Справа № 753/10908/25
Провадження № 2/147/93/26
25 лютого 2026 року с-ще Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борейко О. Г.,
із секретарем Задверняк Т. П.,
за участю:
представника позивача Шаповал А. П.,
представника відповідача - адвоката Чубенка М. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальностю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
11 вересня 2025 року до Тростянецького районного суду Вінницької області для розгляду за підсудністю з Гайсинського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стислий виклад позиції позивача.
16.03.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №246768072 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV469PN. Відповідно доп. 2.1. договору, Кредитодавець надав Позичальникові кредит у виді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 10500 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому логоворі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику. Відповідно до умов кредитного договору первісний кредитор виконав свій обов'язок та перерахував відповідачу за реквізитами платіжної картки клієнта №4149-49ХХ-ХХХХ-8209 грошові кошти у розмірі 10500 грн.
28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу №28/1118-01. Первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання договору факторингу підписали реєстр вимоги №240 від 18.07.2023, за яким право вимоги до відповідача на загальну суму 23741,64 грн перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс».
27.05.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №27/0524-01. Предметом даного Договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому в відповідному Додатку до договору (п.4.1.).
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №1 від 27.05.2024 до Договору факторингу №27/0524-01 від 27.05.2024 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 50334,74 грн.
14.03.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та Позивач уклали Договір факторингу №140325-У відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.
Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу №140325-У від 14.03.2025 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 50334,74 грн.
В ході передачі прав вимоги за факторинговими договорами, право вимоги за кредитним договором №246768072 від 16.03.2023 перейшло до Позивача, що свідчить про факт отримання права грошової вимоги до Відповідача в розмірі 50334,74 грн.
ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та Позивач не здійснювали нарахувань за кредитним договором.
Загальна сума заборгованості, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором №246768072 від 16.03.2023 становить - 50334,74 грн, яка складається з наступного: 10498,70 грн - заборгованість по кредиту; 39836,04 грн - заборгованість по несплаченим відсотках за користування кредитом.
Разом з тим позивач зазначає, що згідно з матеріалами справи відповідач виконував умови кредитного договору, здійснюючи часткові платежі. Це свідчить про те, що він усвідомлював існування даного договору та визнавав його зобов'язання за ним. Таким чином, підтверджуючи факт укладення та розуміння його правил.
За вказаних обставин просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №246768072 від 16.03.2023 у розмірі 50334,74 грн, а також судові витрати понесені позивачем.
Процесуальні дії у справі. Заперечення відповідача та заяви (клопотання) учасників справи.
11 вересня 2025 року позовна заява надійшла до суду для розгляду за підсудністю.
Ухвалою суду від 15 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено підготовче засідання. Задоволено клопотання представника позивача та витребувано від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» докази.
02 жовтня 2025 року через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_1 . В обгрунтування своїх доводів посилається на таке: щодо строку та умов кредитування: надаючи на сайті можливість позичальнику самостійно обирати суму та строк кредитування, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» фактично пропонує укласти кредитний договір, істотні умови якого (сума та строк) визначаються безпосередньо користувачем. В цьому випадку позичальник обрав строк кредиту 30 днів, сума кредиту - 10500 грн. За законом, істотними умовами кредитного договору є предмет, строк та ціна. Якщо кредитодавець сам надав на сайті можливість позичальнику обрати строк кредитування, то саме обраний позичальником строк має бути строком кредитування, тобто у цьому випадку 30 днів. Про строк кредитування 5 років, сторона відповідача дізналася з позовної заяви. Під час обрання умов кредитування ніде не було зазначено інформації, що загальний строк договору кредиту становитиме 5 років, що 30 днів, це дисконтний період і т.д. Звертають увагу на те, що у випадку обізнаності відповідача умов із загальним строком кредитування у 5 років, остання не укладала б договір кредитної лінії з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Щодо розрахунків зазначає, що зі змісту розрахунку первісного кредитора вбачається: з 16.03.2023 по 15.04.2023 позичальнику нараховували 110,25 грн кожного дня, що відповідає процентній ставці 1,05% в день від суми кредиту. 15.04.2023 позичальником було внесено 3308,00 грн, які судячи з розрахунку кредитора, було зараховано, як 3307,50 грн в оплату відсотків та 0,50 грн в оплату тіла. В цій частині у відповідача немає заперечень. Надалі первісний кредитор продовжив нараховувати відсотки поза межами строку кредитування. Просять звернути увагу, що позичальник не вчиняв дій, спрямованих на пролонгацію договору. Відповідачка не укладала жодної додаткової угоди з цього приводу та не вчиняла жодних конклюдентних дій. 15.05.2023 позичальником знову було сплачено 3308,00 грн, які судячи з розрахунку кредитора було зараховано як 3307,50 в оплату відсотків та 0,50 грн в оплату тіла. Сторона відповідача не погоджується з таким розподілом сум, адже 3308,50 мали бути повністю зараховані в оплату тіла кредиту, оскільки відсотки поза межами строку кредитування нараховувати заборонено (правова позиція ВП ВС у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12). На думку сторони відповідача, оскільки на цей час в Україні введено та продовжує діяти воєнний стан, та здійснення будь-яких нарахувань за ч. 2 ст. 625 ЦК України заборонено, тому позичальник має заборгованість тільки за тілом кредиту перед первісним кредитором в сумі 7191,50 грн. Щодо договорів факторингу та доказів відступлення права вимоги зазначають, що відступлення неіснуючих станом на 28.11.2018 вимог, суперечить не тільки ст. 514 ЦК України та висновкам Верховного Суду, але й інституту правонаступництва в цілому. Оскільки ТОВ «Таліон Плюс» не набув права вимоги до відповідачки, то подальше відступлення таких вимог не могло відбутися впринципі.
Також, 02 жовтня 2025 року надійшли заперечення щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.
Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався. Водночас 07 жовтня 2025 року від позивача надійшли додаткові пояснення у справі щодо направлення оферти, використання електронного підпису та факту надання позивачем оригіналу кредитного договору, щодо переходу права вимоги за кредитним договором до позивача, в тому числі строку чинності договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2028; щодо предмету та істотних умов договору факторингу; щодо предмету договору факторингу №27/0524-01 від 27.05.2024, договору факторингу №140325 від 14.03.2025; щодо нарахування відсотків за кредитним договором та нормативно-правового обгрунтування щодо нарахування відсотків.
08 жовтня 2025 року на виконання ухвали суду від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшла витребувана судом інформація.
Ухвалою суду від 24 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Інші процесуальні дії у справі судом не здійснювались.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, однак повідомлена про дату, час та місце розгляду справи в порядку передбаченому ЦПК України.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та просив в задоволенні позову відмовити.
Фактичні обставини, встановлені судом.
16.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір №246768072 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Відповідно до умов Кредитного договору кредитор надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 10500 грн строком на 30 днів зі сплатою 1,05 процентів від суми кредиту за кожний день користування кредитом, починаючи з першого дня надання суми кредиту позичальнику (дисконтна процентна ставка) (а.с. 33-49).
Відповідно до п. 3.1 Договору позичальнику надається Дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може збільшити суму кредиту в межах кредитного ліміту шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, а також частково пвернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 30 (тридцять) днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується у порядку передбаченому п. 3.2 Договору. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії та строк дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.
Згідно із п. 3.2. Договору, сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періодів оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень десконтного періоду на умовах, описаних у цьому пункті необмежена. На умовах цього пункту договору строк продовження дисконтного періоду кожен раз розраховується за наступною формулою: Z=30-(Х-Y), де Z- кількість днів, на які продовжується дисконтний період; Х- поточна дата (день місяця) закінчення дисконтного періоду з врахуванням всіх попередніх продовжень дисконтного періоду; Y - дата ініціації (день місяця) продовження дисконтного періоду (зарахування платежу на рахунок кредитодавця). Водночас сторони узгоджують, що у випадку, якщо Y більше Х, то кількість днів, на які продовжується дисконтний період, дорівнює 30 днів.
Положеннями п. 3.3. договору передбачено, що для здійснення першої пролонгації дисконтного періоду за цим договором, позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 30 днів дисконтного періоду проценти у розмірі 3307,50 грн. Про суму нарахованих процентів, що позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних пролонгацій позичальник інформується через особистий кабінет.
У пункті 3.4 Договору сторони погодили, що продовження строку дисконтного періоду не призводить до змін істотних умов договору в бік погіршення для позичальника. Всі істотні умови які застосовуються протягом всього строку дії договору зазначені в цьому договорі в момент його укладення. Оскільки пролонгація не є зміною істотних умов договору, зокрема строку дії договору, то вона не потребує укладення додаткових угод до договору, ьв тому числі пролонгація не потребує застосування електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Ініціювання позичальником пролонгації є конклюдентною дією спрямованою на застосування тих чи інших передбачених цим договором умов користування кредитом без зміни строку дії договору.
Відповідно до п. 7.1 Договору, на момент укладення договору, сторони дійшли згоди, що орієнтовна дата погашення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є датою закінчення дисконтного періоду кредитування - 15.04.2023, а саме протягом 30 днів від отримання першого траншу позичальником.
Вартість послуг кредитодавця, ціна договору унормована пунктом 8 договору.
Зокрема, п. 8.3 унормовано, що за період від дати видачі кредиту до 15.04.2023 (включно) проценти нараховуються за процентною ставкою 383,25 відсотків річних, що на день укладення договору становить 1,05 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом (Дисконтна процентна ставка). У разі якщо позичальник вчинить описані в п. 3.2 Договору щодо продовження дисконтного періоду (ініціює пролонгацію) один або декілька разів, за період з наступного дня після 15.04.2023 проценти нараховуються за ставкою 383,25 відсотків річних, що на день укладення договору становить 1,05 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом (Індивідуальна процентна ставка).
Після закінчення дисконтного періоду кредитування проценти нараховуються за процентною ставкою 1087,70 відсотків річних, що на день укладення договору становить 2,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним (п. 8.4 Кредитного договору №246768072 від 16.03.2023).
Відповідно до п. 8.8. для суми кредиту за першим траншем, що вказана в п. 2.3 Договору, за перші 30 днів дисконтного періоду орієнтовна загальна вартість кредиту складе 13807,50 грн та буде включати в себе загальні витрати за кредитом в виді процентів за користування кредитом у розмірі 3307,50 грн та суму кредиту у розмірі 10500 грн. Орієнтовна реальна процентна ставка, розрахована згідно з методикою НБУ, складає 2698,53% річних, водночас загальна вартість першого траншу за кредитом у процентному вираженні за строк дисконтного періоду складає 131,50% від суми першого траншу.
16.03.2023 ОСОБА_1 оформлено заяву на отримання грошових коштів в кредит, в якій зазначені особисті дані, та номер картки (т. 1, а. с. 50).
Одночасно із договором ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту продукту «СМАРТ» до Договору №246768072 від 16.03.2023 (т. 1, а.с. 30).
Зі змісту довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» випливає, зокрема, що заявка на кредит подана 16.03.2023 о 21:31, договір відправлений позичальнику 16.03.2023, акцепт оферти позичальником (підписання договору одноразовим ідентифікатором): МNV469PN, ідентифікатор введено позичальником відправлено товариству 16.03.2023 21:33:37; перерахування грошових коштів позичальнику 16.03.2023 21:33:57. Вчинення дій, з метою продовження дисконтного періоду: дата оплати на момент вчинення дій спрямованих на продовження строку кредитування 15.04.2023, сума сплачених процентів 3308,00, кількість днів на які продовжено строк кредитування - 30 днів, кінцева дата оплати - 15.05.2023; дата оплати на момент вчинення дій спрямованих на продовження строку кредитування 15.05.2023, сума сплачених процентів 3308,00, кількість днів на які продовжено строк кредитування - 30 днів, кінцева дата оплати - 14.06.2023 (т. 1, а.с. 31-32).
Первісний кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. Виконання Первинним кредитором обов'язку щодо надання грошових коштів у розмірі 10500 грн відповідачеві підтверджується наданою, на виконання вимоги ухвали суду, випискою по рахунку за період 16.03.2023 - 21.03.2023 (т.1, а. с. 24).
Зазначені обставини щодо зарахування грошових коштів на виконання кредитного договору ніким не заперечується, так як випливає з відзиву на позов визнається відповідачем.
28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01 (т. 1, а. с. 67-77). В подальшому між цими ж сторонами було укладено ряд додаткових угод до згаданого договору факторингу (а.с. 78-92), відповідно до умов яких до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги в сумі 23741,64 грн щодо відповідача за кредитним договором №246768072 від 16.03.2023, що підтверджується зокрема витягом з реєстру прав вимоги (т. 1, а.с. 92-93). Таким чином, первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання договору факторингу підписали реєстр вимоги №240 від 18.07.2023, за яким право вимоги до відповідача на загальну суму 23741,64 грн перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс».
Згідно з п. 1.1 Договору факторингу, фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов'язань інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.
Відповідно до п. 1.2 вказаного Договору перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі відповідного Реєстру боржників, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору.
31.12.2020 року додатковою угодою №26 до Договору факторингу №28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції.
27.05.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №27/0524-01. Предметом даного Договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому в відповідному Додатку договору (п.4.1.) (т. 1, а.с. 95-103).
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №1 від 27.05.2024 до Договору факторингу №27/0524-01 від 27.05.2024 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 50334,74 грн (т.1, а.с. 104-107).
14.03.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та Позивач уклали Договір факторингу №140325-У відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором (т. 1, а.с. 108-117).
Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу №140325-У від 14.03.2025 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 50334,74 грн (т. 1, а.с. 118-120,121).
В ході передачі прав вимоги за факторинговими договорами, право вимоги за кредитним договором №246768072 від 16.03.2023 перейшло до Позивача, що свідчить про факт отримання права грошової вимоги до Відповідача в розмірі 50334,74 грн.
Таким чином, відповідач ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед позивачем ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» за кредитним договором №246768072 від 16.03.2023 в розмірі 50334,74 грн.
Зміст спірних правовідносин.
Встановленим обставинам відповідають правовідносини із зобов'язань за кредитним договором та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язань, а також щодо наслідків неналежного виконання зобов'язань.
Норми права, які застосовує суд.
Відповідно до ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
За змістом статтей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до пункту 6 частини 1цієї статті Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про електрону комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України позичальник зобов'язується повертати кредит та сплачувати проценти за користування ним у розмірах та на умовах, встановлених договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Крім того відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Нормою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. За приписами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ч. 1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом згідно зі статтею 514 ЦПК України.
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Висновок суду.
Судом встановлено, що позивачем підтверджений факт укладення відповідачем кредитного договору з первісним кредитором, надання первісним кредитором кредитних коштів, порушення ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань, набуття позивачем права вимоги до відповідача за цим договором.
Відповідачем порушувалися умови кредитного договору, кошти на повернення кредиту не сплачувалися, що призвело до виникнення заборгованості.
При визначенні розміру заборгованості суд бере до уваги, що позивачем надано розрахунок заборгованості первісного кредитора, який містить відомості про щоденні нарахування, складові заборгованості та їхній розмір (т. 1, а.с. 122-125).
З урахуванням розрахунку, враховуючи строк кредитування, який з урахуванням пролонгації завершується 14.06.2023, заборгованість разом із процентами за користування кредитом протягом передбаченого умовами договору строку кредитування становить 13144,40 грн, в тому числі 10498,74 грн заборгованість по кредиту та 2645,66 грн за процентами. Наявність та розмір такої заборгованості підтверджується матеріалами справи, натомість відповідачем контррозрахунку заборгованості не надано, а тому вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 13144,40 грн підлягають задоволенню.
При вирішенні питання про доцільність стягнення заборгованості за простроченими процентами у розмірі 37190,34 грн суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користування кредитом» , натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (пункт 6.28)).
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів.
Отже, у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).
Водночас компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.
Під час розгляду справи встановлено, що строк дії договору 30 днів, кредит надається до 15.04.2023. Умовами Договору передбачено право клієнта продовжити строк надання кредиту, вчинивши дії передбачені у п. 3.2 Договору, що підтверджується матеріалами справи і строк пролонговано на 30 днів до 15.05.2023, згодом на 30 днів до 14.06.2023.
Умови п.11.1. договору, згідно з якими договір діє до повного його виконання сторонами, суд вважає неправомірними з огляду на те, що сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України.
Тобто зазначення у договорі умови, згідно з якою проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчить про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.
Викладене узгоджується з висновками, викладеними у постанові в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.
Тому суд вважає, що нарахування прострочених відсотків за користування кредитом після закінчення строку дії договору є безпідставним.
Після спливу визначеного договором строку кредитування права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Умова кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати проценти за користування кредитом поза межами строку кредитування не відповідає нормам законодавства, а тому є нікчемною.
Позивачем позовні вимоги в порядку ст. 625 ЦК України не заявлено.
Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого ст.12 ЦПК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №61-28582ск18.
Таким чином, обставини, на які посилається позивач як на підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченими процентами у розмірі 37190,34 грн, не знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, тому така вимога не підлягає задоволенню.
Крім того, кредитний договір укладено під час дії воєнного стану, отже на правовідносини, які склались між сторонами поширюється дія п. 18 Перехідних положень ЦК України.
Так, відповідно до п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 №183/7850/22(61-14740св23) вказав тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, зазначивши, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Отже, оцінивши кожний доказ з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: стягненню з відповідача заборгованості за кредитним договором у розмірі 13144,40 грн, що складається з 10498,74 грн. заборгованість по кредиту та 2645,66 грн за процентами.
Доводивідповідача щодо наявності заборгованості перед первинним кредитором у розмірі 7191,50 грн не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.
Також помилковими суд вважає доводи сторони відповідача щодо відсутності доказів на відступлення права вимоги до позивача. Відповідно до умов договору факторингу від 28.11.2018 фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов'язань інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту, в той же час перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі відповідного Реєстру боржників, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
Інші доводи сторін не спростовують наведених вище висновків суду.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ, рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідачки підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 632,48 грн (26,11 %).
Крім цього, при зверненні до суду з позовною заявою, позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача на його користь понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження надання адвокатських послуг позивачем надано суду: договір про надання правничої допомоги №17/03/25-02 від 17.03.2025 (т. 1 а.с. 130-133), додаткову угоду №2 до договору про надання правничої допомоги №17/03/25-02 від 17.03.2025 (т. 1 а.с. 134-137), Акт прийому-передачі наданих послуг від 17.03.2025 (т. 1, а.с. 138) копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4956 виданого 24.04.2012, ордер серії АА №1558082 від 17.03.2025 та довіреність від 04.12.2024 (т. 1 а.с. 64-65, 140), відповідно до яких встановлено, що адвокатом Тараненком А. І. надано правничу допомогу позивачу.
На думку суду заявлена сума витрат не завищена, є спів мірною з наданими послугами.
Водночас, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1827,70 грн.
З огляду на викладене та керуючись ст. 13, 81, 89, 137, 141, 206, 259, 263, 265, 274-279, 280-282 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором №246768072 від 16.03.2023 в розмірі 13144 (тринадцять тисяч сто сорок чотири) гривні 40 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 632 (шістсот тридцять дві) гривні 48 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) гривень 70 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про учасників справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ - 43541163, юридична адреса: вулиця Рогнідинська, 4 А, офіс 10, місто Київ, 01024;
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 04 березня 2026 року.
Суддя О. Г. Борейко