ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 12/472/07
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,
за участю представників:
від Державного підприємства "Енергоринок" - Калінін М.В.,
від Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" - Чернюк В.М.,
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок"
на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2025 про відмову у задоволенні заяви про зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення, прийняту суддею Мавродієвою М.В., м. Миколаїв,
у справі №12/472/07
за позовом: Державного підприємства "Енергоринок"
до відповідача: Акціонерного товариства "Миколаївобленерго"
про стягнення 102 778 603,26 грн
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2014 у справі №12/472/07 затверджено мирову угоду, укладену 03.09.2014 між Державним підприємством "Енергоринок", як стягувачем, та Публічним акціонерним товариством "Миколаївобленерго", як боржником, у процесі виконання судового рішення, зокрема, на наступних умовах:
"1. Заборгованість Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго" перед Державним підприємством "Енергоринок" станом на момент укладення даної мирової угоди складає 102778603,26 грн, у тому числі: 81440946,16 грн - основний борг за куповану електроенергію, 6314757,23 грн - 3% річних, 9125181,19 грн - інфляційні нарахування, 5897718,68 грн - пеня.
2. Сторони дійшли згоди, що сплата заборгованості у сумі 102778603,26 грн здійснюється боржником до 28.02.2023 (включно).
3. Погашення суми заборгованості за електроенергію здійснюється шляхом щомісячного перерахування боржником згідно з графіком грошових коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання кредитора № НОМЕР_1 в Акціонерному товаристві "Ощадбанк" з обов'язковим зазначенням у призначенні платежу реквізитів (дати та номеру) судового рішення, періоду виникнення заборгованості та періоду погашення, в т.ч. ПДВ. Погашення інфляційних нарахувань, 3% річних та пені здійснюється на поточний рахунок кредитора № НОМЕР_2 в Акціонерному товаристві "Ощадбанк" з обов'язковим зазначенням у призначенні платежу реквізитів (дати та номеру) судового рішення, суті заборгованості (інфляційні нарахування, 3% річних, пеня)".
10.11.2025 до суду першої інстанції від Державного підприємства "Енергоринок" надійшла заява б/н від 10.11.2025 (вх.№15777/25 від 10.11.2025) про зобов'язання боржника подати звіт про виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2014 у справі №12/472/07.
Вказана заява обґрунтована тим, що станом на дату звернення з цією заявою вищезазначена ухвала місцевого господарського суду про затвердження мирової угоди, яка набрала законної сили, залишається невиконаною, у зв'язку з чим, з огляду на наявність відкритого виконавчого провадження, а також беручи до уваги те, що боржник є суб'єктом господарювання державного сектору економіки, наявні підстави для застосування механізмів судового контролю у вигляді зобов'язання Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" подати звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2025 у справі №12/472/07 (суддя Мавродієва М.В.) відмовлено у задоволенні заяви Державного підприємства "Енергоринок" б/н від 10.11.2025 (вх.№15777/25 від 10.11.2025) про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Дана ухвала суду мотивована тим, що спір у цій справі за своїм характером є майновим і не підпадає під категорії спорів, визначених частиною першою статті 3451 Господарського процесуального кодексу України, при цьому Акціонерне товариство "Миколаївобленерго" не є суб'єктом господарювання державного сектору економіки, що зумовлює відсутність передбачених процесуальним законом підстав для встановлення судового контролю шляхом зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення.
Не погодившись з постановленою ухвалою, Державне підприємство "Енергоринок" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2025 у справі №12/472/07 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Зокрема, апелянт наголошує на тому, що держава через створене нею Акціонерне товариство "Українські розподільчі мережі" володіє 70% акцій Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" та має право вирішального впливу на діяльність останнього, оскільки завершення процедури приватизації зазначеної державної частки не відбулося, у зв'язку з чим остання залишається у власності держави. З огляду на викладене, скаржник стверджує про належність боржника до суб'єктів господарювання державного сектору економіки, на яких розповсюджуються норма частини четвертої статті 3451 Господарського процесуального кодексу України щодо зобов'язання подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору.
У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 30.12.2025 (вх.№4720/25/Д1 від 30.12.2025) Акціонерне товариство "Миколаївобленерго" просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Державного підприємства "Енергоринок", а ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2025 у справі №12/472/07 - залишити без змін, посилаючись на те, що державна частка у статутному капіталі боржника відсутня і останній не належить до суб'єктів господарювання державного сектору економіки, що, враховуючи також зупинення виконавчого провадження з примусового виконання ухвали про затвердження мирової угоди, виключає можливість застосування у даному випадку положень процесуального закону стосовно встановлення судового контролю шляхом зобов'язання боржника подати звіт про виконання зазначеного судового рішення.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 17.12.2025 у справі №12/472/07 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 вирішено розглянути апеляційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2025 про відмову у задоволенні заяви про зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення у справі №12/472/07 поза межами строку, встановленого частиною другою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та призначено дану справу до розгляду на 04.03.2026 об 11:00.
У судовому засіданні 04.03.2026, проведеному в режимі відеоконференції, представник Державного підприємства "Енергоринок" підтримав апеляційну скаргу; представник Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" висловив заперечення проти її задоволення.
Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 залишено без розгляду клопотання Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" №01/01-22-1188 від 02.03.2026 (вх.№4720/25/Д2 від 02.03.2026) про приєднання доказу (листа Державного підприємства "Енергоринок" №01/22-291 від 27.02.2026) на підставі частини другої статті 118 Господарського процесуального кодексу України внаслідок подання останнього з пропуском процесуального строку, встановленого для подання доказів, та без клопотання про його поновлення.
В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
В силу статті 1291 КонституціїУкраїни суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
За умовами частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Частинами першою, другою статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення Конституційного Суду України №18-рп/2012 від 13.12.2012).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №11-рп/2012 від 25.04.2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За умовами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні по справі "Деркач та Палек проти України" Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, даний пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 Конвенції як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії").
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин така затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").
У рішенні по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.
В силу статті 339 Господарського процесуального кодексу України судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом.
Відтак суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому розділом VI "Судовий контроль за виконанням судових рішень" Господарського процесуального кодексу України.
Тобто чинним процесуальним законом встановлено право суду встановити судовий контроль за виконанням судових рішень. При цьому, такий контроль встановлюється у разі, якщо судове рішення не виконується зобов'язаною стороною тривалий час без поважних на те підстав.
Водночас застосування інституту судового контролю є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Саме з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в господарському судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення.
Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в господарському судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такого рішення суду та відновленню порушених прав особи - заявника.
Відповідно до частин першої, другої статті 3451 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов'язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у господарських справах: 1) про захист ділової репутації; 2) що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції; 3) в інших спорах немайнового характеру. Стягувач може звернутися до суду із заявою, передбаченою частиною першою цієї статті, в разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження.
Якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб'єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов'язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору (частина четверта статті 3451 Господарського процесуального кодексу України).
З матеріалів справи вбачається, що постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 20.06.2023 відкрито виконавче провадження №72068762 з виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2014 про затвердження мирової угоди у справі №12/472/07.
В подальшому постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19.03.2024 зупинено вчинення виконавчих дій у вищенаведеному виконавчому провадженні №72068762 до 01.01.2026 на підставі пункту 15 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження".
Отже, апеляційний господарський суд встановив факт наявності відкритого виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2014 про затвердження мирової угоди у справі №12/472/07.
Згідно з пунктами 1.1, 1.2 статуту Акціонерного товариства "Миколаївобленерго", затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів, оформленим протоколом №39 від 27.01.2025, вказане товариство є юридичною особою із новим найменуванням у результаті проведення державної реєстрації змін до статуту Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго" відповідно до Закону України "Про акціонерні товариства". Публічне акціонерне товариство "Миколаївобленерго" було новим найменуванням Відкритого акціонерного товариства "Миколаївобленерго", що було новим найменуванням Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Миколаївобленерго", заснованої відповідно до наказу Міністерства енергетики та електрифікації України №170 від 31.08.1995 та указу Президента України №282/95 від 04.04.1995 "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України".
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №36142551 від 16.10.2025 засновником (учасником) Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" є Міністерство палива та енергетики України.
29.11.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1336 "Про утворення Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі", згідно з якою утворено Акціонерне товариство "Українські розподільні мережі", 100% акцій якого належить державі та повноваження з управління корпоративними правами держави у статутному капіталі якого здійснює Міністерство енергетики (пункт 1), а також сформовано статутний капітал Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" шляхом внесення Міністерством енергетики до нього пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" та Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" (пункт 2).
Згідно з інформаційною довідкою №218711 від 03.10.2025 про акціонерів - юридичних осіб та загальної кількості фізичних осіб із зазначенням кількості акцій, якими вони володіють, що надана Національним депозитарієм України станом на 30.09.2025, Акціонерному товариству "Українські розподільні мережі" належить 70% акцій Акціонерного товариства "Миколаївобленерго".
Відповідно до інформаційної довідки Національного депозитарію України №224006 від 12.11.2025 державна частка у статутному капіталі Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" відсутня.
Акціонерне товариство "Миколаївобленерго" станом на 01.07.2025 відсутнє у Реєстрі (переліку) суб'єктів господарювання державного сектору економіки, який розміщений на сайті Фонду державного майна України.
У матеріалах справи міститься схематичне зображення структури власності Акціонерного товариства "Миколаївобленерго", яке підписане керівником останнього та згідно з яким 70% акцій підприємства належить Акціонерному товариству "Українські розподільні мережі" (100% акцій якого, у свою чергу, належить державі).
З огляду на викладене, у контексті встановлення наявності правових підстав для застосування в межах даної справи механізмів судового контролю у вигляді зобов'язання Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" подати звіт про виконання судового рішення на вирішення суду фактично поставлене питання можливості віднесення вказаного товариства - боржника до суб'єктів господарювання державного сектору економіки.
Частиною третьою статті 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що суб'єктами господарювання державного сектору економіки є юридичні особи, єдиним учасником (засновником) яких є держава, а також юридичні особи, у статутному капіталі яких 50 відсотків акцій (часток) належать державі або частка держави становить величину, що забезпечує їй право вирішального впливу на діяльність таких юридичних осіб.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для віднесення Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" до суб'єктів господарювання державного сектору економіки, посилаючись на правову позицію Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №6/537 та від 29.04.2021 у справі №2а-642/10/1470, відповідно до якої не є власністю держави пакет акцій у статутному фонді акціонерного товариства, переданий нею до статутного фонду іншого суб'єкта господарювання, в якому їй належить 100% акцій, натомість власником цього пакета акцій стає зазначений суб'єкт господарювання, а поняття власності держави і власності такого суб'єкта не є тотожними, оскільки ця власність належить різним особам, самостійним учасникам цивільного обігу.
Однак, апеляційний господарський суд зазначає про втрату вищенаведеною правовою позицією актуальності внаслідок прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 03.04.2024 у справі №917/1212/21.
Зокрема, у постанові від 03.04.2024 у справі №917/1212/21 Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики щодо зміни державної форми власності виключно шляхом приватизації виснувала, що Закон України "Про приватизацію державного майна" не відносить до способів приватизації передання державного майна до статутного фонду (капіталу) заснованого нею акціонерного товариства, а тому державне майно, передане державою до статутного фонду (капіталу) акціонерного товариства, 100 % акцій якого залишається у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації (продажу у приватну власність належних державі акцій такого акціонерного товариства) є державною власністю. При цьому Велика Палата Верховного Суду наголосила, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний.
Тобто Велика Палата Верховний Суд у постанові від 03.04.2024 у справі №917/1212/21 фактично сформулювала принцип збереження державної форми власності до моменту завершення приватизації, наголосивши, що передання майна до статутного капіталу товариства, 100% акцій якого належить державі, не змінює природи такого майна як державного.
Указом Президента України №452/2021 від 28.08.2021 уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30.07.2021 "Про заходи з нейтралізації загроз в енергетичній сфері".
Згідно з підпунктом а) пункту 12 частини першої рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30.07.2021 "Про заходи з нейтралізації загроз в енергетичній сфері" доручено Кабінетові Міністрів України разом із Фондом державного майна України виключити з переліку об'єктів великої приватизації державної власності та переліку об'єктів малої приватизації державної власності належні державі пакети акцій операторів систем розподілу електричної енергії з подальшим визначенням Міністерства енергетики України органом управління такими пакетами акцій.
Пунктами 1, 3 розпорядження Кабінету Міністрів України №1222-р від 15.09.2021 "Деякі питання управління об'єктами державної власності" внесено зміни у додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2019 "Про затвердження переліку об'єктів великої приватизації державної власності", зокрема, виключено з відповідного переліку 70% акцій Акціонерного товариства "Миколаївобленерго", а також передано Міністерству енергетики повноваження з управління вказаними корпоративними правами, що належать державі у статутному капіталі даного акціонерного товариства.
Відтак завершення процедури приватизації належних державі 70% акцій Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" не відбулося і вказане майно продовжує перебувати у державній власності.
З огляду на викладене, право власності держави на 70% акцій Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" забезпечує їй вирішальний вплив на діяльність вказаного товариства, у зв'язку з чим останнє у розумінні частини третьої статті 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" є суб'єктом господарювання державного сектору економіки. Сам по собі факт передачі цього пакета акцій до статутного капіталу Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі", яке створено державою і 100% акцій якого належить державі, не призводить до зміни державної форми власності на ці 70% акцій Акціонерного товариства "Миколаївобленерго", а тому не зумовлює неможливості віднесення боржника у даній справі до суб'єктів господарювання державного сектору економіки.
Посилання відповідача на інформаційну довідку Національного депозитарію України №224006 від 12.11.2025, відповідно до якої державна частка у статутному капіталі Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" відсутня, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки державна частка у товаристві боржника існує не безпосередньо, а через Акціонерне товариство "Українські розподільні мережі", у зв'язку з чим саме Акціонерне товариство "Українські розподільні мережі" включено у перелік акціонерів боржника, що і зумовило формулювання депозитарною установою такої відповіді.
Водночас визначальним критерієм віднесення юридичної особи до суб'єктів господарювання державного сектору економіки є не формальна безпосередність участі держави у статутному капіталі, а наявність у держави вирішального впливу на діяльність такої особи. Вирішальний вплив у розумінні частини третьої статті 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" може здійснюватися як безпосередньо, так і опосередковано - через іншу юридичну особу, 100% акцій якої належить державі. Інше тлумачення призвело б до формального обходу вимог закону шляхом багаторівневого структурування корпоративної участі держави, що суперечило б меті правового регулювання та принципу пріоритету змісту над формою.
Суд не може залишити поза увагою, що багаторівнева корпоративна структура володіння акціями не повинна використовуватися як інструмент уникнення спеціального правового режиму, встановленого для суб'єктів державного сектору економіки. Правова кваліфікація повинна ґрунтуватися на економічній та управлінській реальності, а не на формальному розмежуванні суб'єктів корпоративного права. Якщо держава через створене нею товариство володіє контрольним пакетом акцій і зберігає можливість визначати стратегічні рішення юридичної особи, то ця юридична особа не може розглядатися як така, що вибула із державного сектору лише з огляду на технічну трансформацію структури володіння.
Відсутність Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" у Реєстрі (переліку) суб'єктів господарювання державного сектору економіки, який розміщений на сайті Фонду державного майна України, також не спростовує висновків апеляційного господарського суду про те, що боржник належить до підприємств відповідного сектору через призму наявності необхідних кваліфікуючих ознак, визначених частиною третьою статті 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності". Обставина відсутності відповідача у вищенаведеному переліку не спростовує факту існування наведених ознак, тим більше, що законодавець безпосередньо не пов'язує набуття юридичною особою статусу суб'єкта господарювання державного сектору економіки з фактом ведення Фондом державного майна України будь-яких реєстрів (переліків).
За таких обставин, враховуючи положення частини четвертої статті 3451 Господарського процесуального кодексу України, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів повного виконання боржником ухвали Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2014 про затвердження мирової угоди у справі №12/472/07 та існування відкритого виконавчого провадження з примусового виконання вказаного судового рішення, а також з огляду на те, що боржником, який не виконує судове рішення, є суб'єкт державного сектору економіки, Південно-західний апеляційний господарський суд враховує, що у даному випадку до заяви Державного підприємства "Енергоринок" б/н від 10.11.2025 (вх.№15777/25 від 10.11.2025) не підлягають застосуванню приписи частини першої статті 3451 цього Кодексу, якими визначено перелік категорій справ, в межах яких суд може зобов'язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Водночас право стягувача на звернення з відповідною заявою не обмежується виключно характером спору, а, виходячи з вищенаведених обставин, в силу вказівки процесуального закону прямо передбачене частиною четвертою статті 3451 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи вирішальний вплив держави на діяльність боржника через створене нею товариство, 100% акцій якого належить державі.
Доводи Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" щодо зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №72068762 з виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2014 про затвердження мирової угоди у справі №12/472/07 відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки таке зупинення не зумовлює закриття (закінчення, припинення) відповідного виконавчого провадження, натомість воно продовжує існувати у статусі відкритого, а державний виконавець тимчасово в силу існування передбачених законом підстав лише не вчиняє в межах своєї компетенції виконавчі дії, що, у свою чергу, не зупиняє дії самого судового рішення, яке підлягає виконанню, та не виключає можливості його виконання боржником добровільно, тобто за відсутності кореспондуючих виконавчих дій зі сторони державного виконавця.
Тобто сам по собі факт зупинення вчинення виконавчих дій не змінює правової природи виконавчого провадження як відкритого та незакінченого. Зупинення є тимчасовим процесуальним режимом здійснення виконавчих дій, але не припиняє існування обов'язку боржника виконати судове рішення та не звільняє його від відповідальності за невиконання. Судовий контроль у розумінні Господарського процесуального кодексу України спрямований не на втручання у діяльність органу примусового виконання, а на забезпечення належної поведінки боржника. Відтак зупинення виконавчих дій не є юридичною перешкодою для застосування механізму, передбаченого статтею 3451 цього Кодексу.
Таким чином, керуючись частиною четвертою статті 3451 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на підтверджене матеріалами справи існування всіх умов, необхідних для можливості практичної реалізації вказаної норми, якою регламентовано застосування судового контролю, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви Державного підприємства "Енергоринок" б/н від 10.11.2025 (вх.№15777/25 від 10.11.2025).
Суд апеляційної інстанції враховує, що встановлення судового контролю не порушує прав боржника, не покладає на нього нових матеріально-правових обов'язків та не змінює змісту судового рішення. Такий захід має виключно процесуальний характер і спрямований на забезпечення належного виконання вже існуючого обов'язку. Водночас відмова у застосуванні цього механізму за наявності передбачених законом умов створювала б ризик перетворення судового рішення на декларативний акт, що суперечить принципу верховенства права.
Зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення не є санкцією, має виключно контрольний характер і спрямоване на забезпечення прозорості та підзвітності виконання рішення. Враховуючи статус боржника та тривалість невиконання судового рішення, такий захід є пропорційним, розумним та необхідним.
Відповідно до частини третьої статті 3452 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання боржником відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Частиною четвертою статті 3452 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд може зобов'язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення особисто керівника боржника, якщо боржник є юридичною особою.
З огляду на викладене, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про зобов'язання керівника Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" - ОСОБА_1 подати до Господарського суду Миколаївської області звіт про виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2014 про затвердження мирової угоди у справі №12/472/07 у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної постанови, оскільки, на переконання колегії суддів, такий строк є розумним та достатнім для вчинення відповідних процесуальних дій.
При цьому, колегія суддів вбачає, що в апеляційній скарзі Державне підприємство "Енергоринок", посилаючись на положення статті 280 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2025 про відмову у задоволенні заяви про зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення у справі №12/472/07 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Між тим оскаржувана ухвала у розумінні процесуального закону не є такою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, натомість відповідна заява Державного підприємства "Енергоринок" б/н від 10.11.2025 (вх.№15777/25 від 10.11.2025), подана на стадії виконання судового рішення, про зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення підлягає розгляду по суті без направлення останньої на повторний розгляд до місцевого господарського суду, у зв'язку з чим колегія суддів зазначає про те, що вказана апеляційна скарга підлягає лише частковому задоволенню.
Отже, ухвала Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2025 про відмову у задоволенні заяви про зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення у справі №12/472/07 є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення заяви Державного підприємства "Енергоринок" б/н від 10.11.2025 (вх.№15777/25 від 10.11.2025).
Керуючись статтями 232, 233, 236, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 277, 281-284, 3451, 3452 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок" задовольнити частково.
Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2025 про відмову у задоволенні заяви про зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення у справі №12/472/07 скасувати.
Заяву Державного підприємства "Енергоринок" б/н від 10.11.2025 (вх.№15777/25 від 10.11.2025) про зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення у справі №12/472/07 задовольнити.
Зобов'язати керівника Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" (54017, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Громадянська, 40; код ЄДРПОУ: 23399393) - Козаня Андрія Богдановича у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної постанови подати до Господарського суду Миколаївської області звіт про виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2014 про затвердження мирової угоди у справі №12/472/07.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до приписів статті 287 та частини п'ятої статті 3452 Господарського процесуального кодексу України оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено та підписано 05.03.2026.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук