Справа № 127/24197/25
Провадження № 22-ц/801/462/2026
Категорія: 53
Головуючий у суді 1-ї інстанції Горбатюк В. В.
Доповідач:Береговий О. Ю.
03 березня 2026 рокуСправа № 127/24197/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Берегового О. Ю. (судді - доповідача),
суддів Панасюка О. С., Ковальчука О.В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №127/24197/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лисого Олександра Васильовича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2025 року, ухвалене місцевим судом під головуванням судді Горбатюка В.В., повний текст складено 10 грудня 2025 року,
встановив:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, мотивуючи позовні вимоги тим, що 18 серпня 2024 року відбулась ДТП за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , внаслідок порушення останнім п.п. 10.1, 10.4 ПДР України.
Постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 03 грудня 2024 року (справа №128/4109/24) ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.
У грудні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, за участю третьої особи ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП. Суд задовольнив позов частково: стягнув матеріальну шкоду в розмірі 252519,05 грн, витрати з примусової евакуації автомобіля з місця ДТП в розмірі 2500 грн, стягнув витрати за проведення експертного дослідження в розмірі 3820,32 грн та професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн, а в частині стягнення моральної шкоди - відмовив.
Позивач вказує, що внаслідок вчиненої ДТП йому було завдано моральної шкоди, яку він оцінює у сумі 40 000 грн виходячи з того, що через пошкодження автомобіля позивач був позбавлений можливості ним користуватись фактично рік, що призвело до вимушених змін у його житті. Факт пошкодження автомобіля внаслідок ДТП однозначно спричиняє, по-перше, переживання через пошкодження майна (транспортного засобу); дискомфорт, незручності, зміну життєвих планів через неможливість володіння та використання транспортного засобу у власних потребах, необхідності докладати додаткових зусиль для вирішення щоденних проблем без автомобіля; необхідність вживати заходів для його відновлення, займатись пошуком СТО, майстрів, запчастин, тощо. Під час самого моменту зіткнення, позивач пережив складні емоційні відчуття та страх за своє життя, оскільки неправомірні дії відповідача під час керування джерелом підвищеної небезпеки на відповідні швидкості збільшують ризики отримання шкоди здоров'ю та життю. Після потужного зіткнення позивач і отримав легкі тілесні ушкодження (вдарившись грудною кліткою об кермо та інші незначні ушкодження), але відмовившись від надання медичної допомоги, щоб залишитись на місці пригоди задля належного його оформлення, а також перебуваючи лікарем, самостійно зміг надати собі медичну допомогу. Також, окрім зазначеного стресу та негативних емоцій, позивач перебував на місці пригоди орієнтовно до 04:00 год ночі, доки завершились усі слідчі дії, так як саме ДТП трапилось біля 23:00 год, що додатково пригнічувало стан позивача перебувати фактично усю ніч на місці пригоди.
Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, які позивач зазнав внаслідок ДТП, в тому числі через пошкодження його автомобіля, який має істотну цінність як засіб пересування, без якого було обмежене вільне і швидке пересування, призводило до незручностей, втрати душевного покою, дратівливості, погіршення самопочуття, які позивач оцінює в 40000 грн.
Крім того, позивач змушений був доводити свою невинуватість та відвідувати судові засідання по розгляду адміністративних матеріалів відносно ОСОБА_2 . Також вказує, що розгляд справи про стягнення матеріальної шкоди з роботодавця ОСОБА_2 тривав з 27 грудня 2024 року по 16 липня 2025 року (майже сім місяців). Тобто, позивач майже рік позбавлений можливості користуватись своїм транспортним засобом з причин що не залежали від його волі, тому просив стягнути з відповідача на свою користь 40000 грн моральної шкоди, та витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2025 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що водій ОСОБА_2 , з вини якого сталась ДТП, є неналежним відповідачем у справі, оскільки автомобіль «Skoda Octavia А7», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебуває на обліку Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Клопотань про заміну неналежного відповідача на належного позивач не заявляв, а суд позбавлений можливості з власної ініціативи залучити до участі у справі належного відповідача.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Лисий О.В. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову виключно на формальній підставі, без реального аналізу наявності шкоди, її причин і наслідків, фактично позбавив позивача доступу до правосуддя, чим порушив стандарти визначені практикою ЄСПЛ. Таким чином просив рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вирішити питання щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відмова в задоволенні позовних вимог на підставі звернення до неналежного відповідача в той час коли вже було звернення до належного і не дало відповідного результату, порушує право позивача на ефективний захист, гарантований ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.13 ЦПК України. Вважає, що позивач вже був позбавлений можливості отримати відшкодування від ГУНП у Вінницькій області, тому деліктне зобов'язання підлягає виконанню саме відповідачем ОСОБА_2 , винуватцем ДТП.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Герасимчук А.С. зазначила, що оскаржуване рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, судом повно з'ясовано обставини справи, тому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2026 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником транспортного засобу «TOYOTA RAV-4 HYBRID», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 02 червня 2022 року.
Власником транспортного засобу «Skoda», моделі «Octavia A7», реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ГУ HП у Вінницькій області, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 (а.с.14).
Відповідно до листа №33288-2024 від 22 листопада 2024 року ГУНП у Вінницькій області на виконання адвокатського запиту № 25 від 15 листопада 2024 року повідомило, що поліцейський сектору реагування патрульної поліції відділу поліції №3 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області сержант поліції ОСОБА_2 проходить службу в Національній поліції України з 29 листопада 2022 року по теперішній час (наказ Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 29 листопада 2022 року №206 о/с). Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 05 лютого 2024 року №222 «Про закріплення транспортних засобів» за поліцейським закріплено службовий автомобіль «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 (на синьому фоні) (а.с.16).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 квітня 2025 року у справі №127/42254/24 позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП задоволено частково. Суд постановив стягнути з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області матеріальну шкоду в розмірі 252519,05 грн, витрати з примусової евакуації автомобіля з місця ДТП в розмірі 2500 грн, стягнуто судові витрати. В задоволенні решти позову суд відмовив.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 липня 2025 року, апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 квітня 2025 залишено без змін.
Відмовляючи в задоволенні позову у цій справі місцевий суд виходив з того, що водій ОСОБА_2 , з вини якого сталась ДТП, є неналежним відповідачем у справі, оскільки автомобіль «Skoda Octavia А7», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебуває на обліку Головного управління Національної поліції у Вінницькій області. Клопотань про заміну неналежного відповідача на належного позивач не заявляв, а суд позбавлений можливості з власної ініціативи залучити до участі у справі належного відповідача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно з частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до частин другої та п'ятої статті 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Обов'язок відшкодувати шкоду, завдану внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що його дії були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) сформульовано висновок, що результат аналізу норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
Виходячи з наведених норм права шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц та постановах Верховного Суду: від 21 травня 2025 року у справі №465/6173/22, від 23 березня 2020 року у справі № 373/1773/18-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 501/2298/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 534/872/16-ц.
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки необхідно розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 914/820/17).
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 на момент вчинення ДТП був поліцейським сектору реагування патрульної поліції відділу поліції №3 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області та проходив службу в Національній поліції України з 29 листопада 2022 року та згідно з наказом ГУНП у Вінницькій області від 05 лютого 2024 року №222 «Про закріплення транспортних засобів» за ним закріплено службовий автомобіль «Skoda Octavia» р.н.з. НОМЕР_1 (на синьому фоні), керуючи яким відповідач скоїв ДТП.
Відповідно до відомостей про реєстрацію транспортного засобу власником «Skoda Octavia А7» реєстраційний номер 021683 з 10 вересня 2019 року є ГУНП у Вінницькій області.
Також у поясненнях страхувальника про обставини страхової події ОСОБА_2 вказав, що рухався по а/д М-30 з м. Літин у напрямку м. Вінниці, під час реагування на повідомлення здійснив поворот ліворуч у напрямку с. Лисогора, в подальшому відчув удар у задню частину свого автомобіля, від т/з який рухався позаду (а.с.49).
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що ДТП сталась із вини водія ОСОБА_2 , який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю ГУНП у Вінницькій області, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у справі, та що моральна шкода відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Апеляційний суд звертає увагу, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 квітня 2025 року (справа №127/42254/24) стягнуто з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області матеріальну шкоду в розмірі 252519,05 грн, витрати з примусової евакуації автомобіля з місця ДТП в розмірі 2500 грн, а також судові витрати. В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди в розмірі 40000 грн відмовлено.
Не погодившись з цим рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, Головне управління Національної поліції у Вінницькій області оскаржило його в апеляційному порядку та просило рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити. Проте постановою Вінницького апеляційного суду від 16 липня 2025 року, апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 квітня 2025 залишено без змін.
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.1 ст.17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Однак, позивач ОСОБА_1 не використав своє процесуальне право на апеляційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 квітня 2025 року (справа №127/42254/24) в частині відмови в стягненні моральної шкоди в розмірі 40000 грн.
Тому доводи апеляційної скарги про те, що відмова в задоволенні позовних вимог на підставі звернення до неналежного відповідача, порушує право позивача на ефективний захист, гарантований ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.13 ЦПК України, є безпідставними та не спростовують усталену судову практику щодо звернення позивача про стягнення моральної шкоди до власника (володільця) цього джерела підвищеної небезпеки, з яким перебуває в трудових відносинах, а не безпосередньо до винного водія.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 40000 грн, що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лисого Олександра Васильовича залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий О.Ю. Береговий
Судді О.С. Панасюк
О.В. Ковальчук