Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
04.03.2026 р. справа №520/679/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Національної академії Національної гвардії України (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації),
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з вимогами про: 1) визнання протиправними дій Національної академії Національної гвардії України у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учасника бойових дій, за період проходження військової служби з 29.01.2020 по 07.05.2021 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік, для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням; 2) зобов'язання Національної академії Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учасника бойових дій, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 07.05.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум; 3) визнання протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період із 01 січня 2016 рік по 28 лютого 2018 рік; 4) зобов'язання Національної академії Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення за період із 01 січня 2016 рік по 28 лютого 2018 рік - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що відповідач протиправно нараховував і виплачував грошове забезпечення із застосуванням заниженого та фіксованого показника 1.762,00 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, чим порушив вимоги Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, унаслідок чого були неправильно визначені посадовий оклад, оклад за військовим званням та всі похідні види грошового забезпечення за період проходження військової служби.
Ухвалою суду від 14.01.2026р. було прийнято позов до розгляду та відкрито провадження; постановлено здійснювати розгляд справи в порядку ст. 262 КАС України; витребувано докази.
Роз'єднано в окремі провадження об'єднані у позові вимоги.
У межах справи №520/679/26 залишити вимоги про: 1) визнання протиправними дій Національної академії Національної гвардії України у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення за період проходження військової служби з 29.01.2020 по 31.12.2020 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18; 2) зобов'язання Національної академії Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що грошове забезпечення, допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 нараховувалися і виплачувалися відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, наказу МВС України від 03.03.2018 №172 та Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 15.03.2018 №200, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 у розмірі 1.762,00 грн. При цьому рішення щодо встановлення посадового окладу та інших складових грошового забезпечення приймалися командувачем Національної гвардії України, а не Академією.
Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник проходив публічну службу в Національній академії Національної гвардії України з 07.11.2016 року по 07.05.2021 року; згідно витягу з наказу командувача Національної гвардії України від 07.11.2016р. №249 о/с заявника було призначено заступником начальника фінансового відділу Національної академії Національної гвардії України.
Згідно з витягом з наказу тимчасово виконуючого обов'язки начальника Національної Академії Національної гвардії України від 07.02.2021р. №91 ВИКЛЮЧИТИ зі списків особового складу Академії та всіх видів забезпечення підполковника ОСОБА_2 (М-072762), який здав справи і обов'язки за посадою начальника фінансового відділу (головного бухгалтера) Національної академії Національної гвардії України та звільненого відповідно до підпункту «б» пункту два частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби наказом командувача Національної гвардії України від 05.04.2021 № 55 о/с у запас за станом здоров'я, з правом носіння військової форми одягу 07 травня 2021 року та для взяття на військовий облік направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з особовою карткою на грошове забезпечення заявника на 2020р. грошове забезпечення станом на лютий 2020р. становило - 25.232,41 грн, а саме: 1) посадовий оклад - 7.330,00 грн; 2) оклад за військовим званням - 1.410,00 грн; 3) надбавка за вислугу років - 4.370,00 грн; 4) надбавка за особливості проходження служби - 6.555,00 грн; 5) надбавка за кваліфікацію - 219,90 грн; 6) надбавка за службу в умовах режимних обмежень - 733,00 грн; 7) премія - 4.398,00 грн; 9) індексація - 216,51 грн.
Також згідно з особовою карткою на грошове забезпечення за 2020 рік у січні 2020 р. заявник отримав грошову допомогу на оздоровлення у розмірі - 25.015,90 грн, у грудні 2020р. заявник отримав матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі - 23.730,58 грн.
Заявник у позовній заяві зазначає, що у вказаний період грошове забезпечення та в подальшому грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань були обчислені із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 у розмірі 1.762,00 грн, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.
Стверджуючи про вчинення відповідачем як суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності, що полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 31.12.2020р. із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020р., помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, позивач ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб'єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Суд відмічає, що суспільні відносини з приводу отримання військовослужбовцями Національної гвардії України винагороди за публічну службу унормовані, насамперед, приписами ч.1 ст.43, ч.7 ст.43 Конституції України, ст.40 Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі за текстом - Закон №2232-XII), ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ), постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.12.2018р.) постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), Закону України "Про Національну гвардію України" від 13 березня 2014 року №876-VII, Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018 № 200 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за №405/31857 (далі за текстом - Інструкція №200).
Так, на подальший розвиток положень ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Урядом України було прийнято постанову КМУ від 30.08.2017р. №704, п.4 якої було запроваджено механізм обчислення грошового забезпечення в частині розміру окладу за посадою та окладу за званням із використанням певної величини прожиткового мінімуму для працездатної особи.
Згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (у період 29.01.2020р. як календарної дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. по справі №826/6453/18 - 20.05.2023р. як календарної дати набрання чинності постановою КМУ від 12.05.2023р. №481) обчислення грошового забезпечення передбачалось із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб без визначення конкретної арифметичної величини цієї правової категорії безпосередньо у тексті постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції №200, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Суд зауважує, обчислення грошового забезпечення у зв'язку із збільшенням (зростанням) у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 з підстав кореспонденції ч.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. з абз.4 ст.7 Закону України від 14.11.2019р. №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн." замість - "1.762,00грн."), з абз.4 ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.270,00грн." замість - "1.762,00грн."), з абз.4 ст.7 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.481,00грн." замість - "1.762,00грн."), з абз.4 ст.7 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн." замість - "1.762,00грн.") (за умови незастосування ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік") зумовлює підвищення розміру посадового окладу станом на 01.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2020р.), від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2021р.), від 19.09.2023р. по справі №160/15756/21 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2021р.), від 04.04.2023р. по справі №120/5264/22, від 06.11.2023р. по справі №300/1947/22, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2022р.), від 12.03.2024р. по справі №300/1772/23 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2023р.), від 28.03.2024р. у справі №160/3235/23, від 02.04.2024р. у справі №340/608/23) правилами обчислення грошового забезпечення слід використовувати показник "загального" прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня кожного календарного року (а саме: станом на 01.01.2020р. - "2.102,00грн."; станом на 01.01.2021р. - "2.270,00грн."; станом на 01.01.2022р. - "2.481,00грн."; станом на 01.01.2023р. - "2.684,00грн.").
Також у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 19.02.2025р. у справі №200/4272/24 починаючи із 2020 року підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови КМУ № 704, в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу, а саме законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Разом з тим, оскільки вчинивши управлінське волевиявлення стосовно нарахування грошового забезпечення з 29.01.2020р. по 31.12.2020р. без застосування при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» владний суб'єкт не довів за правилами ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" відсутності та нереальності події підвищення винагороди за службу діючого публічного службовця за тією ж самою (аналогічною чи прирівняною) посадою, а тому владного суб'єкта належить обтяжити обов'язком здійснити перерахунок грошового забезпечення заявника, а також інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, тобто з 29.01.2020р. по 31.12.2020р. станом на 01.01.2020р.
Продовжуючи вирішення спору по суті за епізодом відповідності ч.2 ст.2 КАС України управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу обчислення розміру грошової допомоги на оздоровлення, суд керується такими підставами та мотивами.
Згідно з п.2 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до п.п.3 п.5 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
За правилами пунктів 1 і 2 Розділу XІX Інструкції №200, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) (у тому числі слухачам, ад'юнктам і курсантам вищих військових навчальних закладів Національної гвардії України із числа військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом), які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за їх рапортом за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командирові (начальнику) - на підставі наказу командира (начальника) вищого рівня із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям, які вибувають у щорічну основну відпустку повної тривалості або другу її частину (у тому числі у дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік), якщо військовослужбовці раніше не скористалися правом на отримання цієї допомоги.
Розмір допомоги для оздоровлення визначається з урахуванням посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, на які військовослужбовець має право за обійманою ним штатною посадою згідно із чинним законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги. (п.4 розділу XІX Інструкції №200).
Отже, розрахунковою базою обчислення такого виду грошового забезпечення як грошова допомога на оздоровлення є грошове забезпечення військовослужбовця станом на календарну дату, набуття права на отримання грошової допомоги на оздоровлення або станом на календарну дату фактичного (реального) отримання у минулому платежу - грошова допомога на оздоровлення.
З урахуванням викладених вище міркувань суд доходить до переконання про те, що у період проходження військової служби заявник як військовослужбовець набув право на отримання грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, обчисленого із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "2.102,00 грн." (станом на 01.01.2020р.), у той час як суб'єктом владних повноважень за цей проміжок служби заявнику було призначено, обчислено, нараховано і виплачено грошове забезпечення, обчислені із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00 грн." (станом на 01.01.2018р.).
Відтак, саме указане грошове забезпечення повинно бути використано у якості розрахункової бази для обчислення грошової допомоги на оздоровлення за 2020р.
Згідно з особовою карткою на грошове забезпечення за 2020 рік від 10.12.2025р. №2/1/6530вн2025, у лютому 2020 р. заявник отримав грошову допомогу на оздоровлення у розмірі - 24.282,90 грн, а тому владного суб'єкта належить обтяжити обов'язком здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2020р. із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020р.
Стосовно вимоги заявника про перерахунок матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань суд зазначає, що згідно з п.п.3 п.5 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відтак, обов'язковою кваліфікуючою умовою для вчинення суб'єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення є достатність виділених суб'єкту владних повноважень фінансових ресурсів (у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання).
Згідно з п.1 Розділу ХХ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, (затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018 № 200, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за №405/31857; далі за текстом - Інструкція №200) особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за рішенням командира військової частини надається в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі військової частини, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із чинним законодавством України на день звернення.
Розмір матеріальної допомоги визначається комісією на підставі інформації, наданої фінансовим відділенням (службою) військової частини про затверджений фонд грошового забезпечення та можливість проведення виплати. Склад комісії затверджується наказом командира військової частини.
Відповідно до п.2 Розділу ХХ Інструкції №200 матеріальна допомога надається на підставі рапорту в кожному конкретному випадку. Рішення комісії оформлюється протоколом, який затверджується командиром військової частини, і разом з рапортами військовослужбовців передається до фінансового підрозділу для виплати матеріальної допомоги. Матеріальна допомога військовослужбовцям надається за місцем штатної служби.
Зі змісту наведених норм права слідує, що управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань може бути вчинено виключно у разі подання військовослужбовцем відповідного письмового рапорту по команді.
Згідно з особовою карткою на грошове забезпечення за 2020 рік від 10.12.2025р. №2/1/6530вн2025, у грудні 2020 року заявнику була виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у сумі 24.282,90 грн, а тому владного суб'єкта належить обтяжити обов'язком здійснити перерахунок матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, обчисленої із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, тобто станом на 01.01.2020р.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного за рішенням суб'єкта владних повноважень публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Визначаючись з приводу реально вчиненого суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення, суд зазначає, що за загальним правилом з огляду на положення п.18 ч.1 ст.19, п.19 ч.1 ст.4 КАС України, п.1 ч.2 ст.24, п.2 ч.2 ст.24, ч.3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти - письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти - вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти - ухилення від виконання обов'язку, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти - оформлене офіційним письмовим документом - листом відхилення прохання/звернення приватної особи.
У спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення у формі дії з приводу обчислення грошового забезпечення заявника із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "1.762,00грн." з 29.01.2020р. по 31.12.2020р.
Тому, перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владним суб'єктом у ході розгляду справи не доведено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України під час обчислення розміру грошового забезпечення заявника у період 29.01.2020р. по 31.12.2020р. та грошової допомоги на оздоровлення за 2020р. і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "1.762,00 грн".
Указане є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову в даній частині позовних вимог.
Оскільки за приписами Інструкції №200 усі види грошового забезпечення (окрім фіксованих платежів на кшталт додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168) обчислюються із використанням в алгоритмі розрахунків розміру окладу за посадою, то підтверджена судовим розглядом неправильність управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу обчислення відносно заявника у межах спірних правовідносин розміру окладу за посадою із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн." спричиняє виникнення підстав для обтяження суб"єкта владних повноважень обов"язком проведення належного обчислення винагороди за службу, позаяк існування будь-яких інших юридичних факторів, котрі повинні бути враховані суб"єктом владних повноважень згідно з ч.4 ст.245 КАС України, судом не знайдено.
Тож позов підлягає до задоволення із наданням праву заявника захисту у спосіб, сформульований у резолютивній частині даного судового акту.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми з'ясування об»єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття об'єктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124,129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити.
Визнати протиправними дії Національної академії Національної гвардії України щодо використання протягом періоду 29.01.2020р.-31.12.2020р. під час нарахування та виплати ОСОБА_1 усіх видів грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі "1.762,00 грн".
Зобов'язати Національну академію Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 усі види фактично одержаного грошового забезпечення за період 29.01.2020р.-31.12.2020р., грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, обчислені із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі "2.102,00 грн", з урахуванням раніше проведених виплат.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко