03 березня 2026 року Справа № 280/11045/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 (01601, м. Київ, вул. Мечникова 2, пов 10, ЄДРПОУ АБ: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, Харківська область, місто Харків, Майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
15 грудня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18.07.2025 № 084050006224 про відмову в переведенні на пенсію відповідно Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 ;
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу державної служби періодів роботи в органах податкової служби з 25.02.1997 по 30.09.2020;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби періоди робити в органах податкової служби з 25.02.1997 по 30.09.2020; повторно розглянути заяву від 11.07.2025 та прийняти рішення про переведення ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII, пунктів 10, 12 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 № 889-VIII, з урахуванням довідок від 26.06.2025 № 92, від 26.06.2025 № 93, виданих Головним управлінням ДПС у Запорізькій області та здійснювати виплату такої пенсії з 11.07.2025, з урахуванням раніше проведених виплат;
стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судові витрати на сплату судового збору.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач 11.07.2025 звернулась із заявою про переведення з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». ГУ ПФУ в Харківській області прийнято рішення від 18.07.2025 № 084050006224 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 по заяві № 1621 від 11.07.2025. Пенсійний орган послався на те, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких було присвоєно персональні та спеціальні звання, не враховуються до стажу державної служби, а отже у заявниці відсутнє право на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу». Позивач вважає рішення відповідача таким, що суперечить чинному законодавству у зв'язку із чим звернулася з даним позовом до суду.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.12.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 29.12.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
15 січня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач вважає позов безпідставним та необґрунтованим. Позивач перебувала на обліку ГУ ПФУ в Запорізькій області з 03.09.2020 та отримувала пенсію по інвалідності третьої групи загального захворювання призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З 04.07.2025 ОСОБА_1 переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач 11.07.2025 через ВЕБ-портал Пенсійного фонду України звернулась із заявою щодо переходу на пенсію за іншим Законом, а саме на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18.07.2025 №084050006224 позивачу відмовлено в перерахунку пенсії - переведенні з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв'язку з відсутністю необхідного стажу державної служби. Відповідач зазначає, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), у такої особи зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Основним критерієм, за яким визначається можливість зарахування періоду роботи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, є встановлення за займаною посадою відповідного рангу. Періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких було присвоєно персональні та спеціальні звання, не враховуються до стажу державної служби. В зв'язку з вище викладеним та оскільки у ОСОБА_1 станом на 01.05.2016 відсутні 10 років стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723- XII та актами Кабінету Міністрів України, тому відповідно відсутні підстави в переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно з Законом України «Про державну службу» № 3723-XII від 10.12.2015. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Жовтневого РВ УМВС України в Запорізькій області 10.10.1996.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та з 03.09.2020 отримувала пенсію по інвалідності. З 04.07.2025 позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування“.
11 липня 2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про перехід на пенсію за Законом України «Про державну службу».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18.07.2025 №084050006224 позивачу відмовлено в переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» через відсутність необхідного стажу роботи. Розглянувши подані документи, було встановлено, що до заяви щодо проведення перерахунку пенсії надано трудову книжку НОМЕР_4 від 20.08.1984 в якій зазначено, що ОСОБА_1 яка працювала в органах податкової служби 25.02.1997 - 03.09.2019; 04.09.2019 - 09.09.2019; 04.09.2019 - 30.09.2020 (присвоєно звання інспектора податкової служби З рангу), окрім періодів з 25.02.1997 по 10.03.1998; 01.06.2013 - 31.12.2013 (присвоєно ранг державного службовця). Періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких було присвоєно персональні та спеціальні звання, не враховуються до стажу державної служби.
Враховуючи вищезазначене та посилаючись на діюче законодавство право на проведення перерахунку пенсії у зв'язку переведенням на пенсію за віком згідно Закону України "Про державну службу" у заявниці відсутнє, а тому винесено рішення про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 по заяві № 1621 від 11.07.2025 р
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Суд, оцінивши повідомлені учасниками справи обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), Законом України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII), Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі - Порядок № 283), Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі - порядок № 22-1).
Відповідно до ст.1 Закону №1058-ІV, пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно положень статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV, загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
1 травня 2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, згідно ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Тобто до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом № 889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до ст. 90 Закону № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ.
Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 попереднього Закону у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Закону № 3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що Отже, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ і п.п.10, 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом № 899) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону 3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 у зразковій справі № 822/524/18, від 01.12.2020 у справі №466/6057/17, від 22.06.2021 у справі №308/67/17, від 29.11.2022 у справі №431/991/17.
Згідно до статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також в т.ч.: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 від 01.08.1988 та вкладишу до трудової книжки НОМЕР_5 позивач у період з 25.02.1997 по 30.09.2020 працював в органах податкової служби, зокрема:
….25.02.1997 прийнята на посаду державного податкового інспектора відділу справляння акцизного збору з алкогольних напоїв та тютюнових виробів управління прямих і непрямих податків ДПА в Запорізькій області; прийнята присяга державного службовця (запис № 13);
11.03.1998 присвоєно спеціальне звання «Інспектор податкової служби Ш рангу» (запис № 14);
01.04.1998 призначена головним державним податковим ревізором - інспектором відділу оперативного контрою управління організації документальних перевірок ДПА в Запорізькій області (запис № 15);
01.09.1999 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової служби Ш рангу» (запис № 15);
14.06.2000 переведена на посаду головного державного податкового ревізора - інспектора відділу по контролю за розрахунками зі споживачами цього управління (запис № 16);
26.01.2001 переведена на посаду головного державного податкового ревізора - інспектора відділу по контролю за розрахунковими операціями та сферою готівкового обігу управління податкового аудиту (запис № 17);
01.10.2001 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової служби П рангу» (запис № 18);
26.12.2001 призначена на посаду головного державного податкового ревізора - інспектора відділу оперативного контролю управління податкового аудиту та валютного контролю (запис № 19);
03.11.2003 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової служби І рангу» (запис № 20);
01.02.2005 призначена на посаду завідувача сектору з контролю за збитковими (малоприбутковими) підприємствами відділу оперативного контролю управління контрольно-перевірочної роботи як така, що прийнята за конкурсом (запис № 21);
22.08.2005 переведена на посаду головного державного податкового ревізора - інспектора у відділ оперативного контролю управління контрольно-перевірочної роботи (запис № 22);
03.11.2005 призначена на посаду начальника відділу оперативного контролю управління контрольно-перевірочної роботи як така, що прийнята за конкурсом (запис № 23);
08.11.2006 переведена на посаду заступника начальника відділу оперативного контролю управління контрольно-перевірочної роботи (запис № 24);…
…07.05.2007 переведена на посаду головного державного податкового ревізора - інспектора відділу оперативного контролю управління аудиту юридичних осіб (запис № 26);
15.08.2007 переведена на посаду головного державного податкового ревізора - інспектора відділу відомчого контролю (запис № 27);
16.04.2008 призначена на посаду начальника відділу контролю за розрахунковими операціями управління податкового контролю юридичних осію, як така, що прийнята за конкурсом (запис № 28);…
…03.02.2012 призначена в порядку переведення на посаду головного державного податкового ревізора - інспектора відділу контролю за проведенням готівкових розрахунків управління податкового контролю ДПС у Запорізькій області (запис № 30);
25.10.2012 переведена на посаду головного державного податкового ревізора - інспектора відділу планування та організації податкового контролю управління податкового контролю (запис № 31);
01.06.2013 призначена в порядку переведення на посаду головного державного ревізора - інспектора відділу планування та координації контрольно-перевірочної роботи управління податкового та митного аудиту ГУ Міндоходів у Запорізькій області (запис № 32);
01.06.2013 присвоєний 11 ранг державного службовця (запис № 33);
01.01.2014 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової та митної справи І рангу» (запис № 34);
12.11.2014 призначена в порядку переведення на посаду головного державного податкового ревізора - інспектора відділу планування та інформаційного забезпечення управління податкового та митного аудиту ГУ ДФС у Запорізькій області (запис № 35);…
…20.02.2017 переведена на рівнозначну посаду головного державного ревізора - інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб (запис № 39);
03.09.2019 звільнена у порядку переведення в ГУ ДПС у Запорізькій області (запис № 40);
04.09.2019 призначена на рівнозначну посаду головного державного ревізора - інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб, самозайнятих осіб управління податків і зборів з фізичних осіб в порядку переведення (запис № 41); присвоєний 4 ранг державного службовця (запис № 42);
30.09.2020 припинено державну службу та звільнено з посади у зв'язку зі скороченням чисельності або штату державних службовців, скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців (запис № 43).
Періоди роботи позивача в органах податкової служби підтверджуються також довідкою від 30.09.2025 № 35, виданою Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Таким чином, з 25.02.1997 по 30.09.2020 ОСОБА_1 працювала на посадах у податкових органах України, які змінювали назву з подальшим їх правонаступництвом, де відповідно до займаних посад і стажу роботи, їй присвоювались персональні та спеціальні звання.
Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону № 3723-XII основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.
Відповідно до п. 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу».
У свою чергу п. 8 розділу XI «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII встановлено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Отже, у даному випадку слід керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283.
Так, відповідно до абз. 2 п. 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-XII.
Відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону № 509-XII правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу».
Частиною 7 статті 15 Закону № 509-XII передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.
Згідно з ч. 8 ст. 15 Закону № 509-XII посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.
На підставі наведених норм слід дійти висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв'язку з проведенням адміністративної реформи в Україні" від 05.07.2012 № 5083-VI, який набрав чинності 12.08.2012, доповнено Податковий кодекс України розділами XVIII-1 та XVIII-2, у тому числі "Статтею 344. Пенсійне забезпечення посадових осіб органів державної податкової служби 344.1. Пенсійне забезпечення посадових осіб органів державної податкової служби України здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах державної податкової служби зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого Законом України "Про державну службу".".
Відповідно до п. 343.1 - 343.2 ст. 343 Податкового кодексу України, посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.
Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.
У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.
Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органі доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 № 839.
Відповідно до п. 9 Порядку № 839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.
Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.
Постановою Кабінету Міністрів України № 306 від 20.04.2016 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Таким чином, посадові особи контролюючих органів, в даному випадку податкового органу, віднесені до державних службовців з певними особливостями, а саме: присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців, тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Верховний Суд України у постанові від 22.10.2013 у справі № 21-340а13 зазначив, що посадові особи державної податкової служби зі спеціальним статусом та присвоєними спеціальними званнями є державними службовцями, а період проходження служби у податкових органах зараховується до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця.
Такий висновок підтверджено у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 586/965/16-а та від 18.03.2021 у справі № 500/5183/17, а також у постанові від 24.09.2025 у справі №560/706/25.
Отже, враховуючи, що позивач з 25.02.1997 по 30.09.2020 працювала на посадах у податкових органах України, які змінювали назву з подальшим їх правонаступництвом, де відповідно до займаних посад і стажу роботи, їй присвоювались персональні та спеціальні звання, спірний період роботи підлягає зарахуванню до стажу державної служби.
Доводи відповідача, що займані посади у вказаний період роботи в органах податкової служби не належать до посад, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених Законом України «Про державну службу», з огляду на присвоєння позивачу як посадовій особі контролюючого органу спеціальних звань, висновків суду не спростовують з підстав викладених вище.
Отже, стаж роботи у податкових органах станом на 01.05.2016 складає 19 років 02 місяці 07 днів.
Водночас, суд зазначає, що набутий після 01.05.2016 стаж на посадах державної служби, зараховується до страхового стажу і відповідно до статті 90 Закону №889-VІІІ слугує підставою для призначення пенсії та обрахунку її розміру у відповідності до Закону №1058-IV.
Вказаний висновок узгоджується з позицією Конституційного Суду України, що висловлена у рішенні від 23.12.2022 №3-р/2022. Конституційний Суд України у цій справі зазначив, що підпункт 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ не дає можливості враховувати стаж державної служби, набутий після 1 травня 2016 року, як такий, що відповідає вимогам пунктів 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ, та для набуття у зв'язку із цим права на призначення пенсії державного службовця на підставі статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №500/1404/23.
З огляду на викладене, стаж позивача, набутий на посадах державної служби після 01.05.2016, враховується до страхового стажу, а не стажу державної служби.
Відтак, на підставі наявних доказів суд дійшов висновку про те, що стаж державної служби та на посадах, період роботи на яких, зараховується до стажу державної служби, ОСОБА_1 на 01.05.2016 становив 19 років 02 місяці 07 днів, що є не достатнім для призначення їй пенсії державного службовця незалежно від місця роботи і посади яку вона займала на дату виходу на пенсію.
Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18.07.2025 № 084050006224 про відмову в переведенні на пенсію відповідно Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 є правомірним, прийнято у межах повноважень та на підставі закону.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Щодо визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу державної служби періодів робити в органах податкової служби з 25.02.1997 по 30.09.2020 суд наголошує на тому, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах (ст. 2 КАС України).
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб'єктів владних повноважень.
При цьому, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Відсутність порушення суб'єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.
Адже, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв'язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.
Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у ст.5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Правова позиція аналогічного змісту неодноразово висловлювалася Верховним Судом у своїх рішеннях, зокрема, у постанові від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 31.01.2024 № 640/6129/22, від 20.12.2024 у справі № 815/5751/16, від 18.02.2025 у справі №260/5061/22, від 07.02.2025 у справі №990/54/24.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).
За приписами статті 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, це не має самостійного правового значення. Аналогічна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема у постановах 30.10.2019 у справі №316/2721/15-а (2-а/316/90/15), від 11.11.2020 у справі №640/19903/19, від 26.07.2021 у справі № 420/2068/19.
Як вже зазначав суд у даному рішенні, набутий після 01.05.2016 стаж на посадах державної служби, зараховується до страхового стажу і відповідно до статті 90 Закону №889-VІІІ слугує підставою для призначення пенсії та обрахунку її розміру у відповідності до Закону №1058-IV.
Відтак, відсутні підстави для зарахування, набутого у період 01.05.2016 по 30.09.2020 стажу роботи на посадах, період роботи на яких, зараховується до стажу державної служби до стажу державної служби ОСОБА_1 .
За обставинами ж даної справи, з огляду на те, що позивач не має достатньо стажу роботи на посадах, період роботи на яких, зараховується до стажу державної служби, станом на 01.05.2016, бездіяльність відповідача щодо не зарахування до стажу державної служби ОСОБА_1 періодів робити в органах податкової служби з 25.02.1997 по 01.05.2016, хоча і не відповідає вимог законодавства, проте, не призводить до порушення відповідачем прав та інтересів позивача.
Отже з урахуванням вимог статті 77 КАС України, позивач знехтував своїм процесуальним обов'язком доведення обставин, на яких ґрунтуються його вимоги у випадку заперечення проти встановленого факту порушення, при цьому відповідачем обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення виконано.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.09.2024 у справі №280/6832/23.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява №387/03, 20.09.2012, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ АБ: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, Харківська область, місто Харків, Майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводиться.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 03 березня 2026 року.
Суддя О.О. Артоуз