ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2502/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунальної установи «Комбінат громадського харчування», м. Одеса
на рішення Господарського суду Одеської області від 17.10.2025 року, суддя першої інстанції Демченко Т.І., повний текст складено 17.10.2025
у справі № 916/2502/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ
до відповідача: Комунальної установи «Комбінат громадського харчування», м. Одеса
про стягнення 72 623 грн 47 коп.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг», м.Київ звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунальної установи «Комбінат громадського харчування», м. Одеса в якій просило суд стягнути з Комунальної установи «Комбінат громадського харчування», м. Одеса на свою користь грошові кошти у розмірі 72 623 грн 47 коп., в тому числі: основний борг у сумі 65 172 грн 66 коп., пеню у сумі 5 474 грн 51 коп., 3% річних у сумі 535 грн 66 коп., інфляційні втрати у сумі 1 440 грн 64 коп., а також відшкодувати за рахунок відповідача витрати по сплаті судового збору за подання позивачем позовної заяви.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що всупереч умовам договору постачання природного газу постачальником, відповідачем неналежно виконуються зобов'язання щодо оплати вартості поставленого позивачем, як постачальником, природного газу за грудень 2024 року у встановлені строки, у зв'язку з чим позивачем нараховано суму основної заборгованості, пеню, 3% річних та інфляційні втрати у зазначеному вище розмірі.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.10.2025 року у справі №916/2502/25 (суддя Демченко Т.І.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг», м.Київ до Комунальної установи «Комбінат громадського харчування», м. Одеса задоволено; стягнуто з Комунальної установи «Комбінат громадського харчування», м. Одеса, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м.Київ основний борг у розмірі 65 172 грн 66 коп., пеню у розмірі 5 474 грн. 51 коп., три проценти річних у розмірі 535 грн 66 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 440 грн 64 коп., судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем у справі належними та допустимими доказами підтверджено наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основного боргу, 3% річних, інфляційних втрат у повному обсязі та пені.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Комунальна установа «Комбінат громадського харчування», м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення Господарського суду Одеської області від 17 жовтня 2025 року у справі №916/2502/25 в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 5 474 грн 51 коп. скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким зменшити розмір пені до 547 грн 45 коп.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник, в апеляційній скарзі зазначає, що позивач своїми діями спричинив неможливість виконання остаточного розрахунку за договором, не направивши відповідачу у відповідності до п. 3.5 договору оригінали актів приймання-передачі природного газу (а саме, акту за грудень 2024 року). У зв'язку із зазначеним, відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення розміру пені. Проте, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги обставини, що є підставою для зменшення пені.
Інших доводів апеляційна скарга не містить.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунальній установі «Комбінат громадського харчування», м. Одеса строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 17.10.2025 року у справі № 916/2502/25, справу вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
31.12.2025 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить суд у задоволенні апеляційної скарги Комунальній установі «Комбінат громадського харчування», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 17 жовтня 2025 року у справі № 916/2502/25 відмовити, рішення Господарського суду Одеської області від 17 жовтня 2025 року у справі № 916/2502/25 залишити без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.
У відзиві позивач зазначає, що:
у зв'язку з тим, що споживачем не підписано відповідні акти приймання-передачі природного газу за грудень 2024 року, враховуючи дані Інформаційної платформи обсяги спожитого природного газу є встановленими, а вартість природного газу визначена з урахуванням ціни такого газу, що узгоджена сторонами в договорі;
суб'єкти ринку природного газу (в даному випадку позивач та відповідач, як постачальник та споживач природного газу відповідно), користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є оператор ГТС;
враховуючи положення чинного законодавства та договору, доступу відповідача до Інформаційної платформи, з урахуванням даних свого комерційного вузла обліку, відповідач був обізнаний про обсяги природного газу, що були ним спожито у грудні 2024 року;
з урахуванням обізнаності відповідача про спожиті обсяги природного газу та ціни природного газу, що визначена в договорі, отриманням відповідачем актів приймання-передачі природного газу, відповідач знав про вартість природного газу яка мала бути ним сплачена за відповідний період поставки та мав можливість здійснити таку оплату;
ураховуючи умови пункту 3.1 договору та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України можна дійти висновків, що не підписання актів приймання- передачі природного газу не може бути підставою для звільнення відповідача від розрахунків за поставлений газ та від відповідальності відповідно до умов договору та законодавства;
відповідно до усталеної практики Верховного Суду вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду, який оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника. У даній справі на підтвердження виняткових обставин з боку відповідача не додано жодного доказу.
доводи відповідача щодо неотримання актів приймання-передачі природного газу за грудень 2024 року спростовуються матеріалами справи, так як в матеріалах справи наявні докази направлення відповідачу актів приймання-передачі природного газу за грудень 2024 року на адресу відповідача послугами АТ «УКРПОШТА» та на електронну адресу. Будучи ознайомленим з умовами договору, відповідач мав усвідомлювати, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладена відповідальність, передбачена п. 7.2. договору.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму (що станом на момент подання позову у даній справі складає 3028 грн.).
В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову. Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа № 916/2502/25 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 72 623 грн 47 коп.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Комунальної установи «Комбінат громадського харчування», м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 17.10.2025 року у справі №916/2502/25 в оскаржуваній частині не потребує скасування, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
07.11.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - постачальник) та Комунальна установа «Комбінат громадського харчування» (далі - споживач) уклали договір постачання природного газу № 14-7495/24-БО-Т (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого сторони передбачили, що за цим договором постачальник зобов'язується поставити споживачу природний газ (далі також - газ) за ДК 021:2015 код 09120000-6 «Газове паливо» (природний газ), а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити його на умовах цього договору.
Згідно п.1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором використовується споживачем для своїх власних потреб.
Розділом 2 договору сторонами погоджено споживання природного газу у період з листопада 2024 року по грудень 2024 року (включно). Окремими додатковими угодами було погоджено зміни щодо обсягів природного газу.
На виконання пункту 2.1 розділу 2 договору постачальником було поставлено відповідачу природний газ: у листопаді 2024 - 2,07883 т. м. куб. на суму - 34 412,72 грн (обсяг I) та у грудні 2024 - 3,93700 т. м. куб. на суму - 65 172,66 грн (обсяг II), що підтверджуються актами приймання-передачі природного газу від 12.12.2024 та від 13.01.2025, підписані обома сторонами.
Крім цього, позивачем на підтвердження направлення актів приймання-передачі природного газу за договором постачання природнього газу №14-7495/24-БО-Т від 07.11.2024 надано докази направлення на електронну пошту відповідача, а також реєстр відправлень простих листів Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг».
Загальна вартість поставленого природного газу становить 99 585 грн 38 коп.
Оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу; - остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.
Споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між оператором(ами) ГРМ та/або оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.
На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником постачальника. Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.
У випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними споживача та даними остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених у розділі 4 цього договору.
Відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого природного газу здійснив частково на суму 34 412 грн 72 коп., що підтверджується бухгалтерською довідкою, у зв?язку з чим позивач посилається на те, що у відповідача з'явилась заборгованість у розмірі 65 172 грн 66 коп.
Інших належних та допустимих доказів матеріали справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми нарахованої останнім заборгованості за договором про постачання природного газу, 3% річних, пені та інфляційних втрат внаслідок неналежного виконання споживачем своїх господарських зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати за поставлений постачальником природний газ.
Оскільки у даному разі рішення суду першої інстанції апелянтом оскаржується лише в частині задоволення місцевим господарським судом під час ухвалення рішення позовних вимогах про стягнення з відповідача на користь позивача суми нарахованої пені, то висновки та мотиви в частині задоволення Господарським судом Одеської області позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна Компанія «Нафтогаз України», м. Київ про стягнення з відповідача на його користь основного боргу у розмірі 65 172 грн 66 коп., 3% річних у сумі 535 грн 66 коп., інфляційних втрат у сумі 1 440 грн 64 коп., в силу вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги, в апеляційному порядку не переглядаються.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України (яка була чинною на період виникнення спору у даній справі) у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин порушення та/або його наслідків тощо.
При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18).
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України (яка була чинною на період виникнення спору у даній справі) щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20).
Разом з тим, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі №є923/536/18, від 10.04.2019 у справі №є905/1005/18, від 06.09.2019 у справі №є914/2252/18, від 14.07.2021 у справі №є916/878/20).
Поняття "значно" та "надмірно", які використовуються статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України (яка була чинною на період виникнення спору у даній справі) є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20), №910/5101/25 від 26.02.2026.
Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який і може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Відповідно до п.7.2 договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п.5.1, споживач зобов'язався сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
З огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором щодо здійснення оплати за поставлений природний газ позивачем нараховано відповідачу пеню на загальну суму 5 474 грн 51 коп., за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу.
Колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми пені у розмірі - 5 474 грн 51 коп., вважає його вірним, обґрунтованим та здійсненим відповідно до вимог чинного законодавства.
Поряд із цим відповідач подав клопотання про зменшення розміру пені, нарахованої позивачем до стягнення, мотивуючи це тим, що зобов'язання щодо оплати за постачання природного газу за листопад 2024 року були виконані ним частково, а також тим, що позивач не надіслав у належній формі примірник акту приймання-передачі природного газу за грудень 2024 року.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що сам по собі факт часткового виконання відповідачем грошового зобов'язання не є безумовною підставою для зменшення розміру нарахованої неустойки, оскільки така обставина повинна оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами у справі, які свідчать про наявність виняткових обставин, що можуть бути підставою для застосування положень статті 233 Господарського кодексу України (яка була чинною на період виникнення спору у даній справі) та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.
Доводи відповідача щодо ненадсилання позивачем у належній формі примірника акту приймання-передачі природного газу за грудень 2024 року також не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанці,ї як підстава для зменшення розміру пені, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність об'єктивних перешкод для своєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором постачання природного газу.
Крім того, відповідачем не доведено наявності обставин, які б свідчили про надмірність нарахованої позивачем пені порівняно із можливими збитками кредитора, а також не надано доказів, які б підтверджували існування інших істотних обставин, що могли б бути підставою для зменшення її розміру.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для зменшення розміру пені, нарахованої позивачем, оскільки відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, передбачених статтею 233 Господарського кодексу України (яка була чинною на період виникнення спору у даній справі) та частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та зводяться фактично до переоцінки обставин справи і доказів, яким місцевим господарським судом вже було надано належну правову оцінку.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані позивачем на підтвердження обставини стягнення з відповідача пені у вищезазначеному розміру є такими, що не відповідають таким стандартам.
Тому колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв'язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи Комунальної установи «Комбінат громадського харчування», м. Одеса викладені в апеляційній скарзі, є такими, що не спростовують наведених висновків господарського суду першої інстанції, а, відтак, підстави для скасування чи зміни судового рішення у даному випадку відсутні.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Комунальної установи «Комбінат громадського харчування», м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 17.10.2025 року у справі №916/2502/25 в оскаржуваній частині відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Комунальної установи «Комбінат громадського харчування», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 17.10.2025 року у справі №916/2502/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 17.10.2025 року у справі №916/2502/25 в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 04 березня 2026 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Я.Ф. Савицький
А.І. Ярош