04 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/8519/24 пров. № А/857/6950/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузьмича С. М.,
суддів Онишкевича Т.В., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року (постановлену головуючим - суддею Григорук О.Б. у м. Івано-Франківськ) у справі №300/8519/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №926110150589 від 17.10.2024 про відмову в перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації в Івано-Франківській області від 03.10.2024 №275;
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо зменшення щомісячного довічного грошового утримання відсотковому значенні з 56% до 50% від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити з 01.01.2024 перерахунок позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 56% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді відповідно до довідки ТУ ДСА в Івано-Франківській області від 03.10.2024 №275, з урахуванням виплачених сум.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.08.2024 у справі №300/2175/24 Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Івано-Франківській області від 03.10.2024 №275 видано позивачу довідку від 03.10.2024 №275 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій зазначено посадовий оклад, що становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024, із застосуванням регіонального коефіцієнта 1.1. Позивач звернувся із заявою про перерахунок довічного грошового утримання на підставі довідки від 03.10.2024 №275. Однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області від 17.10.2024 №926110150589 позивачу відмовлено у здійсненні такого перерахунку. Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки воно суперечить ч.4 ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що передбачає перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі зміни розміру грошового утримання судді, що працює на відповідній посаді. Також зазначено, що пенсійним органом протиправно обмежується розмір щомісячного грошового довічного утримання з 56% до 50%, оскільки при перерахунку щомісячного довічного утримання змінною величиною є лише розмір грошового утриманням/складових суддівської винагороди, натомість відсоткове значення розміру щомісячного довічного утримання, яке обчислюється при його призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №926110150589 від 17.10.2024 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації в Івано-Франківській області від 03.10.2024 №275.Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо зменшення щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 у відсотковому значенні з 56% до 50% від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити з 01.01.2024 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 56% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді відповідно до довідки ТУ ДСА в Івано-Франківській області від 03.10.2024 №275, з урахуванням виплачених сум.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходи з того, що відповідач після надходження заяви позивача та оновленої довідки про суддівську винагороду станом 01.01.2024 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен був провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача, як судді у відставці.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що збільшення розміру складових суддівської винагороди з 01.01.2021 року не відбувалося, у зв'язку із на даний час немає підстав для видачі довідки про суддівську винагороду та для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Також вказує на позивачем пропущений строк звернення до суду з позовом.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 за №1600-V-III ОСОБА_1 звільнено з посади судді Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.c.13).
Наказом Калуського міськрайонного суду № 02-06.2/83 від 03 жовтня 2016 року позивача відраховано зі штату суду (а.с.14).
З матеріалів справи судом також встановлено, що позивач перебуває на обліку в пенсійному органі та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
Згідно наданим розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданий Калуським міськрайонним судом, стаж роботи позивача становить 23 роки 8 місяців 4 дні (а.с.23).
Відповідно до наданих електронних копій протоколу перерахунку пенсії позивача, перерахунок пенсії позивачу від 12.02.2021, яке здійснювалось відповідно до рішення суду, зазначено, серед іншого, загальний процент розрахунку пенсії від заробітку - 86% (а.с.24), від 24.02.2021, підстава перерахунку - рішення суду від 04.11.2020 у справі №300/1734/20, вказаний загальний процент розрахунку пенсії від заробітку - 56% (а.с.25), від 20.09.2021, підстава перерахунку - рішення суду від 24.05.2021 у справі №300/1611/21, загальний процент розрахунку пенсії від заробітку становить 50% (а.с.27).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.08.2024 у справі №300/2175/24, яке набрало законної сили, позов задоволено. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області щодо відмови судді у відставці Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області позивачу у видачі довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду у розмірі: в 2021 році 2 270 гривень, у 2022 році 2 481 гривня, у 2023 році 2 684 гривні, у 2024 році 3 028 гривень. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області видати позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі: в 2021 році 2 270 гривень, у 2022 році 2 481 гривня, у 2023 році 2 684 гривні, у 2024 році 3 028 гривень із застосуванням регіонального коефіцієнту 1.1 та врахуванням надбавки за вислугу років 50%.
На виконання рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.08.2024 у справі №300/2175/24 ТУ ДСА в Івано-Франківській області 03.10.2024 видано довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за №275 (а.с.15).
Позивач звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою щодо здійснення з 01.01.2024 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі оновленої довідки.
За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївській області.
Рішенням Головного управління ПФУ у Миколаївській області № 926110150589 від 17.10.2024 позивачу відмовлено у перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв'язку зі зміною розміру складових суддівської винагороди за відсутності підстав, оскільки починаючи з січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді становить 2102,00 грн. Згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для визначення розміру посадового окладу суддів становить 2102,00 грн (а.с.16, 17).
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області протиправним та не погодившись із діями ГУ ПФУ в Івано-Франківській області щодо зменшення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, позивач звернувся до адміністративного суду із позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року №11 -р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII(далі - Закон - № 1402-VIII), положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною 2 цієї правової норми суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно частини 3 статті 135 Закону № 1402-VIII, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
У Рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить ч. 1ст. 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений уст. 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підп. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Статтею 7 Закону України № 3460-IXустановлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, працездатних осіб - 3028 гривень.
Слід зазначити, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Вказаний висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», що набрав чинності з 30 вересня 2016 року.
Конституція України у редакції Закону України № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. Тобто, єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатись розмір суддівської винагороди є Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини 2статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини 3 та пунктом 1 частини 4 статті 135 Закону України № 1402-VIIIвизначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відтак, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV(далі - Закон № 966-XIV).
Згідно статті 1 цього Закону прожитковий мінімум є вартісною величиною достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення. Тобто, наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Слід зазначити, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Водночас судді вказаним Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Однак, статтею 7 Закону України №3460-IX разом із встановленням на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028 грн, відповідно, був введений такий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.
Так, до 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди станом на січень 2024 року, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні, як це правильно зауважив суд першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції враховує висновки, що викладені у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020 в яких зазначено, що до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи):закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) законзагальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Тож слід звернути увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно положень Закону №3460-IX, що прийняті пізніше.
Разом з тим, Закон №3460-IX фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII.
Так, Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21 вказав, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.
Верховний Суд у цій справі зауважив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIVвважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді. За таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIVвважати загальними нормами.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 р. (3028 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIIIне передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн) на підставі статті 7 Законів №3460-IX, була неправомірною.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.11.2021 у справі № 360/503/21.
Також Верховний Суд у постанові та від 17.02.2026 у справі №200/2309/25 вважавза необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2025 року у справі № 520/32171/24, у якій викладено правовий висновок про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та, відповідно, що з 01 січня 2024 року не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а отже відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачці як судді у відставці та сформувати такий:
у зв'язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання;
для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Отже, питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивач має право на отримання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із зазначенням розміру суддівської винагороди судді, виходячи з базового розміру посадового окладу судді суду першої інстанції, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік».
Також спірним питанням у цій справі є правомірність дій відповідача щодо зменшення під час перерахунку відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді за правилами частини четвертої статті 142 Закону №1402-VIII у формулі його обрахунку має застосуватись розмір відсоткового значення суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, визначений частиною третьою Закону №1402- VIII.
За наведених обставин, при визначенні відсоткового значення суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 необхідно враховувати розмір, встановлений частиною третьою статті 142 Закону №1402-VIII, а саме: 50 відсотків зі збільшенням на 2 відсотки за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років.
Водночас для правильного визначення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання позивача, який має застосовуватися при перерахунку, необхідно встановити дійсний стаж його роботи на посаді судді.
Судом встановлено, що згідно наданим розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданий Калуським міськрайонним судом, стаж роботи позивача становить 23 роки 8 місяців 4 дні (а.с.23).
Як наслідок позивач має право на обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з 56% суддівської винагороди.
При цьому, як встановлено вище, відповідно до наданих електронних копій протоколу перерахунку пенсії позивача, перерахунок пенсії позивачу від 12.02.2021, яке здійснювалось відповідно до рішення суду, зазначено, серед іншого, загальний процент розрахунку пенсії від заробітку - 86% (а.с.24), від 24.02.2021, підстава перерахунку - рішення суду від 04.11.20 у справі №300/1734/20, вказаний загальний процент розрахунку пенсії від заробітку - 56% (а.с.25), від 20.09.2021, підстава перерахунку - рішення суду від 24.05.21 у справі №300/1611/21, загальний процент розрахунку пенсії від заробітку становить 50% (а.с.27). За період з 19 лютого 2020 року до дня звернення позивача із позовом, що розглядається, позивачу проводились перерахунки розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, та, враховуючи необхідний дійсний стаж роботи позивача, не було підстав для зменшення його розміру до 50% відповідної суддівської винагороди.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на вищевикладене та обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, апеляційний суд вважає за необхідне визнати протиправним зменшення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 56% до 50%, і як наслідок, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити з 01.01.2024 перерахунок позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 56% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, відповідно до довідки ТУ ДСА в Івано-Франківській області від 03.10.2024 №275, з урахуванням виплачених сум.
Щодо доводів пенсійного органу про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, то колегія суддів зазначає, що довідку для обрахунку довічного грошового утримання датовано 03.10.2024 року, із відповідною заявою про перерахунок звернувся 10.10.2024 року, рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області про відмову в перерахунку датовано 17.10.2024, а з цим позовом позивач звернувся 08.11.2024 року, відтак не пропустив шестимісячний строк звернення до суду.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі № 300/8519/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді Т. В. Онишкевич
В. Я. Качмар