ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"03" березня 2026 р. справа № 640/3917/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства економіки України, про стягнення середнього заробітку за час затримки, стягнення матеріальної допомоги,
ОСОБА_1 (далі, також - позивач, ОСОБА_1 ) 17.02.2021 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства економіки України (далі, також - відповідач, Мінекономіки) в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України;
- стягнути з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на мою користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2020 у справі №640/3453/20 з 06.07.2020 по 16.10.2020 у розмірі 164 111,30 грн.;
- стягнути з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на мою користь матеріальну допомогу на соціально-побутові потреби за 2020 рік у розмірі 52 271,61 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2020 у справі №640/3453/20 вирішено визнати протиправним та скасувати пункт 2, пункт 3 наказу від 16.01.2020 №136-к Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, поновити ОСОБА_1 на роботі та зобов'язати Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України перевести на посаду заступника директора департаменту технічного регулювання та метрології Мінекономіки, стягнути з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, з 17.01.2020 по 03.07.2020 в сумі 259 655,55грн, допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту технічного регулювання та метрології Мінекономіки з 17.01.2020 та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 47210,10 грн. Судове рішення набрало законної сили 28.10.2020. ОСОБА_1 вказує, що відповідно до наказу Мінекономіки від 15.10.2020 №1449-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 " останнього поновили на посаді заступника директора департаменту технічного регулювання та метрології з 27.02.2020 та сплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.02.2020 по 27.03.2020 в розмірі суми стягнення за один місяць - 47 210,10 грн. При цьому, позивач наголошує, шо рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2020 у справі №640/3453/20 допущене до негайного виконання, проте Мінекономіки не виконало таке рішення негайно, а ні добровільно, а ні за заявою позивача від 16.07.2020, а ні після відкриття виконавчого провадження 17.08.2020, а виконало лише 19.10.2020, з затримкою на 73 робочих днів, коли позивача відповідно до наказу від 19.10.2020 №1455-к "Про вихід до роботи ОСОБА_1 у зв'язку з поновленням на посаді" допущено до виконання обов'язків. Як зазначає позивач, у зв'язку із вищезазначеним, останній, 29.12.2020, подав до Мінекономіки заяву про сплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.07.2020 по 16.10.2020, тобто за 73 робочих дні затримки виконання рішення суду від 03.07.2020. Однак, ОСОБА_1 стверджує що станом на момент звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва кошти не сплачено та не надано будь-яку відповідь на заяву від 29.12.2020.
Також, позивач вказує, що 10.12.2020 відповідно до Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.20016 №500 (далі, також - Порядок №500) подав заяву щодо надання матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби, однак таку не було прийнято в департаменті фінансово-господарської діяльності, з підстав не дотримання вимоги щодо її реєстрації в системі діловодства Мінекономіки АСКОД. Далі, за доводами ОСОБА_1 , останній 11.12.2020 в системі діловодства Мінекономіки АСКОД вдруге написав заяву щодо надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових потреб. Проте, як стверджує позивач, у грудні 2020 року останньому не було сплачено матеріальну допомогу на соціально-побутові потреби та не надано відповіді на заяву від 11.12.2020, з огляду на що ОСОБА_1 переконаний, що його протиправно позбавлено права на отримання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.
Таким чином, вважаючи протиправною бездіяльність Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з цією позовною заявою.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків (а.с.54-57).
Позивач 09.03.2021 подав до Окружного адміністративного суду міста Києва заяву про усунення недоліків позовної заяви від 05.03.2021(а.с.58).
До коментованої заяви позивач долучив уточнену позовну заяву, в які просив суд:
-стягнути з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2020 у справі №640/3453/20 з 06.07.2020 по 16.10.2020 у розмірі 164 111,30 грн.;
- стягнути з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на його користь матеріальну допомогу на соціально-побутові потреби за 2020 рік у розмірі 52 271,61 грн (а.с.59-69).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с.151-152)
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву від 01.07.2021 №2432-03/413, який, разом із додатками, надійшов на адресу окружного адміністративного суду 05.07.2021 (а.с.159-172).Мінекономіки не погоджується з позовними вимогами з огляду на таке.
За доводами відповідача, позивач не вірно визначив час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2020. Зокрема, на переконання Міністерства, рішення суду, в частині що підлягає негайному виконанню, повинне бути виконане в триденний термін після відкриття виконавчого провадження.
Також, відповідач вказує, що статтею 54 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі, також - Закон №889-VIII) передбачено, що державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Міністерство наголошує, що на відміну від матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не гарантується державним службовцям, оскільки статтею 54 Закону №889-VIII передбачено лише можливість надання такої.
З огляду на викладене Мінекономіки просить у задоволенні позовних вимог позивача відмовити.
ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку направив до суду відповідь на відзив від 13.07.2021, яка надійшла до суду 15.07.2021 (а.с.175-183). Позивач наголосив, що добровільне виконання боржником рішення суду - це його законодавчо встановлений обов'язок та не є похідним від дій особи, яку поновлюють на роботі, зокрема подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження.
Також, ОСОБА_1 вказав, що відповідач не спростував той факт, що у затвердженому фонді оплати праці Мінекономіки в 2020 році було передбачено витрати на надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань на всіх співробітників Мінекономіки.
Законом України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-IX (далі, також - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до положень абзаців другого-четвертого пункту 2 розділу ІІ Закону №2825-IX до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 152 та частини п'ятої статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", з метою відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя у публічно-правових спорах, наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі, також - Порядок №399).
На виконання положень Закону №2825-IX та відповідно до Порядку №399 справу №640/3917/21 передано на розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 адміністративну справу №640/3917/21 прийнято до судового розгляду. Постановлено розгляд справи розпочати спочатку та здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.196-198).
Міністерство економіки України 04.04.2025 сформувало в підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи заперечення на відповідь на відзив (а.с.201-218). Відповідач проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності позовну заяву та докази, наявні в матеріалах цієї адміністративної справи, встановив такі обставини.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2020 у справі №640/3453/20 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 2, пункт 3 наказу від 16.01.2020 № 136-к Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Вирішено поновити ОСОБА_1 на роботі та зобов'язати Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України перевести на посаду заступника директора департаменту технічного регулювання та метрології Мінекономіки. Вирішено стягнути з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, з 17.01.2020 по 03.07.2020 в сумі 259 655,55грн. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту технічного регулювання та метрології Мінекономіки з 17.01.2020 та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 47210,10 грн (https://reyestr.court.gov.ua/Review/90298100).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 у справі №640/3453/20 апеляційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2020 року залишено без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/92503841).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 27 вересня 2023 року у справі №640/3453/20 постановив касаційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року у справі №640/3453/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та зобов'язання Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України перевести його на посаду заступника директора департаменту технічного регулювання та метрології Мінекономіки - скасувати. В цій частині прийняти нове судове рішення, яким поновив ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника директора департаменту технічного регулювання Мінекономіки.
В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року у справі №640/3453/20 залишено без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/113767817).
ОСОБА_1 16.07.2020 звернувся до державного секретаря Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України в якій повідомив, що готовий приступити до виконання обов'язків заступника директора департаменту технологічного регулювання та метрології з 16 липня 2020 року (а.с.27).
Далі, 31.07.2020 позивач звернувся до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України із запитом на інформацію, в якому просив повідомити про:
- хід розгляду заяви щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту технологічного регулювання та метрології Мінекономіки з 26.02.2020 та виплату середньомісячної заробітної плати;
- причини невиконання Мінекономіки рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2020 у справі №640/3453/20 щодо негайного поновлення на посаді заступника директора департаменту технологічного регулювання та метрології Мінекономіки з 26.02.2020, а також щодо виплати середньомісячної заробітної плати (а.с.28).
Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України листом від 07.08.2020 №2205-22/48878-09 повідомило позивачу, що питання виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2020 у справі №640/3453/20 щодо поновлення позивача на посаді здійснюється згідно з чинним законодавством (а.с.29).
В свою чергу, ОСОБА_1 07.08.2020 звернувся до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України із запитом на інформацію, в якому просив:
- надати письмове роз'яснення, згідно якого саме "чинного законодавства" здійснюється поновлення позивача на посаді;
- вказати причини невиконання Мінекономіки рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2020 у справі №640/3453/20 в частині негайного поновлення на посаді (а.с.30).
Також, ОСОБА_1 07.08.2020 звернувся до директора департаменту ДВС із заявою про примусове виконання рішення, в якій просив прийняти до виконання Виконавчий лист №640/34538/20 від 15.07.2020, виданий Окружним адміністративним судом м. Києва, про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту технічного регулювання та метрології Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України з 17.01.2020 року, допущеного до негайного виконання рішенням суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту технічного регулювання та метрології Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України з 17.01.2020 року (а.с.33).
Постановою про відкриття виконавчого провадження від 17.08.2020 ВП №62816052 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Савкою Ліаною Олегівною, розглянуто заяву про примусове виконання та постановлено відкрити виконавче провадження за виконавчим листом №640/3453/20 виданим 15.07.2020 про допущення негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту технічного регулювання та метрології Мінекономіки з 17.01.2020 та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 47 210,10 грн (а.с.36-37).
У відповідь на запит позивача від 07.08.2020, Мінекономіки листом "Про надання інформації" від 20.08.2020 №2435-06/51439-09 проінформувало позивача, що оскільки рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника підлягає негайному виконанню, то у Мінекономіки існує обов'язок щодо виконання такого рішення в триденний термін після відкриття виконавчого провадження (на практиці з дня отримання постанови про відкриття виконавчого провадження). Окрім цього, повідомлено позивачу, що 31.07.2020 Мінекономіки подало апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2020 у справі №640/3453/20 (а.с.31-32).
Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України наказом "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 " від 15.10.2020 №1449-к відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2020 у справі №640/3453/20 поновило ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту технічного регулювання та метрології з 27.02.2020 та наказало Департаменту фінансово-господарської діяльності виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 47 210,10 грн (а.с.41).
Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України "Про вихід на роботу ОСОБА_1 у зв'язку з поновлення на посаді" від 19.10.2020 №1455-к відповідно до наказу Мінекономіки від 15.10.2020 №1449-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 " наказано вважати ОСОБА_1 таким, що приступив до виконання обов'язків у зв'язку з поновлення на посаді заступника директора департаменту технологічного регулювання та метрології 19.10.2020 (а.с.42).
Позивач 10.12.2020 звернувся до Державного секретаря Мінекономіки із заявами, в яких просив надати останньому матеріальну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати для вирішення соціально-побутових питань (а.с.45, 46).
Також, ОСОБА_1 29.12.2020 звернувся до Державного секретаря Мінекономіки із заявою про сплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.07.2020 по 16.10.2020, у якій просив сплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.07.2020 по 16.10.2020 в розмірі 164 111,30 грн, з якого Мінекономіки має відрахувати податки та обов'язкові платежі (а.с.43-44).
На переконання позивача, він має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2020 у справі №640/3453/20 з 06.07.2020 по 16.10.2020 в розмірі 164 111,30 грн, та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових потреб за 2020 рік у розмірі 52 271,61 грн.
Таким чином, з метою захисту своїх порушених прав, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з положеннями статті 235 Кодексу законів про працю України (далі, також - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
При цьому статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку за час затримки.
Статтею 129 Конституції України обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судові рішення є обов'язковими до виконання.
Відповідно до частин 2 та 4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі, також - Закон №1402-VIII) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі, також - КАС України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За змістом пунктів 2 та 3 частини 1 статті 371 КАС України рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
У відповідності до частини 2 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Аналіз наведених вище норм законодавства, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов'язковими та виконуються негайно, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов'язками, які мали місце до звільнення. Обов'язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов'язків.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання роботодавцем про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №702/725/17 (провадження № 61-12857св18) зазначив, що КЗпП України не містить поняття поновлення на роботі, як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України "Про виконавче провадження". Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов'язків, тобто, створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18) та від 26 травня 2022 року у справі №640/4699/20 (провадження № К/9901/36398/21).
Як встановлено судом вище по тексту судового рішення, позивача звільнено із займаної посади, однак рішенням суду, яке в силу положень статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає негайному виконанню в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми середнього заробітку за один місяць.
Отже, у Міністерства, як роботодавця виник обов'язок добровільно і негайно виконати рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми середнього заробітку за один місяць.
Суд звертає увагу на те, що спосіб відновлення порушеного права в адміністративному судочинстві має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Як свідчать матеріали справи, право позивача на поновлення на роботі порушено внаслідок затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2020 у справі №640/3453/20.
Враховуючи встановлені чинним законодавством гарантії обов'язковості виконання судових рішень, суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Таким чином, згідно з статтею 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Слід зазначити, що усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (зокрема, постанови Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі №807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19).
Верховний Суд у постанові від 19 травня 2022 року у справі №160/288/19 зауважив, що положення КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року №813/593/17, від 24 вересня 2019 року №826/16191/17, а також в постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №804/8042/17 тощо.
Верховним Судом в постанові від 23 квітня 2020 року у справі №826/9731/18 зроблено наступний правовий висновок, який враховується судом при виборі та застосуванні норм права у спірних правовідносинах.
Стаття 236 Кодексу законів про працю України не містить жодних застережень, щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Обов'язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №711/8138/18 зазначила, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
В постанові від 15 травня 2020 року у справі №500/424/19 Верховний Суд зазначив, що поновлення на роботі має бути реальним, тобто з відновленням трудових відносин між працівником і роботодавцем, що виходячи зі змісту статей 21 і 24 Кодексу законів про працю України, передбачає не лише винесення наказу про поновлення працівника на роботі, але і фактичний допуск його до роботи, виконання працівником своїх службових (посадових) обов'язків, а роботодавцем - обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Таким чином, доводи представника відповідача щодо того, що рішення суду, в частині що підлягає негайному виконанню, повинне бути виконане в триденний термін після відкриття виконавчого провадження, оцінюються судом критично, оскільки спростовуються нормами статті 236 Кодексу законів про працю України та практикою Верховного Суду.
Тобто, законодавством України не передбачено обов'язку звернення працівника до роботодавця із заявою про поновлення його на роботі, чи відкриття виконавчого провадження, оскільки судове рішення про поновлення позивача на роботі мало виконуватися негайно без прив'язки до вчинення будь-яких дій з боку позивача, чи відкриття виконавчого провадження.
Також суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява №40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Частинами першою та другою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Оскільки судом встановлено факт затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2020 в адміністративній справі №640/3453/20 у період з 04.07.2020 (наступний день після ухвалення судового рішення про поновлення) по 15.10.2020 (день що передує виданню наказу про поновлення), суд приходить до висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час такої затримки.
Також необхідно зазначити, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (Мінекономрозвитку) було перейменовано на Міністерство економіки України згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 504 від 21 травня 2021 року.
Проте на момент розгляду та вирішення даної справи (Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2025 року №903) відбулося нове перейменування: Міністерство економіки України тепер офіційно називається Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України. Такими чином правильним найменуванням відповідача - є Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України.
За наведених підстав та вказаних правових норм, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог про стягнення з Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України на користь позивача середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 04.07.2020 по 15.10.2020.
У свою чергу, обчислення середньої заробітної плати для оплати вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі здійснюється відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі, також - Порядок №100).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 100 цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як встановлено під час розгляду адміністративної справи №640/3453/20, згідно з довідкою Міністерства від 12.06.2020 №2121-12/255 середньоденна заробітна плата складала 2 248,10 грн, середньомісячна заробітна плати складала 47 210,10 грн.
Середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі підлягає стягненню за період з 04.07.2020 по 15.10.2020 (72 робочі дні).
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 04.07.2020 по 15.10.2020 становить 161 863,20 грн (2 248,10 грн х 72 робочі дні) та підлягає стягненню з Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України на користь позивача.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби за 2020 рік у розмірі 52 271,61 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 54 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 8 серпня 2016 року №500 "Про затвердження Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань" (далі, також - Порядок №500), що містить норми такого змісту:
1. Цей Порядок визначає умови надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) та її розмір.
2. Державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви.
3. Рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.
4. Рішення про надання керівнику державної служби у державному органі та його заступникам матеріальної допомоги приймається керівником відповідного державного органу за погодженням із відповідним органом вищого рівня (у разі наявності такого органу).
4-1. Рішення про надання керівнику апарату місцевої державної адміністрації та його заступнику матеріальної допомоги приймається керівником апарату відповідної місцевої державної адміністрації за погодженням із головою відповідної місцевої державної адміністрації.
Рішення про надання керівнику структурного підрозділу із статусом юридичної особи публічного права місцевої державної адміністрації та його заступнику матеріальної допомоги приймається керівником відповідного структурного підрозділу із статусом юридичної особи публічного права місцевої державної адміністрації за погодженням із головою відповідної місцевої державної адміністрації.
5. Державним службовцям, переведеним з одного державного органу в інший, матеріальна допомога надається за умови, що вони не отримували її за попереднім місцем роботи у році, в якому були переведені.
Отже, державним службовцям матеріальна допомога цього виду може (а не повинна) надаватися один раз на рік на підставі особистої заяви за умови позитивного рішення керівника державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.
Суд звертає увагу, що відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що в грудні 2020 року після нарахування обов'язкових виплат по заробітній платі працівникам Мінекономіки, включаючи виплати на виконання судових рішень, розмір економії фонду оплати праці дозволив здійснити виплату матеріальної допомоги по одній заяві працівника Мінекономіки із зазначенням причин - для оплати складного та тривалого лікування близького члена сім'ї, пенсіонера. При цьому заяви ОСОБА_2 не містили обґрунтування обставин щодо необхідності надання заявнику матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (а.с.162).
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, з урахуванням зазначеного вище по тексту судового рішення, суд, на підставі наданих доказів та системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.
Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано.
На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України (код ЄДРПОУ - 37508596) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2020 у справі №640/3453/20 з 04.07.2020 по 15.10.2020 у розмірі 161 863 (сто шістдесят одна тисяча вісімсот шістдесят три) гривні 20 (двадцять) копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ;
відповідач: Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, адреса: вул. Грушевського, буд. 12/2, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ - 37508596.
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.