Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
04.03.2026 р. справа №520/870/26 Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Національної академії Національної гвардії України (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Національної академії Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01.01.2016 по 28.02.2018; 2) зобов'язання Національної академії Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січня 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок протиправного волевиявлення суб»єкта владних повноважень не отримав повної оплати часу військової служби.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що у спірних правовідносинах правильно нараховував та повно виплачував заявнику індексацію грошового забезпечення військовослужбовця.
Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник проходив публічну службу в Національній академії Національної гвардії України з 07.11.2016 року по 07.05.2021 року; згідно витягу з наказу командувача Національної гвардії України від 07.11.2016р. №249 о/с заявника було призначено заступником начальника фінансового відділу Національної академії Національної гвардії України.
Згідно з витягом з наказу тимчасово виконуючого обов'язки начальника Національної Академії Національної гвардії України від 07.02.2021р. №91 ВИКЛЮЧИТИ зі списків особового складу Академії та всіх видів забезпечення підполковника ОСОБА_2 (М-072762), який здав справи і обов'язки за посадою начальника фінансового відділу (головного бухгалтера) Національної академії Національної гвардії України та звільненого відповідно до підпункту «б» пункту два частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби наказом командувача Національної гвардії України від 05.04.2021 № 55 о/с у запас за станом здоров'я, з правом носіння військової форми одягу 07 травня 2021 року та для взяття на військовий облік направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як зазначено заявником у позові, під час проходження військової служби відповідачем не було проведено нарахування та не виплачено індексацію грошовою забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року у повному обсязі.
Згідно з особовими картками на грошове забезпечення за 2016р.-2018р. індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась.
Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу повноти оплати часу військової служби, у тому числі і невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення військовослужбовця, заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є субєктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Частиною 1 ст.43 Конституції України проголошено, що кожен має право на працю і ці відносини у сфері проходження людиною військової служби унормовані, насамперед, приписами Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі за текстом - Закон України №2232-XII) та Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ).
Як указано у ч.7 ст.43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом і ці відносини деталізовані приписами ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ, згідно з якою до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Суспільні відносини з приводу отримання військовослужбовцями Національної гвардії України винагороди за публічну службу унормовані, насамперед, приписами ч.1 ст.43, ч.7 ст.43 Конституції України, ст.40 Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі за текстом - Закон №2232-XII), ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ), постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.12.2018р.) постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), Закону України "Про Національну гвардію України" від 13 березня 2014 року №876-VII, Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018 № 200 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за №405/31857 (далі за текстом - Інструкція №200).
Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції №200, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що за визначенням ст.1 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ч.ч.1 і 6 ст.2 означеного закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру (зокрема і оплата праці та грошове забезпечення) у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Як указано у ч.1 ст.4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у редакції Закону України від 24.12.2015р. №911-VIII (набрав чинності з 01.01.2016р.), індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Попередня редакція означеного положення закону передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Згідно з ст.6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згаданий Порядок був затверджений постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (далі за текстом - Порядок №1078).
У період часу 17.07.2003р. - подія набрання чинності постановою КМУ від 13.06.2012р. №526 діяло правило події збільшення розміру мінімальної заробітної чи події зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (що має місце у випадку підвищення винагороди за працю) як правової підстави для припинення раніше розпочатої процедури індексації наростаючим підсумком, так і правової підстави для початку нової процедури індексації з наступного календарного місяця.
У період часу 21.06.2012р. (як календарна дата, на яку припала подія набрання чинності постановою КМУ від 13.06.2012р. №526) - подія набрання чинності постановою КМУ від 09.12.2015р. №1013 діяло правило визначення базового календарного місяця для початку процедури індексації - календарний місяць прийняття найманого працівника на роботу.
У період часу 01.12.2015р. (як календарна дату, на яку припала подія набрання чинності постановою КМУ від 09.12.2015р. №1013) і до теперішнього часу діє уніфіковане правило визначення місяця початку процедури індексації - від наступного місяця, коли мала місце подія підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання.
При цьому, юридична конструкція "базового місяця" використовувалась законодавцем у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 17.07.2003р. №1078, у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 17.05.2006р. №690, у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 12.03.2008р. №170, у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 29.01.2014р. №36.
Між тим, вже у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 09.12.2015р. №1013 відсутня будь-яка згадка законодавця про застосування величин "базового місяця".
З 01.01.2008р. умови грошового забезпечення військовослужбовців (тобто структура та розміри складових елементів грошового забезпечення) були деталізовані приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (далі за текстом - Постанова КМУ №1294).
30.08.2017р. КМУ з цього ж самого питання було прийнято постанову №704, котра у початковій редакції п. 10 набирала чинності з 01.01.2018р. (далі за текстом - Постанова КМУ №704).
Відповідно до п.10 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 27.12.2017р. №1052 дата набрання чинності припадала на 01.01.2019р.
Згідно з п.3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103, п.10 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 був викладений у новій редакції, яка передбачала набрання чинності з 01.03.2018р.
Отже, до 28.02.2018р. умови грошового забезпечення військовослужбовців були унормовані приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, а з 01.03.2018р. почали регламентуватись приписами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
Відтак, до настання календарної дати 01.03.2018р. жоден із діючих військовослужбовців не отримував грошового забезпечення за правилами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
За змістом наведених норм Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку №1078 єдиною легітимною причиною не застосування до грошового забезпечення діючого військовослужбовця процедури індексації грошового доходу громадянина є неперевищення індексом інфляції визначеного законом арифметичного значення.
Частиною 5 ст.242 КАС України передбачено, що вибір і застосування норм права здійснюється судом із врахуванням висновків постанов Верховного Суду.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 26.01.2022р. у справі №400/1118/21 індекс споживчих цін січня 2008 року повинен використовуватись у процедурі обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовця до 28.02.2018р.
Тому позов за цим епізодом підлягає до задоволення співвідносно з часом військової служби заявника за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного за рішенням суб'єкта владних повноважень публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Визначаючись з приводу реально вчиненого суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення, суд зазначає, що за загальним правилом з огляду на положення п.18 ч.1 ст.19, п.19 ч.1 ст.4 КАС України, п.1 ч.2 ст.24, п.2 ч.2 ст.24, ч.3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти - письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти - вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти - ухилення від виконання обов'язку, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти - оформлене офіційним письмовим документом - листом відхилення прохання/звернення приватної особи.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у ході розгляду справи суб»єктом владних повноважень не було доведено дотримання ч.2 ст.19 Конституції України ч.2 ст.2 КАС України, позаяк реально вчинене управлінське волевиявлення у формі бездіяльності з приводу нарахування і виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. з урахуванням базового місяці січень 2008р. не узгоджується із змістом нормативного регламентування і тому підлягає визнанню протиправним.
Тому позов за цим епізодом підлягає до задоволення співвідносно з часом публічної служби заявника.
Стосовно посилання відповідача на пропуск заявником строку звернення суд зазначає, що строк звернення до суду у спорі про проходження публічної служби в частині оплати праці (виплати грошового забезпечення) установлений ст.233 Кодексу законів про працю України.
Згідно зі ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ відносно вимог найманого працівника про стягнення коштів в оплату праці (як у формі заробітної плати, так і у формі грошового забезпечення) взагалі не застосовувався будь-який строк давності.
Згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Винятки з цієї норми за ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ не підлягають поширенню на спірні правовідносини.
Згідно з п.1 Глави ХІХ Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 30.03.2020р. №540-ІХ під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови КМУ від 27.06.2023р. №651 з 24:00год. 30.06.2023р. на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Оскільки процесуальний строк звернення до суду, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), не може сплинути, не розпочавши перебігу, то суд наголошує, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли строк згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ слід обчислювати з 01.07.2023р.
Таке тлумачення змісту ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ повністю корелюється із правовими позиціями постанови Верховного Суду від 21.03.2025р. у справі №460/21394/23, де указано, що правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Оскільки у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції), тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд у даному конкретному випадку наразі схиляється до висновку про справедливість розгляду спору по суті.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція); рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії", вичерпно реалізував усі діючі правові механізми з»ясування об'єктивної істини; забезпечив здобуття достатнього для вирішення спору по суті обсягу доказів; надав всебічну оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав достатній поза розумним сумнівом обсяг міркувань з приводу конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124,129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-78, 90, 211, 132-139, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Клопотання Національної академії Національної гвардії України про залишення позову без розгляду від 29.01.2026р.- залишити без задоволення.
Позов - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України з приводу нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2016р.-28.02.2018р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.
Зобов'язати Національну академію Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2016р.-28.02.2018р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко