Справа № 361/1122/17 провадження № 6/361/21/24
05.02.2026
«05» лютого 2026 року м.Бровари Київської області
Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Василишина В.О.,
за участю секретаря судових засідань - Бас Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду заяву ОСОБА_1 про зміну способу виконання рішення суду від 20 травня 2019 року, постановленого у справі № 361/1122/17 за позовом ОСОБА_1 до суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів та відшкодування моральної шкоди, учасник справи: Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ),
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даною заявою, в якій просить змінити спосіб виконання рішення суду щодо зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 повернути йому електростанцію АД-10, марка дизеля: 4Ч 8,5 х 11 (5Д4), марка ТНВД: Н 40865, клеймо ТНВД:1674 в стані наданому споживачем до ремонтного цеху на стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 вартість майна електростанції АД-10, марка дизеля: 4Ч 8,5 х 11 (5Д4), марка ТНВД: Н 40865, клеймо ТНВД:1674 у розмірі - 42 319 грн. 00 коп., покласти на фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 оплату за проведення судової експертизи у розмірі - 1 998 грн. 00 коп. та 25 грн. 00 коп. за послуги банку з приводу зарахування грошової суми на рахунок експертної установи «Еталон».
В обґрунтування заяви зазначається, що 20 травня 2019 року Броварським міськрайонним судом Київської області постановлено рішення у справі № 361/1122/17 про зобов'язання суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 повернути споживачу ОСОБА_1 електростанцію АД-10, марка дизеля: 4Ч 8,5 х 11 (5Д4), марка ТНВД: Н 40865, клеймо ТНВД: 1674, в стані, наданому споживачем до ремонтного цеху, а також вирішено питання про стягнення судових витрат.
На підставі вказаного судового рішення Броварським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист.
27 травня 2021 року державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) відкрито виконавче провадження № 65577927 з виконання виконавчого листа
№ 361/1122/17, виданого 12 грудня 2019 року.
У ході виконавчого провадження № 65577927 державним виконавцем постановлено вимогу про повернення предмету спору. Оскільки майно у боржника відсутнє, а рішення суду не виконано заявник звернувся до суду з позовом про стягнення вартості електростанції АД-10, марка дизеля: 4Ч 8,5 х 11 (5Д4), марка ТНВД: Н 40865, клеймо ТНВД: 1674. У рамках розгляду вказаної цивільної справи № 361/799/21, судом призначено судову товарознавчу експертизу. На підставі експертної установи «Еталон» встановлено вартість зниклого майна - 42 319 грн. 00 коп.
Оскільки у боржника відсутнє майно, яке зобов'язано повернути, то слід змінити спосіб виконання рішення суду.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від
17 травня 2023 року головуючим у справі визначено суддю ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 27 червня 2023 року заяву прийнято до провадження та призначено судове засідання.
18 жовтня 2023 року на підставі розпорядження керівника апарату Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2023 року № 1028 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, головуючим у справі визначено суддю ОСОБА_4 .
Ухвалою суду від 19 жовтня 2023 року дану заяву прийнято до провадження суддею ОСОБА_4 .
Рішенням Вищої ради правосуддя від 01 липня 2025 року № 1380/15-25 суддю
Броварського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_4 звільнено з посади судді у відставку.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 серпня 2025 року головуючим суддею у даній справі визнано суддю
Василишина В.О.
У судове засідання заявник (позивач) ОСОБА_1 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Його неявка не перешкоджає вирішенню питання про зміну способу виконання рішення суду.
Відповідач суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець
ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, 05 лютого 2026 року подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність.
Заінтересована особа Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) у судове засідання представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково; зобов'язано суб'єкта підприємницької діяльності фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 повернути споживачу ОСОБА_1 електростанцію АД-10, марка дизеля: 4Ч 8,5 х 11 (5Д4), марка ТНВД: Н 40865, клеймо ТНВД: 1674, в стані, наданому споживачем до ремонтного цеху, вирішено питання про стягнення судових витрат, в іншій частині позовних вимог відмовлено; у задоволенні зустрічного позову суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року апеляційні скарги суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 та ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постановою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року касаційну скаргу залишено без задоволення, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 травня
2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року залишено без змін.
12 грудня 2019 року Броварським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист № 361/1122/17 про зобов'язання суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 повернути споживачу ОСОБА_1 електростанцію АД-10, марка дизеля: 4Ч 8,5 х 11 (5Д4), марка ТНВД: Н 40865, клеймо ТНВД: 1674, в стані, наданому споживачем до ремонтного цеху.
Постановою державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 27 травня 2021 року відкрито виконавче провадження № 65577927 з виконання виконавчого листа № 361/1122/17, виданого 12 грудня 2019 року Броварським міськрайонним судом Київської області, зобов'язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
26 липня 2021 року на адресу стягувача ОСОБА_1 направлено вимогу виконавця про призначення дати повернення електростанції АД-10 на 14 год. 00 хв. 05 серпня 2021 року, боржника та стягувача зобов'язано бути присутнім за адресою: АДРЕСА_1 .
З інформації отриманої з автоматизованої системи виконавчого провадження вбачається, що стан виконавчого провадження № 65577927 значиться відкритим.
З матеріалів справи вбачається, що у лютому 2021 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 із позовом про захист прав споживача, стягнення вартості товару.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2023 року, постановленою у справі № 361/799/21 закрито провадження у даній справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Частинами першою та третьою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтями 129, 129-1 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Вказані конституційні положення знайшли своє продовження у ЦПК України, а також у Законі України «Про судоустрій і статус суддів». Так, частинами першою, другою статті 18 ЦПК України та частинами другою, четвертою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відтак, забезпечення виконання судових рішень покладається, у тому числі, на суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші процесуальні засоби, сприяють реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
На важливість належного виконання судових рішень неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.
Так, за позицією Конституційного Суду України, висловленою у рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті
55 Конституції України (абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини рішення від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац 8 пункту 2.1 пункту
2 мотивувальної частини рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого статті
55 Конституції України права кожного на судовий захист.
Забезпечення державою виконання судового рішення як невід'ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв'язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статті 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Конституційний Суд України, взявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні висновки щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов'язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.
Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00; пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України», заява № 6318/03; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia», заява № 30779/04; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04).
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIII).
Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 10 Закону № 1404-VIII встановлені такі заходи примусового виконання рішень: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з частинами першою-третьою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду; 5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням; 9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна; 10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; 11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача; 12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання; 13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб; 14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; 15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис;
18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 19) у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; 20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача; 21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Стаття 63 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Так, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно з частинами першою та третьою статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), може встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відтак, з аналізу норм чинного законодавства під зміною способу і порядку виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації такого рішення в разі неможливості його виконання у порядку та у спосіб, що раніше встановлені. Підставою для зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або у спосіб, встановлений судом.
Законодавець у частині першій статті 16 Цивільного кодексу України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Спосіб виконання рішення визначається на підставі встановлених у статті 16 Цивільного кодексу України способів захисту цивільних прав.
Зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим. Вирішуючи питання про зміну способу виконання рішення, суд повинен з'ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість такого виконання рішення суду.
Предмет доказування під час розгляду справи у суді складають факти, якими сторони обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення. Суд визначає предмет доказування, виходячи з вимог і заперечень сторін, керуючись нормами права, які повинні бути застосовані у такому випадку.
Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 Цивільного кодексу України. Для зміни способу виконання судового рішення необхідним є з'ясування питання чи не призведе така зміна способу виконання до зміни первісно обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів, оскільки змінюючи спосіб виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті, про що неодноразово зазначалось у постановах Верховного Суду, зокрема постанова Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі №523/16632/15-ц, постанова Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року у справі №522/21465/15, постанова Касаційного цивільного суду від 10 червня 2019 року у справі №350/426/16-ц).
Матеріали даної справи не містять доказів неможливості виконання рішення суду від
20 травня 2019 року про зобов'язання суб'єкта підприємницької діяльності фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 повернути споживачу ОСОБА_1 електростанцію АД-10, марка дизеля: 4Ч 8,5 х 11 (5Д4), марка ТНВД: Н 40865, клеймо ТНВД: 1674, в стані, наданому споживачем до ремонтного цеху, а задоволення поданої заяви про зміну способу виконання вказаного рішення суду на стягнення вартості майна, що визначена при розгляді справи № 361/799/21, яка не має жодного відношення до виконання судового рішення у справі № 361/1122/17 призведе до зміни первісно обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів і фактично змінить рішення суду по суті.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від
10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні даної заяви.
На підставі викладеного та керуючись статтями 260, 435 ЦПК України, Броварський міськрайонний суд Київської області
У задоволенні заяви - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя В.О.Василишин