27 лютого 2026 року м. Київ справа №320/6363/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській, Державної податкової служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській, Державної податкової служби України, в якому просила:
- визнати неправомірними дії Головного управління ДПС у Київській області та Державної податкової служби України щодо не зняття з податкового обліку ФОП ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Київській області зняти з податкового обліку ФОП ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 (тобто, виключити з Єдиного банку даних інформацію про ФОП ОСОБА_1 , як платника податків) та внести зміни до інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 шляхом включення з неї недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що дії відповідача про відмову зняти з податкового обліку фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 є протиправними, оскільки вона підприємницьку діяльність не здійснює. Відомості про ОСОБА_1 як про фізичну особу-підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відсутні. Крім того, вказує, що дані обставини встановлено рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.04.2019 року у справі №320/966/19, яке набрало законної сили 20.12.2019.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2022, справу розподілено судді Журавель В.О..
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2022 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку зі звільненням судді з посади, судову справу №320/6363/22 передано 23.11.2023 року на розгляд судді Кочановій П.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 справу прийнято до провадження та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач надіслав до суду відзив, в якому зазначив про відсутність підстав для задоволення позову. Зокрема, контролюючий орган вказав на те, що відповідно до інформаційних ресурсів ГУ ДПС у Київській області позивачка перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець Яготинська ДПІ з 13.12.1996. Зазначає, що ОСОБА_1 як платник податків, що перебуває на загальні системі оподаткування, в інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000, в автоматичному режимі проведено щоквартальні нарахування єдиного внеску, на загальну суму 37788,74, яка станом на день подання відзиву не сплачена.
Також, Головним управлінням ДПС у Київській області заявлено клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Вирішуючи питання про наявність підстав для розгляду адміністративної справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, зокрема, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:
1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;
2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Водночас відповідач у клопотанні про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін не зазначив жодних обставин, які б давали підстави стверджувати, що повне та всебічне з'ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін. Крім того, у даному клопотанні не зазначено, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.
Розглянувши клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні із викликом сторін, матеріали справи, беручи до уваги предмет та підстави позову, обставини, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги та заперечення, характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі, суд вважає, що підстави для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відсутні, а тому варто відмовити у задоволенні даного клопотання.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встанови наступне.
Згідно з даними відповідача ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку, як фізична особа-підприємець з 12.12.1996 по даний час в Головному управлінню ДПС у Київській області, Яготинська ДПІ (Яготинський район).
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, а сторонами не заперечується той факт, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.04.2019 року у справі №320/966/19, яке набрало законної сили 20.12.2019, встановлено обставину відсутності Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань будь-яких відомостей про ОСОБА_1 як про фізичну особу-підприємця, а відповідачем у тій справі як суб'єктом владних повноважень доказів протилежного до суду не надано.
Частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, факт відсутності державної реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі суд вважає встановленим і таким, що окремого доведення не потребує.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
01 липня 2004 року набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15.05.2003 № 755-IV (далі - Закон № 755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
Із введенням в дію цього Закону створено та розпочато формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
За визначенням частини 1 статті 4 Закону № 755-IV державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до частини 1 статті 42 вказаного Закону для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Отже, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
03 березня 2011 року набрав чинності Закон України від 01.07.2010 № 2390-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання», яким внесені зміни до Закону № 755-IV.
На час прийняття Закону № 2390-VI пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП і строк для включення до ЄДР відповідних відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25.03.2014 № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру».
Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
Окрім того, цим же Законом № 1155-VII виключено пункт 2-4 і 7-9 розділу ІІ Закону № 2390-VI.
З приводу застосування зазначених норм права Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 викладений правовий висновок, згідно з яким статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас, зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені Законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов'язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.
За висновком Великої Палати Верховного Суду відсутність офіційного підтвердження у особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Встановлені у справі фактичні обставини свідчать, що докази волевиявлення позивачки здійснювати підприємницьку діяльність шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки для включення відомостей про неї до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтва про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка в матеріалах справи відсутні.
Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_1 зверталась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, в якому просила визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Київській області від 22 листопада 2018 року №Ф-164827-51 про сплату недоїмки в сумі 15819,54 та від 06 лютого 2019 року за №Ф-164827-51 про сплату недоїмки в сумі 18276,72 грн. В межах даної адміністративної справи № 320/966/19 Головне управління ДФС у м. Києві наполягало на тому, що станом на 31.01.2019 в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 обліковується недоїмка в сумі 18276,72 грн, що стало підставою для формування податковим органом вимог про сплату боргу (недоїмки).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.04.2019 року, яке набрало законної сили 20.12.2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Київській області від 22 листопада 2018 року №Ф-164827-51 про сплату недоїмки в сумі 15 819,54 та від 6 лютого 2019 року за №Ф-164827-51 про сплату недоїмки в сумі 18 276,72 грн. Зокрема, у даному рішенні встановлено відсутність у ОСОБА_1 обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем, оскільки позивачка не здійснювала підприємницьку діяльність та не включена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Таким чином, доводи відповідача щодо обліку в інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 недоїмки на суму 37788,74 грн не відповідають дійсності та спростовані в порядку частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас, згідно зі статтями 65-67 Податкового кодексу України підставою для взяття на облік/зняття з обліку в контролюючих органах фізичних осіб - підприємців та внесення змін до їх облікових даних є надходження до контролюючого органу відповідних відомостей з Єдиного державного реєстру.
Після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.
Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.
Таким чином, наведені норми дають підстави для висновку про необхідність вчинення відповідного запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем як передумови для зняття особи з обліку в контролюючих органах в звичайному порядку.
Разом з тим, в спірному випадку в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідачем не доведено належними і допустимими доказами того, що запис про державну реєстрацію позивачки як фізичної особи-підприємця взагалі був внесений та наявний на час розгляду справи, що, відповідно, виключає можливість внесення запису про припинення підприємницької діяльності.
Таким чином, позивач безпідставно та протиправно обліковується відповідачем-1 як ФОП та значиться платником єдиного внеску, оскільки він не реєструвався фізичною особою - підприємцем та не здійснював у період нарахування єдиного внеску підприємницької діяльності. Зважаючи на те, що позивач не був і не є зареєстрований в ЄДР як ФОП, він не має можливості отримати підтвердження про припинення діяльності як ФОП за своїм рішенням та знятись з податкового обліку відповідно до Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 № 1588. Тому вбачається, що єдиним можливим способом для зняття позивача з податкового обліку як ФОП, є судове рішення, а належним способом захисту порушеного права позивача є вимога зобов'язати Головне управління ДПС у Київській області зняти позивача з податкового обліку, як фізичну особу- підприємця та платника єдиного внеску.
В контексті викладеного, приймаючи до уваги встановлене в судовому порядку у справі протиправне нарахування позивачці контролюючим органом єдиного внеску і відсутність у позивачки заборгованості зі сплати єдиного внеску, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання неправомірними дій Головного управління ДПС у Київській області щодо не зняття з податкового обліку ФОП ОСОБА_1 , зобов'язання Головного управління ДПС у Київській області зняти з податкового обліку ФОП ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 (тобто, виключити з Єдиного банку даних інформацію про ФОП ОСОБА_1 , як платника податків) та внесення змін до інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 шляхом включення з неї недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.
При цьому, суд зазначає, що з огляду на встановлені обставини справи та розмежування повноважень між центральним органом і територіальним органом, позовна вимога про визнання протиправними дій Державної податкової служби України щодо не зняття з податкового обліку ФОП задоволенню не підлягає, оскільки позивачкою не доведено, що саме ДПС України вчиняла будь-які конкретні дії/бездіяльність щодо її взяття на облік/незняття з обліку як фізичної особи-підприємця, ведення її інтегрованої картки платника чи внесення (невнесення) змін до облікових даних.
Суд виходить з того, що взяття на облік, зняття з обліку платників, ведення облікових даних та інтегрованої картки платника здійснюється контролюючим органом за основним місцем обліку, тобто відповідним територіальним органом ДПС, у даному випадку - Головним управлінням ДПС у Київській області. Втім, матеріали справи не містять доказів прийняття ДПС України індивідуальних рішень стосовно позивачки чи здійснення нею дій, які безпосередньо зумовили незняття позивачки з податкового обліку як ФОП.
За правилами статей 72- 77 КАС України, у справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень позивач має обґрунтувати, які саме рішення/дії/бездіяльність оскаржуються та в чому полягає порушення її прав саме цим суб'єктом. У даному випадку фактично оскаржується невчинення дій щодо зняття з обліку та коригування облікових показників, що належать до компетенції територіального органу.
За таких обставин суд дійшов висновку, що в частині позовних вимоги позивача про визнання неправомірними дії ДПС України щодо не зняття з обліку ФОП ОСОБА_1 слід відмовити.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку, позивачкою надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги, а наведені нею доводи не спростовано відповідачем в ході розгляду справи.
За таких обставин, проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір у даному випадку не відшкодовується.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській, Державної податкової служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Головного управління ДПС у Київській щодо не зняття з податкового обліку ФОП ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління ДПС у Київській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 шляхом виключення з неї недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Київській області зняти з податкового обліку ФОП ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 (виключити з Єдиного банку даних інформацію про ФОП ОСОБА_1 , як платника податків).
В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 27 лютого 2026 року.
Суддя Кочанова П.В.