Справа № 134/2307/23
Провадження № 22-ц/801/180/2026, № 22-ц/801/254/2026
Категорія: 23
Головуючий у суді 1-ї інстанції Лабай О. В.
Доповідач:Панасюк О. С.
03 березня 2026 рокуСправа № 134/2307/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),
суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,
з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Чабанюк А. Я.» в особі голови Чабанюк Ольги Анатоліївни про визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації договору оренди за апеляційними скаргами Фермерського господарства «Чабанюк А. Я.» на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області у складі судді Лабая О. В. від 22 жовтня 2025 року (дата складання повного тексту судового рішення: 27 жовтня 2025 року) та додаткове рішення цього ж суду від 05 листопада 2025 року (дата складання повного тексту судового рішення у справі відсутня) та представниці ОСОБА_1 - адвокатки Боцаненко Л. П. на додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 05 листопада 2025 року,
встановив:
В грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, за яким, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила:
-визнати відсутнім право оренди за Фермерським господарством «Чабанюк А. Я.» (далі ФГ «Чабанюк А. Я.») згідно з Договором оренди землі від 10 травня 2011 року, зареєстрованим 27 лютого 2012 року за № 052198084001443 в Книгах записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та в Державному земельному кадастрі, на земельну ділянку кадастровий номер 0521980800:03:003:0462 площею 3,1255 га на території Голубецької сільської ради Крижопільського району Вінницької області;
-скасувати державну реєстрацію договору оренди землі від 10.05.2011р., зареєстрованого в єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень кадастровий номер 0521980800:03:003:0462 площею - 3,1255 га на території Голубецької сільської ради Крижопільського району Вінницької області в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та в відомостях Державного земельного кадаструв поновити йому строк позовної давності, витребувати у ОСОБА_2 з чужого незаконного володіння земельну ділянку загальною площею 1,7099 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 0522684800:01:000:0032, яка знаходиться на території Немійської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області та скасувати реєстрацію договору оренди б/н від 18 квітня 2014 року, номер запису 6055378 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Покликалась на те, що їй належить зазначена земельна ділянка відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 05 листопада 2004 року Крижопільською районного державною адміністрацією Вінницької області на підставі свідоцтва про право на спадщину, спадкова справа № 395 та зареєстрованого Крижопільським районним відділом земельних ресурсів в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 3. Внаслідок отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень їй стало відомо про наявність іншого речового права - права оренди фермерським господарством «Чабанюк А. Я.». Надалі з отриманого листа від 14 листопада 2023 року Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області вона довідалась, що за даними Книг записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею між нею ОСОБА_1 та ФГ «Чабанюк А. Я.» 27 лютого 2012 року зареєстровано за № 052198084001443 договір оренди землі від 10 травня 2011 року. Оскільки такого договору вона не укладала, а тому звернулась до до ФГ «Чабанюк А. Я.» з листом про припинення права оренди шляхом розірвання цього договору в строк до 15 грудня 2023 року, на що ФГ «Чабанюк А. Я.» не відповіло.
Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано відсутнім право оренди за ФГ «Чабанюк А. Я.» згідно з договором оренди землі від 10 травня 2011року, зареєстрованим 27 лютого 2012 року за № 052198084001443 в Книгах записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та в Державному земельному кадастрі, на земельну ділянку кадастровий номер 0521980800:03:003:0462 площею 3,1255 га на території Голубецької сільської ради Крижопільського району Вінницької області.
В решті позову відмовлено.
Стягнуто з ФГ «Чабанюк А. Я.» на користь ОСОБА_1 12143 грн 30 к. у відшкодування судових витрат.
Додатковим рішення цього суду від 05 листопада 2025 року стягнуто з ФГ «Чабанюк А. Я.» на користь ОСОБА_1 20 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката, а з ОСОБА_1 на корсить ФГ «Чабанюк А. Я.» 22 000 грн 00 к. на правничу допомогу адвоката.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не підписувала договору оренди землі від 10 травня 2011 року, тобто не виявила свою волю на його вчинення, що підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 23 січня 2025 року № 24-4849, а тому такий договір є неукладеними, а земельна ділянка перебуває у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, відповідно право оренди за цим договором підлягає визнанню відсутнім, що є ефективним способом захисту порушеного права позивачки.
Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача, а вимога про скасування державної реєстрації договору оренди землі не є належним способом захисту права позивачки.
Суд відхилив доводи відповідача про недобросовісність поведінки позивачки через тривале виконання умов договору оренди, оскільки належні докази виконання умов договору з боку орендодавця шляхом сплати орендної плати у встановленому договором розмірі і порядку у справі відсутні.
Постановляючи додаткове рішення суд виходив із розміру понесених сторонами витрат на правничу допомогу адвокатів - 40 000 грн позивачкою та 44 000 грн відповідачем пропорційно до задоволених позовних вимог (у пропорції - загалом дві позовних вимоги, одна з яких задоволена, в іншій - відмовлено).
В апеляційній скарзі представник ФГ «Чабанюк А. Я.» - адвокат Купрій О. М., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати і ухвалити нове - про відмову у позові, а також скасувати ухвалу про проведення додаткової експертизи та про повернення до підготовчого засідання. Також просив скасувати додаткове рішення цього суду від 05 листопада 2025 року в частині стягнення з ФГ «Чабанюк А. Я.» на користь ОСОБА_1 20 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликався на те, що суд першої інстанції не звернув уваги, що акт приймання передачі земельної ділянки від ОСОБА_1 підписаний сторонами 10 травня 2011 року. З того часу ФГ «Чабанюк А. Я.» відкрито користувався земельною ділянкою згідно з умовами договору оренди і лише в 2023 році ОСОБА_1 звернулась із відповідним позовом з метою припинення цього права. Позивачка доводила лише факт не підписання договору нею особисто, але не спростовувала виконання його умов протягом 13 років. Факт виконання умов договору оренди підтверджується як квитанціями про сплату орендної плати за 2023 та 2024 роки, так і сплатою ФГ «Чабанюк А. Я.» земельного податку та військового збору за спірну ділянку.
Щодо додаткового рішення, то звертав увагу, що позивачкою не було наведено попереднього орієнтовного розрахунку суми судових витрат у позовній заяві, вона не направляла доказів понесення відповідних витрат на адресу ФГ «Чабанюк А. Я.».
Представниця ОСОБА_1 - адвокатка Боцаненко Л. П. подала апеляційну скаргу на додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 05 листопада 2025 року, у якій з посиланням на порушення судом норм процесуального права, невідповідність його висновків обставинам справи, просила його скасувати та постановити нове, яким заяву її довірительки задовольнити, стягнути з ФГ «Чабанюка А. Я.» на користь ОСОБА_1 40 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката та 19 992 грн 19 к. сплачених за проведення судової почеркознавчої експертизи.
Вона також подала відзив на апеляційну скаргу ФГ «Чабанюк В. Я.», за якою просила залишити її без задоволення. А рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене відповідно до встановлених судом обставин справи, правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарг апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга ФГ «Чабанюк А. Я.» задоволенню не підлягає, а апеляційну скаргу представниці ОСОБА_1 - адвокатки Боцаненко Л. П. необхідно задовольнити частково з огляду на таке.
Частинами першою - третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд установив, що ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка, площею 3,13 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на території Голубецької сільської ради Крижопільського району Вінницької області.
У книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею 27 лютого 2012 року зареєстрований договір оренди, реєстраційний номер 052198084001443, між ОСОБА_1 та ФГ «Чабанюк А. Я.» на цю ділянку, укладений 10 травня 2011 року на 15 років.
Висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 23 січня 2025 року № 24-4849 встановлено, що підпис, проставлений на Договорі оренди землі від 10 травня 2011 року, який зареєстрований 27 лютого 2012 року № 0552198084001443, належить не ОСОБА_1 , а іншій особі.
У частині першій статті 319 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом (частина друга статті 90 земельного кодексу України (далі ЗК України)).
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина перша статті 93 ЗК України).
За змістом частини першої статті 626 ЦК України та частини першої статті 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638ЦК України).
Згідно зі статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності, зокрема, громадян, здійснюється на підставі договору оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина четверта статті 124 ЗК України, стаття 13 Закону «Про оренду землі» (далі Закон № 161-XIV)).
Статтями 13, 14 Закону № 161-XIV визначено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Частина перша статті 15 Закону № 161-XIV встановлює такі істотні умови договору оренди землі: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
На час виникнення спірних правовідносин (дату реєстрації договору оренди) ця норма мала таку редакцію:
«Істотними умовами договору оренди землі є:
об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди;
орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;
умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;
умови збереження стану об'єкта оренди;
умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;
умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;
існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;
визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;
відповідальність сторін;
умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки».
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України, яка діяла як на момент реєстрації договору оренди так і на тепер, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 203ЦК України визначає, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц Верховний Суд виснував, що підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника/ів правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Факт підписання договорів оренди позивачем або протилежне має бути доведено шляхом проведення судової почеркознавчої експертизи.
У постанові від 26 жовтня 2022року у справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21) Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
За наявності оспорюваних підписів у договорах оренди встановлення їх автентичності відбувається шляхом проведення почеркознавчої експертизи.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами відповідно до постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18)).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).
Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22)).
Об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 зробила висновок, що належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача; позовна вимога про скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної реєстрації права оренди щодо спірної земельної ділянки, з одночасним припиненням такого права, не є належним способом захисту порушеного права, а вимога про зобов'язання повернути позивачу спірну земельну ділянку є похідною.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Тлумачення пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб'єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2022 року у справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов'язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім.
Тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб'єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб'єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21).
Належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.
Суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_1 не підписувала Договору оренди землі від 10 травня 2011 року, тобто не виявила свою волю на його вчинення, що підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 23 січня 2025 року № 24-4849, відповідно такий договір є неукладеними, а земельна позивачки перебуває у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, а тому ефективним способом захисту прав ОСОБА_1 від протиправного використання її ділянки ФГ «Чабанюк А. Я.» є визнання відсутнім права оренди.
Суд так само правильно установив, що відповідач не надав доказів належного виконання договору оренди землі, зокрема в частині сплати ним орендної плати позивачці відповідно до встановлених у ньому порядку, розміру та строків та відхилив доводи представника відповідача - адвоката Купрія О. М. про недобросовісність позивачки.
У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України розкрито зміст принципу змагальності цивільного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК), за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наявність акту приймання-передачі об'єкта оренди від 10 травня 2011 року та здійснення тільки двох платежів у 2023 та 2024 році за період користування земельною ділянкою з травня 2011 року по 2025 рік не є підтвердженням виконання умов договору відповідачем, доказів, щодо знищення чи втрати документів про сплату орендної плати та прийняття її ОСОБА_1 представник відповідача не надав.
Крім того апеляційний суд звертає увагу, що акт приймання-передачі об'єкта оренди, датований 10 травня 2011 року не може бути підтвердженням факту передачі орендодавцем земельної ділянки орендареві, тому що право оренди земельної ділянки за приписами статті 20 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на дату зазначену у договорі оренди та дату його реєстрації, виникає з дня державної реєстрації цього права.
Приступати до використання земельної ділянки до реєстрації у встановленому законом порядку договору оренди землі в силу приписів статті 25 Закону № 161-XIV в тій самі редакції орендар не мав, відповідно вважати, що земельна ділянка була передана 10 травня 2011 року, тоді коли договір оренди зареєстрований 27 лютого 2012 року, неможна.
Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність відмови у призначенні повторної судової земельно-технічної експертизи, апеляційний суд зазначає таке.
У разі, якщо для встановлення обставин, які входять до предмету доказування, необхідні спеціальні знання, у справі поводиться експертиза (частина друга статті 102 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.
Повторна експертиза призначається, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності (частина друга статті 113 ЦПК України).
Відмовляючи у призначенні повторної експертизи суд першої інстанції правильно виходив із того, що визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик та методів дослідження) належить до виключної компетенції експерта, а суд не уповноважений надавати власну оцінку використаним експертом при проведенні експертизи методик та підходів, а також способу їх застосування, оскільки він не наділений спеціальними знаннями у відповідній галузі.
Представник відповідача не навів доводів про необґрунтованість висновку експерта або його суперечність іншим матеріалам справи, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що його суб'єктивні сумніви у правильності застосування експертом методики та достатності наданих для дослідження матеріалів, не можуть бути підставою для призначення повторної експертизи.
Вирішуючи питання в частині апеляційної скарги ФГ «Чабанюк А. Я.» на додаткове рішення суду першої інстанції та апеляційної скарги представниці ОСОБА_1 - адвокатки Боцаненко Л. П. на це додаткове рішення, апеляційний суд виходить із такого.
На підтвердження розміру судових витрат представниця позивачки - адвокатка Бацаненко Л.П. наданла договір про надання правничої (правової) допомоги від 26 жовтня 2023 року, укладений з ОСОБА_1 , акт підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу понесених / які має понести клієнт ОСОБА_1 від 22 жовтня 2025 року, яким сторонами погоджено загальну вартість послуг 40 000 грн 00 к.
Адвокат Купрій О. М. надав договір про надання правничої (правової) допомоги від 24 січня 2024 року з ФГ «Чабанюк А. Я.»; додаткову угоду до цього договору, за якою сторони визначили розмір гонорару (винагороди) в сумі 20 000 грн 00 к.; додаткову угоду № 2, якою вони змінили розмір гонорару (винагороди) адвоката на 44 000 грн 00 к.; опис надання послуг у справі із визначенням їх вартості у розмірі 44 000 грн 00 к.; акт приймання-передачі наданих послуг від 24 жовтня 2025 року.
Конституцією України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59).
Згідно з статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
З огляду на статтю 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Водночас, аналіз частини 2 статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 124 ГПК України, яка є тотожною за змістом частині 2 статті 134 ЦПК України містяться у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 922/1897/18, від 24 грудня 2019 року у справі № 909/359/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 911/2686/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 910/16223/18, від 21 травня 2020 року у справі № 922/2167/19, від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19.
Отже апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги ФГ «Чабанюк А. Я.» щодо безпідставності стягнення витрат на правничу допомогу адвокатки Боцаненко Л. П. через неподання попереднього розрахунку таких витрат у позовній заяві.
Разом з тим не можна погодитись із рішенням суду про розподіл судових витрат пропорційно до задоволених вимог.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У практиці Верховного Суду визнається перевага у всіх справах правосуддя та справедливості перед формальним розумінням права (постанова від 04 вересня 2019 року, справа № 316/3132/13-ц (провадження № 61-20090св18)).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Як визначає Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 676/58/17-ц спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Суд першої інстанції установив, що право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку було порушено її зайняттям (використанням без відповідної правової підстави - укладеного договору оренди землі) ФГ «Чабанюк А. Ф.», він же констатував, що визнання відсутнім права оренди цієї земельної ділянки є ефективним, тобто таким, що забезпечує відновлення порушеного права, способом його захисту і не потребує додаткового скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки.
Хоча, з огляду на сформульовані позивачкою у заяві про зміну предмету позову позовні вимоги немайнового характеру, суд формально задовольнив їх частково, але він фактично повністю захистив її порушене відповідачем право. Очевидно, що за таких обставин, з урахуванням того, що суд у своєму рішенні усі доводи представника відповідача - адвоката Купрія О. М. відхилив, покладати на позивачку витрати по сплаті відповідачем йому гонорару у пропорції до задоволених вимог 1/1, несправедливо. Але з огляду на те, що визначення предмета спору зв змістом частини першої статті 13, пункту 4 частини третьої статті 175 ЦПК України є виключним правом позивача, а тому зайво вказана представницею позивачки вимога, заявлена у заяві про зміну підстав позову після того, як Верховний Суд сформував усталену практику вирішення аналогічних спорів, давала підстави суду першої інстанції вдвічі зменшити розмір гонорару адвокатки Боцаненко Л. П., відповідно стягнення половини розміру цього гонорару з ФГ «Чабанюк А. Я.» є пропорційним до змісту задоволених вимог, виконаних адвокаткою робіт і наданих послуг, відповідає принципам розумності і добросовісності.
Щодо доводів апеляційної скарги представниці ОСОБА_1 - адвокатки Боцаненко Л. П. в частині витрат на проведення експертизи, то ці витрати були розподілені рішенням суду по суті позовних вимог, а не предметом ухваленого судом першої інстанції додаткового рішення.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року у справі № 201/2288/20 (провадження № 61-7154св22) зазначено, що «рішення суду здатне бути джерелом для набуття цивільних прав і обов'язків тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Рішення суду, як правомірна приватноправова конструкція, не повинно використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню для набуття цивільних прав і обов'язків, за відсутності вказівки про це в актах цивільного законодавства». Касаційний суд зауважує, що принцип заборони повороту до гіршого відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).
Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.
Оскільки ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції від 22 жовтня 2025 року, зокрема в частині вирішення питання про розподіл судових витрат не оскаржувала, то суд апеляційної інстанції не має повноважень для зміни їх розподілу з погіршенням становища ФГ «Чабанюк А. Ф.».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції врахував положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).
Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Чабанюк А. Я.» залишити без задоволення, а рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2025 року - без змін.
Апеляційну скаргу представниці ОСОБА_1 - адвокатки Боцаненко Л. П. задовольнити частково.
Додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 05 листопада 2025 року змінити.
Виключити з його резолютивної частини абзаци третій та четвертий про часткове задоволення клопотання представника відповідача - адвоката Купрія О. М. та стягнення з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства «Чабанюк А. Я.» понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 22 000 (двадцять дві тисячі) грн 00 к.
В решті додаткове рішення залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
(Повний текст судового рішення виготовлено 04 березня 2026 року).
Головуючий О. С. Панасюк
Судді: О. В. Ковальчук
О. Ю. Береговий