Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
04 березня 2026 р. справа № 520/27967/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області (площа Центральна, буд. 1, м. Ізюм, Харківська область, 64309, код ЄДРПОУ 04058806) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення №80732816 від 08 вересня 2025 року державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області Романенка Максима Миколайовича про відмову у проведенні реєстраційних дій відповідно до заяви ОСОБА_1 від 14.07.2025 за реєстраційним номером 67916066 про реєстрацію права власності на нерухоме майно бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ;
- зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області Романенка Максима Миколайовича здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованої за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 .
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями п. 10 ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 257 КАС України, якими унормовано що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Рішенням №80732816 від 08.09.2025 державним реєстратором прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області Романенком Максимом Миколайовичем на підставі п. 8 ч. 1 ст. 24 Закону України №1952-ІV від 01.07.2004 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відмовлено у проведенні реєстраційних дій відповідно до заяви ОСОБА_1 від 14.07.2025 за реєстраційним номером 67916066 про реєстрацію права власності на нерухоме майно бази відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач не згоден з цим рішенням, вважає, що воно є неправомірним та підлягає скасуванню, оскільки він є законним власником БВ "Відпочинок", а згідно ч. 5 ст. 24 Закону №1952-ІV від 01.07.2004 відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена. Тому, на думку позивача, відмова у реєстрації права власності на нерухоме майно БВ "Відпочинок"є неправомірною з будь-яких підстав. Вказане стало підставою звернення до суду з даним позовом.
Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради Харківської області подано відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що на розгляд державного реєстратора надійшла заява ОСОБА_1 про державну реєстрацію права власності на будинки та спорудження бази відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що розташована за адресою: АДРЕСА_3 . При розгляді поданих документів встановлено, що реєстрація будинків і споруджень бази відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 " в Державному реєстрі речових прав та у реєстрі права власності відсутня, та в договорі купівлі-продажу №44 від 10.11.2003 відсутня загальна площа будівель. Керуючись нормою ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 14.07.2025 державним реєстратором в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно сформовано електронний запит до органу, який відповідно до законодавства проводив реєстрацію права власності до 01.01.2013, для встановлення переходу права власності. 18.07.2025 державним реєстратором прийнято рішення про зупинення розгляду заяви ОСОБА_1 , відповідно до якого заявником необхідно було надати додатково технічний паспорт, зареєстрований в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва. Протягом строку, встановленого статтею 23 Закону №1952-ІV відповідь на запит не надійшла та технічний паспорт не був додатково поданий заявником. Виходячи з наведеного, державним реєстратором відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 24 Закону №1952-ІV 08.09.2015 прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій з реєстраційним номером 80732816.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що у відзиві на позовну заяву у справі №520/27967/25 відповідач не надав жодних аргументів, які б могли бути підставою для відмови у задоволенні його позову та наголосив на тому, що у цьому випадку, по законам України, діючим до 01.01.2004, позивач вже є законним власником БВ "Відпочинок", яка є єдиним майновим комплексом і цей факт ніким не оспорюється. Це майно відчужено боржником, внесеним до Єдиного реєстру боржників, у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), згідно із затвердженим господарським судом планом санації, про що позивач повідомляв державного реєстратора листом від 04.07.2025. Тому, на думку позивача, відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 24 ЗУ №1952-ІV від 01.07.2004 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відмова в державній реєстрації прав з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, на які посилається державний реєстратор, а саме на п. 8 ч. 1 ст. 24, не застосовується. Згідно з ч. 5 ст. 24 цього Закону, відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена. Тому, відмова у реєстрації права власності на нерухоме майно БВ "Відпочинок" є неправомірною з будь-яких підстав.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 14.07.2025 подано заяву за реєстраційним №67916066 про державну реєстрацію права власності на будинки та спорудження бази відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
До заяви заявником долучено: Договір купівлі-продажу №44 від 10.11.2003, укладений між продавцем Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельний будинок "Колізей" та покупцем ОСОБА_1 ; Акт приймання-передачі згідно Договору купівлі-продажу №44 від 10.11.2003.
Керуючись пунктом 2 частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державним реєстратором прав на нерухоме майно Романенком Максимом Миколайовичем 14.07.2025 шляхом електронного обміну між органами, які відповідно до законодавства проводили реєстрацію права власності до 01.01.2013, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно сформовано електронний запит з реєстраційним №73900 для встановлення переходу права власності.
18.07.2025 державний реєстратор прийняв рішення за №79980773 про зупинення розгляду заяви ОСОБА_1 від 14.07.2025 за реєстраційним №67916066, оскільки встановив наявність обставин, які є підставою для зупинення розгляду заяви, а саме: неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.
У рішенні зазначено, що у ході перевірки документів та формуванні консолідованих відомостей встановлено, що реєстрація будинків і споруджень бази відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , в Державному реєстрі речових прав та у реєстрі права власності відсутня, слідством чого стало направлення запиту щодо підтвердження реєстрації права власності до 01.01.2013 до органу, який відповідно до законодавства проводили реєстрацію права власності до 01.01.2013. Розгляд заяви буде продовжено після отримання відповіді на запит державного реєстратора. Також зазначено, що в поданому для проведення державної реєстрації договорі купівлі-продажу №44 від 10.11.2003 відсутня загальна площа будівель. Додатково необхідно надати технічний паспорт зареєстрований у Реєстрі будівельної діяльності.
Також вказано, що документи (відомості), які не подано заявником, мають бути подані ним державному реєстратору протягом 30 робочих днів з дня отримання цього рішення. Розгляд заяви буде відновлено за умови усунення обставин, що стали підставою для прийняття цього рішення. У разі не усунення обставин, що стали підставою для прийняття цього рішення, у зазначений строк, буде прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій. Також рішення містить вказівку про можливість його оскарження відповідно до законодавства.
Рішення про зупинення розгляду заяви від 18.07.2025 №79980773 отримано ОСОБА_1 29.07.2025, що підтверджується власноручним підписом заявника з відповідною відміткою в заяві про державну реєстрацію прав.
08.09.2025 державним реєстратором прийнято рішення №80732816 про відмову у проведенні реєстраційних дій, оскільки встановлено наявність обставин, які є підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій на підставі п. 8 ч. 1 ст. 24 Закону №1952-ІV - після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме: не отримано відповіді щодо підтвердження реєстрації права власності до 01.01.2013 на нерухоме майно. також зазначено, що у встановлений строк заявником не надано технічний паспорт.
Підставою відмови вказано Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, та Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1141.
Вважаючи зазначене рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій таким, що порушує його законні права та інтереси, позивач звернувся за їх захистом до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав здійснюється у порядку визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-ІV (далі - Закон №1952-ІV) та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 (далі - Порядок №1127).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.2 Закону №1952-ІV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону №1952-IV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч. 4 ст. 3 Закону №1952-IV).
За правилом абз. 4 ч. 5 ст. 3 Закону №1952-IV державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 6 Закону №1952-IV визначено, що суб'єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) які набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.
Частиною 3 ст. 10 Закону №1952-IV врегульовано, що державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії (ч. 2 ст. 12 Закону №1952-IV).
Державна реєстрація прав проводиться, зокрема, в такому порядку: прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень (ч. 1 ст. 18 Закону №1952-ІV).
Частиною 2 ст. 18 Закону №1952-IV передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Стаття 23 Закону №1952-IV регулює порядок зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав.
Розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках:
1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством;
2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.
Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника.
Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви.
Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду, з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Рішення повинно містити вичерпний перелік підстав для зупинення розгляду заяви.
Державний реєстратор не має права вимагати від заявника надання інших документів, крім тих, відсутність яких стала підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви, якщо інше не випливає з документів, що надані додатково.
У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Частиною 1 ст. 24 Закону №1952-ІV встановлено перелік підстав відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зокрема, згідно з пунктом 8 частини першої статті 24 Закону №1952-IV підставою для відмови в державній реєстрації прав є те, що після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав.
Частинами 2 та 5 цієї ж статті передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття. Відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.
Відповідно до ч. 13 ст. 15 Закону №1952-IV порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.
Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015.
За приписами п. 12 наведеного Порядку, під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов'язково використовує відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено законодавством, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.
Виходячи із системного аналізу наведених вище норм Закону №1952-IV та Порядку №1127 суд зазначає, що при прийнятті заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор перевіряє їх на наявність підстав для зупинення розгляду заяви чи відмови у реєстрації прав.
Як встановлено судом за результатами дослідження матеріалів справи, підставою для відмови в державній реєстрації прав на нерухоме майно став пункт 8 частини першої статті 24 Закону №1952-IV, оскільки не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зокрема, відповідачем не отримано відповіді/інформації про зареєстровані до 1 січня 2013 року речові права на відповідне нерухоме майно.
При цьому таких підтверджуючих документів державному реєстратору не подано і позивачем.
Також позивачем на вимогу державного реєстратора не надано та технічного паспорту, оскільки відповідно до п. 29 Порядку №1141 до Державного реєстру прав вносяться такі відомості про об'єкт речових прав, зокрема, загальна та житлова (за наявності) площа приміщень об'єкта (для об'єкта будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості - площа відповідно до проектної документації на будівництво), а наданий заявником Договір купівлі-продажу №44 вві 10.11.2003 не містить інформації про загальну площу будівель.
Тобто позивач не виконав вимоги рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію та не надав державному реєстратору документів, про які в цьому рішенні було зазначено.
Крім того, суду не надано доказів того, що позивач надав відповідачу будь-які пояснення з цього приводу (заперечення щодо необхідності подати витребувані документи або ж доводи про неможливість отримати останні).
Водночас нормами Закону №1952-IV чітко встановлений наслідок невиконання заявником зазначених у рішенні про зупинення розгляду заяви вимог - прийняття державним реєстратором рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Аналогічного висновку дотримується Верховний Суд у постанові від 18.03.2024 у справі №620/4781/22.
За таких обставин рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 08.09.2025 №80732816 прийняте відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України, у зв'язку з чим вказане рішення є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.
При вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області (площа Центральна, буд. 1, м. Ізюм, Харківська область, 64309, код ЄДРПОУ 04058806) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Біленський О.О.