04 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/5516/25 пров. № А/857/42444/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,
з участю секретаря Майстрів Ю.І.,
позивачки ОСОБА_1 ,
представника відповідача Гордєєвої О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року про закриття провадження у справі № 380/5516/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Коновальця-46» про визнання протиправним та скасування рішення,-
суддя в 1-й інстанції Сподарик Н.І.,
час ухвалення рішення 25.09.2025 року 11:02 год.,
місце ухвалення рішення м.Львів,
дата складання повного тексту рішення 30.09.2025 року,
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Львівської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Коновальця-46» про визнання протиправним та скасування рішення.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року закрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Коновальця-46» про визнання протиправним та скасування рішення.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду оскільки оскаржувана ухвала є актом індивідуальної дії, який виданий суб'єктом владних повноважень у межах здійснення ним публічно-владних функцій, а отже підлягає оскарженню саме в порядку адміністративного судочинства. Позовна заява спрямована на оскарження дії Львівської міської ради, як суб'єкта владних повноважень, а не на вирішення спору про речове майно чи його реалізацію. Вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням процедури прийняття. Зазначив, що не будь-який спір у сфері земельних правовідносин автоматично є приватноправовим. Визначальною є суть дій або рішень відповідача, який, у даному випадку, діяв як суб'єкт владних повноважень у межах делегованих функцій - ухвалення рішень про розпорядження землями комунальної власності. Посилання представника відповідача на норми Цивільного кодексу України вважає необґрунтованими, оскільки відповідні норми не виключають юрисдикцію адміністративного суду у справах щодо дій органів місцевого самоврядування в межах реалізації їх владних повноважень. Адміністративна юрисдикція має пріоритет, якщо мова йде про контроль за законністю публічно-владного рішення, а не захист приватного інтересу в межах договору чи делікту. Станом на момент подання позову у позивачки не виникло речового права, яке оскаржується, а саме оскаржувана ухвала лише створює підстави для набуття такого, тобто, є передумовою, а не результатом зміни прав та обов'язків позивачки. Зазначене, на думку представника позивача, свідчить, що даний позов є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.
Позивачка в судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав, просить ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року скасувати та прийняти постанову, якою справу направити до суду першої інстанціїдля продовження розгляду.
Представник відповідача в судовому засіданні, апеляційну скаргу позивача заперечив, просить ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлялия про час і місце апеляційного розгляду справи, і оскільки іхня явка в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою, апеляційний розгляд справи проведено у їхнй відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін “публічно-правовий спір» означає спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (п.2 ст.4 КАС України).
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно- владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16, а також в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 826/6396/17.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб'єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.
Звертаючись до суду позивач зазначив, що ухвала Львівської міської ради від 09.03.2023 №3033 є незаконною та такою, що порушує права ОСОБА_1 , ухвала прийнята з порушенням ст. 39, 103, 106, 186 Земельного кодексу України, ст. 55 Закону України «Про землеустрій» та п. 6.1.41 ДБН України Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій», та як наслідок - позивач та інші мешканці будинку АДРЕСА_1 позбавляються можливості належним чином обслуговувати та ремонтувати вказаний будинок, стверджує, що порушено процедуру прийняття управлінських рішень, які передували вказаній Ухвалі, а саме недотримано погодження меж земельної ділянки із власниками квартир у будинку по АДРЕСА_1 .
Суд звертає увагу на те, що захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, земельних, житлових відносин, підлягає розгляду в порядку цивільного, господарського судочинства.
Відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Нормами статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи державної влади, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно з частиною 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Враховуючи зазначені нормативні положення, не є публічно-правовим спір між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
Суд зазначає, що позивач фактично оспорює ухвалу Львівської міської ради №3033 від 09.03.2023 «Про затвердження ОСББ «Коновальця,46» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Є Коновальця, 46», якою затверджено об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Коновальця 46» (код ЄДРПОУ 44145754) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати земельну ділянку площею 0,0994 га на вул. Є. Коновальця, 46 (кадастровий номер 4610136900:01:001:0055) у постійне користування для обслуговування багатоквартирного житлового будинку з обмеженнями без права загородження, встановлення шлагбаумів, перешкод або обмежувачів, які перекривають наскрізні проїзди та проходи, що сполучають вулиці/двори (код КВЦПЗ 02.03 - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку) за рахунок земель житлової та громадської забудови, перевіривши їх із земель, що не надані у власність або користування. Вказана ухвала є правовим актом індивідуальної дії.
Такі правові акти породжують права й обов'язки в першу чергу для тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким їх адресовано.
Суд не заперечує того, що за загальним правилом правомірність рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідач здійснював владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Водночас, із наведених обставин, які склалися у цій справі, видно, що після прийняття відповідачем спірного рішення, задовго до звернення позивача до суду з цим позовом, відбулися події, які вплинули на предметну підсудність. Зокрема, акт органу місцевого самоврядування про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки був реалізований, фактично вичерпав свою дію та став підставою для того, що на виконання вимог вказаної ухвали міської ради ОСББ «Коновальця,46» 05.04.2023 здійснило реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4610136900:01:001:0055 площею 0,0994 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2718205646101). Тип речового права: право власності.
Суд зазначає, що у цій справі позивач заявивши викладені позовні вимоги, фактично звернулась за захистом своїх майнових цивільних прав щодо прибудинкової території будинку у якому їй на праві власності належить квартира на другому поверсі та користування земельною ділянкою, що межує з будинком, де за ОСББ «Коновальця-46» зареєстроване уже речове право.
Отже, цей спір зумовлений порушенням прав фізичної особи на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 319 КАС України порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів у відповідності до положень статті 21 ЦК України.
Аналогічний висновок викладено у Постановах ВП Верховного Суду від 05.11.2019 р. у справі № 906/392/18 та від 03.02.2021 року у справі № 804/4362/18.
Прийняття рішення щодо державної реєстрації земельної ділянки або відмови у здійсненні такої реєстрації саме собою не породжує виникнення жодних речових прав на цю земельну ділянку (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 817/154/18).
Верховний Суд у постанові від 20 травня 2022 року у справі №802/1840/18-а сформував схожий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах про те, що дії стосовно державної реєстрації земельної ділянки спрямовані для визначення земельної ділянки як об'єкта цивільних прав та не стосуються реєстрації речових прав на неї.
Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Зазначений висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 823/1984/16.
Окрім цього, відповідно до висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №128/3751/14-а, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.02.2021 в справі №813/1009/17 зазначено, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.
Однак, якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
У вказаній в постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо дії чи рішення суб'єкта владних повноважень вичерпали свою управлінську владну функцію, трансформувалися і насправді набули іншої природи правовідносин, на які правила адміністративного судочинства не поширюються, то у такому випадку адміністративний суд повинен закрити провадження у справі і не вправі розглядати вимоги про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке вичерпало свою дію і по суті більше не порушує чиїхось прав чи свобод. У протилежному випадку судовий розгляд за правилами адміністративного судочинства вимог про визнання протиправним акта органу місцевого самоврядування про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки фактично призведе до порушення правил предметної юрисдикції та розгляду адміністративним судом спору про право цивільне, тобто спору, який вже має приватноправовий характер.
Відтак вже на момент звернення позивача до адміністративного суду, існує спір про право, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що юрисдикція адміністративного суду на спірні правовідносини не поширюється, а справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Вказане зумовлює висновок суду про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року про закриття провадження у справі № 380/5516/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді С. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 04 березня 2026 року.