Справа № 351/551/17
Провадження № 22-ц/4808/288/26
Головуючий у 1 інстанції СЕГІН І. .
Суддя-доповідач Мальцева
03 березня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючогосудді Мальцевої Є.Є.
суддів: Девляшевського В.А., Максюти І.О.,
секретар Гудяк Х.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвокатки Жидецької Світлани Ростиславівни на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2025 року під головуванням судді Сегіна І.Р. в м. Снятин у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Заболотівської селищної ради про визнання заповіту недійсним,
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 та Заболотівської селищної ради про визнання заповіту недійсним.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний брат її батька- ОСОБА_3 у віці 89 років. Їй стало відомо, що 08.12.2016 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким все своє майно заповів відповідачу ОСОБА_2 , заповіт посвідчений секретарем Ілліницької сільської ради Левко С.Й., зареєстрований в реєстрі №31. Вважає даний заповіт недійсним, оскільки підпис на заповіті не відповідає підпису, який ОСОБА_3 ставив при отриманні пенсії. Крім того, підпис у заповіті та запис, що заповіт прочитаний ним, різняться між собою і видно, що запис вчиняла інша особа. При складанні заповіту було допущено порушення статті 1248-1253 ЦК України. Померлий внаслідок похилого віку та стану здоров'я не міг в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, і тому заповіт повинен посвідчуватися в присутності двох свідків. ОСОБА_3 не міг посвідчити заповіт в користь іншої особи, так як позивачка та її чоловік ремонтували його будинок, проводили похорон його сина в 2013 році, виготовили пам'ятник та допомагали у веденні підсобного господарства. ОСОБА_3 не міг залишити заповіт на користь сторонньої особи, так як знав, що по закону його майно перейде позивачці, і він постійно наголошував на цьому.
Просить суд визнати недійсним заповіт, посвідчений в Іллінецькій сільській раді Снятинського району Івано-Франківської області 08.12.2016 року, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , реєстраційний № 31.
Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2025 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Заболотівської селищної ради про визнання заповіту недійсним.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Жидецька С.Р. подала апеляційну скаргу, в якій просить Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2025 року скасувати та задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не надав належної оцінки обставинам, на які посилалася позивач при зверненні до суду, і які вона довела належним чином.
ОСОБА_3 не міг скласти заповіт в користь відповідача ОСОБА_2 , так як позивачка є його родичкою, дбала про нього, і він неодмінно сказав би їй про намір залишити спадщину іншій особі. При складанні заповіту були порушення вимоги чинного законодавства, оскільки заповідач був людиною похилого віку, слабкого здоров'я, і заповіт мав бути посвідчений в присутності двох свідків. Підпис на заповіті відрізняється від звичайного підпису ОСОБА_3 в інших документах.
Вказує, що відсутні оригіналу заповіту як у матеріалах справи так і у нотаріуса. У копії заповіту, який є матеріалах справи, та копії заповіту, який витребувано у нотаріуса, в графі підписи зроблені написи, які відрізняються між собою. Заповіт складений 08 грудня 2016 року та посвідчений секретарем Іллінецькою сільською радою Левко С.Й. в 11 год, а прочитаний та підписаний заповідачем в 10.30 год, що вказує на його сумнівність.
Висновком експерта Івано-Франківського Науково-Дослідного Експертно-Криміналістичного центру від 11.06.2019 року вставлено, що підпис у заповіті від 08.12.2016 року виконано не особою, яка проставила підпис у графі «Голова сім'ї» у погосподарській книзі по селу Іллінці на 1981-1985 роки та 1991-1995 роки. Зазначає, що підпис у погосподарських книгах належали ОСОБА_3 , тому підпис у заповіті виконаний не ним.
Судом першої інстанції витребувано для проведення експертиз оригінали заяви про призначення пенсії, відомості про отримання пенсії та заяву про видачу паспорта. Підписи, проставлені ОСОБА_3 напроти свого прізвища у відомостях про отримання пенсії, заяві про видачу пенсії та паспорту, відрізняються формою написання, оскільки в заповіті написано повністю прізвище, а у заявах та відомостях проставлений скорочений підпис. Даний факт також викликає сумніви у особистому підписі ОСОБА_3 та його волевиявленні відповідно.
B судовому засіданні заявлялося клопотання про проведення додаткової почеркознавчої експертизи, судом задоволено клопотання та призначено додаткову експертизу. Експертом не проведено експертне дослідження, оскільки не надано оригіналу заповіту, хоча він знаходився в матеріалах справи. Яким чином заповіт був вилучений з матеріалів справи і де він знаходиться, оскільки ОСОБА_2 вказав, що в нього заповіт відсутній, нотаріус та Заболотівська селищна рада вказала, що в них також відсутній оригінал заповіту, що теж викликає підстави для сумніву в законності заповіту.
30 січня 2026 року ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи апеляційної скарги заперечив. Вказує, що оспорюваний заповіт був складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання, посвідчений секретарем виконавчого комітету Іллінецької сілької ради. Заповіт був особисто прочитаний заповідачем ОСОБА_3 та власноручно ним підписаний. Секретарем сільської ради встановлено особу заповідача, перевірено його дієздатність, та встановлено його дійсну волю на розпорядження майном на випадок смерті. Підстав для визнання заповіту недійсним немає. Доказів про те, що волевиявлення ОСОБА_3 на момент складання заповіту від 08.12.2016 року не було вільним і не відповідало його волі, у матеріалах справах відсутні.
Крім того саме відповідач здійснював догляд за ОСОБА_3 , допомагав відремонтувати будинок та після його смерті організував його похорон.
Щодо підпису в заповіті, то він виконаний печатними літерами, тоді як підписи надані позивачкою в погосподарських книгах та у відомостях про отримання пенсії є звичайними скороченими, тому порівнювати їх недоцільно.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Жидецька С.Р. доводи апеляційної скарги підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Фармуга В.С. заперечили проти доводів апеляційної скарги. Вважають рішення суду законним та обгрунтованим.
Представник Заболотівської селищної ради до суду не явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету Іллінецької сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 08.12.2016 року спадкоємцем всього належного на праві власності ОСОБА_3 майна є ОСОБА_2 (а.с.5 Т.1)
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 89 років, причина смерті: хронічна ішемічна хвороба серця (а.с.7 Т.1)
Згідно з відомостями спадкової справи Першої Снятинської районної державної нотаріальної контори від 14.03.2017 року після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та проживав в с. Іллінці Снятинського району, заведена спадкова справа № 9/2017 на підставі заяви про прийняття спадщини за заповітом від 18.01.2017 року ОСОБА_2 , заяви про прийняття спадщини за законом від 27.02.2017 року племінниці ОСОБА_1 та заяви про відмову від спадщини за законом від 13.03.2017 року племінниці ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 .. Відомостей про інших спадкоємців немає (а.с.34-52 Т.2).
Відповідно до довідки Іллінецької сільської ради від 02.03.2017 року за ОСОБА_5 , 1968 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , значиться частина житлового будинку на праві особистої власності. На день смерті ОСОБА_5 був зареєстрований та проживав по АДРЕСА_1 із наступним складом сім'ї: ОСОБА_3 - батько. Заповіт від імені ОСОБА_5 у виконкомі сільської ради не посвідчувався а.с.3 Т.1).
Відповідно до висновку експерта Івано-Франківського Науково-Дослідного Експертно-Криміналістичного Центру № СЕ-19/109/09-89ПЧ/19 від 11.06.2019р. вбачається, що підпис у графі "Підпис" у заповіті від 08.12.2016р., посвідченому секретарем виконачого комітету Іллінецької сільської ради Левко С.Й. та зареєстрованому в реєстрі за № 31, виконаний не особою, яка проставила шостий підпис у графі "Голова сім'ї" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 1980, 1981, 1982 роки, і не особою, яка проставила підписи у графі "Голова сім'ї" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 1983, 1984, 1985 роки, не особою, яка проставила перший та другий підписи у графі "Член господарства" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 1991, 1992, 1993, 1994, 1995 роки, та не особою, яка проставила третій підпис у графі "Член господарства" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 1991, 1992, 1993, 1994, 1995 роки. Відповісти на питання в частині: "Чи відповідає підпис ОСОБА_3 , вчиненого на заповіті від 08.12.2016р., посвідченого секретарем виконавчого комітету Іллінецької сільської ради Левко С.Й., зареєстрованого в реєстрі під № 31, підписам у стовпці "ПІДП ОДЕР" навпроти напису " ОСОБА_3 " у відомостях № 37/2612 на виплату пенсій, соціальних допомог за січень - квітень, червень-грудень 2014 року, січень - грудень 2015 року, січень- грудень 2016 року, першому -п'ятому підписам у графі "Голова сім'ї" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 1980, 1981, 1982 роки, підписам у графі "Голова сім'ї" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 1986, 1987, 1988, 1989, 1990 роки, четвертому підпису у графі "Член господарства" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 1991, 1992, 1993, 1994, 1995 роки, підписам у графі "Член господарства" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 2006-2010 роки, підписам у графі "Підпис особи, що відповідає за об'єкт" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 2011-2015 роки?" не представляється можливим по причині несумісності для порівняння підпису у графі "Підпис" у заповіті від 08.12.2016р., посвідченому секретарем виконавчого комітету Іллінецької сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області Левко С.Й. та зареєстрованому в реєстрі за № 31(а.с.113-120 Т.1).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заповіт, складений ОСОБА_3 , посвідчений 08.12.2016р. секретарем виконавчого комітету Іллінецької сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області Левко С.Й. та зареєстрований в реєстрі за № 31. Згідно зі змістом заповіту ОСОБА_3 все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось і взагалі на все те, на що за законом він матиме право і що буде належати на момент смерті йому, заповів ОСОБА_2 .. Оспорений заповіт складений з дотримання вимог закону, прочитаний та підписаний особисто заповідачем, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи, доказів того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, позивачем не доведено.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Як вказано у частинах першій та другій статті 1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті12та стаття1234 ЦК України).
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов'язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.
Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).
Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.
Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті1236-1240,1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті1248,1249,1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.
Загальні вимоги до форми заповіту встановлено статтею 1247 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення; заповіт має бути особисто підписаний заповідачем; заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях1251,1252 цього Кодексу; заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно зі статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Відповідно до частини другої статті 37 Закону України «Про нотаріат» у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії як посвідчення заповітів (крім секретних).
При вчиненні наведених нотаріальних дій посадові особи органу місцевого самоврядування діють відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5(далі Порядок), за змістом пункту 1.2. якого нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету Іллінецької сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 08.12.2016 року ОСОБА_3 заповів все своє ОСОБА_2 .. На день смерті спадкодавця заповіт ніким не скасований і не змінений.
Звертаючись до суду, позивач ОСОБА_1 обгрунтувала позов тим, що оспорюваний заповіт підписаний не ОСОБА_3 та не відповідає його волі.
Відповідно до положень частини другої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
За змістом частини четвертої статті 207 ЦК України, якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21) вказано, що право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов'язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.
Відповідно до статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.
У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:
1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту);
3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, при посвідченні заповіту від 08 грудня 2016 року секретарем Іллінецької сілької ради Левко С.Й. за реєстровим номером № 31, заповідачу було роз'яснено зміст статей 1241,1254, 1307ЦК України. Крім того, у заповіті також містяться відомості про те, що заповіт записаний секретарем виконавчого комітету Іллінецької сільської ради зі слів заповідача; заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем, власноручно підписаний ним у присутності секретаря сільської ради. Особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено.
Заповіт містить підписи заповідача ОСОБА_3 та секретаря Левко С.Й..
Позивач не надала суду докази про те, що заповіт не відповідав волі заповідача, або про те, що заповідач був визнаний недієздатним чи обмежено дієздатним, отже, не спростувала відповідність оспореного заповіту волі спадкодавця і вимогам закону.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України).
Тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності у справі належних, достатніх та допустимих доказів про те, що оспорюваний заповіт не відповідає волі заповідача ОСОБА_3 .
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність оригіналу заповіту в матеріалах справи, оскільки така обставина не є підставою для визнання заповіту недійсним.
Крім того, оригінал заповіту був у розпорядженні суду першої інстанції, і у зв'язку із вимогою експерта щодо дослідження саме оригіналу документу направлений для проведення почеркознавчої експертизи в Івано-Франківський НДЕКЦ 21.06.2018 року (т.1 а.с.71, 108). Експертиза була призначена судом за клопотанням позивача ( т.1 а.с.56). З висновку експерта від11.06.2019 року вбачається, що на експертизу був наданий заповіт від 08.12.2016 року, посвідчений секретарем Іллінецької сільської ради Левко С.Й. (т.1 а.с.113). Розбіжності в часі складання заповіту і часі його підписання, які є в заповіті, носять характер технічних помилок, і не є беззаперечними підставами для визнання його недійсним. Отже, доводи апеляційної скарги стосовно сумнівності оспореного заповіту у зв'язку із тим, що у справі на час ухвалення судом рішення відсутній оригінал заповіту, грунтуються на припущеннях, не можуть слугувати підставою для скасування оскарженого рішення.
Таким чином, твердження позивача в апеляційній скарзі стосовно того, що суд не перевірив, чи відповідає волі ОСОБА_3 заповіт на користь відповідача, не врахував порушень при посвідченні заповіту, не є слушними, оскільки зі змісту оскарженого рішення вбачається, що судом першої інстанції оцінка доказів проведена саме у відповідності до положень статті 89 ЦПК України окремо кожному доказу та у їх сукупності, і суд прийшов до мотивованого висновку про відмову в позові за його недоведеністю та безпідставністю.
Аргументи позивачки про те, що померлий не міг скласти заповіт сторонній особі, оскільки саме вона була його родичкою, допомагала йому в побуті, не мають значення з урахуванням норм статей 1233-1234, 1236, 1247 ЦК України.
Твердження позивачки про те, що посвідчення заповіту, складеного особою похилого віку, вимагає присутності свідків, не має жодного правового обґрунтування, а доказів того, що спадкодавець був у такому стані, що не усвідомлював своїх дій, нею не надано.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).
Як вбачається зі змісту оскарженого рішення, вимогам законності та обґрунтованості воно відповідає в достатній мірі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивачки задоволенню не підлягає.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати відносяться на рахунок позивачки.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвокатки Жидецької Світлани Ростиславівни залишити без задоволення.
Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05 березня 2026 року.
Судді Є.Є. Мальцева
В.А.Девляшевський
І.О. Максюта