ф
04 березня 2026 року
м. Київ
справа № 380/9971/24
адміністративне провадження № К/990/7886/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 квітня 2024 року:
№ 19531/13-01-07-02 (форма «Р») про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств в частині 1 571 464,50 грн, у тому числі 1 047 643 грн за податковими зобов'язаннями та 523 821,50 грн за штрафними санкціями;
№ 19535/13-01-07-02 (форма «В4») про зменшення розміру від'ємного значення з ПДВ за вересень 2023 року в сумі 1 208 666 грн;
№ 19538/13-01-07-02 (форма «ПН») про необхідність скласти та зареєструвати податкові накладні і застосування штрафу в сумі 35 040,75 грн;
№ 19540/13-01-07-02 (форма «Н») про нарахування штрафу в частині суми 4 669,03 грн за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних;
№ 19503/13-01-07-10 (форма «С») про нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 404 622,63 грн;
№ 19530/13-01-24-10 (форма «Д») про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 5 259,33 грн, у тому числі 4 156,30 грн за податковими зобов'язаннями, 549,78 грн за штрафними санкціями та 553,26 грн пені;
№ 19533/13-01-24-10 (форма «Д») про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем військовий збір на загальну суму 390,56 грн, у тому числі 297,32 грн за податковими зобов'язаннями, 45,81 грн за штрафними санкціями та 47,52 грн пені;
№ 19537/13-01-24-10 (форма «ПС») про застосування штрафних санкцій у сумі 1 020 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 29 квітня 2024 року № 19531/13-01-07-02 в частині збільшення суми грошового зобов'язання на 1 571 464,50 грн; № 19535/13-01-07-02; № 19538/13-01-07-02; № 19540/13-01-07-02 в частині нарахування штрафу 4 669,03 грн; № 19503/13-01-07-10 в частині нарахування пені у сумі 150 547,37 грн; № 19530/13-01-24-10; № 19533/13-01-24-10; № 19537/13-01-24-10; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено; стягнуто судові витрати.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2026 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року залишено без змін.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2026 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове судове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Також обов'язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
У поданій касаційній скарзі, скаржник, як на підстави для касаційного оскарження судових рішень, посилається, на пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, посилаючись як на підставу касаційного оскарження на пункт 1 частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме:
пункт 44.1 статті 44, підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункти 5, 6, 7 та 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», статті 1 та 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 3 грудня 2020 року у справі № 823/1462/16, від 27 липня 2021 року у справі № 816/356/17, від 18 серпня 2023 року у справі № 280/2580/20 та від 28 лютого 2023 року у справі № 810/2199/17.
підпункти 14.1.36, 14.1.236, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункти 198.1, 198.3 статті 198, пункт 188.1 статті 188, абзац одинадцятий пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, статтю 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 серпня 2023 року у справі № 280/2580/20 та від 28 лютого 2023 року у справі № 810/2199/17.
пункту 120-1.1 статті 120-1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, пунктів 89 та 90 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2024 року у справі № 440/8796/23.
Суд звертає увагу на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Разом з тим, Відповідач не навів належного обґрунтування подібності правовідносин у справі, в якій подано касаційну скаргу, порівняно зі справами, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Також скаржник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду:
щодо питання застосування підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України.
щодо обов'язку складання та реєстрації податкових накладних і застосування штрафу в сумі 35 040,75 грн, у контексті застосування абзацу одинадцятого пункту 201.4, пункту 201.10 статті 201, пункту 120-1.2 статті 120-1 Податкового кодексу України та пункту 15 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 2015 року № 1307.
щодо застосування частин другої, четвертої, п'ятої, шостої та сьомої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», пункту 21 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 2 січня 2019 року № 5.
щодо застосування підпункту 164.1.1 пункту 164.1, підпунктів «г» та «ґ» підпункту 164.2.17 пункту 164.2, пункту 164.5 статті 164, підпунктів 168.1.1 та 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, статті 167, пункту 171.2 статті 171, пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України.
Водночас подальше обґрунтування касаційної скарги не дає можливості встановити належний взаємозв'язок між наведеними доводами скаржника та заявленою підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Разом з тим, таких процесуальних вимог скаржник належним чином не дотримався.
Скаржник у касаційній скарзі також вказує, що підставою на касаційне оскарження судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 та пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України. Вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази. Скаржник вважає, що процесуальні порушення унеможливили правильне встановлення фактичних обставин та призвели до неправильного вирішення справи.
Так, пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Тобто, при посиланні на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України (посилання на недослідження обставин справи) скаржником мають бути обґрунтовані заявлені підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а наслідком касаційного розгляду має бути направлення справи на новий судовий розгляд.
Касаційна скарга не містить обґрунтовані підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поряд з цим, суд касаційної інстанції зазначає, що доводи про не встановлення судами істотних обставин справи або не дослідження доказів у справі є прийнятними за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. До того ж, обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту.
Надання неправильної оцінки наявному у матеріалах справах доказу не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу. Недопустимим доказом в розумінні статті 74 КАС України є доказ, одержаний з порушенням закону.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження Відповідач також посилається на пункт 4 частини другої статті 353 КАС України та зазначає, що у цій справі недопустимість доказів полягає в тому, що суди визнали встановленими обставини справи щодо реальності господарських операцій без належної перевірки та оцінки обґрунтованості висновків контролюючого органу, обмежившись формальним сприйняттям поданих платником документів, а не з'ясувавши, чи підтверджують такі документи фактичне надання послуг нерезидентом TIPMC GmbH (Австрія).
Доводи про надання неправильної оцінки наявним у матеріалах справах доказам не є тотожним недослідженню таких доказів, неповному з'ясуванню судом обставин та/або встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу. Водночас обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту.
Зазначивши пункт 4 частини другої статті 353 КАС України, скаржник не наводить належним чином обґрунтованих доводів, що судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті спірних рішень було досліджено зібрані у справі докази та встановлено обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Означене свідчить про неналежне правове обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі Головним управлінням ДПС у Львівській області наведено доводи про помилковість оскаржуваних судових рішень, однак такі доводи наведені безвідносно до підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Мають бути також зазначені правові висновки Верховного Суду, стосовно конкретних норм права, які за наявності подібних правовідносин не враховані судом апеляційної інстанції.
Усталеною є позиція Верховного Суду про те, що вимогам касаційної скарги щодо скасування судових рішень і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову має кореспондуватись викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень у взаємозв'язку із усіма висновками, які стали підставою для задоволення позову. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані і відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.
Касаційна скарга має містити обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права послідовне у взаємозв'язку із усіма висновками судів попередніх інстанцій, які стали підставою для задоволення позову та обов'язковим посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України (з наведенням обов'язкових умов у їх взаємозв'язку, передбачених для відповідної підстави).
Крім того, підстави застосування, визначені частиною другою статті 353 КАС України, передбачають направлення справи на новий розгляд, водночас прохальна частина касаційної скарги не містить такої вимоги.
Зазначене свідчить про формальний підхід скаржника до оформлення касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська