02 березня 2026 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 363/4884/18
номер провадження 22-ц/824/3973/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: представник боржника ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5
на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 01 грудня 2025 року /суддя Чірков Г.Є./
у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Назара Васильовича про визнання частки майна в спільній сумісній власності, стягувач - ОСОБА_2 , боржники - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , -
У листопаді 2025 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Павлюк Н.В. звернувся до суду із поданням, у якому, посилаючись на відсутність у боржника ОСОБА_3 коштів, на які можна звернути стягнення у рахунок погашення заборгованості у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо виконання виконавчого листа №363/4884/18, виданого 08 грудня 2023 року Вишгородським районним судом про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу з врахуванням індексу інфляції в розмірі 117 823 976 грн. 67 коп., три відсотки річних в розмірі 7 719 988 грн. 60 коп., а всього 125 543 965 грн. 27 коп., порушив питання про визначення частки боржника ОСОБА_3 у земельній ділянці з кадастровим номером 3221886001:01:212:0001, площею 0,1438 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Нові Петрівці, якою вона спільно володіє з іншим боржником ОСОБА_1 (набуте ними за час шлюбу).
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 01 грудня 2025 року подання задоволено. Визначено за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по частині за кожним у земельній ділянці з кадастровим номером 3221886001:01:212:0001, площею 0,1438 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Нові Петрівці, якою вони спільно володіють. /а.с. 171-173/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 01 грудня 2025 року, залишити без задоволення подання приватного виконавця.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що суд не дослідив джерела набуття земельної ділянки, обмежившись лише моментом набуття у шлюбі, не витребував і не дослідив первинні правовстановлюючі документи (договори купівлі-продажу, платіжні доручення, документи про дарування, спадщину, виписки з банківських рахунків, тощо), не перевірив наявність обтяжень, прав третіх осіб, не встановив реальний правовий режим. Апелянт вказує на порушення принципу змагальності та права на захист, розгляд подання без участі боржника. Апелянт стверджує, що наявні ознаки спору про право, що виключає застосування спрощеного порядку за ст. 443 ЦПК України, а визначення часток у розмірі здійснено формально лише на підставі реєстрових даних та презумпції спільної сумісної власності подружжя без належного доказового підтвердження. Посилався на практику ВП ВС щодо розгляду таких спорів в порядку звернення з позовом.
Приватний виконавець і стягувач в судове засідання не з'явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 13 лютого 1999 року по 16 листопада 2020 року, що підтверджується рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 16 листопада 2020 року (справа №363/3072/20).
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 01 червня 2023 року з них солідарно стягнуто на користь ОСОБА_2 125 543 965 грн. 27 коп. 08 грудня 2023 року видано виконавчий лист №363/4884/18. 14 серпня 2025 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_1. За даними реєстрів за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку, набуту в період шлюбу. Іншого майна чи коштів для стягнення не виявлено.
Постановляючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції керувався ст. 443 ЦПК України про те, що питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням виконавця у десятиденний строк; ст. 368 ЦК України про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю; ч. 2 ст. 370 ЦК України про те, що при виділі частки з спільної сумісної власності частки вважаються рівними, якщо інше не встановлено домовленістю, законом чи рішенням суду; ч. 1 ст. 70 СК України про те, що при поділі майна частки подружжя є рівними, якщо інше не визначено домовленістю чи шлюбним договором.
Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що земельна ділянка набута подружжям у період шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від того, на кого зареєстровано право власності, розірвання шлюбу не припиняє такого режиму, підстав для спростування презумпції рівності часток не встановлено, тому за кожним із боржників вірно визначено по частці з метою забезпечення виконання судового рішення.
Доводи апеляційної скарги, які зводяться до того, що суд першої інстанції не дослідив джерела набуття майна, не витребував первинні документи, не перевірив обтяження, не забезпечив змагальність через відмову у відкладенні розгляду, не встановив наявність спору про право, що виключає застосування ст. 443 ЦПК України, не спростовують висновків суду першої інстанції і відхиляються апеляційним судом.
Так, суд першої інстанції правомірно застосував спрощений порядок за ст. 443 ЦПК України, оскільки подання виконавця стосувалося виключно визначення частки боржника у спільній сумісній власності подружжя для цілей звернення стягнення, а не вирішення спору про право власності чи поділ майна в натурі.
Матеріали справи містять достатні докази для встановлення рівності часток: підтвердження перебування у шлюбі в період набуття майна, реєстрацію права власності за ОСОБА_3 /а.с. 136-138/, відсутність будь-яких документів чи пояснень від апелянта про спростування презумпції спільності (ст. 60 СК України, ч. 2 ст. 368 ЦК України). Апелянт не надав суду першої інстанції доказів на підтвердження індивідуального режиму майна (дарування, спадщина, особисті кошти тощо), хоча мав можливість подати їх письмово або заявити клопотання про витребування. Відмова у відкладенні розгляду не є істотним порушенням, оскільки строк розгляду подання виконавця становить десять днів (ч. 2 ст. 443 ЦПК України), неявка не перешкоджає розгляду, а клопотання про відкладення не містило обґрунтування неможливості подати докази в письмовій формі чи забезпечити участь іншим представником.
Звертаючись з апеляційною скаргою, представник апелянта ОСОБА_1 , який не є боржником у даному виконавчому провадженні, не вказує яким чином виділення частки боржника ОСОБА_3 стосується його прав власності саме на його частку майна, не надає жодних доказів до апеляційної скарги щодо іншого правового режиму майна - земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_3 за цивільно-правовим договором від 17.05.2010 р. /а.с. 138/ у період перебування у шлюбі з 1999 року.
Перевірка наявності обтяжень не є обов'язковою на стадії визначення частки, оскільки це питання вирішується виконавцем під час звернення стягнення (ст. 48, 52 Закону України «Про виконавче провадження»).
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 01 грудня 2025 року - відхилити.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 01 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: