Справа № 465/2633/25 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є.
Провадження № 22-ц/811/2041/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
04 березня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.
секретаря: Підлужного В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 травня 2025 року в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , Франківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Міністерство оборони України про оголошення фізичної особи померлою, -
В квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про оголошення фізичної особи померлою, відповідно до якої просив суд оголосити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Маріуполя Донецької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 померлим під час виконання завдань за призначенням, спрямованих на забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.
Заяву обґрунтовував тим, що ОСОБА_3 з 14.07.2021 року проходив військову службу на посаді стрільця 1 відділення охорони 1 взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_4 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_6 від 13.07.2021 №44-РС. З витягу з наказу начальника (по стройовій частині) від 25.02.2022 року № 43 вбачається, що відповідно до наказу військового комісара від 19.02.2022 № 25 з метою створення групи посилення для виконання завдань плану оборони м. Маріуполя зі складу ІНФОРМАЦІЯ_7 виділено військовослужбовців, у розпорядження командиру в/ч НОМЕР_1 , серед інших, військовослужбовця ОСОБА_3 . Відповідно до витягу із наказу військового комісара №28 від 24 лютого 2022 року «Про направлення особового складу групи посилення у оперативне розпорядження начальника штабу оборони м. Маріуполь » групі посилення зі складу військовослужбовців в кількості в кількості 36 військовослужбовців, в тому числі військовослужбовцю ОСОБА_3 вибути у оперативне розпорядження начальника штабу оборони міста Маріуполя командира НОМЕР_2 бригади оперативного призначення Національної гвардії України (військової частини НОМЕР_3 ). З 24 лютого 2022 року військовослужбовець ОСОБА_3 відповідно до наказу військового комісара від 19.02.2022 № 25 виконував завдання з відбиття збройної агресії Російської Федерації у місті Маріуполь у складі групи посилення військової частини НОМЕР_3 .
Заявник зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_8 не володіє інформацією щодо місцезнаходження зниклого безвісти старшого солдата ОСОБА_3 , перебування його в полоні чи загибелі з 1 квітня 2022 року та надав сповіщення про зникнення безвісти за особливих обставин військовослужбовця ОСОБА_3 під час виконання бойового завдання в місті Маріуполь Донецької області.
Заявник вказував, що оголошення ОСОБА_3 померлим має юридичне значення, оскільки дозволяє отримати соціальні гарантії, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист статус військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». Також зазначає про те, що позбавлений можливості зареєструвати смерть батька у Франківському відділі державної реєстрації актів цивільного стану місті Львів Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, оскільки необхідно пред'явити документ, який був би законною підставою для проведення відповідної державної реєстрації.
З урахуванням наведеного, заявник вважав, що його батько ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_9 в м. Маріуполь Донецької області під час виконання бойового завдання в умовах воєнного стану при захисті України, в бою проти російських окупантів, тобто, за обставин, що загрожували йому смертю. Тому просить заяву задовольнити.
Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29 травня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , Франківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерстава юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Міністерство оборони України про оголошення фізичної особи померлою.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу, в якій покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Зокрема звертає увагу на те, що при зверненні з даною заявою заявник вказував, що рішення суду йому потрібне для увіковічення пам'яті батька, оформлення спадкових прав та отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця.
З огляду на зазначене, вважає, що суд не мав розглядати справу про
встановленню факту смерті, а про оголошенні особи померлою у судовому порядку у
разі встановлення таких обставин, на підставі яких мав зробити вірогідне припущення
про смерть громадянина. Вважає, що суд першої інстанції помилково розглядав справу саме як встановлення факту смерті, а не оголошення померлим. Тому судом не надано
належної оцінки доказам, що містяться в матеріалах справи.
Також, звертає увагу апеляційного суду, що судом першої інстанції застосовувались норми такого, що вже втратив чинність наказу Міністерства зпитань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22 грудня 2022 року №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» без застереження щодо діючої на час по дії редакції.
Суд першої інстанції встановив, що оскільки правовий режим воєнного стану триває по теперішній час, то особу можливо оголосити померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій або після спливу шести місяців від дня закінчення воєнних дій. Вважає, що факт та причину смерті військовослужбовця знаданих до заяви документів, встановити не можливо. Хоча заявник і не зазначав предметом доказування ні факт ні причину смерті. Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким заяву задовольнити.
В судове засідання, заявник та заінтересовані особи не з'явилися, будучи повідомленими належним чином у відповідності до ст. 128 ЦПК України.
Від заявника ОСОБА_1 та заінтересованих осіб: ОСОБА_2 , Міністерства оборони України надійшли заяви про розгляд справи без їх участі(т.2 а.с.1-2,38-39)
Отже, з урахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Сторони мали реальну можливість реалізувати свої процесуальні права з доведенням своєї позиції по справі, у тому числі через можливість брати участь в судовому засідання в режимі відеоконференції або через представника.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "ЮніонАліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що таку слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відмовляючи в задоволенні заяви про оголошення фізичної особи померлою, суд першої інстанції виходив з того, що заявником до матеріалів справи не долучено доказів, які б вказували на вірогідну смерть ОСОБА_3 , не вказано жодної обставини, яка б свідчила про вірогідну смерть його батька.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Іллічівського райуправління юстиції 12 листопада 2002 НОМЕР_4 .
ОСОБА_2 є колишньою дружиною ОСОБА_3 , що підтверджується рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10.01.2019 (справа №264/5930/18).
Батьки ОСОБА_3 : ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є померлими, що підтверджується витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №00048691798 від 11.01.2025 та 00048691822 від 13.01.2025.
ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_10 в м.Маріуполь (Жданов) Донецької області, що підтверджується свідоцтвом про народження від 16.02.1978 НОМЕР_5 , виданим відділом РАГС Жовтневого району.
Військовослужбовець ОСОБА_3 з 14.07.2021 року проходив військову службу на посаді стрільця 1 відділення охорони 1 взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_4 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_6 від 13.07.2021 №44-РС.
З витягу з наказу начальника (по стройовій частині) від 25.02.2022 року № 43 вбачається, що відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_6 від 24.02.2022 № 28 з метою створення групи посилення для виконання завдань плану оборони м. Маріуполя зі складу ІНФОРМАЦІЯ_7 виділено військовослужбовців, у розпорядження командиру в/ч НОМЕР_1 , серед інших, військовослужбовця ОСОБА_3 .
Відповідно до витягу із наказу військового комісара №28 від 24 лютого 2022 року «Про направлення особового складу групи посилення у оперативне розпорядження начальника штабу оборони м. Маріуполь» групі посилення зі складу військовослужбовців в кількості 36 військовослужбовців, в тому числі військовослужбовцю ОСОБА_3 наказано вибути у оперативне розпорядження начальника штабу оборони міста Маріуполя командира НОМЕР_2 бригади оперативного призначення Національної гвардії України (військової частини НОМЕР_3 ).
Відповідно до витягу з наказу ІНФОРМАЦІЯ_6 від 01.04.2022 року № 22-РС зараховано у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 , утримуючи у списках особового складу ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_11 з 01 квітня 2022 року старшого солдата ОСОБА_6 , стрільця відділення охорони взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_12 оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_5 " Сухопутних військ Збройних Сил України.
11.08.2023 року ІНФОРМАЦІЯ_8 надав сповіщення про зникнення безвісти за особливих обставин 01 квітня 2022 року військовослужбовця ОСОБА_3 під час виконання бойового завдання в місті Маріуполь Донецької області.(т.1 а.с.135)
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.
Відповідно до частини першої статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Частиною першою статті 46 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Згідно з частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку абоу зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.
Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.
Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.
Смерть - це припинення життєдіяльності організму. Зі смертю припиняється цивільна правоздатність фізичної особи.
Оголошення громадянина померлим має своїм призначенням усунення невизначеності, яка склалася у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.
Згідно з частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами Державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема:
- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);
- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).
Вказані процедури є відмінними між собою, мають певні особливості та різні правові наслідки.
Оголошення померлим (смерть inabsentia) - це судове визнання померлим фізичної особи, про яку за місцем постійного проживання відсутні будь-які відомості про місце її перебування протягом встановленого законом строку. Оголошення особи померлою юридично прирівнюється до фізичної смерті, є припущенням смерті (praesumptiomortis) і має своїм наслідком припинення правоздатності особи. Тому при оголошенні особи померлою суд виходить із презумпції смерті особи, тобто припущення, що на момент розгляду справи особи немає в живих, однак встановити це достеменно неможливо. Оголошення особи померлою здійснюється судом на підставі непрямих доказів або у зв'язку з тривалою безвісною відсутністю.
Оголошення фізичної особи померлою є юридичною фікцією, техніко-правовим прийомом, за якого суд визнає дійсними юридичні факти і обставини, які не підтверджуються неспростовними доказами через брак останніх або їх недостатність.
Свого часу Верховний Суд України роз'яснив судам, що оголошення фізичної особи померлою це ствердження судовим рішенням припущення про смерть даної особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»).
Законодавець розрізняє дві підстави оголошення судом фізичної особи померлою: загальну та спеціальну.
Особа може бути оголошена в судовому порядку померлою у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть цієї особи. На цьому наголошено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 177/11/20, від 07 листопада 2023 року у справі № 607/159/23.
У постановах від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22, від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22 Верховний Суд дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути, зокрема: письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю.
Вочевидь вказаний перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній справі залежно від встановлених у ній обставин.
Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року справі № 607/1612/23 (провадження № 61-6323св23).
Разом із тим, суд повинен мати достатні належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина. Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою (див. постанову Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі № 148/1207/22 (провадження № 61-14338св23)).
ОСОБА_1 , в обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_8 не володіє інформацією щодо місцезнаходження зниклого безвісти старшого солдата ОСОБА_3 , перебування його в полоні чи загибелі з 1 квітня 2022 року та надав сповіщення про зникнення безвісти за особливих обставин військовослужбовця ОСОБА_3 під час виконання бойового завдання в місті Маріуполь Донецької області.
Зазначав, що оголошення ОСОБА_3 померлим необхідно для оформлення спадкових прав та отримання гарантованих державою виплат та інших соціальних пільг, пов'язаних із загибеллю військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби, інших соціальних гарантій.
Згідно з положеннями статей 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується навсебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 89 ЦПК України).
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності (частина 2 статті 89 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
В матеріалах справи відсутні будь - які докази, які б вказували на вірогідну смерть ОСОБА_3 , а із сповіщення, наданого заявником, із ІНФОРМАЦІЯ_7 , вбачається, що останній не володіє інформацією щодо місцезнаходження зниклого безвісти старшого солдата ОСОБА_3 , перебування його в полоні чи загибелі з 1 квітня 2022 року та надав сповіщення про зникнення безвісти за особливих обставин військовослужбовця ОСОБА_3 під час виконання бойового завдання в місті Маріуполь Донецької області.(т.1 а.с.135).
Дані щодо розшукуваної особи ОСОБА_3 внесені 18.01.2024 до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Окрім цього, Шевченківським Відділом поліції №1 ЛРУП ГУНП у Львівській області 02.08.2023 внесено відомості до ЄРДР за №12023141380001292, за фактом зникнення безвісти ОСОБА_3 .
З огляду на викладене, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що обставини справи не дають підстав припускати смерть ОСОБА_3 в певний час і за певних обставин, тому відсутні підстави для оголошення його померлим до спливу строків, вказаних у частині другій статті 46 ЦК України.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Керуючись ст.ст. 374 ч. 1 п.1, 375, 381 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 04.03.2026 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.