Справа № 641/8876/25 Головуючий суддя І інстанції Богдан М. В.
Провадження № 33/818/800/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К.
Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції
25 лютого 2026 року м. Харків
Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,
за участю секретаря - Вакули Н.С.,
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
захисника - Санжаревського І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника Санжаревського І.А. на постанову судді Слобідського районного суду м. Харкова від 13 січня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, -
Цією постановою, ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та застосувати адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі, 605 гривень 60 копійок.
Постановою встановлено, що ОСОБА_1 , 13.11.2025 року о 11 годині 55 хвилин в місті Харкові по вул. Польовій, 83, керував транспортним засобом «ЗАЗ Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився зі згоди водія у встановленому законом порядку на місці зупинки під відеофіксацію із застосуванням спеціального технічного приладу Alcotest Drager № 7510, результат огляду позитивний - 1,73 % проміле. Водій з результатами погодився, своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.9а ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, захисник Санжаревського І.А. подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрити.
Свої апеляційні вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не з'ясував всі обставини, які мають значення для правильного розгляду справи та порушив вимоги норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на думку апелянта, працівниками поліції було безпідставно складено протокол про адміністративне правопорушення, оскільки матеріали справи не містять відомостей щодо керування ОСОБА_1 транспортним засобом, а відомості долученого до протоколу відеозапису, на думку апелянта, не свідчать про те, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності керувала транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння. Разом з тим, сторона захисту вважає, що ОСОБА_1 не можна позбавляти права керування транспортними засобами, оскільки такого права його вже було позбавлено та на час апеляційного розгляду цієї справи його не мав.
Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у справі про адміністративне правопорушення, а також, заслухавши пояснення захисника суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.
Як вбачається з матеріалів справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_2 у порушенні, передбаченого п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об'єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду першої інстанції щодо винуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджуються наявними у справі доказами, а саме: відомостями протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 511820 від 13.11.2025, в якому зазначено факт керування ОСОБА_1 13.11.2025 року о 11 годині 55 хвилин в місті Харкові по вул. Польовій, 83, транспортним засобом «ЗАЗ Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився зі згоди водія у встановленому законом порядку на місці зупинки під відеофіксацію із застосуванням спеціального технічного приладу Alcotest Drager № 7510, результат огляду позитивний - 1,73 % проміле. Водій з результатами погодився, своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.9а ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП.
Зокрема, в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №511820 від 13.11.2025 року, в графі «пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, по суті порушення» зазначено «я п'яний не водив авто.», що свідчить про те, що особу, яка притягається до адміністративної відповідальності було ознайомлено із змістом протоколу, а ОСОБА_1 скористався своїм правом, надавши пояснення по суті правопорушенння (а.с.1).
Відомостями акту огляду на стан сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, а також доданої до нього роздруківки результатів проведеного огляду встановлено, що ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп'яніння, 1,73 проміле (а.с. 4-5).
З відомостей направлення на огляд водія транспортного засобу вбачається, що медичний огляд ОСОБА_1 в закладі охорони здоров'я не проводився у зв'язку із відмовою водія.
Відомостями довідки поліцейського УПП в Харківській області встановлено, що ОСОБА_3 отримував посвідчення водія НОМЕР_2 (а.с.2), а тому не виконання правил дорожнього руху особою, яка притягається до адміністративної відповідальності в частині дотримання обов'язків водія є свідомими та умисними діями ОСОБА_1 .
З відомостей рапорту поліцейського Д. Коєва вбачається, що 13.11.2025 було отримано виклик про дорожньо-транспортну пригоду без потерпілих. Прибувши на виклик було встановлено, що водій ОСОБА_1 припаркував свій автомобіль поруч з продуктовим складом, вийшов з із за керма автомобілю та, після того як він з заднього сидіння дістав коробку, сталося зіткнення з іншим автомобілем, який рухався заднім ходом. Водії оформили «Європротокол». Під час проведення процесуальних дій, пов'язаних із викликом щодо події ДТП працівниками поліції у водія були виявлені ознаки алкогольного сп'яніння.
Водій пройшов огляд на стан сп'яніння за допомогою засобу вимірювальної техніки. Результат огляду, з яким погодився ОСОБА_1 , склав 1,73 проміле.
Відомостями відеозапису фіксації обставин правопорушення, доданого до протоколу встановлено, що ОСОБА_1 припаркувавши свій транспортний засіб біля складів вийшов із-за керма. Після чого, інший автомобіль, рухаючись заднім ходом, здійснив зіткнення з автомобілем особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Згодом, на місце події прибули співробітники поліції, які зазначили, що прибули за викликом про дорожньо-транспортну подію. Під час проведення процесуальних дій працівниками поліції було встановлено у ОСОБА_1 таку ознаку алкогольного сп'яніння, як запах алкоголю з порожнини рота. Під час з'ясування обставин справи, працівники поліції неодноразово запитували особу, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо вживання алкогольних напоїв. На зазначені питання ОСОБА_1 наводив різні версії якими заперечував факт керування ним транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, а саме: спочатку водій зазначив працівникам поліції, що приїхав на місце події разом з товаришем на ім'я ОСОБА_4 , якого на відеозаписі не було, після чого наполягав на тому, що він приїхав на місце події де повинен був дочекатися товариша, після чого вживав алкогольні напої. Водночас ОСОБА_1 зазначав і різні версії щодо місця вживання ним алкогольних напоїв, а саме горілки - то зазначаючи про те, що вживав її в транспортному засобі, однак на питання працівників поліції показати пляшку ухилявся від відповіді, то наполягав на тому, що вживав неподалік, чекаючи на друга. Належить також врахувати, що під час з'ясування всіх обставин події працівником поліції та роз'яснення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності можливих дії пов'язаних із проведенням огляду було роз'яснено, що у разі відмови від проведення огляду буде складено протокол ОСОБА_1 зазначив, що нічого складатись не буде. Ці дії особи, яка притягається до адміністративної відповідальності свідчать про обізнаність ОСОБА_1 щодо процедури проведення огляду, а також його мету уникнути відповідальності в обраний ним спосіб. В подальшому ОСОБА_1 пройшов огляд на стан сп'яніння на місці зупинки та погодився з його результатом, який склав 1,73 проміле.
При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Проте ОСОБА_1 та його захисник не скористалися процесуальною можливістю та не зверталися із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП). Також стороною захисту не надано відомостей про те, що останній звертався до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб - працівників поліції. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.
Отже, враховуючи, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції під час проведення ними дій та складання матеріалів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . Разом з цим, матеріали справи не містять відповідних відомостей, які свідчать про невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів захисника в цій частині.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів щодо керуванням ОСОБА_1 транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння є безпідставними та спростовуються відомостями відеозапису. Зокрема на технічному носію з написом «рух» зафіксовано як ОСОБА_1 рухаючись дорогою внутрішнього двору припарковує свій автомобіль та виходить з нього. Після чого в момент коли він дістає коробку з автомобілю та несе її до лави, яка знаходиться поруч інший транспортний засіб, рухаючись заднім ходом, здійснює зіткнення із автомобілем особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у цій справі.
Після того, як працівники поліції прибули на місце події за викликом, під час здійснення ними процесуальних дій у водія ОСОБА_1 було встановлено ознаки алкогольного сп'яніння. Щодо вживання алкогольних напоїв особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не заперечувала, однак ОСОБА_1 заперечував сам факт керування в стані сп'яніння, при цьому наводячи різні версії щодо події правопорушення.
З відомостей відеозапису вбачається, що спочатку водій зазначив працівникам поліції, що приїхав на місце події разом з товаришем на ім'я ОСОБА_4 , якого на відеозаписі не було взагалі. З огляду на провокативні питання поліцейських щодо висунутої версії події, в подальшому ОСОБА_1 наполягав на тому, що він приїхав на місце події самостійно та повинен був дочекатися товариша, після чого вживав алкогольні напої. При цьому водій зазначав, що вживав алкогольні напої в транспортному засобі, однак на питання працівника поліції показати пляшку з горілкою ОСОБА_1 розгубився та уникнув відповіді на запитання.
Під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 також пояснив, що мав зустрітися з товаришем, який просив надати йому транспортний засіб у користування. Приїхавши на склади, та чекаючи на друга, вживав алкогольні напої.
Таким чином, на момент розгляду апеляційної скарги відомості матеріалів справи, зокрема пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також відомості відеозапису свідчать про наявність щонайменше двох версій, якими сторона захисту намагається спростувати свою невинуватість у скоєнні правопорушення, яке ставиться у провину ОСОБА_1 . Суду апеляційної інстанції до вказаних версій оспорюваної події ставиться критично, оскільки вони висловленні саме стороною захисту та суперечать один одному в частині істотних обставин події правопорушення.
Крім того, належить врахувати, що під час спілкування з працівниками поліції під час проведення процесуальних дій, пов'язаних з оглядом водія на стан сп'яніння, ОСОБА_1 , висловлюючи свої версії стосовно події, декілька разів розпочинав своє звернення до працівників поліції зі слів «давайте так…», що, на думку суду апеляційної інстанції, додатково свідчить про впровадження особою, яка притягається до адміністративної відповідальності вигаданих версій з метою уникнути відповідальності. Разом з тим, належить врахувати, що ОСОБА_1 раніше притягався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, та був обізнаний стосовно нюансів розгляду подібних справ, що безумовно вплинуло на його поведінку під час фіксування його правопорушення працівниками поліції, пов'язану із запереченням факту керування в стані алкогольного сп'яніння.
Відомостями акту огляду на стан сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, а також доданої до нього роздруківки результатів проведеного огляду встановлено, що ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп'яніння, 1,73 проміле (а.с. 4-5). З результатом проведеного огляду водій погодився.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати необґрунтованими, суб'єктивними та розцінювати їх, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 .
Стосовно доводів апеляційної скарги стосовно того, що відомості відеозапису у цій справі не можна брати до уваги суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Приписами ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Крім того, слід звернути увагу учасників судового розгляду на особливість правового статусу доказів у провадженні по справах про адміністративні правопорушення. Статус доказів, перелік джерел, правила їх допустимості визначаються виключно національним законом. Конвенційне право та його тлумачення ЄСПЛ залишає правила допустимості доказів на розсуд держав, з поправкою на вимогу загальної справедливості судового провадження, а також природи правопорушення.
Національний припис закону ст. 251 КУпАП встановлює абсолютний характер джерел та змісту доказової інформації по справі «будь-які фактичні дані» та не містить критеріїв недопустимості доказів.
Враховуючи викладене, а також правові висновки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 року у справі № 335/6977/22 протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб'єкту владних повноважень. На патрульного поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.
Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення, а також в межах тих обставин, яких вимагає обстановка, що склалася. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.
Разом з тим, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.
З відомостей відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 особисто приїхав на місце події на своєму транспортному засобів, що свідчить про безпідставність апеляційних доводів в частині заперечення стороною захисту можливості врахувати відомості відеозапису, який отриманий з камер зовнішнього спостереження продуктового складу біля якого відбулася подія.
Стосовно доводів апеляційної скарги про неможливість позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).
У Рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності правопорушення і відповідного стягнення, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності стягнення вчиненому правопорушенню. Категорія справедливості передбачає, що стягнення за вчинене правопорушення повинно бути йому домірним. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад правопорушення та розмір стягнення відповідатимуть один одному, а й те, що накладене стягнення має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного правопорушення (пп. 4.1 п. 4).
Принцип рівності всіх громадян перед законом - конституційна гарантія правового статусу особи, що поширюється, зокрема, на призначення адміністративного стягнення. Притягнення особи, яка вчинила правопорушення, до адміністративної відповідальності не лише означає рівність усіх осіб перед законом, а й передбачає встановлення в законі єдиних засад застосування такої відповідальності (пп. 4.2 п. 4).
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).
Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст. 23 КУпАП).
Приписами ч. 2-4 ст. 30 КУпАП встановлено, що позбавлення наданого даному громадянинові права керування транспортними засобами застосовується на строк до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом. Якщо особою, позбавленою права керування транспортним засобом, до закінчення строку дії такого стягнення вчинено нове адміністративне правопорушення, за яке застосовано стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, до стягнення за вчинення нового адміністративного правопорушення приєднується невідбута частина стягнення. При цьому загальний строк позбавлення права керування транспортним засобом може перевищувати гранично допустимий строк, передбачений частиною другою цієї статті. Позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також у разі невиконання вимоги поліцейського про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що ст. 30 КУпАП не встановлено обмежень щодо призначення додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КУпАП.
Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України (ст 33 КУпАП). Водночас, при накладенні стягнення враховуються зокрема характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).
Положення зазначеної статті не містять також закріплення правових підстав призначення стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно прямо передбачено у санкціях норм Особливою частини КУпАП. Разом з тим, відповідно до правових вимог ч. 1-3 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Отже, особі, яка притягається до адміністративної відповідальності у разі визнання її винною у скоєнні правопорушення, має бути призначене стягнення, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд призначає стягнення у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КУпАП, що передбачає відповідальність за вчинене правопорушення.
Вимогами ч. 1-3 ст. 130 КУпАП встановлено, що керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, - тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк десять діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого і на інших осіб - накладення штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк десять діб з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років та з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника, або адміністративний арешт на строк п'ятнадцять діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років та з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника, і на інших осіб - накладення штрафу у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника, або адміністративний арешт на строк п'ятнадцять діб з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника.
Положення зазначених норм в частині накладення стягнення на водіїв, зокрема і щодо позбавлення їх права керування транспортних засобів є імперативними, і таке стягнення має бути застосоване безальтернативно.
З огляду на викладене, враховуючи вимоги ст. 12 КУпАП (Вік, після досягнення якого настає адміністративна відповідальність), суб'єктом цих правопорушень є фізична особа, яка досягла шістнадцятирічного віку на момент вчинення адміністративного правопорушення і керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Отже додаткових вимог до суб'єкта, а саме наявність у нього права керування транспортними засобами, ч. 1-3 ст. 130 КУпАП не містять. Натомість позбавлення права керування транспортними засобами водіїв, визначені санкцією ст. 130 КУпАП, як обов'язкове додаткове стягнення, оскільки порушення вимог цієї статті безпосередньо та у значній мірі впливає на безпеку дорожнього руху або експлуатацію транспортних засобів.
Отже, норми чинного КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами.
Відповідно до положень ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм, суд апеляційної інстанції вважає, що правова природа додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статті 130 КУпАП з урахуванням вимог, передбачених ст. 30 цього Кодексу, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.
Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті адміністративного стягнення, передбаченої ст. 23 КУпАП. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових адміністративних правопорушень як особою, яка їх вчинила, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.
Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.
При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.
Запобіжна мета цього обов'язкового додаткового стягнення за вчинення правопорушень, зокрема передбачених ст. 130 КУпАП, досягається безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб'єктивного права) та відповідає суспільному інтересу, оскільки особи, які керують транспортними засобами в стані сп'яніння вочевидь наражають усіх учасників дорожнього руху на небезпеку, пов'язану із заподіянням шкоди їхньому життю та здоров'ю.
Підхід щодо неможливості призначення стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами як обов'язкове додаткове особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, або була позбавлена такого права, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету адміністративного стягнення як такого. Разом з тим, належить врахувати, що правові висновки, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2025 №14 Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті, в частині позбавлення права керування транспортними засобами у зв'язку із змінами норм права, передбаченими КУпАП, частково втратили актуальність і можуть використовуватись судами як рекомендаційні. Водночас, окремі правові висновки об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду підлягають обов'язковому врахуванню під час розгляду справ про адміністративні правопорушення.
Враховуючи зазначене, відповідно до правових вимог, передбачених ст. 1, 7, , 23, 30, 130 КУпАП, до особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у разі визнання її винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, суд застосовує обов'язкове додаткове стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення адміністративного правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
Правові висновки суду апеляційної інстанції щодо можливості накладення стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами узгоджується з правовими висновками об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 04.09.2023 у справі №702/301/20.
У зв'язку з вищевикладеним, суд апеляційної інстанції вважає доводи апеляційної скарги в цій частині безпідставними та суб'єктивними.
Оцінюючи відомості всіх доказів у справі як окремо, так і в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: керування транспортного засобу у стані алкогольного сп'яніння.
Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 2.9 «а» ПДР встановлено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;
Пунктом 1. 9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому доводи апеляційної скарги на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції є безпідставними.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу захисника Санжаревського І.А. залишити без задоволення.
Постанову судді Слобідського районного суду м. Харкова від 13 січня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст.130 КУпАП, - залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков