127. Системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, а державна реєстрація визначає лише момент, з якого право власності може виникнути за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

128. У постанові від21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123).

129. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

130. Повноцінне здійснення прав на нерухоме майно неможливе без державної реєстрації з огляду на те, що вона є завершальним етапом набуття повного обсягу речових прав. Однак сама по собі державна реєстрація речових прав не захищає учасників цивільних відносин від порушень права власності та інших речових прав.

131. Як слідує із змісту частини третьої статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво, не може звертатись за підтвердженням належного їй права власності або вимагати визнання належного їй права в іншому, позасудовому порядку.

132. Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

133. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

134. При цьому суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

135. Способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

136. Частинами третьою - п'ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке. Право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

137. Визнання права власності в порядку частини третьої або п'ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов'язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п'ята статті 376 ЦК України).

138. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, норм частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

139. За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

140. У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (пункт 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справi № 916/1174/22).

141. Таким чином, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про знесення об'єкта самочинного будівництва заявлені позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора є неналежними та такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача.».

За таких обставин доводи прокурора, що належним способом захисту (крім інших) є припинення володіння ТОВ «Весняний пролісок» об'єктом нерухомого майна - нежитловою будівлею площею 75 кв. м по АДРЕСА_1, у Святошинському районі міста Києва шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про відсутність права із закриттям розділу та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 1715812080000, а також скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 площею 0,35 га по АДРЕСА_1 у Святошинському районі міста Києва, колегією суддів відхиляються, оскільки єдиним належним способом захисту є вимога позивача про знесення самовільно збудованої нежитлової будівлі.

Відтак, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом припинення володіння нерухомим майном та скасування державної реєстрації земельної ділянки правильним.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржники не довели обґрунтованість своїх апеляційних скарг, докази на підтвердження своїх вимог суду не надали, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2025, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційних скарг не вбачається.

Враховуючи вищевикладене, вимоги та доводи апеляційних скарг, апеляційні скарги заступника керівника Київської міської прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» задоволенню не підлягають.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційними скаргами покладаються на апелянтів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на апелянтів.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 04.03.2026

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді О.В. Тищенко

А.О. Мальченко

Попередній документ

134576633

Наступний документ

134576635

Інформація про рішення:

№ рішення:	134576634
№ справи:	910/9073/24
Дата рішення:	04.03.2026
Дата публікації:	06.03.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (18.03.2026)
Дата надходження:	09.03.2026
Предмет позову:	про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об’єкту самочинного будівництва, припинення володіння нерухомим майном та скасування державної реєстрації земельної ділянки

Розклад засідань:

Минулі засідання (13)

04.09.2024 10:20	Господарський суд міста Києва
25.09.2024 10:15	Господарський суд міста Києва
16.10.2024 11:15	Господарський суд міста Києва
16.10.2024 15:20	Північний апеляційний господарський суд
30.10.2024 16:20	Північний апеляційний господарський суд
06.11.2024 10:30	Господарський суд міста Києва
13.11.2024 15:20	Північний апеляційний господарський суд
27.11.2024 12:10	Господарський суд міста Києва
18.12.2024 14:00	Господарський суд міста Києва
29.01.2025 10:00	Господарський суд міста Києва
19.02.2025 10:30	Господарський суд міста Києва
01.04.2025 10:10	Північний апеляційний господарський суд
04.03.2026 11:30	Північний апеляційний господарський суд