ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"04" березня 2026 р. справа № 300/479/26
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення від 25.12.2025 за № 092850026372, зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення від 25.12.2025 за № 092850026372, зобов'язання до вчинення дій.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про те, що рішенням від 25.12.2025 за № 092850026372, відповідач протиправно відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з підстав відсутності необхідного страхового стажу, не врахувавши при цьому періоди роботи позивача з 28.10.1986 по 03.02.1992, з 04.09.1992 по 12.11.1992 з підстав не зазначення у трудовій книжці посади відповідальної особи, з 04.02.1992 по 01.09.1992 з підстав відсутності назви підприємства у записі про прийняття на роботу, з 07.05.1993 по 30.06.2000 з підстав невідповідності назви підприємства у записі про прийняття на роботу назві підприємства, яке міститься у відбитку печатки, якою завірено запис та з 01.07.2000 по 08.06.2001 з підстав відсутності інформації про сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка ОК-5). Страховий стаж становить 20 років 5 місяців 12 днів. Позивач вважає, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, а тому дана відмова відповідача є необґрунтованою та такою, що суперечить вимогам законодавства.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
16.02.2026 від третьої особи надійшли пояснення, в яких проти позову заперечує та вказує, що рішенням про відмову в призначенні пенсії прийнятим відповідачем, прав позивача не порушено та правомірно не враховано спірні періоди до страхового стажу. Просив в задоволенні позову відмовити.
23.02.2026 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваного рішення.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив таке.
19.12.2025 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Відповідно до принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсій, вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, за результатами розгляду якої прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 25.12.2025 за № 092850026372 (а.с.21,22).
Згідно вказаного рішення, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з підстав відсутності необхідного страхового стажу, не врахувавши при цьому періоди роботи позивача з 28.10.1986 по 03.02.1992, з 04.09.1992 по 12.11.1992 з підстав не зазначення у трудовій книжці посади відповідальної особи, з 04.02.1992 по 01.09.1992 з підстав відсутності назви підприємства у записі про прийняття на роботу, з 07.05.1993 по 30.06.2000 з підстав невідповідності назви підприємства у записі про прийняття на роботу назві підприємства, яке міститься у відбитку печатки, якою завірено запис та з 01.07.2000 по 08.06.2001 з підстав відсутності інформації про сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка ОК-5). Страховий стаж становить 20 років 5 місяців 12 днів.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення (надалі, також - Закон №1788) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі, також - Закон №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 1 зазначеної статті передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Відповідно до приписів частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (надалі - Порядок № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
При цьому суд звертає увагу на те, що положеннями Закону 1058-ІУ підставою для призначення пенсії визначено виключно наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд враховує також те, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є, на переконання суду, виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.
Відповідний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14989/15-а (адміністративне провадження № К/9901/11030/18).
Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В даному випадку, на думку суду, відповідач беззаперечно міг встановити факт зайнятості позивача в спірні періоди, виходячи з даних відображених у трудовій книжці.
Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а відтак неналежне чи недотримання правил ведення трудової книжки не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Отже, недотримання роботодавцем правил заповнення/ведення трудової книжки (чи дублікату), не може спричиняти негативних наслідків для позивача, в тому числі й щодо реалізації гарантованого права на пенсію.
Враховуючи те, що у трудовій книжці позивача наявні записи щодо періодів його роботи з 28.10.1986 по 03.02.1992, з 04.09.1992 по 12.11.1992, з 04.02.1992 по 01.09.1992, з 07.05.1993 по 30.06.2000, при цьому, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність рішення про відмову у зарахуванні до страхового стажу вказаних періодів роботи, а також того, що позивач у спірні періоди роботи не працював в зазначених підприємствах, суд дійшов висновку, що відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача вказаних періодів роботи, є протиправною.
Щодо того, що відповідачем не враховано до страхового стажу позивача періоду його роботи з 01.07.2000 по 08.06.2001 з підстав відсутності інформації про сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка ОК-5), то суд зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За змістом абзацу 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно із статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно із частиною 2 статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами 4 - 6, 9, 10 статті 20 Закону №1058-IV сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення.
Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники - фізичні особи, які не мають банківських рахунків, сплачують страхові внески шляхом готівкових розрахунків через банківські установи. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду; у разі сплати сум страхових внесків готівкою - день внесення страхувальником коштів у банківську установу чи відділення зв'язку для перерахування на банківські рахунки органу Пенсійного фонду.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Частиною 1 статті 40 Закону № 1058-IV передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Відповідно до статті 106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Відмовляючи в призначенні пенсії позивачу, відповідач вказав на те, що в Реєстрі застрахованих осіб відсутні відомості про суми сплачених страхових внесків за період з 01.07.2000 по 08.06.2001.
В той же час, згідно записів трудової книжки, у спірний період позивач працював на посаді слюсаря-наладника ВАТ "Прикарпаття".
Суд наголошує на тому, що позивач не повинен нести відповідальність за неналежне виконання роботодавцем - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості роботодавця по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії особи періодів її роботи в даному підприємстві.
Отже, періоди роботи, за які роботодавець - страхувальник нарахував застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримував з неї відповідні страхові внески, повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатив фактично підприємець ці страхові внески, чи ні.
З огляду на наведене, суд зазначає, що несвоєчасна сплата страхувальником страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи в такому підприємстві не повинна порушувати законі права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Подібна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 08.04.2022 у справі №242/1568/17, від 11.10.2023 в справі №340/1454/21.
Відтак, оскільки період роботи позивача з 01.07.2000 по 08.06.2001 підтверджений записам у трудовій книжці, то відповідач протиправно не врахував зазначений період до страхового стажу позивача.
Відповідачем не надано суду доказів вини позивача у несплаті страхових внесків за спірні періоди роботи.
Також, в матеріалах справи відсутні докази виконання пенсійним органом обов'язку передбаченого статтею 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині застосування адміністративних стягнень за несплату або несвоєчасну сплати страхових внесків.
Відповідно до вимог ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійний вік становить 60 років, страховий стаж для призначення пенсії за віком становить не менше 31 року.
Враховуючи досягнення позивачем 60-річного віку, наявність страхового стажу понад 31 рік, позивач набув права на пенсію за віком.
Як наслідок, позов підлягає до задоволення шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії.
Враховуючи висновки суду про протиправність рішення відповідача, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, у відповідності до вимог ч.2 ст.9 КАС України, суд доходить висновку про необхідність зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 19.12.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши при цьому до страхового стажу періоди роботи з 28.10.1986 по 03.02.1992, з 04.09.1992 по 12.11.1992, з 04.02.1992 по 01.09.1992, з 07.05.1993 по 30.06.2000 та з 01.07.2000 по 08.06.2001.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн. згідно платіжної інструкції від 24.01.2026 (а.с.9).
Тому, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1331,20 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправним та скасування рішення від 25.12.2025 за № 092850026372, зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 25.12.2025 за № 092850026372.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком від 19.12.2025, зарахувавши при цьому до страхового стажу періоди роботи з 28.10.1986 по 03.02.1992, з 04.09.1992 по 12.11.1992, з 04.02.1992 по 01.09.1992, з 07.05.1993 по 30.06.2000 та з 01.07.2000 по 08.06.2001.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.