Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
№ 22-ц/824/5184/2026
м. Київ Справа № 757/26339/24-ц
04 березня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мідяного Єгора Олександровича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2025 року, під головуванням судді Литвинової І. В., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопаркінг-Сервіс 1» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з обслуговування машиномісця,-
У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Автопаркінг-Сервіс 1» (далі - ТОВ «Автопаркінг-Сервіс 1» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, у якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за послуги з обслуговування і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки і прилеглої території у розмірі 28 120, 00 грн, інфляційні втрати - 4 893, 79 грн, 3 % річних - 1 231, 77 грн та судовий збір у розмірі 3 028, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачу на праві приватної власності належать машиномісця № НОМЕР_1 (підвал 2), № НОМЕР_2 (підвал 2) та № НОМЕР_3 (підвал 2) підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 (автопаркінг).
Після введення автопаркінгу в експлуатацію, ТОВ «Автопаркінг-Сервіс» прийняв його на обслуговування.
20 листопада 2015 року сторони уклали договір № 20-11-36,37,49-2/ЛУ7Б про надання послуг по утриманню будівлі і споруд, у тому числі машиномісць у підземній автостоянці за адресою: АДРЕСА_1 , послуг по забезпеченню пропускного режиму (у тому числі з використанням систем контролю та управління доступом) до паркінгу, та здійснення функцій управління. Згідно з укладеним договором, власник зобов'язується виконувати умови договору належним чином та оплачувати послуги у порядку та на умовах, визначених договором.
Згідно з додатковою угодою від 01 лютого 2021 року щомісячна плата за утримання автостоянки складає 770, 00 грн за обслуговування одного машиномісця.
Відповідач не виконує взяті на себе договірні зобов'язання щодо сплати за послуги з утримання автостоянки, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за спожиті згідно з договором послуги. За період з 01.07.2021 року по 31.03.2024 року включно в результаті несплати за належним чином надані послуги утримання машиномісць за відповідачем утворився борг в розмірі 28 120,00 грн.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 3 відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Так, інфляційні збитки відповідача відповідно до розрахунку становлять 4 893,79 грн, розмір 3 відсотків річних з простроченої суми відповідно до розрахунку - 1231,77 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Автопаркінг-Сервіс 1» заборгованість за надані послуги в розмірі 28 120,00 грн - основного боргу, інфляційної складової боргу - 4 893,79 грн, 3% річних - 1 231,77 грн, судового збору - 3 028 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідач не виконує умови договору у добровільному порядку, то як наслідок сума заборгованості підлягає примусовому стягненню. Наданий позивачем розмір суми заборгованості відповідачем у розумінні статей 77, 78 ЦПК України не спростований.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 02 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мідяний Є. О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що підставами для скасування рішення суду є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Так, позивачем не доведено факт надсилання відповідачу 17.06.2021 року двох примірників додаткової угоди від 01.07.2021р. щодо підвищення ціни за договором № 20-11-36,37,49-2/ЛУ7Б «Про надання послуг» від 20.11.2015 року.
За умовами пункту 7.6. Договору №20-11-36,37,49-2/ЛУ7Б «Про надання послуг» від 20.11.2015р.: «7.6. Зміни до договору, ініційовані Виконавцем, для погодження власником надсилаються йому поштою. Якщо не направлено на адресу Виконавця обґрунтованих заперечень протягом 10 днів з дати отримання Власником листа, зміни набирають чинності з моменту отримання листа власником і він вважається належним чином сповіщеним та згоден зі змінами».
Тобто, зміни вступають в силу якщо не направлено на адресу Виконавця обґрунтованих заперечень протягом 10 днів з дати отримання Власником листа.
Для висновку, що зміни почали діяти необхідно не просто довести факт направлення пропозиції відповідних змін, а довести факт отримання відповідачем такого листа та відрахувати від дати отримання 10 днів.
Належними доказами надіслання рекомендованого листа є квитанція або касовий чек, у якому зазначено найменування оператора та об'єкт поштового зв'язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість. Таких доказів позивачем не надано.
Оскільки додаткова угода від 01.07.2021р. про підвищення ціни не доведена до відома відповідача та не підписана ним, то повинна застосовуватися ціна, яка узгоджена сторонами при підписанні договору та з урахуванням цін, встановлених у підписаних додаткових угодах: остання укладена 01 лютого 2018 року, якою було погоджено ціну на послуги «Автопаркінг-Сервіс 1» у розмірі 490,00 грн за одне паркомісце, а за три - 1 470,00 грн.
Ця узгоджена сума сплачувалась відповідачем і це визнає позивач, що видно з розрахунку заборгованості,, в якому зазначено, що відповідач щомісяця сплачував по 1470,00 грн. Інша сума сторонами не узгоджувалась і ніякої пропозиції про підвищення ціни у 2021 році відповідач не отримував.
Висновок суду, що вказаний правочин (мається на увазі проект додаткової угоди від 01.07.2021р.) по суті спрямований на збереження майна дитини, а тому не потребує ні згоди батьків ні органу опіки та піклування, суперечить діючому законодавству, оскільки відповідний проєкт угоди спрямований не на збереження майна дитини, а на збільшення витрат дитини, так як передбачає підняття ціни, а отже і зайві витрати.
Станом на 2021 рік відповідач був неповнолітньою особою, а договір «Про надання послуг» від 20.11.2015 року та додаткові угоди до нього № 1 та № 2 укладалися його матір'ю ОСОБА_2 .
У грудні 2025 року ТОВ «Автопаркінг-Сервіс 1» подало відзив на апеляційну скаргу, в якій просило її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
29.12.2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мідяний Є. О. подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з вимогами частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником машиномісць № НОМЕР_1 (підвал 2), № НОМЕР_2 (підвал 2) та № 49 (підвал 2) підземної автостоянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Автопаркінг).
ТОВ «Автопаркінг-Сервіс 1» є господарюючим суб'єктом, що здійснює діяльність з технічного обслуговування Автопаркінгу відповідно до Акту готовності об'єкта до експлуатації від 23.07.2009 року. Автопаркінг обладнано відповідно до вимог Державних будівельних норм України «Споруди транспорту, автостоянки і гаражі для легкових автомобілів ДБР В.2.З.-15:2007».
20.11.2015 року між сторонами у справі укладено договір № 20-11-36,37,49-2/ЛУ7Б «Про надання послуг». Від імені та в інтересах відповідача (малолітньої особи) діяла його мати ОСОБА_2 .
Отже, між ОСОБА_1 та ТОВ «Автопаркінг-Сервіс 1» виникли правовідносини щодо утримання останнім, як виконавцем, трьох паркомісць, належних відповідачеві на праві власності, за що останній зобов'язаний сплачувати за надані послуги.
Також, як вбачається з матеріалів справи, позивачем 17.06.2021 року цінним листом з описом вкладення на адресу відповідача надсилалася пропозиція укласти додаткову угоду та примірник такої угоди.
Однак, відповідачем не було підписано вказану угоду, як і не надано заперечень щодо розміру тарифу.
17.04.2024 року позивач повторно направляв відповідачу за офіційним місцем реєстрації пропозицію укладення додаткової угоди на підняття тарифу на послуги позивача, проте цінний лист із пропозицією та проектом додаткової угоди повернувся за закінченням терміну зберігання.
За змістом проекту додаткової угоди від 01.07.2021 до договору № 20-11-36,37,49-2/ЛУ7Б з 01.07.2021 розмір щомісячної плати за надання послуг (частка власника у витратах) становить 770,00 грн за обслуговування одного машиномісця.
У відповідності до наданого представником позивача розрахунку заборгованості за період з 01.07.2021 року по 31.03.2024 року, за відповідачем обліковується заборгованість у загальному розмірі 34 245,56 грн, з яких: 28 120, 00 грн - заборгованість за надані послуги, 4 893,79 грн - інфляційна складова боргу та 1 231,77 грн - 3 % річних.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільних законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
При цьому, у відповідності до положень статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до положень частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов'язує.
Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, відповідно до статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна тощо.
Тобто, оскільки підземний паркінг, в якому розташовані машиномісця, у тому числі належні позивачу, є складовою частиною житлового комплексу, що перебуває на обслуговуванні відповідача, вказаний підземний паркінг, як і сам будинок, є спільною сумісною власністю співвласників, а позивач, як співвласник, зобов'язаний брати участь в усіх витратах, пов'язаних з утриманням такого майна.
При цьому, як зауважив Верховний Суд у своїй постанові від 23.09.2020 року по справі № 755/11585/16-ц, відносини між споживачем та особою, яка надає житлово-комунальні послуги, у тому числі й щодо нежитлових приміщень, до яких відноситься підземний паркінг, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
З огляду на викладеного можна дійти висновку, що до спірних правовідносин у цій справі мають застосовуватися положення законодавства про житлово-комунальні послуги, зокрема про те, що незважаючи на наявність чи відсутність договору власник зобов'язаний сплачувати за ті послуги, яка фактично споживає, зокрема за послуги з утримання паркінгу.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач заперечує факт погодження додаткових угод, що стосується підвищення тарифів, до вищенаведеного договору.
Разом з тим, посилання апелянта на відсутність підписаних ним додаткових угод, не спростовує висновку суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову, оскільки незважаючи на відсутність відповідних угод, між сторонами у справі фактично склалися саме такі зобов'язальні правовідносини, оскільки позивач надає відповідачу послуги з утримання та обслуговування машиномісця, які не можуть бути відокремлені, фактично надаються, а тому відповідач зобов'язаний їх оплачувати.
При цьому, будь-яких належних та допустимих доказів того, що позивач фактично не споживає послуги з утримання паркінгу матеріали справи не містять.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 02.12.2020 по справі № 761/48615/18, де зазначено, що відсутність договірних відносин між сторонами не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати за фактично надані йому послуги з утримання машиномісця, оскільки такі послуги не можуть бути відокремлені, та щодо отримання яких відповідач не може бути позбавлений у зв'язку з специфікою їх надання.
У зв'язку з цим також не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що проєкт додаткової угоди від 01.07.2021р спрямований не на збереження майна дитини, а на збільшення витрат останнього. Те, що станом на 2021 рік відповідач був неповнолітньою особою, а договір «Про надання послуг» від 20.11.2015 року та додаткові угоди до нього № 1 та № 2 укладалися його матір'ю ОСОБА_2 не впливають на суть договірних відносин, що виникли між сторонами, та не звільняє позивача від обов'язку по оплаті наданих йому послуг з утримання машиномісць.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За період з 01.07.2021 року по 31.03.2024 року включно в результаті несплати за належним чином надані послуги утримання машиномісць за відповідачем утворився борг в розмірі 28 120,00 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 3 відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Згідно наданого позивачем розрахунку інфляційні збитки відповідача становлять 4 893,79 грн та 1 231,77 грн - 3% річних з простроченої суми.
Наданий позивачем розрахунок боргу відповідачем не спростований.
З вищенаведеного вбачається, що суд першої інстанції вірно встановив обставини щодо наявного обов'язку відповідача, як власника нерухомого майна, оплачувати виконавцю надані ним послуги за актуальними тарифами, на підставі нормативно-правових актів, а тому дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваного рішення не ґрунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення.
Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
При цьому, у зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені відповідачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень частини шостої статті 19 та частини третьої статті 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-381 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мідяного Єгора Олександровича - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: