вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" березня 2026 р. Справа№ 911/2653/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Хрипуна О.О.
Мальченко А.О.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 04.03.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БТКГРУП»
на рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2025 (повний текст складено 20.11.2025)
у справі № 911/2653/25 (суддя Черногуз А.Ф.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БТКГРУП»
до Козинської селищної ради
про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, та зобов'язання вчинити дії
У серпні 2025 року Товариства з обмеженою відповідальністю «БТКГРУП» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Козинської селищної ради, у якому просило:
- визнати Рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 17.07.2025 №29-69-VIII «Про розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «БТКГРУП» протиправним та скасувати;
- зобов'язати Козинську селищну раду Обухівського району Київської області повторно розглянути клопотання ТОВ «БТК ГРУП» щодо відведення у користування, шляхом укладення договору оренди земельних ділянок кадастровий номер: 3223155400:03:018:0031 - 0,1265 га; 3223155400:03:018:0032 - 0,1185 га; 3223155400:03:018:0033 - 0,1262 га; 3223155400:03:018:0034 - 0,1374 га; 3223155400:03:018:0035 - 0,1374 га; 3223155400:03:018:0036 - 0,1360 га; 3223155400:03:018:0037 - 0,1341 га; 3223155400:03:018:0038 - 0,1279 га; 3223155400:03:018:0047 - 0,1269 га; 3223155400:03:018:0048 - 0,1230 га; 3223155400:03:018:0049 - 0,1078 га; 3223155400:03:018:0071 - 0,0542 га; 3223155400:03:018:0072 - 0,0542 га у Київській області, Обухівський район, Козинська територіальна громада, смт Козин для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1401505980000, що складається з складської будівлі літера «Б1» площею 601,6 кв.м., замощення літера «б», площею 1928 кв.м., нежитлової будівлі літера «Б5» площею 54,1 кв.м.
Позивач обґрунтовує позов тим, що він є власником об'єкта нерухомого майна (складської будівлі літ. «Б1» площею 601,6 кв.м., замощення літ. «б» площею 1928 кв.м. та нежитлової будівлі літ. «Б5» площею 54,1 кв.м.), який розташований на спірних земельних ділянках, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №431643656 від 17.06.2025, а тому він має право на отримання в оренду зазначених земельних ділянок без проведення земельних торгів, відповідно до положень ч. 2 ст. 134 ЗК України, проте відповідачем було безпідставно відмовлено у передачі в оренду вказаних земельних ділянок з посиланням зокрема, на наявність арештів на частину земельних ділянок, невідповідність цільового призначення, наявності на частині земельних ділянок споруд, що перебувають у власності інших осіб (зокрема ПрАТ «Укрпрофоздоровниця») та перебування окремих ділянок у приватній власності.
Позивач не погоджується з такими висновками відповідача, вказуючи що висновки, які покладені в основу оскаржуваного рішення не відповідають фактичним даним і порушують його права як власника нерухомого майна, так як:
- на момент прийняття Козинською селищною радою оскаржуваного рішення арешти на відповідні земельні ділянки були вже скасовані. Зокрема, ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 09.07.2025 у справі № 372/4440/15-к скасовано арешти, накладені ухвалою від 16.11.2015 у межах кримінального провадження №12012100230000147. Відтак, на момент розгляду клопотання позивача будь-які обтяження на спірні земельні ділянки були відсутні, а тому відповідач не мав правових підстав відмовляти у передачі землі.
- позивач заперечує наявність на спірних земельних ділянках об'єктів, що належать ПрАТ «Укрпрофоздоровниця». На підтвердження цього він посилається на рішення судів у справах №372/1252/15-ц та №372/5487/23, якими встановлено незаконність вилучення земель санаторію «Жовтень» з користування державного підприємства та їх подальшої передачі у приватну власність. На думку позивача, ці судові рішення свідчать про те, що права ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» на спірні ділянки відсутні, а відповідно посилання відповідача на наявність майна цієї юридичної особи є безпідставним.
- набувши право власності на об'єкти нерухомості, позивач набув і право користування земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розташовані, відповідно до ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України. З огляду на принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та будівлі, позивач стверджує, що відповідач зобов'язаний був оформити договір оренди землі для забезпечення права користування під об'єктами власності позивача.
- Козинська селищна рада, приймаючи рішення про відмову у наданні земельної ділянки, діяла з перевищенням повноважень та всупереч принципам добросовісності і розсудливості, а також порушила принцип venire contra factum proprium, оскільки сама скасувала арешт земель, а потім посилалася на його існування.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що оскаржуване рішення було прийнято правомірно, з урахуванням чинного законодавства та фактичних обставин, встановлених органом місцевого самоврядування під час розгляду клопотання позивача, оскільки:
- під час розгляду справи № 910/26/22 (911/2442/24), яка розглядалася Господарським судом міста Києва за позовом Козинської селищної ради до ТОВ «Клінічний санаторій «Жовтень» про розірвання договору оренди земельної ділянки, представник відповідача підтвердив наявність на земельній ділянці з кадастровим номером 3223155400:03:018:0026 об'єкта нерухомого майна - медпункту (пляжу) площею 39,7 кв. м., який входить до складу майнового комплексу санаторію «Жовтень» і належить ПрАТ «Укрпрофоздоровниця». У зв'язку із зазначеним Козинська селищна рада у січні 2025 року ініціювала перевірку фактичного використання земельної ділянки, доручивши Постійній комісії з питань земельних відносин здійснити виїзд на місцевість. 04.02.2025 комісією за участю сертифікованого інженера-геодезиста Харченко О.В. проведено обстеження ділянки та встановлено, що об'єкт нерухомого майна (медпункт) фактично розташований на земельних ділянках з кадастровими номерами 3223155400:03:018:0036 та 3223155400:03:018:0037. З огляду на це вказані ділянки не можуть бути передані позивачу в оренду, оскільки на них розміщене майно іншої юридичної особи;
- станом на момент прийняття оскаржуваного рішення № 29-69-VІІІ від 17.07.2025 в Державному реєстрі речових прав залишалися чинними записи про арешти земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:018:0032, 3223155400:03:018:0034 та 3223155400:03:018:0049. Хоча ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 09.07.2025 у справі № 372/4440/15-к арешти було скасовано, відповідні зміни у реєстрі на дату прийняття рішення селищною радою ще не були внесені. Заяви про зняття арешту були подані лише 29.07.2025. Тому на час розгляду питання орган місцевого самоврядування діяв у межах актуальних відомостей Державного реєстру, що не підтверджували зняття обтяжень;
- земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:018:0071 та 3223155400:03:018:0072 утворені у результаті поділу земельної ділянки 3223155400:03:018:0050, державна реєстрація яких проведена 28.12.2023, а право власності зареєстровано 11.01.2024. При цьому рішенням Обухівського районного суду від 01.04.2024 у справі № 372/5487/23, яким усунуто перешкоди у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, йшлося про повернення ділянки 3223155400:03:018:0050, яка на той момент уже не існувала як окремий об'єкт у кадастрі. Отже, правових підстав для розпорядження новоутвореними ділянками у ради не було, що виключає можливість їх передачі в оренду позивачу;
- відповідно до положень ст. 134 ЗК України передача в оренду земель комунальної власності здійснюється переважно на конкурентних засадах, за винятком випадків розташування на ділянках будівель або споруд, які перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб. Замощення, на яке посилається позивач як на частину свого об'єкта нерухомості (площа 1928 кв.м. , літера «б»), не є ані будівлею, ані спорудою у розумінні законодавства, оскільки не має ознак об'єкта капітального будівництва та не призначене для постійного перебування людей або виконання спеціальних технічних функцій. Відповідно, наявність такого замощення не створює у позивача права вимагати передачі земельної ділянки в оренду поза конкурсною процедурою.
У відповіді на відзив позивач зауважив на тому, що:
- відповідач безпідставно посилається на наявність на спірних земельних ділянках об'єктів нерухомості, які нібито належать ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», оскільки за даними державних реєстрів та технічної документації на цих ділянках розташовані будівлі, що перебувають у власності позивача;
- арешти, на які посилається відповідач, були скасовані ухвалою суду до моменту прийняття оскаржуваного рішення;
- замощення, зазначене у складі об'єкта нерухомого майна позивача, є його невід'ємною приналежністю, що підтверджує право користування земельною ділянкою без проведення торгів.
Рішенням Господарського суду Київської області від 28.10.2025 у справі № 911/2653/25 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:
- замощення, майданчики та аналогічні елементи не є капітальними об'єктами і не можуть бути підставою для переходу прав на земельну ділянку, а відтак, замощення літ. «б» не може бути правовою підставою для застосування ч. 2 ст. 134 ЗК України. Застосування винятку можливе лише щодо будівель літ. «Б1» та «Б5», щодо яких позивач заявляє про своє право власності. При цьому, як убачається з відомостей Державного реєстру речових прав, замощення не зареєстроване як самостійний об'єкт нерухомості, йому не присвоєна адреса, воно не є будівлею або спорудою. Крім того, площа «замощення» як частини об'єкта нерухомого майна про яке йде мова в відомостях з державного реєстру речових прав складає лише 254 кв.м., водночас позивач стверджує, що «замощення» складає 1928 кв.м. посилаючись лише на довідку видану ФОП Вадим Добржанський, що не відповідає відомостям реєстру;
- з матеріалів справи, акта комісії від 04.02.2025 та пояснень сторін убачається, що на зазначених земельних ділянках 3223155400:03:018:0036 та 3223155400:03:018:0037 розташований об'єкт майнового комплексу санаторію «Жовтень», який належить ПрАТ «Укрпрофоздоровниця». Будь-які докази, що спростовують цю інформацію або підтверджують, що саме будівлі позивача знаходяться на цих земельних ділянках, позивачем до суду не надано. При цьому наявність спорів щодо права власності на об'єкти нерухомості виключає можливість безумовного застосування положень ч. 2 ст. 134 ЗК України для отримання земельної ділянки без проведення торгів. Таким чином, у частині земельних ділянок 0036 та 0037 позивач не довів, що лише його об'єкт, розташований в межах цих ділянок, за наявності відомостей про розташування в їх межах об'єкту майнового комплексу санаторію «Жовтень», який належить ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», що унеможливлює застосування механізму передачі спірних земельних ділянок на підставі ч. 2 ст. 134 ЗК України виключно щодо позивача без урахування інтересів ПрАТ «Укрпрофоздоровниця»;
- ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 09.07.2025 у справі № 372/4440/15-к арешти з окремих земельних ділянок були скасовані, проте станом на дату прийняття рішення Козинською селищною радою оскаржуваного рішення відповідні записи про обтяження залишалися чинними у Державному реєстрі речових прав. Орган місцевого самоврядування, діючи на підставі даних офіційного реєстру, мав законні підстави вважати, що обтяження не припинені, і відтак не міг передати земельні ділянки в оренду до усунення реєстраційних обмежень. Таким чином, дії ради були вчинені у межах повноважень і з урахуванням офіційних відомостей станом на дату прийняття рішення;
- позивач зареєстрував право власності на 1/2 частки будівель, хоча сам договір купівлі-продажу частки до матеріалів справи не подано. Так само позивачем не надано інформації щодо другого співвласника, не подано доказів припинення або переходу його частки, а також не обґрунтовано яким чином він може вимагати передачі в оренду всієї земельної ділянки, на якій розташована будівля у спільній частковій власності. У даній справі позивач: не довів, що другий співвласник відмовився від свого права на землю; не довів, що вся площа запитуваних ділянок необхідна саме для обслуговування 1/2 частки будівель; не надав пояснень щодо фактичного використання ділянки іншим співвласником; не обґрунтував, чому він вимагає передачу в оренду усіх 13 ділянок загальною площею понад 1,5 га, а не пропорційної чи спільної частини земельної ділянки;
- у сукупності ці обставини свідчать про відсутність у позивача правових підстав для застосування «пільгового» порядку, передбаченого ч. 2 ст. 134 ЗК України у тому обсязі, що заявлявся перед відповідачем.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «БТКГРУП» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2025 у справі № 911/2653/25 скасувати та ухвалити в нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що суд першої інстанції визнав встановленими обставини, що не були доведені, та не з'ясував всіх обставин, що мають значення для справи.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, зауваживши на тому, що:
- суд першої інстанції не звернув уваги, що відповідно до технічного паспорта, реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності: ТІ01:8711-1607-7931-1005 та Довідки про показники об'єкта нерухомого майна № 2305/25-101/1 від 23.05.2025, виданої суб'єктом господарювання з технічної інвентаризації нерухомого майна ФОП Вадим Добржанський (РНОКПП НОМЕР_1 ) в результаті інвентаризації встановлено, що площа замощення літ. «б» становить 1 928 кв.м. Схема земельних ділянок на яких розташоване замощення літ. «б» зазначена у технічному паспорті, реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності: ТІ01:8711-1607-7931-1005. При цьому позивач не має можливості внести зміни щодо площі замощення в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, оскільки відповідачем не присвоєно адресу будівлям, розташованим на земельних ділянках кадастровий номер 3223155400:03:018:0031,3223155400:03:018:0032,3223155400:03:018:0033,3223155400:03 в порядку визначеному Постановою КМУ від 07.07.2021 № 690 «Про затвердження порядку присвоєння адрес об'єктам будівництва, об'єктам нерухомого майна»;
- суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо правової природи замощення, оскільки не з'ясував, що замощення є складовою частиною нерухомого майна;
- суд першої інстанції не звернув уваги, що відповідно до листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Клінічний санаторій «Жовтень ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» від 15.08.2025 року, на земельних ділянках кадастровий номер: 3223155400:03:018:0031; 3223155400:03:018:0032; 3223155400:03:018:0033; 3223155400:03:018:0034; 3223155400:03:018:0035; 3223155400:03:018:0036; 3223155400:03:018:0037; 3223155400:03:018:0038; 3223155400:03:018:0047; 3223155400:03:018:0048; 3223155400:03:018:0049; 3223155400:03:018:0071; 3223155400:03:018:0072 відсутнє нерухоме майно, власником якого є Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»;
- ст. 120 ЗК України не містить положень, що регулюють набуття права власності на частку у праві спільної власності на нерухоме майно у випадку, якщо земельна ділянка під таким нерухомим майном не перебувала у користуванні. Найбільш наближеною за змістом є ч. 6 ст. 120 ЗК України, відповідно до якої, у разі набуття частки у праві спільної власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, якщо такий об'єкт розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відчужувача (попереднього власника) на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію, набувач має право вимагати внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію з визначенням його співорендарем (співкористувачем) земельної ділянки, а до внесення змін до відповідного договору зобов'язаний відшкодовувати орендарю (користувачу) частину орендної плати (плати за користування земельною ділянкою) відповідно до належної йому частки у праві спільної власності на такий об'єкт. Якщо сторони не досягли згоди щодо внесення зазначених змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію, договір про внесення таких змін визнається укладеним за рішенням суду за позовом набувача. Порядок користування декількома орендарями (землекористувачами) орендованою земельною ділянкою (земельною ділянкою, що перебуває у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію) у такому разі визначається договором, укладеним між ними, або за рішенням суду. Отже і в даному випадку, інший співвласник майна матиме право на внесення змін до договору оренди в частині визнання його співорендарем у разі наявності інтересу щодо укладення такого договору у подальшому.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2025 справа № 911/2653/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БТКГРУП» на рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2025 у справі № 911/2653/25, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 911/2653/25 призначено до розгляду на 03.02.2026 об 11:10 год., витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/2653/25.
17.12.2025 до суду від відповідача надійшли відзиви на апеляційну скаргу в яких заявник проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції.
24.12.2025 матеріали цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
30.12.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник підтримав раніше викладену правову позицію.
03.02.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання, в якому заявник просив розглядати справу у відсутності представника відповідача, відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2025.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді Яценко О.В. на лікарняному у період з 19.01.2026 по 06.02.2026 судове засідання, призначена на 03.02.2026 не відбулось, з огляду на що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БТКГРУП» на рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2025 у справі № 911/2653/25 призначено на 17.02.2026 об 11:50 год.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 № 09.1-08/566/26 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/2653/25 у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці 17.02.2026.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 справа № 911/2653/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 справу № 911/2653/25 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Мальченко А.О.), учасників справи повідомлено, що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БТКГРУП» на рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2025 у справі № 911/2653/25 відбудеться у раніше визначені дату та час 17.02.2026 об 11:50 год.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 розгляд справи № 911/2653/25 відкладено на 04.03.2026 о 09:30 год.
27.02.2026 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких заявник зазначив про те, що однією з підстав відмови у задоволенні позову стало те, що суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач є власником лише 1/2 частки будівель, але заявляє вимогу про передачу в оренду всієї площі земельних ділянок без урахування прав та інтересів іншого співвласника, проте вказаний висновок суду є хибним, так як позивач володіє 100% об'єкта нерухомого майна. На підтвердження вказаних обставин до пояснень додані копії договорів купівлі-продажу частки нежитлових будівель від 16.11.2017 зареєстрованих в реєстрі за №141 та за № №142 та Витягів з ДРРП.
Щодо наданих позивачем додаткових доказів, колегія суддів зазначає про таке.
Враховуючи, що позивач додав ці документальні докази під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспорюваного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядженні не мав.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Позивачем не наведено жодних причин неможливості подати вказані докази до суду першої інстанції з причин, які об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів зауважує позивачу на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від учасників судового процесу.
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.
Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному з учасників судового процесу більш сприятливі, аніж іншим умови в розгляді конкретної справи.
При цьому колегія суддів звертається до висновку щодо застосування приписів ст.ст. 80, 269 ГПК України, який викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 згідно з яким єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - апелянта).
За імперативним приписом ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Також слід зауважити на правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 499/895/19, у якій судом касаційної інстанції зауважено на тому, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
За таких обставин, додані позивачем копії договорів купівлі-продажу частки нежитлових будівель від 16.11.2017 зареєстрованих в реєстрі за №141 та за № №142 та Витягів з ДРРП, як додаткові докази колегією суддів не приймаються.
Станом на 04.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Відповідач представників в судове засідання не направив.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.
Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню або зміні, з наступних підстав.
У серпні 2025 року Товариства з обмеженою відповідальністю «БТКГРУП» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Козинської селищної ради, у якому просило:
- визнати Рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 17.07.2025 №29-69-VIII «Про розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «БТКГРУП» протиправним та скасувати;
- зобов'язати Козинську селищну раду Обухівського району Київської області повторно розглянути клопотання ТОВ «БТК ГРУП» щодо відведення у користування, шляхом укладення договору оренди земельних ділянок кадастровий номер: 3223155400:03:018:0031 - 0,1265 га; 3223155400:03:018:0032 - 0,1185 га; 3223155400:03:018:0033 - 0,1262 га; 3223155400:03:018:0034 - 0,1374 га; 3223155400:03:018:0035 - 0,1374 га; 3223155400:03:018:0036 - 0,1360 га; 3223155400:03:018:0037 - 0,1341 га; 3223155400:03:018:0038 - 0,1279 га; 3223155400:03:018:0047 - 0,1269 га; 3223155400:03:018:0048 - 0,1230 га; 3223155400:03:018:0049 - 0,1078 га; 3223155400:03:018:0071 - 0,0542 га; 3223155400:03:018:0072 - 0,0542 га у Київській області, Обухівський район, Козинська територіальна громада, смт Козин для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1401505980000, що складається з складської будівлі літера «Б1» площею 601,6 кв.м., замощення літера «б», площею 1928 кв.м., нежитлової будівлі літера «Б5» площею 54,1 кв.м.
Позивач обґрунтовує позов тим, що він є власником об'єкта нерухомого майна (складської будівлі літ. «Б1» площею 601,6 кв.м., замощення літ. «б» площею 1928 кв.м. та нежитлової будівлі літ. «Б5» площею 54,1 кв.м.), який розташований на спірних земельних ділянках, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №431643656 від 17.06.2025, а тому він має право на отримання в оренду зазначених земельних ділянок без проведення земельних торгів, відповідно до положень ч. 2 ст. 134 ЗК України, проте відповідачем було безпідставно відмовлено у передачі в оренду вказаних земельних ділянок з посиланням зокрема, на наявність арештів на частину земельних ділянок, невідповідність цільового призначення, наявності на частині земельних ділянок споруд, що перебувають у власності інших осіб (зокрема ПрАТ «Укрпрофоздоровниця») та перебування окремих ділянок у приватній власності.
Правові позиції сторін детально викладені вище.
Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
Положеннями ч. 1 ст. 2 ГПК України до завдань господарського судочинства віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 20 ГК України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України до яких, зокрема, відноситься визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Аналогічні положення закріплені в статті 20 ГК України.
Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення в зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача в справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, в господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Частиною 1 ст. 123 ЗК України встановлено, рішення органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування приймається на підставі: проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) та/або надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; технічних документацій із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок у разі поділу та/або об'єднання земельних ділянок.
Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 ЗК України.
Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 ЗК України).
Частиною 1 ст. 134 ЗК України встановлено загальне правило, згідно з яким земельні ділянки державної та комунальної власності передаються у користування на конкурентних засадах.
Виняток із цього правила передбачено ч. 2 ст. 134 ЗК України, відповідно до якої земельні ділянкиможуть бути передані в оренду без проведення торгів, серед іншого, у разі розташування на них об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
При цьому застосування цього винятку є можливим лише за умови наявності самостійного об'єкта нерухомого майна, право власності на який зареєстровано у встановленому законом порядку, та лише в межах земельної ділянки, необхідної для його обслуговування.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач як підставу для застосування вказаної норми посилається на наявність у нього об'єкта нерухомості: складської будівлі літ. «Б1», нежитлової будівлі літ. «Б5» та замощення літ. «б», проте, як вірно встановлено судом першої інстанції з відомостей Державного реєстру речових прав (а.с. 17 т. 1) вбачається, що замощення не зареєстроване як самостійний об'єкт нерухомості, йому не присвоєна адреса, воно не є будівлею або спорудою. Крім того площа «замощення» як частини об'єкта нерухомого майна про яке йде мова в відомостях з державного реєстру речових прав складає лише 254 кв.м., в той час як позивач стверджує, що «замощення» складає 1 928 кв.м. посилаючись лише на довідку про показники об'єкта нерухомого майна, видану ФОП Вадим Добржанський (а.с. 16 т. 1), що не відповідає відомостям реєстру.
Колегія суддів зауважує позивачу на тому, що сама лише довідка про показники об'єкта нерухомого майна, яка складена ФОП Вадим Добржанський в розумінні положень чинного законодавства не може вважатися належним та допустимим доказом як того, що площа замощення складає 1 928 кв.м., так і того, що замощення є самостійним об'єктом нерухомості.
При цьому, як вірно зауважено судом першої інстанції:
- згідно з Порядком проведення технічної інвентаризації, затвердженим постановою КМУ № 488 від 12.05.2023, замощення - спеціальне покриття вздовж зовнішнього боку стін будівлі для захисту фундаментів від атмосферних опадів;
- тобто, замощення є елементом благоустрою і не належить до об'єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації;
- замощення, майданчики та аналогічні елементи не є капітальними об'єктами і не можуть бути підставою для переходу прав на земельну ділянку.
Вказане підтверджує вірність висновків суду першої інстанції про те, що замощення літ. «б» не може бути правовою підставою для застосування ч. 2 ст. 134 ЗК України, а відтак, у спірних правовідносинах застосування винятку щодо передачі земельних ділянок державної та комунальної власності в оренду без проведення торгів можливе лише щодо будівель літ. «Б1» та «Б5», щодо яких позивач заявляє про своє право власності.
У апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що він не має можливості внести зміни щодо площі замощення в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, оскільки відповідачем не присвоєно адресу будівлям, розташованим на земельних ділянках кадастровий номер 3223155400:03:018:0031, 3223155400:03:018:0032, 3223155400:03:018:0033, 3223155400:03 в порядку визначеному Постановою КМУ від 07.07.2021 № 690 «Про затвердження порядку присвоєння адрес об'єктам будівництва, об'єктам нерухомого майна». Колегія суддів зауважує позивачу на тому, що він має право на захист свого порушено права, в тому числі і в судовому порядку, проте матеріали справи не містять доказів того, що він таким правом скористався.
Щодо належності об'єктів нерухомого майна, розташованих на земельних ділянках 3223155400:03:018:0036 та 3223155400:03:018:0037, слід зазначити наступне.
З матеріалів справи, акта комісії від 04.02.2025 (а.с. 96-97 т. 1) та пояснень сторін вбачається, що на зазначених земельних ділянках розташований об'єкт майнового комплексу санаторію «Жовтень», який належить ПрАТ «Укрпрофоздоровниця».
Будь-які докази, що спростовують цю інформацію або підтверджують, що саме будівлі позивача знаходяться на цих земельних ділянках, позивачем до суду не надано.
При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, наявність спорів щодо права власності на об'єкти нерухомості виключає можливість безумовного застосування положень ч. 2 ст. 134 ЗК України для отримання земельної ділянки без проведення торгів.
Таким чином, у частині земельних ділянок 0036 та 0037 позивач не довів, що лише його об'єкт, розташований в межах цих ділянок, за наявності відомостей про розташування в їх межах об'єкту майнового комплексу санаторію «Жовтень», який належить ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», а вказане унеможливлює застосування механізму передачі спірних земельних ділянок на підставі ч. 2 ст. 134 ЗК України виключно щодо позивача без урахування інтересів ПрАТ «Укрпрофоздоровниця».
Лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Клінічний санаторій «Жовтень ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» від 15.08.2025 (а.с.с33 т. 1 ) вказаних висновків не спростовує.
Щодо чинності арештів земельних ділянок
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 09.07.2025 у справі № 372/4440/15-к арешти з окремих земельних ділянок були скасовані.
Однак станом на дату прийняття рішення Козинською селищною радою (17.07.2025) відповідні записи про обтяження залишалися чинними у Державному реєстрі речових прав.
З огляду на вказане суд першої інстанції цілком вірно виснував, що орган місцевого самоврядування, діючи на підставі даних офіційного реєстру, мав законні підстави вважати, що обтяження не припинені, і відтак не міг передати земельні ділянки в оренду до усунення реєстраційних обмежень, що, в свою чергу, свідчить про те, що дії ради були вчинені у межах повноважень і з урахуванням офіційних відомостей станом на дату прийняття рішення.
Крім того, колегія суддів зазначає про таке.
З відомостей Державного реєстру речових прав (а.с. 17 т. 1) вбачається, що позивач зареєстрував право власності на 1/2 частки будівель, хоча сам договір купівлі-продажу частки до матеріалів справи не подано.
При цьому, позивач до суду першої інстанції не надав інформації щодо другого співвласника, не подав доказів припинення або переходу його частки, а також не обґрунтував, яким чином він може вимагати передачі в оренду всієї земельної ділянки, на якій розташована будівля у спільній частковій власності.
Стаття 120 ЗК України передбачає перехід прав на земельну ділянку лише у межах та обсязі, необхідних для обслуговування відповідної частки в об'єкті.
Стаття 377 ЦК України встановлює: до набувача частки у будівлі переходить право на земельну ділянку відповідно до його частки, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Отже, співвласник частки будівлі не може претендувати на весь обсяг прав на земельну ділянку, якщо не довів припинення чи передачу права іншими співвласниками.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, у даній справі позивач:
- не довів, що другий співвласник відмовився від свого права на землю;
- не довів, що вся площа запитуваних ділянок необхідна саме для обслуговування 1/2 частки будівель;
- не надав пояснень щодо фактичного використання ділянки іншим співвласником;
- не обґрунтував, чому він вимагає передачу в оренду усіх 13 ділянок загальною площею понад 1,5 га, а не пропорційної чи спільної частини земельної ділянки.
Для визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним необхідні дві умови: порушення норм законодавства у момент прийняття рішення; порушення прав позивача внаслідок такого рішення, проте у цій справі позивач не довів наявності реального права на отримання земельних ділянок у повному обсязі, а також не довів порушення його прав у момент прийняття оскаржуваного рішення.
Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що:
- замощення, на яке посилається позивач, не є самостійним об'єктом нерухомого майна та не може бути правовою підставою для застосування ч. 2 ст. 134 ЗК України;
- частина спірних земельних ділянок фактично містить об'єкти майнового комплексу санаторію «Жовтень», що виключає можливість їх передачі лише позивачу;
- арешти, накладені на частину ділянок, на момент прийняття оскаржуваного рішення залишалися чинними в Державному реєстрі речових прав;
- позивач є власником лише 1/2 частки будівель, але заявляє вимогу про передачу в оренду всієї площі земельних ділянок без урахування прав та інтересів іншого співвласника;
- позивач не надав суду докази з яких можна було б встановити розташування складської будівлі літера «Б1» площею 601,6 кв.м. та нежитлової будівлі літера «Б5» площею 54,1 кв.м. на певній земельній ділянці(ках). В свою чергу розташування таких об'єктів нерухомого майна одночасно на всіх 13 спірних земельних ділянках загальною площею понад 1,5 га, враховуючи розташування таких земельних ділянок послідовно одна за одною та загальної площі таких об'єктів нерухомості (665,70 кв.м.), є неможливим.
У сукупності ці обставини свідчать про відсутність у позивача правових підстав для застосування «пільгового» порядку, передбаченого ч. 2 ст. 134 ЗК України у тому обсязі, що заявлявся перед відповідачем, тобто щодо 13 ділянок загальною площею понад 1,5 га. При цьому, як встановлено вище позивач не надав суду докази з яких можна було б встановити розташування складської будівлі літера «Б1» площею 601,6 кв.м. та нежитлової будівлі літера «Б5» площею 54,1 кв.м. на певній земельній ділянці(ках).
Частиною 1 ст. 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 74 України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, відповідно до приписів чинного законодавства саме на позивача покладений обов'язок належними та допустимими доказами довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, тобто у даному випадку саме позивач повинен довести, що він має право для застосування «пільгового» порядку, передбаченого ч. 2 ст. 134 ЗК України щодо 13 ділянок загальною площею понад 1,5 га, проте належних та допустимих доказів вказаного позивач до матеріалів справи не надав.
За таких обставин, виходячи з наведеного вище у сукупності, суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог у цій справі. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали, наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Київської області від 28.10.2025 у справі № 911/2653/25, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «БТКГРУП» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БТКГРУП» на рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2025 у справі № 911/2653/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2025 у справі № 911/2653/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 04.03.2026.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.О. Хрипун
А.О. Мальченко