Донецький окружний адміністративний суд
14 грудня 2010 р. Справа № 2а-6548/10/0570
приміщення суду за адресою: вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, 83052
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Загацької Т.В.
суддів Крилової М.М., Зеленова А.С.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, третя особа Державне казначейство України, про про визнання незаконною бездіяльність та зобов'язання виконати певні дії,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, третя особа Державне казначейство України, про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання провести перерахунок та здійснити виплату недоплачених сум заробітної плати, відпускних, інших виплат, що підлягають виплаті, виходячи з посадового окладу, додаткового посадового окладу за період з 03 грудня 2007 року по теперішній час, з врахуванням фактично отриманих сум.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що він працює на посаді судді з 18.06.2002 року по 26.03.2010 року. Згідно Указу Президента України №513/2002 від 06.06.2002 року був призначений на посаду судді Торезького міського суду Донецької області.
У відповідності до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата судді складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005р. № 1310 постанову Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. №865 доповнено пунктом 4-1, яким мінімальна заробітна плата встановлена у розмірі 332 грн. і при її підвищенні у подальшому перерахунок заробітної плати судді не провадиться. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 визнано незаконними пункт 4 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 №1310 та пункт 4 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865.
Позивач просить суд визнати бездіяльність відповідача - Державної судової адміністрації України по нарахуванню заробітної плати з урахуванням мінімальної заробітної плати обмеженою сумою в розмірі 332 гривні протиправною та зобов'язати провести перерахунок та виплату заробітної проти з урахуванням мінімальної заробітної плати встановленої законом на момент виплати заробітної плати з 03.12.2007 року.
У судове засідання позивач змінив позовні вимоги, де просить визнати бездіяльність відповідачів щодо не приведення посадового окладу у відповідності до ст.44 Закону України «Про статус суддів», постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 без застосування обмеження величини мінімальної заробітної плати, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 та пунктом 4 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 (в редакції від 31 грудня 2005 року № 1310) та додаткового посадового окладу за період з 03 вересня 2005 року по день постановлення рішення суду незаконною, зобов'язати відповідачів привести посадовий оклад та додатковий посадовий оклад та пов'язані з ними виплати, у відповідності до вищезазначених норм законодавства, провести перерахування та здійснити виплату недоплачених сум заробітної плати, відпускних, інших виплат, що підлягають виплаті, виходячи з мого посадового окладу, додаткового посадового окладу з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до вищенаведених норм законодавства за період з 03 вересня 2005 року по день постановлення рішення судом із врахуванням фактично отриманих сум.
Ухвалою суду від 06.09.2010 року до участі у справі у якості відповідача був залучений Торезький міський суд Донецької області.
Не погоджуючись з позовними вимогами, Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області у запереченнях від 11.05.2010р. №07/1876 вих. зазначило, що не є належним відповідачем у справі, оскільки не є розпорядником бюджетних коштів, наполягає на відмові в задоволенні позову та просить справу розглянути без участі його представника.
Представник відповідача, - Міністерства фінансів України, не погоджуючись з позовними вимогами надав до суду заперечення від 05.05.2010р. № 31-28030-06-26/10312, з посиланням на вимоги Законів України про Державний бюджет України на відповідний рік, Закону України «Про оплату праці», «Про судоустрій України» , вважає здійснення виплат позивачеві відповідних сум лише у межах бюджетних асигнувань, передбачених Державним бюджетом України на 2007-2010 роки, виділених на оплату праці суддів, які були фактично здійсненні Державним казначейством України на 100% по відношенню до плану. На думку відповідача, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник коштів виділених для організації і діяльності судової влади, відповідальний орган за фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та оплату праці суддів, повинен був розробити відповідний бюджетний запит до Міністерства фінансів України про виділення коштів з Державного бюджету. Наполягає на відмові в задоволенні позову та просить розглянути справу за відсутністю представника Міністерства фінансів України.
Представник відповідача, - Державного казначейства України, у судове засідання не з'явився, про дату, місце та час судового розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Представник відповідача, - Торезький міського суду Донецької області, у судове засідання не з'явився, про дату, місце та час судового розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
За таких обставин, з урахуванням приписів ст. 128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача і представників відповідачів в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заявлених вимог з таких підстав.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що він працює на посаді судді Торезького міського суду Донецької області з 18 червня 2002 року.
Його заробітна плата обчислювалася виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі законів України про Державний бюджет України на 2007-2010 роки.
Закон України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-ХІІ), який діяв на час виникнення спірних правовідносин визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно Конституцією України та законами України, якими гарантовано незалежність і недоторканість суддів (частина перша статті 126 Конституції України). А згідно з частиною першою статті 130 Основного Закону, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Зазначені функції держави, в межах визначених відповідними нормативними актами, покладені на відповідача: Територіальне управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Як вбачається з матеріалів справи, заробітна плата ОСОБА_1 розраховувалась, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі законів України про Державний бюджет України.
Проблемою даного спору є правомірність дій відповідача щодо не проведення перерахунку посадового окладу позивача у разі зміни розміру мінімальної заробітної плати.
Встановлені конституційні засади набувають певної якості в принципах, які виступають правовими імперативами дій суб'єктів права в усіх сферах державного і суспільного життя. У першу чергу, це стосується принципів законності, гуманності, справедливості, верховенства права, верховенства Конституції України, принципу поділу влади, як однієї з найважливіших ознак правової держави.
Зазначені конституційні норми поширюються на всі без винятку органи державної влади, у тому числі й на компетенцію вищого органу у системі виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.
Закріплюючи на найвищому конституційному рівні гарантії незалежності і недоторканості суддів, які є втіленням і носіями судової влади, Конституція України надає можливість судовій владі діяти самостійно і незалежно від законодавчої чи виконавчої влади.
Відповідно до статті 44 Закону № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 01 січня 2006 року) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
За змістом Закону України «Про статус суддів», заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок. Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого вищеназваного співвідношення. А тому невиконання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом.
Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (стаття 3 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР), держава гарантує громадянам граничний її мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абзац 2 статті 9 Закону № 108/95-ВР), до якої не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
З врахуванням статусу позивача - судді місцевого суду, як професійного судді, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (частина 1 статті 130 Конституції України, стаття 3 Закону № 2862-ХІІ ), держава взяла на себе обов'язок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (частина 3 статті 22 Конституції України). При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.
Позивач є професійним суддею місцевого суду і наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема, право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.
Як вбачається зі змісту абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів», на законодавчому рівні підлягали закріпленню й посадові оклади решти суддів судів України.
Судом встановлено, що на рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.
Відповідно до пункту 5 Постанова Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 набрала законної сили з 1 січня 2006 року.
Розміри посадових окладів керівників та суддів апеляційних судів викладено у додатку 4 вказаної Постанови та залежать від груп міст.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 614 «Деякі питання віднесення областей та міст до груп за оплатою праці» Донецьку область за оплатою праці віднесено до групи «поза групою».
Таким чином, відповідно до додатку 4 до Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 з 01 січня 2006 року посадовий оклад судді районного суду м. Севастополя, обласних центрів та інших міст з районним поділом судів становить 7,5 розмірів мінімальних заробітних плат.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року №1310 затверджено зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а саме постанову доповнено пунктом 41 наступного змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться».
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року у справі № 22-а-26751/08, визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174 встановлено, що Кабінет Міністрів України, в порушення пункту 14 статті 92 Конституції України, вийшов за межі своєї компетенції та перебрав на себе функцію законодавця щодо встановлення розмірів посадових окладів суддів, поставивши в залежність виплату заробітної плати суддям від розмірів мінімальної заробітної плати, з одночасною забороною їх перерахування, чим допустився обмеження гарантій незалежності і недоторканості суддів.
Виходячи з системного аналізу законодавства про статус суддів і судоустрій в Україні, в розумінні частини 1 статті 130 Конституції України вбачається, що складовою основою конституційної гарантії незалежності і недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави, оскільки держава, виконуючи свій обов'язок, забезпечує відповідне фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Невід'ємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів (статті 42-45 Закону України «Про статус суддів»). А тому невиплата або зменшення розміру заробітної плати свідчить про скасування або звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та є порушенням конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.
Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечують особливий порядок фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (пункт 7 статті 14 Закону України від 07 лютого 2002 року № 3018-ІІІ «Про судоустрій України», частина 3 статті 3 Закону № 2862-ХІІ).
Відповідно до частини 1 статті 8, частини 2 статті 19 Конституції України та частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174 набрала законної сили 19 серпня 2009 року після її перегляду в апеляційному порядку (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року у справі № 22а-26751/08), що відповідає положенням частини 3 статті 254 КАС України, є обов'язковою для виконання.
Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням.
Такий висновок суду ґрунтується на системному аналізі положень статті 152 Конституції України, відповідно до якої Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На думку суду, положення вказаної норми Конституції необхідно застосовувати і до інших нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними щодо визначення часу, з якого вони втрачають чинність.
Так, статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правові акти, якими, зокрема, є і постанови Кабінету Міністрів України, розповсюджують свою дію на невизначене коло осіб, тому, ототожнення часу втрати чинності нормативно-правовим актом з часом його прийняття ставить під сумнів правомірність дій не лише державних органів, а і невизначеного кола осіб, на яких розповсюджував свою дію вказаний нормативно-правовий акт.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174 та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року у справі № 22-а-26751/08 не вирішено питання щодо повороту виконання судового рішення, тобто постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» та пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року.
Тобто, з моменту втрати чинності пункту 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яке мало місце 19 серпня 2009 року, Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області зобов'язано застосовувати постанову № 865 в первісній редакції.
Статтею 55 Закону України від 26 грудня 2008 року № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік» передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на 1 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 630 грн., з 1 жовтня 2009 року - 650 грн.
Відповідно до Закону України від 20 жовтня 2009 року № 1646-VI «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати», який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи, розмір мінімальної заробітної плати з 1 листопада 2009 року становить 744 грн.
Саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись посадовий оклад позивача починаючи з 19 серпня 2009 року.
Тобто, невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року є звуженням його природного права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов'язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні статті 6 Конституції України.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що нарахування та виплата позивачу заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, повинна здійснюватись починаючи з 19 серпня 2009 року.
Відповідно до пункту 5 статті 116 Закону України «Про судоустрій в Україні» Рада суддів України розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів, розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їх сімей і приймає відповідні рішення з цих питань, здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб державної судової адміністрації про їх діяльність, та виконує інші функції.
Рішенням Ради суддів України від 27 червня 2008 року № 105 зобов'язано Державну судову адміністрацію України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 рік кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року та за період з 2005 по 2008 роки, а також підготувати пропозиції про внесення змін до скасованих постанов Уряду.
Визнання незаконним пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні, є підставою для збільшення фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.
Відповідно до статті 122 Закону України «Про судоустрій України», матеріально-технічне забезпечення місцевих судів покладається на державну судову адміністрацію і здійснюється на підставі замовлень відповідного суду, в межах кошторису на утримання даного суду.
Наказом ДСА України від 9 червня 2004 року № 82/04 «Про організаційні заходи щодо забезпечення подання на затвердження штатних розписів апаратів місцевих та апеляційних судів» визначено, що штатні розписи апаратів місцевих загальних судів загальної юрисдикції надсилаються на затвердження до ДСА України за поданням голів місцевих судів через відповідні територіальні управління державної судової адміністрації.
Територіальні управління державної судової адміністрації перевіряють обґрунтованість формування штатних розписів, після чого штатні розписи підписуються начальниками відповідних територіальних управлінь державної судової адміністрації та головними бухгалтерами (начальниками відділів планово-фінансової діяльності, обліку та звітності) цих територіальних управлінь. На підставі штатних розписів апаратів місцевих судів територіальні управління державної судової адміністрації формують зведені штатні розписи місцевих судів відповідної області та надсилають їх на затвердження до ДСА України разом з штатними розписами апаратів кожного місцевого суду та поданнями голів місцевих судів.
Пунктом 11 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або і бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.
Судом встановлено, що ДСА України та ТУ ДСА в Донецькій області здійснювалися дії по підготовці та направленню на узгодження до відповідних органів державної влади проекту постанови Кабінету Міністрів України щодо скасування обмежень при обчислені посадових окладів суддів, встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243, від 31 грудня 2005 року № 1310. від 3 вересня 2005 року № 856, здійснювалося листування з комітетом Верховної ради України з питань бюджету, з головами місцевих судів з питань неналежного фінансування судової влади, в тому числі фінансування заробітної плати суддів, що підтверджено наявними в справі письмовими доказами. З огляду на вказане, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для визнання бездіяльності ТУ ДСА в Донецькій області в даній справі, у зв'язку з наявністю доказів вчинення певних дій по спірному питанню, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Заробітну плату судді (грошове утримання), в тому числі позивачу, нараховує та виплачує ТУ ДСА в Донецькій області, як бюджетна установа, яка, у свою чергу, є розпорядником бюджетних коштів другого рівня. Недофінансування певної бюджетної установи веде до спору в межах бюджетних відносин. Джерелом коштів для сплати заробітної плати суддям є Державний бюджет України, а не кошти певної державної судової установи.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232, якою затверджено «Положення про Державне казначейство України», Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.
Згідно зі статтею 9.1 Наказу Міністерства фінансів України від 30 травня 2007 року № 662 «Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу», Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.
Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування заробітної плати з 03 вересня 2005 року, є необґрунтованими у зв'язку з тим, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва набрала законної сили 19 серпня 2009 року.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а саме шляхом зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити нарахування та, за рахунок додатково отриманого з Державного бюджету України фінансування, виплату судді Торезського міського суду Катрушину Анатолію Михайловичу за період з 19 серпня 2009 року по 14 грудня 2010 року суму недоплаченої заробітної плати з розрахунку 7,5 мінімальних заробітних плат з врахуванням фактично здійснених виплат та з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Суд не погоджується з посиланням Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області в Донецькій області на ч. 2 ст. 99 КАС України.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь невиплаченої суми заборгованості по заробітній платі, що належить до обов'язкових виплат відповідно до вимог Закону України «Про статус суддів».
Суд звертає увагу, що у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України).
Отже, загальний строк подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, встановлений частиною 1 статті 99 КАС України, до даних правовідносин не застосовується.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, третя особа Державне казначейство України, Торезський міський суд про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання провести перерахунок та здійснити виплату недоплачених сум заробітної плати за період з 03 вересня 2005 року - задовольнити частково.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити нарахування та, за рахунок додатково отриманого з Державного бюджету України фінансування, виплату судді Торезського міського суду Катрушину Анатолію Михайловичу за період з 19 серпня 2009 року по 14 грудня 2010 року суму недоплаченої заробітної плати з розрахунку 7,5 мінімальних заробітних плат з врахуванням фактично здійснених виплат та з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, обчислюється з моменту отримання копії постанови.
Головуючий суддя Загацька Т. В.
Судді Зеленов А. С. Крилова М.М.