04 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/2692/23 пров. № А/857/8986/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення у справі за його адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
суддя у І інстанції Комшелюк Т.О.,
час ухвалення судового рішення не зазначено,
місце ухвалення судового рішення м. Рівне,
дата складення повного тексту рішення 12 лютого 2025 року,
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 у справі №460/2692/23, яке набрало законної сили 13.04.2023, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ) здійснити з 06 серпня 2022 року нарахування та виплату ОСОБА_1 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік та з урахуванням змін розміру мінімальної заробітної плати протягом відповідного року), до зміни законодавства або зміни правового статусу позивача.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 задоволено заяву позивача про встановлення судового контролю та зобов'язано ГУ ПФУ подати звіт про виконання судового рішення в адміністративній справі №460/2692/23 протягом 20 календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень цієї ухвали.
06.02.2025 та 10.02.2025 на виконання ухвали суду від відповідача надійшов звіт та додаткові пояснення до звіту про виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 у справі № 460/2692/23.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про накладення штрафу на керівника ГУ ПФУ відмовлено, а звіт відповідача про виконання рішення суду від 13.03.2023 в адміністративній справі №460/2692/23 прийнято.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказану ухвалу скасувати та задовольнити його заяву про накладення штрафу на керівника ГУ ПФУ. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що не був ознайомлений з додатковими поясненнями до звіту відповідача. Звертає увагу на розбіжності з відповідями на його запити, отримані раніше від ГУ ПФУ.
Відповідно до частини 3 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення суддею першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За правилами статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до частини першої та другої статті 381-1 Кодексу адміністративного судочинства України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Положеннями статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 382-2 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає звіт суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу.
Як слідує з матеріалів справи, на виконання рішення від 13.03.2023 у справі №460/2692/23 відповідачем проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та встановлено доплату до пенсії за період з 06.08.2022 по 30.09.2022 року у розмірі двох мінімальних заробітних плат у розмірі 13000,00 грн та з 01.10.2022 по 31.12.2023 виплачувалась доплата до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат в розмірі 13400 грн.
Разом із тим, починаючи з 01.01.2024 розмір пенсії по інвалідності ОСОБА_1 становить 4676,13 грн, у тому числі 3200,00 грн (1600,00 х 2) - підвищення відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Як визначено статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IХ, розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлено на рівні 1600 грн.
Рішенням суду у цій справі встановлено доплату до пенсії позивача в розмірі двох мінімальних заробітних плат, тому у даному випадку відповідач застосував обмеження, встановлені статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що ГУ ПФУ правомірно з 01.01.2024 по 31.12.2024 приведено пенсійну справу позивача у відповідність на виконання вимог наведеного закону та здійснено доплату, передбачену статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 3200 грн.
Окрім того судом встановлено, що органом Пенсійного фонду при обрахунку позивачу підвищення до пенсії, визначеного статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 01.01.2025 застосовано положення статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» №4059-IX (далі - Закон №4059-IX).
Розглядаючи звіт у порядку контролю за виконанням судового рішення, апеляційний суд звертає увагу, що пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі. З самого визначення поняття «пенсія» випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк.
Підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов'язане з виплатою пенсії і також має невизначений у часі граничний термін виплати.
Виплату пенсії (підвищення до пенсії) не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії (підвищення до пенсії), яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку її виплати.
При цьому порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання.
Схожі висновки викладені Верховним Судом у постанові від 18.09.2024 у справі №240/28481/23.
Отже, підвищення до пенсії, встановлене статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має невизначений у часі граничний термін виплати, а порядок і строки його нарахування можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання.
19.11.2024 прийнято Закон №4059-IX, статтею 45 якого установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Положення статті 45 Закону №4059-IX є спеціальними та мають перевагу перед загальними положеннями статей 7, 8 наведеного закону, якими установлено прожитковий мінімум та мінімальну заробітну плату з 1 січня 2025 року, у тому числі для обчислення виплат за рішеннями суду.
Отже, з 01.01.2025 тимчасово змінено порядок нарахування і виплати підвищення до пенсії, визначеного статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З 01.01.2025 позивачу припинена виплата доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених вказаним Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", яким передбачені нові підстави, порядок та розміри виплат таких доплат до пенсії.
Отже, відповідачем в межах виконання рішення суду у даній справі вжито всіх залежних від нього заходів з метою виконання судового рішення, що вказує на наявність підстав для прийняття звіту ГУ ПФУ.
Наведені скаржником доводи апеляційної скарги не спростовують правильності застосування судом першої інстанції норм процесуального закону.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи дане процесуальне питання, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року у справі №460/2692/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар