ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у забезпеченні позову
"04" березня 2026 р. Справа № 300/1213/26
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову по справі за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 до Південно-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (надалі, також - третя особа, ФОП ОСОБА_2 ), звернулася до суду з адміністративним позовом до Південно-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (надалі, також - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 22.12.2025 № 96-ДПС.
Разом з позовною заявою позивачкою подано заяву про забезпечення позову в даній адміністративній справі шляхом:
- зупинення стягнення на підставі виконавчого документа - постанови Південно-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № 96-ДПС від 22.12.2025 про накладення штрафу у розмірі 80000 (вісімдесят тисяч) гривень до набрання законної сили рішенням суду в даній справі;
- зупинити дію постанови Південно-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № 96-ДПС від 22.12.2025 до вирішення спору по суті.
Приписами пунктів 2, 3 статті 154 КАС України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Водночас, оцінивши зміст заяви про забезпечення позову та наведені в обґрунтуванні для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, суд не вбачає необхідності для повідомлення учасників справи, та для виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, також немає необхідності для призначення її розгляду у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін.
Відтак, розгляд поданої заяви про забезпечення позову проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
Суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, оцінивши подані докази, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, зазначає наступне.
Частина 1 статті 150 КАС України передбачає, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини 2 статті 150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Так, статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити її.
Стаття 151 КАС України визначає види забезпечення позову.
Згідно з частиною 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 23.01.2014 року, №19336/04 Справа/West Alliance Limited проти України вказав на те, що межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі "Аксой проти Туреччини", п. 95, та рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП], заява N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI) (пункт 227).
Таким чином, під час вирішення питання про забезпечення позову, слід врахувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками вжиття заходів забезпечення позову для інших заінтересованих осіб.
Відтак, суд у кожному випадку повинен встановити чи є захід забезпечення позову, про який клопоче позивач, таким, що відповідає меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
У своїй заяві позивачка просить забезпечити позов шляхом зупинення стягнення за оскаржуваною постановою та зупинити дію такої постанови до набрання рішенням суду в даній справі законної сили. Свою заяву позивачка мотивує тим, що у рамках примусового виконання даної постанови державним виконавцем може бути накладено арешт на рахунки позивачки, що у подальшому унеможливить виконання порушених прав позивачки.
Так, статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України, яка встановлює види забезпечення позову, передбачено такі види забезпечення позову як: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта та заборона відповідачу вчиняти певні дії.
При цьому, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною 2 статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачки і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Разом з цим, обґрунтування вимог заявника щодо невідповідності оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства становить предмет доказування і має досліджуватись під час розгляду справи по суті.
Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Таким чином, сам собою факт прийняття суб'єктом владних повноважень рішень, які стосуються прав та інтересів заявника, та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Аналогічний висновок містяться у постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 640/10883/22.
Крім того, сама ж лише незгода позивачки із діями (рішеннями) суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Таким чином, посилання позивачки на наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення відповідача, є безпідставними, оскільки факт наявності очевидних ознак протиправності такого рішення відповідача не є встановленим.
Щодо можливого вчинення державним виконавцем дій у межах виконавчого провадження щодо виконання оскаржуваних постанов, суд звертає увагу на таке.
Верховний Суд у своїй постанові від 06.07.2022 у справі № 380/12789/21 зазначив, що: "Саме по собі відкриття виконавчого провадження не є беззаперечним свідченням настання тяжких негативних наслідків для позивача.".
У Постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 380/4273/21 передбачено, що:
"…Суд при розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності. Суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред'явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.
Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
З аналізу процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти…".
Суд звертає увагу, що позивачкою не обґрунтовано настання негативних наслідків для неї, які можуть значно ускладнити чи унеможливити відновлення її прав у майбутньому, а відкриття виконавчого провадження та вчинення дій державним виконавцем в рамках такого виконавчого провадження не є безумовною підставою для застосування заходів забезпечення позову.
Крім того, суд не виявив існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивачки до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивачки.
Інших підстав для забезпечення позову в заяві не наведено.
Відповідно до статті 154 частини 5 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
В зв'язку із вищенаведеним, суд констатує відсутність обставин для застосування обраних позивачкою заходів забезпечення позову, а тому приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
На підставі наведеного, керуючись статтями 150, 151, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
В задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову від 03.03.2026, у справі за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 до Південно-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи.
Відповідачу копію цієї ухвали надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Главач І.А.