Справа № 420/37911/25
04 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, 29013, ЄДРПОУ 21318350) за участю третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за участю третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за результатом якого позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 154750014096 від 07.10.2025;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.07.1977 по 06.09.2001, з 13.09.2001 по 31.12.2003 та призначити пенсію за віком з дня звернення - 30.09.2025;
стягнути сплачений судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №154750014096 від 07.10.2025, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю страхового стажу. За результатами розгляду його заяви, органом ПФУ не врахований загальний стаж згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.07.1977. Позивач вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв в супереч чинного законодавства.
Ухвалою суду від 13 листопада 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
Від ГУ ПФУ в Хмельницькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що підстав для визнання протиправною бездіяльність та скасування відмови головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 154750014096 від 07.10.2025 та зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.07.1977 по 06.09.2001, з 13.09.2001 по 31.12.2003 та призначити пенсію за віком з дня звернення - 30.09.2025, немає.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що 30.09.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV.
Відповідно до положень пункту 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №154750014096 від 07.10.2025 відмовлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у призначенні пенсії за віком згідно заяви від 30.09.2025 у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи, передбаченого ст. 26 Закону № 1058-IV.
В обгрунтування оскаржуваного рішення зазначено, що до страхового стажу позивача не враховано періоди роботи 01.07.1977 по 06.09.2001 та з 13.09.2001 по 31.12.2003, оскільки записи не підтверджені індивідуальними відомостями про застраховану особу згідно Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Позивач вважає рішення про відмову протиправним та за захистом своїх прав звернувся до суду.
Надаючи юридичну оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Умови призначення пенсії за віком, зокрема вік та необхідний страховий стаж передбачено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, вказаною статтею передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року не менше 32 років.
Як слідує із матеріалів справи, вік позивача в даному випадку не є спірним. Водночас, спірним є кількість здобутого позивачем страхового стажу.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як встановлено ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністретсва праці України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Окрім цього, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції №58).
Згідно пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Судом встановлено, що Трудова книжка НОМЕР_1 від 01.07.1977, була видана на ім'я ОСОБА_1 , в якій наявні записи про спірні періоди роботи, що містять дату та номер наказу прийняття на роботу, наказ про звільнення, посаду, всі записи скріплені печаткою відділу кадрів підприємства, а також завірені підписом відповідальної особи.
Підставою для не врахування до загального трудового стажу періоду роботи з 01.07.1977 по 06.09.2001 та з 13.09.2001 по 31.12.2003 стало те, що записи, починаючи з 01.07.2000 не підтверджені індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (відсутня інформація про сплату внесків).
Та зазначено, що для зарахування стажу з 01.07.1977 по 06.09.2001 та з 13.09.2001 по 31.12.2003 необхідно надати підтвердження первинними документами або за місцем звернення заявника ініціювати зустрічну перевірку.
Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки, а також документації підприємства, може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
На найманого працівника не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, а тим паче у документах, картках, особових справах, що ведуться на підприємстві.
Згідно ст.101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Таким чином, орган, який призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Частиною 3 статті 44 Закону № 1058-IV визначено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Тобто витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу. Неможливість або небажання пенсійного органу скористатися правом на перевірку запису у трудовій книжці не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
При цьому, такі перевірки не є плановими, а тому можуть проводитись Пенсійним фондом в будь-який час. Пенсійний фонд проводить зустрічну перевірку на підставі первинних бухгалтерських документів, за результатами якої складається відповідний акт перевірки.
Виходячи з викладеного, управління, наділене повноваженнями щодо перевірки набутого позивачем стажу. Ці повноваження можуть бути реалізовані шляхом відповідних запитів, витребування первинних документів щодо підтвердження набутого стажу, проведення фактичних перевірок тощо.
Разом з тим, перевірка достовірності виданих документів покладається саме на пенсійний орган, а необґрунтовані сумніви останнього, самі по собі не можуть бути підставою для не врахування набутого трудового стажу для призначення позивачу пенсії.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17.
Водночас, управління не надано підтвердження того, що пенсійний орган звертався до підприємств, або архівних чи державних установ для підтвердження відомостей про стаж за спірний період роботи.
У постанові від 12.04.2021 у справі № 219/4550/17 Верховний Суд дійшов висновку, що посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги на неможливість врахування заробітної плати та періодів роботи в зв'язку з неможливістю проведення перевірки обґрунтованості її видачі є безпідставним і висновки судів попередніх інстанцій не спростовує.
Крім того, Верховний Суд, зокрема, у постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 дійшов висновку, про те, що перевірка достовірності виданих документів покладається на Пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
Суд зазначає, що відповідачем ані в рішенні № 154750014096 від 07.10.2025, ані у відзиві на позовну заяву не висловив заперечень щодо правильності заповнення трудової книжки позивача, ані сумнівів у дійсності здійснених в ній записів.
Тобто, записами у трудовій книжці підтверджено спірні періоди роботи позивача, які не зараховано відповідачем.
Відповідно до статті 1 Закону №1058 страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону
Згідно положень статті 20 Закону №1058 страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Відтак, фактично внаслідок невиконання роботодавцем обов'язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Водночас, суд наголошує на тому, що позивач як застрахована особа, не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17 та від 01.03.2021 у справі №423/757/17, несплата страхувальником страхових внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що твердження відповідача щодо відсутності інформації про сплату страхових внесків за застраховану особу за спірний період не є підставою для не включення відповідних періодів роботи до стажу, що дає право на пенсію за віком.
Таким чином, у суду наявні підстави вважати протиправними дії відповідача щодо незарахування до страхового стажу позивача спірних періодів його роботи з 01.07.1977 по 06.09.2001, з 13.09.2001 по 31.12.2003.
Враховуючи означені обставини, суд дійшов висновку про необґрунтованість зазначеної відповідачем підстави для відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів його трудової діяльності, що має наслідком наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 154750014096 від 07.10.2025 про відмову в призначенні пенсії.
Відповідно, захист порушених прав позивача також потребує зобов'язання відповідача вчинити дії, направлені на поновлення прав позивача, а саме: зарахувати до страхового стажу позивача спірні періоди його трудової діяльності згідно записів у трудовій книжці та призначити позивачу пенсію за віком, що не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на таке.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у його дискреційні повноваження.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, датою, з якої слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.07.1977 по 06.09.2001, з 13.09.2001 по 31.12.2003 та призначити пенсію за віком з дня звернення - 30.09.2025.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, 29013, ЄДРПОУ 21318350) за участю третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 № 154750014096 від 07.10.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, 29013, ЄДРПОУ 21318350) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) періоди його трудової діяльності згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01.07.1977, з 01.07.1977 по 06.09.2001, з 13.09.2001 по 31.12.2003 та призначити пенсію за віком з дня звернення - 30.09.2025.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, 29013, ЄДРПОУ 21318350) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст.295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст.255 КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко