03 березня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/1957/26
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Молодецький Р.І., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної гвардії України (вул. Святослава Хороброго, буд. 9а, м. Київ, 03151) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної гвардії України , в якій просить: визнати протиправними дії Головного управління Національної гвардії України щодо відмови ОСОБА_2 у підготовці та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2026 року; зобов'язати Головне управління Національної гвардії України підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області для перерахунку ОСОБА_1 основного розміру пенсії оновлену довідку про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2026 року, обчисливши грошове забезпечення із збільшених розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2026 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків до постанови Кабінету Міністрів України від З0 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з обов'язковим зазначенням в складі грошового забезпечення усіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень, винагород тощо) та премії, обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання у відсоткових розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від З0 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Згідно із частинами першою та другою статті 25 розділу 3 "Територіальна юрисдикція (підсудність)" Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
У разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається адміністративним судом за вибором позивача.
Аналіз наведеної норми свідчить про те, що у випадку оскарження дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень позивач наділений правом вибору адміністративного суду, виходячи із двох можливих варіантів: 1) за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем свого проживання (перебування, знаходження) або 2) за місцезнаходженням відповідача.
За визначеннями, наведеними у статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні":
- місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги;
- місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги.
Пунктом 3 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року №265, визначено, що декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.
Згідно з пунктом 7 Порядку електронної інформаційної взаємодії між інформаційно-комунікаційними системами та передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265, органи державної влади, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень можуть отримувати інформацію про зареєстроване/задеклароване місце проживання (перебування), що міститься в Реєстрі та відомчій інформаційній системі ДМС. Надання такої інформації здійснюється виключно у випадках, передбачених законами України, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини або за згодою самої особи. Інформація про задеклароване/зареєстроване місце проживання (перебування) передається шляхом запровадження електронної інформаційної взаємодії засобами системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів.
Отже, відомості про реєстрацію місця проживання (перебування) особи підлягають декларуванню та відповідній реєстрації.
Пред'являючи позов у цій справі, позивач обрав суд не за місцезнаходженням відповідача, та не за своїм зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження).
Так, суд встановив, що відповідно до паспорта позивача та витягу з Єдиного державного демографічного реєстру №2410186 від 03.03.2026 місцем реєстрації позивача зазначено: вул. Гетьмана Мазепи (Чехова), 18 В/Ч, м. Вінниця, Вінницький район, Вінницька область.
Отже, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду не за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження).
Відповідачем за цим позовом є суб'єкт владних повноважень, Головне управління Національної гвардії (юридична адреса: вул. Святослава Хороброго, буд. 9а, м. Київ, 03151), адресу якого позивач також зазначив у позовній заяві.
Частиною 5 статті 171 КАС України визначено, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 29 КАС України, суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо після відкриття провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
При цьому, суд зазначає, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20.07.2006 року зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом, національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.
Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку про необхідність передачі матеріалів даної справи №440/1957/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії на розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.
Згідно частини 8 статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Враховуючи викладене вище, адміністративну справу №440/1957/26 слід передати на розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.
На підставі викладеного, керуючись статтями 25, 29, 171, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
Справу №440/1957/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії на розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги в порядку, визначеному ст. 297 КАС України.
Головуючий суддя Р.І. Молодецький