справа № 570/6697/25
провадження № 2/570/815/2026
24 лютого 2026 року
Рівненський районний суд Рівненської області
в особі судді Кушнір Н.В.,
з участю секретаря судового засідання Полюхович М.В.,
розглянувши мирову угоду сторін при проведенні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області (м.Рівне, вул.С.Петлюри,10) підготовчого засідання по цивільній справіза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
покликаючись на відсутність домовленості між сторонами щодо поділу майна подружжя представник позивача адвокат Володимир Цуняк у поданій 23 грудня 2025 року позовній заяві просить вирішити цей спір у судовому порядку.
24 лютого 2026 року сторони подали до суду спільну заяву про затвердження мирової угоди і закриття провадження у справі, оскільки вони врегулювали спір на основі взаємних поступок, погодивши грошову компенсацію та судові витрати.
У поданих до суду заявах сторони та їх представники підтвердили, що всі викладені умови мирової угоди відповідають їх реальному волевиявленню та інтересам, з наслідками її укладення вони ознайомлені, просять її затвердити, а провадження у справі закрити.
Враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторін, вважає, що можливо розглянути справу у їх відсутність та у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд встановив такі обставини.
Сторони перебували у зареєстрованому шлюб з 04 травня 1996 року до 20 травня 2025 року.
За час перебування в шлюбі придбали
1. трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до висновку експерта від 25 листопада 2025 року ринкова вартість об'єкту становить 3 092 904 грн. 00 коп.
2. Об?єкт незавершеного будівництвом житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю: 4 299 308 грн. Земельна ділянка площею 0.1547 га на території Шубківської сільської ради Рівненського району Рівненської області кадастровий номер 56:246:898:00:02:011:0343 подарована ОСОБА_1 11 лютого 2011 року.
3. Автомобіль Toyota Venza, д.н.з. НОМЕР_1 , 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , вартістю: 657 892 грн.;
З 2015 року сторони фактично припинили подружні стосунки. Будівництво велося позивачем ОСОБА_1 з 2016 року за його особисті кошти на його особистій земельній ділянці.
Дані факти сторони підтвердили і вони не потребують доказуванню.
Суд дійшов таких висновків.
Норми ст.57, 60 СК встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них. Зокрема, відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.60, 69 СК України, ч.3 ст.368 ЦК України), відповідно до ч.2, 3 ст.325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Ч.1 ст.70 СК України встановлює, що у разі поділу вказаного майна частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Поділ майна означає припинення права спільної власності й виникнення на його основі права власності кожного з колишніх співвласників на окреме майно, тобто після такого поділу кожна зі сторін стає одноособовим власником певного майна, відносини права спільної власності припиняються. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України /ч.4 ст.71 СК України/.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у ст.316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Відповідно до ч.1 ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Окремим випадком виникнення такого права, що обумовлюється особливим суб'єктним складом учасників і характером відносин між ними, є спільне майно подружжя. Майнові відносини, які складаються між подружжям урегульовані у нормах Сімейного кодексу України.
Власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них. Зокрема, відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи зазначену вище норму права та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст.60, 69 СК України, ч.3 ст.368 ЦК України), відповідно до ч.2, 3 ст.325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Конструкція норми ст.60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Виходячи з аналізу зазначених норм права, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку.Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов'язком, оскільки судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.19, 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.69-72 СК та ст.372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.
Ніким не заперечується, що питання поділу спільного майна подружжя не вирішувалося ні під час шлюбу, ні після розлучення.
Сторони "поза розумним сумнівом" довели, що спірне майно придбане під час зареєстрованого шлюбу за спільні кошти подружжя за її згоди. Закон не містить будь-яких застережень стосовно того, на кого зареєстроване майно. Доказів про те, що хтось з сторін у більшій частині приймав участь у його придбанні, суду не надано. Сторони не спростували презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.3 ст.12, ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України).
Відповідно до ч.7 ст.49 ЦПК України сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому ст.206, 207 цього Кодексу (ч.4 ст.200 ЦПК України).
Згідно з ст.207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Згідно з п.5 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом.
За змістом вказаної статті процесуального закону мирова угода - це складена сторонами з урахуванням інтересів усіх заінтересованих осіб, що беруть участь у справі, угода, яка визнається судом лише після встановлення законності й обґрунтованості її умов, а також з'ясування думки усіх заінтересованих осіб щодо можливості її визнання. Метою такої угоди є врегулювання спору між сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмету спору, тобто матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Не може визнаватися судом мирова угода, умови якої не пов'язані зі спірними правовідносинами.
Сторони не заперечують, що майно придбане у шлюбі за спільні кошти подружжя. Закон не містить будь-яких застережень стосовно того, на кого зареєстроване майно. Доказів про те, що хтось з сторін у більшій частині приймав участь у його придбанні, суду не надано.
Сторони стверджують, що на дату укладання даної мирової угоди всі спірні правовідносини між сторонами є врегульованими. За невиконання чи неналежне виконання умов даної мирової угоди сторони несуть відповідальність, визначену чинним законодавством України. Сторони підтверджують, що ця мирова угода є підставою для закриття провадження у цивільній справі. Усі правовідносини, що виникають з цієї мирової угоди або пов'язані із нею, у тому числі пов'язані із діяльністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цієї мирової угоди, тлумаченням її умов, визначенням наслідків недійсності або порушення мирової угоди, регламентуються цією мировою угодою та відповідними нормами чинного в Україні законодавства. Сторони стверджують, що їм відомі правові наслідки укладення мирової угоди та підтверджують, що метою укладення цієї мирової угоди і було саме досягнення цих правових наслідків. Ця мирова угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та визнання судом і діє протягом строку, що є достатнім для реального та належного виконання сторонами своїх обов'язків за цією мировою угодою з урахуванням строків, передбачених мировою угодою.
Враховуючи наведені обставини і вимоги процесуального закону, а також те, що мирова угода не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд дійшов висновку, що заява, яка подана та підписана сторонами, яким відомі передбачені ст.256 ЦПК України наслідки закриття провадження у справі, із урахуванням вимог ст.44, 49, 142, 255 ЦПК України та принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України), підлягає задоволенню, а тому мирова угода може бути прийнята судом із закриттям провадження у справі. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
У випадку невиконання добровільно сторонами умов цієї мирової угоди, вона має силу виконавчого документу та виконується примусово у визначеному законом порядку.
Питання відшкодування судових витрат умовами мирової угоди вирішувалося, сторони погодили, що всі витрати по справі, в тому числі, на правничу допомогу, оплату експертних досліджень, сплату судового збору та інші, понесені сторонами, покладаються на сторону, яка їх понесла і відшкодуванню іншою стороною не підлягають.
З огляду на викладене, керуючись ст.260 ЦПК України, суд
затвердити мирову угоду по цивільній справі за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, відповідно до умов якої:
виділити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ): об?єкт незавершеного будівництвом житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю: 4 299 308 грн. та автомобіль Toyota Venza, д.н.з. НОМЕР_1 , 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , вартістю: 657 892 грн.;
виділити ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 ): квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю: 3 092 904 грн.
Сторони домовились, що із врахування різниці вартості вищевказаного майна подружжя, ОСОБА_1 сплачує ОСОБА_2 кошти у розмірі 932 148 грн. у три етапи:
1) внесені ОСОБА_1 на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Рівненській області кошти в сумі 274 256 грн. перераховуються (виплачуються) ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) в якості частини грошової компенсації різниці вартості часток у майні подружжя. Ухвала про затвердження даної мирової угоди є достатнім документом для звернення ОСОБА_2 для виплати їй вказаної суми з депозитного рахунку;
2) в момент підписання даної мирової угоди ОСОБА_1 сплачує ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі еквіваленту 5 000 дол. США, що становить 215 000 грн. Підписання даної мирової угоди ОСОБА_2 підтверджує факт отримання нею вказаних коштів від ОСОБА_1 та не потребує додаткової розписки;
3) протягом трьох місяців з дати набрання ухвали суду про затвердження даної мирової угоди законної сили, ОСОБА_1 сплачує ОСОБА_2 грошові кошти в готівковій формі у розмірі 442 892 грн. або їх еквівалент в дол. США, про що остання надає першому письмову розписку.
У зв'язку з укладенням даної мирової угоди сторони підтверджують, що не мають та не матимуть в майбутньому одна до одної будь-яких претензій майнового характеру щодо умов даної мирової угоди, в тому числі з приводу розміру (сплати) грошової компенсації вартості різниці вартості майна подружжя.
Сторони гарантують (підтверджують) одна одній, що ця мирова угода укладається на взаємовигідних для сторін умовах, відповідає їх інтересам, спрямована на реальне настання наслідків, які обумовлені в ній, волевиявлення сторін є вільним, цілеспрямованим, свідомим, добровільним та без будь-якого примусу, обману, насильства, чи впливу тяжких обставин та відповідає їхнім дійсним намірам.
Сторони підтверджують, що їм відомі, роз?яснені і зрозумілі наслідки укладення та затвердження судом цієї мирової угоди, передбачені ст.207, 208 ЦПК України, та розуміють положення ч.2 ст.256 ЦПК України, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими ж самими сторонами, про той самий предмет спору з тих самих підстав не допускається.
Сторони стверджують, що вони мають повний обсяг цивільної дієздатності та правоздатності (повноважень) для укладення та підписання цієї мирової угоди.
Умовами цієї мирової угоди не порушуються права та інтереси будь-яких третіх осіб.
Всі витрати по справі, в тому числі, на правничу допомогу, оплату експертних досліджень, сплату судового збору та інші, понесені сторонами, покладаються на сторону, яка їх понесла і відшкодуванню іншою стороною не підлягають.
Закрити провадження у цивільній справі за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Cуддя: Кушнір Н.В.