Справа № 487/8133/25
Провадження № 2/487/566/26
16 лютого 2026 року м. Миколаїв
Заводський районний суд міста Миколаєва в складі головуючого судді Сухаревич З.М., за участю секретаря судового засідання Марченко Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,
27 жовтня 2025 року до Заводського районного суду міста Миколаєва надійшла позовна заява ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ» (позивач) до ОСОБА_1 (відповідачка) про стягнення заборгованості за договором позики в сумі 22530,60 грн, судового збору 2423,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу 5000 грн.
Позов обґрунтований тим, що 16.05.2019 між ТОВ «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 укладено договір позики №76110, за умовами якого ОСОБА_1 надано позику у розмірі 4500 грн зі сплатою процентів та комісії. Проте відповідачка свої зобов'язання належним чином не виконує, у зв'язку з чим на дату позовної заяви утворилась заборгованість у розмірі 22 530,60 грн, з яких: 4500 грн - заборгованість за позикою, 18 030,60 грн - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою, чим порушуються права та інтереси ТОВ «ГЕЛЕКСІ».
03 листопада 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.
Представник позивача у позові просив розглянути справу без його участі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідачка в судове засідання повторно не прибула, про дату, час та місце судового засідання повідомлялася належним чином, відзив до суду не подала.
Враховуючи викладене, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін та ухвалити заочне рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що 16.05.2019 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №76110 шляхом підписання електронним підписом позикодавця та одноразовим ідентифікатором позичальника - ОСОБА_1 .
Відповідно до розділу 1 вказаного договору, Позикодавець надає Позичальнику позику, а Позичальник зобов'язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов Договору, в національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі та строк: сума позики 4500,0 грн. (надалі за текстом іменується - «сума позики» в усіх відмінках); плата за користування позикою у вигляді: процентів (надалі за текстом іменується - «процентна ставка» в усіх відмінках) складає 0,01% (одна сота відсотка) в день від поточного залишку позики; комісії (надалі за текстом іменується - «комісійна винагорода» в усіх відмінках) складає 1,4% (одна ціла чотири десятих відсотка) в день від початкового розміру позики відповідно пп.1.1.1. Договору; строк повернення позики (термін платежу): 13 червня 2019 р. Позика надається Позичальнику в сумі, що зазначена в пп.1.1.1. Договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок Позичальника).
Відповідно до повідомлення ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНЯ «ЕЛАЄНС» від 01 вересня 2025 року вих. № 76110, 16.05.2019 ТОВ «ФК«ГЕЛЕКСІ» перераховано ОСОБА_1 4500,00 грн на картку НОМЕР_1 .
Відповідно до розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 не виконала умов договору та їй нарахована заборгованість за період з 16.05.2019 до 10.10.2019 у сумі 24 148,15 грн.
Позивачем заявлане до стягнення сума 22 530,60 грн, з яких: 4500 грн - заборгованість за позикою, 18 030,60 грн - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.
Відповідно до статей 205, 207 ЦК України, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Відповідно до частин 3, 4, 12, 13 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції, а саме, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктами 1 та 2 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов'язання.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно із частинами першою та третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Вимогам Закону України "Про електронну комерцію" та Закону України "Про електронний цифровий підпис" договір позики №76110 відповідає, що свідчить про належне укладення вказаного договору шляхом проставляння електронного підпису сторін.
На підставі матеріалів справи встановлено, що ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ» свої зобов'язання за договором виконало та надало відповідачці ОСОБА_1 позику у сумі 4 500 грн, що підтверджується повідомленням ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНЯ «ЕЛАЄНС» від 01 вересня 2025 року вих. № 76110, 16.05.2019.
Всупереч умовам договору, відповідачка не виконав свого зобов'язання та має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ» за договором позики №76110 від 16.05.2019.
Водночас, розраховуючи заборгованість позивач не врахував, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Такі висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 р по справі № 300/438/18.
Відповідно до доданого до позовної заяви розрахунку позивачем нараховані проценти до 10.10.2019.
Однак, відповідно до умов договору позики №76110 строк повернення позики 13 червня 2019 р. Отже позивачем нараховані проценти поза межами визначеного договором строку кредитування. Відомостей про продовження строку кредитування матеріали справи не містять, вимог про стягнення процентів відповідно до статті 625 ЦК України позивач не заявляв.
Враховуючи викладене, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ» слід стягнути заборгованість про процентам, нарахованим в межах строку кредитування, а саме 12,60 грн, як узгоджено договором та зазначено у графіку платежів, підписаному відповідачкою.
Щодо вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості за комісією.
Згідно із частинами першою - третьою, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування», який набув чинності 10 червня 2017 року.
Окрім цього, відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів регулює Закон України «Про захист прав споживачів, відповідно до ст. 11 якого цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
Положення частин 1, 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до вказаних положень, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності).
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Разом з цим Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічні висновки містяться у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2023 року по справі №204/224/21.
У договорі позики №76110 від 16.05.2019, зазначено, що розмір комісії складає 1,4%, а у випадку прострочення - 3%. Проте не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачці та за які Товариством встановлена щомісячна комісія, а тому положення договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати комісію є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У зв'язку з цим відсутні підстави стягувати нараховану позивачем у даній справі заборгованість по комісії.
Підсумовуючи викладене, позов слід задовольнити частково, а саме стягнути з відповідачки заборгованість за договором позики, яка складається з суми позики 4500,00 грн та процентів за користування позикою - 12,60 грн, що разом складає 4512,60 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, пропорційно до задоволених позовних вимог (20%), що становить 484,48 грн та витрати на професійну правничу допомогу - 1000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 81, 259, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд
Позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ» заборгованість за договором позики №76110 від 16.05.2019 у сумі 4512,60 грн, що складається з: 4500,00 грн - сума позики, 12,60 грн - проценти за користування позикою.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ» судовий збір у розмірі 484,48 грн та витрати на професійну правничу допомогу - 1000,00 грн.
В решті позовних вимог відмовити - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного заочного рішення.
Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, апеляційної скарги, якщо їх не буде подано, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач:ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ», ЄДРПОУ: 41229318, адреса: м. Київ, вул. В'ячеслава Липинського, буд. 10/1.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складено 16 лютого 2026 року.
Суддя: З.М. Сухаревич