04 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/843/25 пров. № А/857/12903/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі за її позовом до Управління соціального захисту населення Тернопільської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
суддя у І інстанції Баб'юк П.М.
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Тернопіль,
дата складення повного тексту рішення 20 березня 2025 року,
В лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Тернопільської районної державної адміністрації (далі - Управління) у формі повідомлення від 06.11.2024 №07/815-05 щодо відмови у призначенні допомоги при народженні дитини;
зобов'язати відповідача призначити та виплатити допомогу при народженні дитини у порядку та розмірі встановлених статтею 12 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 у справі №500/843/25, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у задоволенні вказаного позову було відмовлено.
При цьому суд виходив із того, що позивачкою як при зверненні до відповідача, так і до суду не наведено будь-яких обставин та не надано жодних доказів на їх підтвердження, які б свідчили про неможливість вчасно надіслати до органу соціального захисту населення заяву для отримання допомоги та документи, що засвідчують народження дитини. Позивачка під час розгляду справи по суті не довела належними засобами доказування обставини, на яких ґрунтуються її позовні вимоги, натомість відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв відповідно до вимог законодавства, правомірно та обґрунтовано прийняв оскаржуване рішення про відмову у виплаті допомоги у зв'язку з пропущенням строку без поважних причин. Тому суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено позивачкою, яка у своїй скарзі просила скасувати його та прийняти нове про задоволення її позовних вимог.
На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що вона з поважних причин не змогла вчасно подати заяву про отримання допомоги при народженні дитини. Просить врахувати, що цей адміністративний позов фактично заявлений в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення і неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, не може призводити до порушення інтересів дитини.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим 02.08.2013 Теребовлянським РВ УМВС України в Тернопільській області.
25.08.2023 позивачка у місті Варшава Республіки Польща народила сина ОСОБА_2 , що підтверджується повню копією акту про народження.
Згідно з довідкою про реєстрацію особи громадянином України від 07.09.2023 №6137/КВ/19-2465/Н, виданою посольством України в Республіці Польща, ОСОБА_3 зареєстрований громадянином України.
28.10.2024 позивачка звернулась до відповідача із заявою про призначення допомоги при народженні дитини.
Рішенням від 06.11.2024 за №07/815-05, оформленим повідомленням, відповідач відмовив у призначенні позивачці допомоги при народженні дитини у зв'язку із тим, що з дати народження дитини пройшло більше 12 місяців.
Вважаючи таку відмову протиправною, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
За нормами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України “Про охорону дитинства» від 26.04.2001 №2402-III (далі - Закон №2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 2402-III з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та іншими законами України.
Закон України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-XII (далі - Закон №2811-XII) відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Частинами 1 та 4 статті 1 Закону №2811-XII встановлено, що громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 10 Закону №2811-XII допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.
За приписами частини 7 статті 11 Закону №2811-XII допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Умови призначення і виплати таких видів державної допомоги сім'ям з дітьми, передбачених Законом №2811-XII визначено Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1751 (далі - Порядок №1751).
За приписами пункту 12 Порядку №1751 допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.
Згідно з пунктом 44 Порядку №1751 у разі коли до заяви не додані всі необхідні документи, орган соціального захисту населення повідомляє заявника, які документи мають бути подані додатково. Якщо вони будуть подані не пізніше ніж протягом одного місяця з дня одержання зазначеного повідомлення, днем (місяцем) звернення за призначенням допомоги вважається день (місяць) прийняття або відправлення заяви.
Відповідачем у справі стверджується і не спростовано позивачкою, що вона дійсно пропустила строк звернення за призначенням допомоги при народженні дитини.
У обґрунтування поважності пропуску строку звернення за призначенням допомоги при народженні дитини позивачка зазначає, що через воєнний стан вона з маленькою дитиною не змогла особисто приїхати в Україну для подання заяви і вирішила скористатися сайтом Міністерства соціальної політики України. Однак інформація про порядок отримання допомоги при народженні дитини перебувала і перебуває на даний час в процесі наповнення, тобто відсутня взагалі. Лише у вересні 2024 року позивачка випадково зустріла українку, що також народила дитину в Республіці Польща, яка повідомила їй, що можна надсилати заяву поштою на адресу відповідача. Таким чином вважає, що вона з поважних причин не змогла вчасно подати заяву про отримання допомоги при народженні дитини.
При цьому апеляційний суд зазначає, що позивачкою заявлений позов в інтересах малолітньої дитини для її належного матеріального забезпечення.
Статтею 8 Закону України “Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно із частиною 7 статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
На переконання апеляційного суду, дитина не має нести негативні наслідки необізнаності опікунів про порядок призначення певних видів державної допомоги чи незацікавленості органів соціального захисту у піклуванні за сім'ями з дітьми, зокрема, над якими встановлена опіка.
За приписами статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам чи опікунам. Тому вказаний адміністративний позов фактично заявлений в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення. Отже, у спірних правовідносинах неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.
Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Таким чином, беручи до уваги необхідність захисту прав та інтересів малолітньої дитини, яка є громадянином України, і перед якою держава Україна має певні зобов'язання, враховуючи те, що позивачка всупереч своїй волі була вимушена змінити місце проживання внаслідок введення в Україні воєнного стану через військову агресією російської федерації проти України, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Згідно з частинами 3 та 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи з принципу верховенства права та завдань адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про визнання протиправним та скасування оскарженого рішення у формі повідомлення від 06.11.2024 №07/815-05 про відмову у призначенні державної допомоги при народженні дитини та необхідність зобов'язання відповідача призначити та здійснити виплату позивачці допомоги при народженні дитини у порядку та розмірі, що встановлені статтею 12 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми».
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №226/450/17, від 16.07.2020 у справі №265/4175/16-а, які в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору.
За правилами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, при вирішенні цього публічно-правового спору суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та допустив невідповідність висновків, викладених у його судовому рішенні, таким обставинам. Відтак, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі № 500/843/25 скасувати та позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Тернопільської районної державної адміністрації у формі повідомлення від 06.11.2024 №07/815-05 про відмову ОСОБА_1 у призначенні державної допомоги при народженні дитини.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Тернопільської районної державної адміністрації призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у порядку та розмірі, що встановлені статтею 12 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар