04 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/6304/23 пров. № А/857/45228/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року у справі № 300/6304/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
суддя(і) у І інстанції Скільський І.І.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,
дата складення повного тексту рішення 09 жовтня 2025 року,
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 у справі №300/6304/23, що набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення Відділу перерахунків пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 25.07.2023 № п/с 932480807610 про відмову у переведенні позивачки з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - ГУ ПФУ у Київській області) зарахувати весь стаж роботи позивачки за період з 06.09.1994 по 06.06.2017 до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723 XII, Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу».
Зобов'язано ГУ ПФУ у Київській області перевести позивачку на пенсію державного службовця за віком відповідно до пункту 12 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723 з 19.07.2023 і здійснити перерахунок і виплату пенсії державного службовця за період починаючи з моменту звернення (19.07.2023) та з урахуванням довідок про склад заробітної плати №10-36-10-02/95 від 05.07.2023 та №10-36-10-02/96 від 05.07.2023.
У вересні 2025 року позивачка звернулася до суду із заявою, у якій просила встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у справі №300/6304/23.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 у задоволенні вказаної заяви було відмовлено.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказану ухвалу скасувати та задовольнити її заяву. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що жодних дій відповідача на виконання рішення суду від 19.02.2024 у справі №300/6304/23 не здійснено, а тому наявне ухилення відповідачем від обов'язку, покладеного на нього судом. Вважає, що відповідач ухиляється від виконання рішення суду, а тому просить встановити судовий контроль за його виконанням.
18.11.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 без змін.
27.11.2025 ГУ ПФУ у Київській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 без змін.
Відповідно до частини 3 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення суддею першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.
Відповідно до статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" та статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Аналогічна норма закріплена в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини першої якої, суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
У Рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд , одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, для цілей статті 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду .
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України , Робота та інші проти України, Варава та інші проти України», «ПМП Фея та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
З огляду на викладене, суд вправі вживати заходи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення строку для подання звіту.
Зазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
З аналізу наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що суд наділений правом під час прийняття постанови у справі встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачкою отримано виконавчі листи у даній справі 30.04.2025. При цьому у матеріалах справи відсутні докази про те, що позивачка не погоджується з виконавчими листами для примусового виконання судового рішення в порядку Закону України "Про виконавче провадження".
Встановлення судового контролю, шляхом зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень, однак може застосовуватися судом, коли на час розгляду заяви про встановлення судового контролю заявником надано докази, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення. Встановлення судового контролю є специфічною формою судового провадження, яка має на меті забезпечення належного та в повному обсязі виконання рішення суду у тому випадку, коли інші встановлені законодавством механізми забезпечення такого виконання вичерпані та/або є неефективними.
Правовою ж підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних, підтверджених належними і допустимими доказами, підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Таким чином апеляційний суд погоджується з думкою суду першої інстанції, що звернення позивачки із заявою до суду про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №300/6304/23, яке набрало законної сили 21.03.2024, є передчасним, оскільки повнота та правомірність виконання рішення суду у порядку Закону України "Про виконавче провадження" першочергово підлягає контролю зі сторони державного виконавця.
Відтак, наведені скаржником доводи апеляційної скарги не спростовують правильності застосування судом першої інстанції норм процесуального закону.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи дане процесуальне питання, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року у справі №300/6304/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар