04 березня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 757/13681/25-ц
провадження номер № 22-ц/824/2889/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Проторія» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2025 року у складі судді Ільєвої Т.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Проторія» про відшкодування моральної шкоди,
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Проторія» (далі - ТОВ «Проторія») про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06 серпня 2019 року у справі №367/2460/18 позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Проторія» про захист прав споживачів було задоволено частково та зобов'язано ТОВ «Проторія» видати ОСОБА_1 розрахунковий документ встановленої форми, що засвідчує факт купівлі холодильника Samsung RB31FSRNDSA/UA 08 серпня 2018 року.
Позивач стверджував, що протягом п'яти років та шести місяців відповідачем не виконане рішення суду від 06 серпня 2019 року стосовно видачі позивачу розрахункового документа встановленої форми, що засвідчує факт купівлі холодильника Samsung RB31FSRNDSA/UA 08 серпня 2018 року.
Позивач вказував, що у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача, яка полягає у невиконанні рішення суду, йому було завдано моральної шкоди.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «Проторія» на свою користь моральну шкоду у розмірі 25 000 грн 00 коп.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «Проторія» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 5 000 грн 00 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ТОВ «Проторія» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 193 грн 79 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Проторія» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не надав належної оцінки тому факту, що позивач не надав суду жодного доказу наявності моральної шкоди. Інтерес позивача полягає виключно в професійній площині, а не в практичній необхідності розрахункового документу, оскільки: гарантійний строк на пристрій сплив в серпні 2021 року; 7-річний гарантійний строк на компресор закінчується в серпні 2025 року; дійсність наданої накладної, як розрахункового документа і достатність накладної для підтвердження права власності позивача, була визнана відповідачем/продавцем шляхом проставлення штампу і печатки в гарантійному талоні при зверненні позивача в магазин після початку експлуатації товару; ОСОБА_1 веде власну інтернет-сторінку https://advkiriakov.blogspot.com/2019/12/blog-post.html, де надає консультації в якості адвоката та, зокрема, висвітлює перебіг подій у зв'язку з придбаним у ТОВ «Проторія» холодильником Samsung.
Вважає, що добросовісність намірів відповідача щодо технічної та гарантійної підтримки товару підтверджується визнанням видаткової накладної при заповненні гарантійних документів та підтверджується самим позивачем. Оформивши належним чином гарантійні документи на товар на підставі лише видаткової накладної, відповідач довів визнання за позивачем права власності на товар. Добросовісність намірів відповідача також підтверджується зверненням в стадії виконавчого провадження до Ірпінського міського суду Київської області із заявою про роз'яснення рішення в частині того, який саме розрахунковий документ (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ, тощо) належить видати позивачу на виконання рішення суду в умовах технічної неможливості видати документ інший, ніж видана видаткова накладна. Ухвалою суду від 05 серпня 2020 року у роз'ясненні рішення відмовлено через відсутність підстав для роз'яснення.
Вказує, що суд не взяв до уваги та не надав оцінки доводам відповідача про те, що на стадії виконавчого провадження позивач неодноразово скаржився на дії або бездіяльність Печерського РВ ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) щодо виконання рішення і весь цей час примусове виконання рішення з 2019 року перебуває у провадженні виконавчої служби. Тому вважає, що особою, яка відповідальна за тривале невиконання рішення і моральні страждання позивача, про які він стверджує, є виконавча служба, а відтак відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та ймовірною моральною шкодою.
Зазначає, що за відсутності жодних доказів моральної шкоди суд також не з'ясовував інших можливих причин ймовірних моральних страждань позивача, таких як от військові дії, страх за життя і здоров'я своє і своїх близьких, тривога, пов'язана з можливістю мобілізації до лав Збройних сил України, небезпека через постійні обстріли країною агресором територій України, хронічна втома і недосипання через нічні атаки ворога і необхідність перебування в нічний час в укритті; невизначеність майбутнього життя. Зазначені обставини є більш вагомими причинами моральних страждань людини.
Позивач ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 25 000 грн 00 коп., що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що обставини встановленні рішенням Ірпінського міського суду Київської області та судовий процес щодо оскарження дій уповноважених осіб в рамках виконавчого провадження, і як наслідок невиконання рішення суду, негативно вплинули на психологічний стан позивача. Також суд першої інстанції виснував, що наявність судового рішення, яке набрало законної сили, підтверджує завдання шкоди позивачу та обставини, на які він посилається, оскільки є встановлені факти, які мають преюдиційне значення. Окрім цього, тривалість невиконання рішення суду є також ознакою завдання шкоди позивачу, оскільки вказує на ефективність захисту своїх прав, що зумовило останнього звернутись до суду про відшкодування моральної шкоди. Разом з цим, суд першої інстанції виснував, що в рамках розгляду даної справи ним не надається оцінка обставинам, які є перешкодую у його виконанні, оскільки це не є предметом розгляду.
Судом першої інстанції звернуто увагу на те, що причино-наслідковий зв'язок було встановлено рішенням суду, а тому доводи сторони відповідача є необґрунтованими та не спростовуються належними доказами.
Дослідивши обставини справи та докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено факт завдання моральної шкоди, а тому є доведеним заподіяння позивачу моральної шкоди, визначивши її розмір відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих потерпілому, враховуючи вимоги розумності і справедливості. З врахуванням зазначеного, суд вважав, що достатньою сатисфакцією буде стягнення з відповідача на користь позивача у якості компенсації моральної шкоди у розмірі 5 000 грн 00 коп.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06 серпня 2019 року у справі №367/2460/18 позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Проторія» про захист прав споживачів було задоволено частково та зобов'язано ТОВ «Проторія» видати ОСОБА_1 розрахунковий документ встановленої форми, що засвідчує факт купівлі холодильника Samsung RB31FSRNDSA/UA 08 серпня 2018 року (а.с.17-23).
У провадженні Печерського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (місто Київ) перебуває виконавче провадження №60950318 про зобов'язання ТОВ «Проторія» видати ОСОБА_1 розрахунковий документ встановленої форми, що засвідчує факт купівлі холодильника Samsung RB31FSRNDSA/UA 08 серпня 2018 року.
10 січня 2020 року постановою державного виконавця Печерського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (місто Київ) відкрито виконавче провадження № 60950318 (а.с.28-29).
06 березня 2025 року постановою державного виконавця Печерського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (місто Київ) на виконання ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 04 вересня 2020 року №367/2642/20 відновлено виконавче провадження №60950318 (а.с.30).
Наведені обставини також підтверджуються інформацією про виконавче провадження (а.с.24-27).
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 05 серпня 2020 року №367/2460/18 у задоволенні заяви ТОВ «Проторія» ОСОБА_2 про роз'яснення рішення відмовлено (а.с.31).
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 04 вересня 2020 року №367/2642/20 скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірними дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Петрухно С.О. щодо прийняття рішення про закінчення виконавчого провадження № 60950318 та скасовано постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Петрухно С.О. про закінчення виконавчого провадження № 60950318 (а.с.32-35).
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 13 травня 2021 року №367/448/21 скаргу ОСОБА_1 , боржник ТОВ «Проторія», заінтересована особа: Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) на бездіяльність посадових осіб Печерського РВ ДВС у місті Києві було задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність керівника Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) та визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Петрухно С.О. та зобов'язано керівника Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) невідкладно відновити виконавче провадження №60950318 (а.с.36-38).
Позивач вказував, що на розгляді Ірпінського міського суду Київської області перебуває справа №367/1815/25 за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність керівника Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Ярушевської І.І., за участю боржника ТОВ «Проторія». У скарзі ОСОБА_1 просить суд:
- визнати неправомірною бездіяльність керівника Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Ярушевської І.І. стосовно невиконання ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 13 травня 2021 року №367/448/21 про невідкладне відновлення виконавчого провадження № 60950318;
- зобов'язати керівника Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) невідкладно виконати ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 13 травня 2021 року №367/448/21 про невідкладне відновлення виконавчого провадження № 60950318 (а.с.39-43).
Таким чином судом першої інстанції встановлено, що протягом п'яти років та шести місяців відповідачем не виконане рішення суду від 06 серпня 2019 року у справі №367/2460/18 стосовно видачі позивачу розрахункового документа встановленої форми, що засвідчує факт купівлі холодильника Samsung RB31FSRNDSA/UA 08 серпня 2018 року.
Позивач зазначав, що протиправність поведінки відповідача виражена в протиправній бездіяльності стосовно невиконання протягом п'яти років та шести місяців рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 серпня 2019 року у справі №367/2460/18.
У провадженні Печерського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (місто Київ) перебуває виконавче провадження № 60950318 про зобов'язання ТОВ «Проторія» видати ОСОБА_1 розрахунковий документ встановленої форми, що засвідчує факт купівлі холодильника Samsung RB31FSRNDSA/UA 08 серпня 2018 року, яке станом на дату подання позовної заяви не завершено.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами та не заперечуються учасниками справи.
Згідно ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч.1 ст.16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення (ст.129 Конституції України).
Стаття 129-1 Конституції України визначає, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Зазначене конституційне положення знайшло розвиток у ч.1 ст.18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 у справі №1-7/2013 за конституційним зверненням акціонерної компанії «Харківобленерго» щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст.63 «Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення» Закону України «Про виконавче провадження», за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до ст.447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач свідомо ухиляється від виконання рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 серпня 2019 року у справі №367/2460/18, оскільки виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення 06 березня 2025 року було відновлено державним виконавцем Печерського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (місто Київ) Петрухном С.О., про що винесено постанову про відновлення виконавчого провадження.
Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги про те, що інтерес позивача полягає виключно в професійній площині, а не в практичній необхідності розрахункового документу, оскільки: гарантійний строк на пристрій сплив в серпні 2021 року; 7-річний гарантійний строк на компресор закінчується в серпні 2025 року; дійсність наданої накладної, як розрахункового документа і достатність накладної для підтвердження права власності позивача, була визнана відповідачем/продавцем шляхом проставлення штампу і печатки в гарантійному талоні при зверненні позивача в магазин після початку експлуатації товару; ОСОБА_1 веде власну інтернет-сторінку https://advkiriakov.blogspot.com/2019/12/blog-post.html, де надає консультації в якості адвоката та, зокрема, висвітлює перебіг подій у зв'язку з придбаним у ТОВ «Проторія» холодильником Samsung.
Також колегія суддів приймає до уваги, що ТОВ «Проторія» не зверталось в порядку ст.447-1 ЦПК України зі скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, якщо вважали, що державною виконавчою службою було протиправно відновлено виконавче провадження, у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Крім того, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги скаржника про те, що добросовісність намірів відповідача щодо технічної та гарантійної підтримки товару підтверджується визнанням видаткової накладної при заповненні гарантійних документів та підтверджується самим позивачем. Оформивши належним чином гарантійні документи на товар на підставі лише видаткової накладної, відповідач довів визнання за позивачем права власності на товар. Добросовісність намірів відповідача також підтверджується зверненням в стадії виконавчого провадження до Ірпінського міського суду Київської області із заявою про роз'яснення рішення в частині того, який саме розрахунковий документ (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ, тощо) належить видати позивачу на виконання рішення суду в умовах технічної неможливості видати документ інший, ніж видана видаткова накладна.
Така позиція відповідача не спростовує правильність встановлених судом обставин, а саме те, що рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 серпня 2019 року у справі №367/2460/18 станом на день звернення позивача із даним позовом до суду не виконане, про що свідчить постанова державного виконавця Печерського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (місто Київ) Петрухном С.О. від 06 березня 2025 року про відновлення виконавчого провадження.
За відсутності встановлення у відповідній постанові державного виконавця належного виконання боржником рішення суду, доводи апеляційної скарги про звернення ТОВ «Проторія» до суду із заявою про роз'яснення рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 серпня 2019 року у справі №367/2460/18, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять даних щодо фактичного виконання відповідачем рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 серпня 2019 року у справі №367/2460/18, є обґрунтованими.
Відповідно до ч.1, 2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч.4 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою 2 цієї статті.
Таким чином, ч.1 ст.1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.
Установивши, що матеріали справи не містять даних щодо фактичного виконання відповідачем рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 серпня 2019 року у справі №367/2460/18 та відповідач обізнаний про звернення рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 серпня 2019 року у справі №367/2460/18 до примусового виконання, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність позивачем того, що його моральні страждання знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку із протиправною бездіяльністю відповідача, а саме невиконання ним вказаного рішення суду.
Таким чином, судом першої інстанції встановлено повний склад делікту та право позивача на відшкодування заподіяної відповідачем моральної шкоди.
У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц (провадження №61-18013сво18) викладено правовий висновок, згідно якого, по своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №487/6970/20 (провадження №61-1132св22).
У постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №372/4412/15-ц (провадження №61-3593св19) викладено висновки, згідно яких «практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.
З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв'язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.
У переважній більшості випадків ЄСПЛ: а) наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; б) виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого; в) при визначенні розміру моральної шкоди керується власною практикою в аналогічних справах».
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19, Верховного Суду від 02 квітня 2025 року в справі № 753/4289/23, провадження № 61-7327св24).
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно взято до уваги обставини справи, істотність вимушених у житті позивача змін, характер, тривалість і обсяг заподіяних йому моральних страждань у зв'язку з невиконанням судового рішення протягом тривалого часу.
Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що достатньою сатисфакцією буде стягнення з відповідача на користь позивача у якості компенсації моральної шкоди у розмірі 5 000 грн 00 коп. та вважає, що такий розмір відповідатиме засадам розумності і справедливості та не поставить відповідача у вкрай тяжке майнове становище.
Крім того, визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди є не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб позивача, і не призведе до його безпідставного збагачення.
Доводи апеляційної скарги про те, що за відсутності доказів моральної шкоди суд також не з'ясовував інших можливих причин ймовірних моральних страждань позивача, таких як от військові дії, страх за життя і здоров'я своє і своїх близьких, тривога, пов'язана з можливістю мобілізації до лав Збройних сил України, небезпека через постійні обстріли країною агресором територій України, хронічна втома і недосипання через нічні атаки ворога і необхідність перебування в нічний час в укритті, невизначеність майбутнього життя. Зазначені обставини є більш вагомими причинами моральних страждань людини, колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи не спростовують факт невиконання відповідачем обов'язкового до виконання судового рішення.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст.ст.12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Інші доводи та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновком суду першої інстанцій щодо їх оцінки.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Проторія» залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: