Справа № 420/32015/25
04 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач-2), в якій просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 155350025170 від 17.09.2025 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити ОСОБА_1 призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв з 05.08.2025 р. та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області для проведення виплати.
- звернути рішення до негайного виконання в межах одного місяця.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 09.09.2025 р. позивач звернулася через Веб портал ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як водію міськелектротранспорту. За принципом екстериторіальності, заява позивача розглянута відповідачем-2, рішенням якого від 17.09.2025 р. № 155350025170 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з огляду на недосягнення віку, передбаченого п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Позивач вважає прийняте рішення протиправним, оскільки має право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. №1-р/2020. Позивач вважає свої права порушеними, а рішення відповідача-2 протиправним, тому звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою від 22.09.2025 р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення її недоліків.
Ухвалою від 25.09.2025 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
01.10.2025 р. від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що за результати розгляну наданих позивачем документів встановлено, що: вік позивача - 50 років 1 місяць 5 днів (необхідний вік 55 років); загальний страховий стаж становить 33 роки 05 місяців 19 днів; - пільговий стаж - 25 років 09 місяців 18 днів. До страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди роботи. Пункт "з" ч.1 ст.13 Закону № 1788-XII (в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII) передбачала, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років. Відповідно до п.8 ч.2 ст.114 Закону № 1058-ІV на пільгових умовах пенсія призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років. На час звернення за призначенням пенсії - 09.09.2025 р.- позивач досягла повних 50 роки та не досягла пенсійного віку, встановленого п.8 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (55 років). Враховуючи вищевикладене та відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивач набуде право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах при досягненні 55 років.
03.10.2025 р. представник позивача надав до суду відповідь на відзив відповідача-2, в якому заперечила проти наведених в ньому доводів та аргументів.
09.10.2025 р. від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що враховуючи, що позивач не досягла встановлено законодавством пенсійного віку 55 років, у Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області були відсутні правові підстави для прийняття будь-якого іншого рішення, окрім як про відмову у призначенні пенсії. Наголошує, що положення п. "з" ст.13 Закону № 1788, на які посилається позивач, не підлягають застосуванню, оскільки з 11.10.2017 р. положення Закону № 1788 в частині призначення пенсії за віком на пільгових умовах не застосовуються. Окрім того, будь які закони та нормативно-правові акти застосовуються виключно в частині, що не суперечить Закону № 1058. Відтак, спірні правовідносини регулюються саме п.8 ч.2 ст.114 Закону № 1058, відповідно до якого для призначення пенсії позивачу необхідно досягнути 55-річного віку.
10.10.2025 р. представник позивача надав до суду відповідь на відзив відповідача-2, в якому заперечила проти наведених в ньому доводів та аргументів.
З урахуванням вимог п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 09.09.2025 р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.8 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності зазначену заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області та прийнято рішення від 17.09.2025 р. за № 155350025170, яким відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах у зв'язку з недосягненням пенсійного віку 55 років. За результатами розгляду встановлено, що загальний страховий стаж позивача складає 33 років 05 місяців 19 днів, з яких пільговий стаж - 25 років 09 місяців 18 днів, вік заявниці - 50 років.
Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, тому звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел з 01.01.2004 р. визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Таким чином, оскільки Закон № 1058-ІV та Закон № 1788-XII регулюють одні і ті ж правовідносини, пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону № 1058-IV, як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України № 1788-XII підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону № 1058-IV.
Згідно ст.1 Закону №1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Умови призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 визначені ст.114 Закону № 1058-IV) та ст. 13 Закону № 1788-XII.
За змістом п.2 ч.2 ст.114 Закону № 1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 р. №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
Відповідно до п."з" ст.13 Закону № 1788-XII в редакції Закону України від 02.03.2015 р №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон №213-VІІІ), який набрав чинності з 01.04.2015 р., на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років. За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п'ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої цієї статті.
03.10.2017 р. Верховною Радою України ухвалено Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, яким Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить п.2 ч. 2 ст.114 такого змісту на пільгових умовах пенсія за віком призначається: … 8) водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту "з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції Закону України від 02.03.2015 р.№ 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" щодо підвищення на 5 років стажу роботи, який дає право виходу на пенсію на пільгових умовах.
За конституційним поданням народних депутатів України Закон України від 02.03.2015 р. № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" перевірявся на відповідність Конституції України.
Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі 1-5/2018(746/15) (далі Рішення № 1-р/2020) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 р. у зразковій справі № 360/3611/20, зазначила наступне: "Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років. Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення). Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. … Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному".
У постанові від 19.02.2020 р. у справі №520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV".
Судом встановлено, що на час звернення з заявою про призначення пенсії позивачка досягнула 50 річного віку, необхідного для призначення пільгової пенсії відповідно до Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. №1-р/2020. Відповідно до складеного відповідачем розрахунку стажу для призначення пенсії, який міститься в матеріалах пенсійної справи, страховий стаж позивача становить - 33 років 05 місяців 19 днів, з яких пільговий стаж - 25 років 09 місяців 18 днів.
Вирішуючи спір, суд зауважує, що підставою для прийняття відповідачнем-2 оскаржуваного рішення стало лише недосягнення позивачем 55 річного віку, однак як зазначено вище - застосування вікового цензу, визначеного п.2 ч.2 ст.114 Закону № 1058-ІV, є протиправним. Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що наявність загального та пільгового страхового стажу у ОСОБА_1 відповідачем не оспорюється.
Суд наголошує, що право особи на отримання пенсії, як складової частини права на соціальний захист, є її конституційним правом, що гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України. Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ч.ч.1, 3 ст.46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Отже, позивач має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. №1-р/2020. Тому, до спірних правовідносин щодо призначення позивачу пенсії відповідач зобов'язаний був застосувати Закон № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. №1-р/2020, а не Закон № 1058-ІV.
Таким чином, висновки відповідача-2 про відсутність у позивача, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж - 33 років 05 місяців 19 днів, з яких пільговий стаж - 25 років 09 місяців 18 днів, права на призначення пенсії на пільгових умовах за віком у зв'язку з недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного п.2 ч.2 ст.114 Закону № 1058-IV, є безпідставними.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 02.06.2023 р. у справі №160/13468/20.
Таким чином, відповідачем-2 під час прийняття рішення від 17.09.2025 р. за № 155350025170, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, не враховано усі обставини, що мають значення для призначення даного виду пенсії позивачу, як наслідок, відповідач допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову.
Отже, рішення від 17.09.2025 р. за № 155350025170 є протиправними та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити та здійснити виплату пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Таким чином, враховуючи, що позивачем виконано всі умови, визначені законом для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, а єдиною підставою для відмови стало недосягнення 55 річного віку, що в судовому порядку визнано протиправним, приходить до висновку про відсутність в даному випадку дискреції органу публічної влади.
З урахуванням наведеного, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити позивачу з 05.08.2025 р. пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв.
Поряд з цим, позовні вимоги про зобов'язання відповідача-2 направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області для проведення виплати, задоволенню не підлягають, оскільки зазначена вимога є передчасною та спрямованою на майбутнє, що суперечить завданням адміністративного судочинства щодо захисту вже порушених прав.
Суд зазначає, що в межах механізму екстериторіальності, запровадженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 01.04.2022 р. № 2-1, функція призначення пенсії (прийняття рішення) та функція її виплати (облік та нарахування за місцем проживання) розмежовані між різними територіальними органами. Проте стадія виконання судового рішення, яке набрало законної сили, передбачає чітко визначений алгоритм взаємодії між підрозділами Пенсійного фонду.
Відповідно до принципу процесуальної економії та змісту дискреційних повноважень органу владних повноважень, після скасування судом протиправного рішення та зобов'язання призначити пенсію, відповідач-2 зобов'язаний самостійно вчинити всі необхідні адміністративні дії для реалізації цього призначення. Направлення документів до Головного управління ПФУ в Одеській області для безпосередньої виплати є технічним етапом виконання рішення про призначення пенсії, який слідує автоматично в силу закону.
На момент розгляду справи відсутні докази того, що після призначення пенсії відповідач-2 відмовиться передати відповідні дані для виплати за належністю. Судовому захисту підлягає лише порушене право, а не те, яке може бути порушене у майбутньому. Оскільки факт відмови у направленні документів ще не відбувся, право позивача в цій частині наразі не порушено.
Щодо заявленого позивачем у позовній заяві клопотання допустити до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць, суд вказує наступне.
Відповідно до ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням.
Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1 - 4 частини першої статті 283 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст.371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.
З аналізу наведених норм вбачається, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його проголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Разом з тим, КАС України не передбачено негайне виконання всіх судових рішень. Більш того, ст.371 КАС України передбачає вичерпний перелік судових рішень, які виконуються негайно.
Приймаючи рішення у даній справі суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача-2 від 17.09.2025 р. № 155350025170 та скасував його. Тобто, суд не присудив до стягнення на користь позивача ніяких грошових сум, натомість зобов'язавши ГУ ПФУ в Черкаській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для допущення до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.
Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог лише у зв'язку з неправильним формулюванням способу поновлення порушених прав, що не впливає на розмір судового збору, то з відповідача-2, який суб'єкта, який допустив порушення прав позивача, за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м.Черкаси, вул.Смілянська, буд.23, код ЄДРПОУ 21366538) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м.Черкаси, вул.Смілянська, буд.23, код ЄДРПОУ 21366538) від 17.09.2025 р. № 155350025170 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м.Черкаси, вул.Смілянська, буд.23, код ЄДРПОУ 21366538) призначити з 05.08.2025 р. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м.Черкаси, вул.Смілянська, буд.23, код ЄДРПОУ 21366538) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко