27 лютого 2026 рокуСправа №160/28189/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рищенко А. Ю.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області (вул. В'ячеслава Липинського, 7, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 37806243), третя особа - Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області (вул. Святослава Хороброго, 23, м. Дніпро, 49000) про визнання протиправним та скасування рішення,-
30.09.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, третя особа - Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 від 18.08.2025 року прийнятого на підставі заяви ОСОБА_1 №100202327 від 05.08.2025 року
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №100202327 від 05.08.2025 року щодо оформлення (видачі) посвідки на тимчасове проживання, з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні, прийнятого за результатами розгляду цієї справи
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач є громадянином Китайської Народної Республіки, прибув до України з метою працевлаштування в ТОВ «ТУРБОТА І НЕ ТІЛЬКИ» (код ЄДРПОУ 45763697) на посаді «директор» на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства №110244, виданий Київським міським центром зайнятості. 05.08.2025 року позивач подав документи до ГУ ДМС у Дніпропетровській області для оформлення посвідки на тимчасове проживання на підставі пункту 4 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області позивачу було відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання. Вважаючи таке рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №120313000256367 від 18.08.2025 року про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання протиправним та необґрунтованим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
На виконання вимог ухвали суду 06.10.2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що 05.08.2025 року позивач подав заяву-анкету № 100202327 та документи до Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області для оформлення посвідки на тимчасове проживання. 15.08.2025 на адресу Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області надійшов лист УСБ України у Дніпропетровській № 55/2/2 735 від 15.08.2025, в якому повідомляється, що управлінням отримано інформацію, яка свідчить, що подальше документування громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідкою на тимчасове проживання, недоцільно на підставі п. 61 Порядку № 322. Інформація викладена у листі СБУ у Дніпропетровській № 55/2/2 735 від 15.08.2025 стала підставою для відмови в оформленні та видачі посвідки на тимчасове проживання в Україні ОСОБА_1 .
21.10.2025 року від представника третьої особи надійшла заява про неможливість подати докази у встановлені строки.
27.10.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому вказано, що Позивач ОСОБА_1 не згоден із запереченнями, викладеними відповідачем у відзиві на позову заяву у зв'язку з тим, що рішення ГУ ДМС у Дніпропетровській області №120313000256367 від 18.08.2025 року про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання, відносно громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 було ухвалене: без фактичного аналізу змісту листа за вих. № 55/2/2-735 від 15.08.2025 року УСБУ у Дніпропетровській області; без самостійного встановлення обставин справи; без наведення доказів на підтвердження наявності будь-якої загрози з боку ОСОБА_1 ; на підставі листа, який не містить відповідної за змістом інформації; із використанням формального аргументу; у спосіб, який свідчить про відмову органу влади виконати свою законну компетенцію щодо оцінки підстав для відмови.
05.11.2025 року надійшло клопотання від представника позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. ч. 5, 8ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Китайської Народної Республіки.
Рішенням Товариства з обмеженою відповідальністю «Турбота і не тільки» №19/05/25 від 19.05.2025 ОСОБА_1 був призначений на посаду Директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Турбота і не тільки», що також підтверджується випискою з ЄДРЮОФОП.
05.08.2025 року позивач подав документи до ГУ ДМС у Дніпропетровській області для оформлення посвідки на тимчасове проживання на підставі пункту 4 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»
Рішенням №12031300025637 від 18.08.2025 року Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області відмовило позивачу в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання № 322 від 25.04.2018.
25.08.2025 року позивач звернувся до Служби безпеки України із заявою про повторну перевірку його особи на предмет можливості оформлення посвідки на тимчасове проживання та надання документу (лист, довідку, тощо) про те, що його проживання не загрожує національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
За результатами розгляду вказаної заяви, 09.9.2025 року СБУ листом №2.01/2/3/3 2710 від 09.09.2025 року повідомила позивачу, що компетентним органом, який приймає рішення про оформлення та видачу вищевказаних посвідок, є відповідний територіальний орган Державної міграційної служби України
25.08.2025 року позивач звернувся до ДМС України зі скаргою на рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.
За результатами розгляду вказаної скарги, 09.09.2025 року Державна міграційна служба України листом №Х-8287-25/8.1/5597-25 від 09.09.2025 року повідомила позивачу, що залишила попереднє рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Вважаючи рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №120313000256367 від 18.08.2025 року про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання протиправним позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Закон України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства від 22.09.2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
За змістом частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в'їзду та виїзду з України визначені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VІ (далі - Закон України № 3773-VI).
Пунктом 7 частини першої статті 1 цього Закону надано визначення поняття іноземця та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, як іноземця та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.
В свою чергу, посвідка на тимчасове проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 18 частини першої статті 1 Закону №3773-VI).
Відповідно достатті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VІІІ(далі - Закон № 389-VІІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з частиною першоюстатті 20 Закону № 389-VІІІ правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього закону.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, в Україні введено воєнний стан з 05 год 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на теперішній час.
Пунктом 3 цього Указу постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30- 34,38,39,41- 44,53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Таким чином, у період воєнного стану в Україні тимчасово обмежено гарантовані права, визначені статтею 33 Конституції України, якою передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
21 жовтня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1202, якою установив, що посвідки на тимчасове чи постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам російської федерації, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 року, підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в'їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування.
Частинами першою-третьою статті 3 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
В силу частин першої, четвертої статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі - Порядок № 322).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 322 посвідка на тимчасове проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Пунктами 16 ,17 Порядку № 322 передбачено, що документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг та територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС за місцем проживання іноземця або особи без громадянства. Документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні.
Згідно із пунктом 62 Порядку № 322 копія рішення про відмову в оформленні чи видачі посвідки із зазначенням причин відмови не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня його прийняття видається іноземцеві або особі без громадянства під розписку чи надсилається рекомендованим листом такій особі і приймаючій стороні.
У разі подання заяви-анкети через уповноваженого суб'єкта територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС надсилає письмове повідомлення про прийняте рішення до уповноваженого суб'єкта для подальшого його вручення іноземцеві або особі без громадянства.
Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв'язку з якими їм було відмовлено в оформленні чи видачі посвідки, за умови дотримання строків, визначених пунктом 17 цього Порядку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 15.08.2025 на адресу Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області надійшов лист Управління Служби Безпеки України у Дніпропетровській № 55/2/2 735 від 15.08.2025, в якому повідомляється, що управлінням отримано інформацію, яка свідчить, що подальше документування громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідкою на тимчасове проживання, недоцільно на підставі п. 61 Порядку № 322.
У зв'язку з чим, рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області № 120313000256367 від 18.08.2025 року ОСОБА_1 було відмовлено в оформленні та видачі посвідки на тимчасове проживання з посиланням на п. 7 ч. 61 Порядку №322
Отже, спірне рішення прийнято на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку № 322.
Пунктом 61 Порядку № 322 передбачені підстави для відмови в оформленні та видачі посвідки, а саме територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли: отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином (підпункт 7).
Отже, з огляду на викладені вище норми необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або ж охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має, зокрема, і превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень закону особами, яким заборонено в'їзд.
У контексті обставин цієї справи та з урахуванням дії воєнного стану в України, жодним нормативно-правовим актом не передбачено повноважень Державної міграційної служби України щодо здійснення перевірки інформації, наданої уповноваженим органом, адже така інформація з урахуванням військової агресії рф проти України сприймається як достовірна.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 160/11245/22.
Конституційний Суд України у Рішенні від 14 листопада 2001 року № 15-рп/2001 наголосив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, а не іншими нормативними актами. Однак закону, який би комплексно регулював реалізацію встановлених статтею 33 Конституції України прав і свобод, на момент розгляду справи не прийнято.
Суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про відмову ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 від 18.08.2025 прийняте на підставі інформації, яка викладена у листі Управління Служби Безпеки України у Дніпропетровській, відповідало нормам підпункту 7 пункту 61 Порядку № 322, а отже позовні вимоги викладені в позові є необґрунтованими.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, суд робить висновок, що позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 139 кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 139, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, третя особа - Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А. Ю. Рищенко