Справа № 940/1501/25 Головуючий в суді І інстанції Мандзюк С.В.
Провадження № 33/824/568/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції Писана Т.О.
29 січня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі судді-доповідача Писаної Т.О.,
за участі секретаря судового засідання Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Порхун Олесі Павлівни, подану в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Тетіївського районного суду Київської області від 04 листопада 2025 року у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає на АДРЕСА_1 , за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 893941 29.07.2025 року вбачається, що 29.07.2025 року о 09 годині 45 хвилин в м. Тетієві по вул. Академіка Байраківського, 51 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Dacia Logan, державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Водій від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку в найближчому медичному закладі у лікаря нарколога категорично відмовився, про відповідальність був попереджений неодноразово, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України.
Постановою Тетіївського районного суду Київської області від 04 листопада 2025 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн та позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь державного бюджету України судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Не погодившись з такою постановою, захисник ОСОБА_1 - адвокат Порхун О.П.подала апеляційну скаргу, у якій просить постанову суду першої інстанції скасувати провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції допущено спрощений підхід до розгляду зазначеної справи, не надано правової оцінки тим доказам, внаслідок чого було винесено незаконне рішення.
Суд першої інстанції зазнчає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення доведена належними та допустимими доказами, серед яких зокрема, направлення на огляд водія транспортного засобу ОСОБА_1 з метою виявлення станк алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 29.07.2025 року та акт огляду у зв'язку з виявленими ознаками, згідно якого огляд ОСОБА_1 не проводився.
На думку апелянта вказані докази є неналежними, оскільки суд не взяв до уваги пояснення про те, що на відеозаписі з нагрудних камер поліцейських видно, що в 10 год. 48 хв. поліцейська підійшла до водія тримаючи в руках направлення та акт огляду на стан алкогольного сп'яніння, і просила ОСОБА_1 підписати, засвідчити факт, що огляд не проводився. В свою чергу ОСОБА_1 просить везти його на огляд. Проте, матеріали адміністративного правопорушення вже складені.
Тобто, на той момент коли поліцейська виписала направлення і повинна була водія направити для проходження огляду, вона цього не зробила, а навпаки відмовила.
Також, апелянт звертає увагу на те що, після факту зупинення водія, на протязі двох годин ОСОБА_1 звернувся до КНПІ «Тетіївська центральна лікарня" і пройшов медичний огляд.
Відповідно до Висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення сану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, складеного на підставі даних, що містяться в акті медичного огляду особи, що керує транспортним засобом, з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп?яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу ташвидкість реакції №9 , складеному о 11год.50хв. 29.07.2025 року, у ОСОБА_1 ознак сп?яніння не виявлено.
В якості доказу вини ОСОБА_1 судом першої інстанції Акт огляду на стан алкогольного сп?яніння з використанням спеціальних технічних засобів з відміткою про те, що огляд не проводився, який міститься в матеріалах справи. У даному випадку таий акт не має доказового значення для правильного вирішення справи, оскільки відповідно до п. 12 Інстуркції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп?яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров?я України 09.11.2015 року № 1452/735 у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Апелянт вважає, що направлення на огляд було виписано у 10.20, тому саме в цей час поліцейський повинен був його оголосити водієві та запропонувати пройти медичний огляд на стан сп?яніння в найближчому медичному закладі. 1 тільки після цього направлення водій міг бути притягнутий до відповідальності уразі відмови пройти медичний огляд.
На думку апелянта, вина водія за ч. 1 ст. 130 КУпАП могла бути тільки тоді, коли поліцейські діяли послідовно: пред'явили водію направлення на проведення огляду, ознайомили з його змістом, роз'яснив наслідки відмови від проходження огляду, а водій після таких дій поліцейського відмовився. Але, таких доказів матеріали справи не містять.
Також апелянт вбачає, що поліцейськими не було вчинено дій для запобігання вчиненню порушення, а навпаки, вони провокували ОСОБА_1 , про що свідчить складання протоколу про адміністративне правопорушення раніше ніж складання і пред'явлення направлення на проведення огляду, складання акту огляду на стан сп'яніння технічними засобами, в той час як поліцейські не мали повноважень проводити огляд на місці зупинки і взагалі не пропонували його провести, а лише просили підтвердити, що огляд не проводився.
Відмова поліцейської поїхати на огляд в момент вручення направлення, само по собі свідчить про неправомірні дії поліції та відсутність складу адміністративного правопорушення в діях водія.
У судове засідання, яке призначене на 29 січня 2026 року, адвокат ОСОБА_1 - Порхун О.П., з'явилась, апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також додаткові пояснення надані протягом розгляду в апеляційному провадженні, перевіривши законність, обґрунтованість та вмотивованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Постанова суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вище вимогам.
Як убачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суд першої інстанції достатньо повно, об'єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у матеріалах адміністративної справи доказах.
Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння, а також за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Для встановлення події правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП необхідно з'ясувати чи дійсно особа знаходилася в стані сп'яніння під час керування транспортним засобом та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом.
Згідно вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.
Відповідно до п. 2.5. Правил Дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, 2.5. Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Порядок проходження огляду водіїв на стан сп'яніння регламентується ст. 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція) та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1103).
Проте, вимоги названих пунктів ПДР ОСОБА_1 дотримано не було.
У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Таким чином, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами, а саме: даними, які містяться:
- У протоколі про адміністративне правопорушення, складеного особою-інспектором поліції УПП в Київській області Святецькою Т.П. від 29.07.2025;
- у відеозаписі з нагрудної камери працівника патрульної поліції.
Вказані докази здобуті з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб, а тому будь-які сумніви у їх достовірності та істинності відсутні.
Дані докази у розумінні ст. 251 КУпАП, суд першої інстанції правильно визнав належними, допустимими, та такими, які повністю доводять вину ОСОБА_1 у вчинені адміністративних правопорушень.
Протокол про адміністративне правопорушення складено відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до постанови КАС ВС у справі №678/991/17 від 15.11.18 року відеозапис із нагрудного відеореєстратора інспектора, яким зафіксовано обставини зупинки автомобіля, є доказом, що може підтверджувати факт вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху.
Дані відеозапису з нагрудної камери працівника патрульної поліції містять фактичні дані щодо обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, які вказують на факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом Dacia Logan, державний номерний знак НОМЕР_1 , в подальшому працівниками поліції було повідомлено причини зупинки, а саме: не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку перед початком руху. Після чого, вбачаючи наявні ознаки наркотичного сп'яніння (виражене тремтіння рук, поведінка, що не відповідає обстановці), запропонували пройти огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку в найближчому медичному закладі у лікаря нарколога, на що водій ОСОБА_1 відповів відмовою.
Як правильно зазначено судом першої інстанції, дії ОСОБА_1 поліцейським правомірно розцінені саме як відмова від проходження огляду. Суд наголошує, що чинним законодавством про адміністративні правопорушення не передбачено примусове направлення особи на огляд з метою визначення стану сп'яніння, окрім як у разі скоєння ДТП з потерпілими. Таким чином, не маючи повноважень на примусовий огляд особи на стан сп'яніння, поліцейський має повноваження лише висунути вимогу пройти огляд, тоді як водій зобов'язаний добровільно виконати цю вимогу. У разі, якщо водій з тих чи інших причин не виконує таку вимогу, тоді він вважається таким, що відмовився від її виконання.
Характер поведінки ОСОБА_1 та манера його спілкування з працівниками поліції, що зафіксовано відеозаписом з нагрудних камер поліцейських, спростовує його доводи щодо наміру пройти огляд на стан сп'яніння в медичному закладі, а навпаки - підтверджує відмову від проходження огляду на стан сп'яніння.
Доводи захисника про відсутність підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, оскільки останній протягом двох годин звернувся до КНП «Тетіївська центральна лікарня» і пройшов медичний огляд не можуть бути враховані з огляду на наступне.
На відео також було зафіксовано, що згодом ОСОБА_1 передумав і погодився пройти огляд на стан сп'яніння, однак така зміна поведінки ОСОБА_1 відбулась уже після того, як факт відмови від проходження огляду на стан сп'яніння був зафіксований поліцейськими.
Чинне законодавство України не передбачає підстав для звільнення від адміністративної відповідальності обоси, яка спочатку відмовилась від проходження огляду на стан сп'яніння та після складання протоколу змінила поведінку і виявила намір пройти огляд.
Відповідно до Інструкцією про порядок виявлення водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (затв. Наказом МВС України, МОЗ України від 09.11.2015 року №1452/735), Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду (затв. Постановою КМУ №1103 від 17.12.2008 року), Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (затв. Наказом МВС України №1395 від 07.11.2015 року) такий огляд має бути проведений у присутності поліцейських упродовж 2 год.
Наданий стороною захисту висновок №9 від 29.07.2025 складено без присутності поліцейських, крім того, як слідує із матеріалів справи ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності не за фактом керування в стані сп'яніння, а за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння.
Як правильно вказує суд першої інстанції, що ОСОБА_1 фактично відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у закладі охорони здоров'я, у зв'язку з чим поліцейські були зобов'язані скласти відповідні матеріали саме за фактом відмови особи від проходження огляду на стан сп'яніння.
Відтак, винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами.
Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейськими законодавства при складанні протоколів про адміністративне правопорушення та вимоги ч. 2 ст. 251, ст. ст. 256, 262, 266, 268 КУпАП, «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» поліцейськими дотримано.
Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є недоведеними, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів апеляційний суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_1 з приводу відсутності в його діях ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності.
При цьому апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом
.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП доводиться сукупністю ознак та неспростовних презумпцій, які наведені вище, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які доводять факт вчинення правопорушення і не викликають у суду сумнівів, які б можна було тлумачити на його користь, оскільки докази винності ОСОБА_1 одержані законним шляхом, у передбачений законом спосіб і повноважними особами.
Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.
Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.
Обраний суддею вид адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП, окрім того санкцією ч.1 ст.130 КУпАП не передбачено альтернативних видів стягнення.
Керуючись ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Порхун Олесі Павлівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Тетіївського районного суду Київської області від 04 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Писана