вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" лютого 2026 р. Справа№ 910/5725/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Коробенка Г.П.
Тарасенко К.В.
при секретарі судового засідання: Нечасний О.Л.
за участю представників сторін:
від позивача: Романюк І.М.;
від відповідача: Заведій В.І.
розглянувши у закритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Локал Стейт"
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 (повне рішення складено 25.08.2025)
у справі № 910/5725/25 (суддя Павленко Є.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Локал Стейт"
до Міністерства оборони України
про стягнення 1 934 246,80 грн,
Короткий зміст і підстави позовних вимог та заперечень.
У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Локал Стейт" звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Міністерства оборони України 1 934 246,80 грн, з яких: 1 571 341,76 грн - інфляційні втрати, 362 905,04 грн - три проценти річних, що нараховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання на суму 11 406 832,74 грн, яке підтверджене рішенням Господарського суду міста Києва від 16 липня 2024 року в справі № 910/5254/24, за період з 30 січня 2024 року по 20 березня 2025 року.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 у справі № 910/5725/25 позов задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Локал Стейт" 1 571 341,76 грн інфляційних втрат та 18 856,59 грн судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При розгляді даного спору по суті, суд першої встановив, що Міністерство здійснило повну оплату спірного товару саме 20.03.202025. Відтак, укладений між сторонами договір вичерпав свою дію в момент настання зазначеної події.
З огляду на встановлену сторонами ставку процентів річних у розмірі 0%, а також враховуючи заявлений позивачем період нарахування спірної компенсаційної виплати - з 30 січня 2024 року по 20 березня 2025 року, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість заявленої до стягнення Товариством суми процентів річних.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги Міністерство оборони України та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Міністерство оборони України 15.09.2025 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 у справі № 910/5725/25 в частині задоволення позову про стягнення з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Локал Стейт" 1 571 341,76 грн інфляційних втрат; ухвалити нове рішення у справі №910/5725/25 про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Локал Стейт" до Міністерства оборони України в повному обсязі; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Локал Стейт" на користь Міністерства оборони України судові витрати.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначив, що оскаржуване у даній справі рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідач вважає, що наведені висновки суду першої інстанції, які містяться в мотивувальній частині оскаржуваного рішення від 14.08.2025 є такими, що сформовані без з'ясування всіх обставин справи, адже Договір, який був підставою для перерахунку коштів в розмірі 11 406 832,74 грн, звільняв Міноборони від відповідальності та відшкодування збитків позивачу за несвоєчасну сплату за поставлені товари.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Локал Стейт" та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Локал Стейт" 16.09.2025 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 в частині відхилених позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Локал Стейт" посилається на те, що місцевим господарським судом в частині відхилення позивних вимог допущено неповне з'ясування фактичних обставин, а рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2025 апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 у справі № 910/5725/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Тарасенко К.В., Коробенко Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5725/25. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 у справі № 910/5725/25 до надходження до суду матеріалів справи.
09.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/5725/25.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А. з 16.10.2025 по 22.10.2025 включно, процесуальні дії по справі не здійснювались.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2025 у даній справі відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 у справі №910/5725/25, призначено до розгляду на 09 грудня 2025 року о 14 год 20 хв.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2025 у даній справі клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Локал Стейт" про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 у справі №910/5725/25 задоволено, поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Локал Стейт" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 у справі № 910/5725/25, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Локал Стейт" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 у справі № 910/5725/25, об'єднано апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Локал Стейт" та Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 в одне провадження для спільного розгляду у справі №910/5725/25, справу призначено до розгляду на 09 грудня 2025 року о 14 год 20 хв.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 у даній справі оголошено перерву у справі №910/5725/25до 14 год 20 хв 10.02.2026.
Позиція інших учасників справи.
Сторони не скористалися правом на подання відзиву щодо поданих апеляційних скарг в установленому порядку та строк, що у відповідності до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Явка представників сторін.
У судове засідання 10.02.2026 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просить суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині відхилених позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просить суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позову про стягнення з Міністерства оборони України інфляційних втрат та ухвалити нове рішення у справі № 910/5725/25 про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Локал Стейт".
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
За приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 в справі №910/5254/24 за позовом Товариства до Міністерства про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили 13.08.2024, встановлено, що 30.03.2023 між сторонами було укладено договір № 286/3/23/215 про закупівлю для державних потреб товарів речової служби (за кошти Державного бюджету України), за умовами якого позивач зобов'язався у 2023 році поставити Міністерству товар в асортименті, комплектності, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому договорі, а відповідач - забезпечити приймання й оплату такого товару.
Цим рішенням встановлено, що на виконання умов зазначеного правочину 29.12.2023 позивачем передано, а відповідачем - прийнято без зауважень, обумовлений договором товар загальною вартістю 11 406 832,74 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи № 910/5254/24 копіями: видаткової накладної від 29.12.2023 № 22, повідомлення-підтвердження від 29.12.2023 № 786, акта приймання-передачі від 29.12.2023 № 1232, а також акта звіряння розрахунків від 03.01.2024 № 286/3/23/215, який складений та підписаний сторонами й скріплений їх печатками. Судом у межах вищевказаної господарської справи також встановлено, що позивач надав замовнику всі обумовлені договором документи при передачі спірного товару. Однак, відповідач оплату поставленої продукції у визначений договором строк не здійснив, у зв'язку з чим в останнього перед позивачем виникла заборгованість на суму 11 406 832,74 грн.
Зазначеним рішенням позов Товариства задоволено, стягнуто з Міністерства на користь позивача 11 406 832,74 грн основної заборгованості та 171 102,49 грн судового збору.
Вказані обставини не заперечувались представниками сторін в судовому засіданні у даній справі.
19 серпня 2024 року на виконання вказаного рішення видано відповідний наказ.
Судом у межах розгляду даної справи встановлено, що рішення Господарського суду міста Києва від 16 липня 2024 року в справі № 910/5254/24 було виконано 20.03.2025. Дана обставина підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки по особовому рахунку позивача в АТ "АСВІО Банк" за період з 01.03.2025 року по 21.03.2025, на рахунок Товариства Міністерство перерахувало грошові кошти на загальну суму 11 406 832,74 грн з призначенням платежу: "2101020;2800;Стягнення згідно наказу Господарського суду м.Києва по справі №910/5254/24 від 19.08.2024".
У зв'язку з вищевикладеними обставинами Товариство просило суд стягнути з Міністерства 1 571 341,76 грн інфляційних втрат та 362 905,04 грн трьох процентів річних, нарахованих на вищевказану суму основної заборгованості за період з 30 січня 2024 року по 20 березня 2025 року, тобто до моменту фактичного виконання рішення суду в справі № 910/5254/24.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Суд апеляційної інстанції, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи та надаючи оцінку доводам скаржника щодо вказаних вище підстав апеляційного оскарження, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з такого.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. При цьому, чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 15.08.2019 в справі № 910/8625/18.
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 01.10.2019 в справі № 910/12604/18.
Оскільки невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 № 127/15672/16-ц, Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 10.04.2018 № 910/16945/14, від 27.04.2018 № 908/1394/17, від 16.11.2018 № 918/117/18, від 30.01.2019 № 905/2324/17, від 13.02.2019 № 924/312/18.
За частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на приписи пункту 7.3.5. спірного договору, за яким сторони домовились, що замовником не сплачуються штрафні санкції, не відшкодовуються збитки, оскільки передбачені статтею 625 ЦК України компенсаційні виплати у формі інфляційних втрат не є збитками або штрафними санкціями в розумінні цивільного законодавства.
Зокрема, відповідно до статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Отже, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність не настає.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом частин 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
У свою чергу, передбачені статтею 625 ЦК України інфляційні втрати є складовою грошового зобов'язання та особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 червня 2019 року в справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18.
Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір інфляційних втрат в сумі 1 571 341,76 грн не перевищує розраховану судом суму вказаної компенсаційної виплати, позовна вимога про стягнення з відповідача зазначеної суми підлягає задоволенню в повному обсязі.
У той же час, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом встановлено, що в пункті 7.3.6. спірного договору сторони встановили інший розмір процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України за порушення Міністерство його грошового зобов'язання, а саме - 0% річних.
При цьому, суд відхиляє посилання позивача на те, що умови договору не можуть звільняти контрагента від відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки у даному випадку сторони передбачили не звільнення відповідача від відповідальності за порушення строку виконання грошового зобов'язання, а саме погодили інший розмір процентів річних, передбачених статтю 625 ЦК України, що не суперечить приписам чинного законодавства.
Крім того, вказаний пункт договору в установленому законом порядку недійним не визнавався.
Згідно зі статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно з частиною 7 статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, упродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Кредитор має право вимагати виконання обов'язку в натурі впродовж того часу, коли існує відповідне зобов'язання, а не лише впродовж строку, встановленого сторонами для його виконання у договорі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 10.10. 2019 року в справі № 911/2793/18.
Пунктом 11.1 договору сторони чітко погодили, що строк його дії - до 31.12.2023, а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання.
Відтак, зазначеним пунктом договору строк його дії в частині зобов'язань Міністерства щодо оплати обумовленої договором продукції визначений шляхом вказівки на конкретну подію - проведення повних розрахунків за отриманий товар.
З матеріалів справи також вбачається і сторонами під час розгляду спору не заперечувався той факт, що Міністерство здійснило повну оплату спірного товару саме 20.03.2025. Відтак, укладений між сторонами договір вичерпав свою дію в момент настання зазначеної події.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційного господарського суду, про необґрунтованість заявленої до стягнення Товариством суми процентів річних, зважаючи на встановлену сторонами ставку процентів річних у розмірі 0%, а також враховуючи заявлений позивачем період нарахування спірної компенсаційної виплати - з 30.01.2024 по 20.03.2025. У зв'язку з цим, ця позовна вимога задоволенню не підлягає.
Отже, зважаючи на встановлені обставини у даній справі, доводи скаржників в апеляційних скаргах з приводу неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповного з'ясування обставин та дослідження доказів, що є підставою для скасування судового рішення, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на викладене зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи, викладені в апеляційних скаргах, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі та, відповідно, не впливають на вирішення спору у даній справі.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржниками не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Судові витрати.
Згідно зі статтею 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржників відповідно.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційні скарги Міністерства оборони України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Локал Стейт" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 у справі № 910/5725/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 у справі № 910/5725/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/5725/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
У зв'язку з відпусткою судді Кравчука Г.А. з 23.02.2026 по 27.02.2026, повний текст постанови складено 02.03.2026.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді Г.П. Коробенко
К.В. Тарасенко