03 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/256/25 пров. № А/857/19718/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого суддіМатковської З. М.
суддів -Гінди О. М.
Гуляка В. В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у справі № 500/256/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії (головуючий суддя першої інстанції Подлісна І.М., час ухвалення - у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення м. Тернопіль, дата складання повного тексту рішення 16 квітня 2025 року),-
ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просила
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо надання відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії, у зв'язку із втратою годувальника у розмірі 70 процентів грошового забезпечення загиблого годувальника, оформлену листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 8427-8426/Д-02/8-1900/24 від 11.11.2024;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити пенсію ОСОБА_1 , у зв'язку із втратою годувальника у розмірі 70 процентів грошового забезпечення загиблого годувальника - відповідно до пункту “а» статті 36 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
В обґрунтування позову позивач зазначила, що 25 жовтня 2024 року позивач звернулась із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про проведення перерахунку пенсійного забезпечення ОСОБА_1 , оскільки вона є особою, що має право на 70 відсотків грошового забезпечення, як така, що її чоловік загинув при проходженні військової служби, однак отримала відмову, оформлену листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 8427-8426/Д-02/8-1900/24 від 11.11.2024 року.
Позивач вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у призначенні пенсії № 8427-8426/Д-02/8-1900/24 від 11.11.2024 року та просить зобов'язати відповідача призначити пенсію.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у справі № 500/256/25 позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо надання відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії, у зв'язку із втратою годувальника у розмірі 70 процентів грошового забезпечення загиблого годувальника, оформлену листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 8427-8426/Д-02/8-1900/24 від 11.11.2024.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити пенсію ОСОБА_1 , у зв'язку із втратою годувальника у розмірі 70 процентів грошового забезпечення загиблого годувальника - відповідно до пункту “а» статті 36 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт покликається на те, що згідно витягу з наказу від 04.04.2024 №97, який міститься в матеріалах пенсійної справи, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , смерть пов'язана з проходженням військової служби та не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при захисті Батьківщини. Відповідно до витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії від 30.12.2024 №3995 травма одержана в результаті нещасного випадку (01.1 - дорожньо-транспортна пригода на дорогах (шляхах) загального користування, порушення пунктів 12.1 та 12.3 ПДР, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року), яка привела до смерті та причини смерті, пов'язані з проходженням військової служби. Отже, вважає, що 17.05.2024 позивачу правомірно призначено пенсію в разі втрати годувальника у розмірі 30 відсотків грошового забезпечення її чоловіка.
Позивач правом подання відзиву не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , є особою з інвалідністю III групи, що підтверджується довідкою МСЕК серія 12 ААГ № 240557.
Відповідно до Сповіщення №7/9 від 03.01.2024 року її чоловік, ОСОБА_2 , 1967 року народження, механік відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу матеріально-технічного забезпечення стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , призваний на військову службу по мобілізації 27.02.2022 року ІНФОРМАЦІЯ_2 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди під час підвозу матеріально-технічних засобів поблизу населеного пункту Михайлівка Краматорського району, Донецької області. Загибель не пов'язана із захистом Батьківщини, але пов'язана з проходженням військової служби.
На підставі вищевикладеного, у травні 2024 року позивача було переведено на інший вид пенсії у зв'язку із втратою годувальника. Поточний розмір пенсії складає 5 896,95 грн. (п'ять тисяч вісімсот дев'яносто шість гривень дев'яносто п'ять копійок), що складає 30 відсотків грошового забезпечення її чоловіка.
25 жовтня 2024 року позивач звернулась із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, про перерахунок її пенсійного забезпечення, оскільки вона є особою, що має право на 70 відсотків грошового забезпечення, як такої, що чоловік загинув при проходженні військової служби.
Однак, позивач отримала відмову, яка була оформлена листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 8427-8426/Д-02/8-1900/24 від 11.11.2024 року.
Не погодившись із протиправними діями Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, які полягали у наданні необґрунтованої відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв'язку із втратою годувальника у розмірі 70 процентів грошового забезпечення загиблого годувальника - відповідно до пункту “а» статті 36 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у зв'язку із цим і звернулася до суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що чоловік позивача ОСОБА_2 загинув у зв'язку з проходженням військової служби, відтак позивач має право на пенсійне забезпечення у розмірі 70 процентів грошового забезпечення загиблого годувальника відповідно до пункту “а» статті 36 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору, оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 4 Закону України “Про пенсійне забезпечення» визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ від 09.04.1992 (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №2262 визначено такі види пенсійного забезпечення за цим законом: - пенсія за вислугу років; - пенсія по інвалідності; - пенсія в разі втрати годувальника.
Згідно з статтею 29 Закону № 2262-XII пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону № 2262-XII право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, які перебували на їх утриманні. Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
Згідно із статтею 31 Закону № 2262-XII члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Згідно статті 36 Закону № 2262-XII пенсія в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах:
а) членам сімей військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час, а саме батькам (одному з батьків), дружині (чоловікові), іншому непрацездатному члену сім'ї загиблого (померлого) годувальника, якщо право на пенсію має один непрацездатний член сім'ї, - у розмірі 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї;
якщо право на пенсію мають два і більше непрацездатних членів сім'ї (крім батьків, дружини (чоловіка) - у розмірі 50 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї. У таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків;
б) сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби, - 30 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї.
З матеріалів справи вбачається, що з 17.05.2024 позивачу призначено пенсію в разі втрати годувальника відповідно до пункту “б» статті 36 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 30 відсотків грошового забезпечення її чоловіка.
Відповідно до Сповіщення №7/9 від 03.01.2024 року чоловік позивача, ОСОБА_2 , 1967 року народження, призваний на військову службу по мобілізації 27.02.2022 року ІНФОРМАЦІЯ_2 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди під час підвозу матеріально-технічних засобів поблизу населеного пункту Михайлівка Краматорського району, Донецької області. Загибель пов'язана з проходженням військової служби.
Отже, чоловік позивача загинув при проходженні військової служби.
Сторонами не заперечується той факт, той факт, що діти позивача повнолітні та працездатні, а відповідно права на пенсію по втраті годувальника не мають.
Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач має право на пенсійне забезпечення у розмірі 70 процентів грошового забезпечення загиблого годувальника, а саме свого чоловіка ОСОБА_2 - відповідно до пункту “а» статті 36 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав задоволення позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у справі № 500/256/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
В. В. Гуляк